Постанова № 13714343, 26.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2011                                                                                           № 23/525

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Іваненко І. П. – представник за довіреністю № Д07/2010/06/25-2 від 25.06.2010 року

від відповідача - не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.10.2010

у справі № 23/525 ( .....)

за позовом                               Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до                                                   Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України

про                                                   стягнення 47135,56 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу за активну електричну енергію в сумі 37287,48 грн., основного боргу за реактивну електричну енергію в сумі 4355,90 грн., поставлену за договором на користування електричною енергією № 3510017 від 07.06.2000 року, пені в сумі 1600,99 грн., штрафу в сумі 2915,04 грн., збитків від інфляції в сумі 684,10 грн. та 3 % річних в сумі 292,06 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2010 року, повний текст якого підписаний 27.10.2010 року, у справі № 23/525 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 12099,98 грн. основного боргу, 1600,99 грн. пені, 494,97 грн. збитків від інфляції, 292,06 грн. 3 % річних, 396,75 грн. витрат по сплаті державного мита та 198,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено, що в період з січня по вересень 2010 року відповідач несвоєчасно розраховувався за спожиту електричну енергію та допустив виникнення заборгованості у розмірі 41643,38 грн., що і становить суму основного боргу, заявлену позивачем до стягнення, проте, відповідно до уточненого розрахунку суми боргу, на момент розгляду справи судом основний борг відповідача становить 12099,98 грн.

Часткове задоволення вимог про стягнення збитків від інфляції обґрунтовано тим, що при нарахуванні інфляційних втрат позивачем не було враховано, що у період з квітня по липень 2010 року інфляційні нарахування мали від’ємне значення, а відмову в задоволенні вимог про стягнення штрафу – тим, що зі змісту частини 2 статті 231 ГК України, на підставі якої позивач вимагає його стягнення, вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2010 року у справі № 23/525 та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що:

- судом першої інстанції при прийняття оспорюваного рішення не прийнято до уваги той факт, що подана позивачем довідка, на підставі якої суд прийняв рішення, окрім відомостей щодо заборгованості відповідача за заявлений до стягнення в рамках даної справи період, містила й відомості про інші періоди, і заборгованість в сумі 12099,98 грн. є заборгованість за інший, не заявлений в даній справі, період;

- твердження суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення суми штрафу є хибними та такими, що порушують права та інтереси сторін.

Ухвалою від 25.11.2010 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., суддів Баранець О. М., Калатай Н. Ф., апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням голови суду № 01–23/1/12 від 21.12.2010 року справу № 23/525 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С. А., суддів Калатай Н, Ф., Синиці О. Ф.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи про належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача надав пояснення, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

07.06.2000 року позивач як Енергопостачальна компанія та відповідач як Абонент уклали договір на користування електричною енергією № 3510017, відповідно до умов якого позивач зобов’язується постачати електричну енергію у відповідності до умов Договору, а відповідач своєчасно проводити оплату за використану електричну енергію та виконувати інші умови, визначені Договром.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі –енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 2.1 Договору встановлений обов’язок позивача відпускати електроенергію як різновид промислової продукції відповідачу в межах 125 кВт (приєднаної) дозволеної до використання потужності згідно з визначеними йому Договором умовами та величинами споживання електроенергії та потужності (Додаток 1), а пунктом 4.1 Договору – обов’язок відповідача оплачувати використану електричну енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період, згідно з постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України, діючим індексом цін та умовами Договору.

Як слідує з матеріалів справи, за період з січня 2010 року по серпень 2010 року включно позивач на виконання умов Договору поставив відповідачу активної теплової енергії на загальну суму 112875,71 грн. та реактивної теплової енергії на загальну суму 4355,90 грн. Факт поставки енергії підтверджується доданими до матеріалів справи звітами про використану електроенергію, актами приймання – передачі та рахунками – розшифровками ( а.с. 31-70).

Порядок розрахунків за електроенергію сторони погодили додатком 2.6 до Договору:

- розрахунковий період починається з першого числа кожного місяця та закінчується в останній день цього місяця (п. 1);

- відповідач знімає показання розрахункових лічильників 19 числа кожного місяця та надає звіт за фактичним обсягом споживання (п. 2);

- відповідач до 25 числа поточного розрахункового місяця здійснює оплату 100% від фактично спожитого обсягу активної електричної енергії за розрахунковий період (п. 13).

Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії сторони погодили додатком 5 до Договору, пунктом 12 якого визначено, що за підсумками розрахункового періоду до 15 дня календарного місяця, наступного за розрахунковим, позивач надає уповноваженому представнику відповідача розрахункові документи на плату за перетікання реактивної електроенергії; кошти оплати за перетікання реактивної електроенергії перераховуються відповідачем на поточний рахунок позивача до 1 числа наступного календарного місяця.

На виконання умов Договору за поставлену протягом спірного періоду активну теплову енергію відповідач перерахував позивачу 67997,17 грн. Крім того, з розрахунку позивача слідує, що станом на дату початку спірного періоду (січень 2010 року) відповідач мав переплату в сумі 7591,06 грн.

Отже, сума заборгованості за активну електричну енергію, поставлену за період з січня 2010 року по серпень 2010 року включно становить 37287,48 грн. (112875,71-67997,17-7591,06).

Жодних коштів в рахунок погашення заборгованості за реактивну електричну енергію спожиту протягом спірного періоду відповідач позивачу не перераховував.

Загальна сума основного боргу за заявлений до стягнення період становить 41643,38 грн. (37287,48 грн. активна+4355,90 грн. реактивна).

При цьому, висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до уточненого розрахунку суми боргу, на момент розгляду справи судом основний борг відповідача становить 12099,98 грн., матеріалами справи не підтверджується, оскільки, як слідує з наданої позивачем Довідки про надходження коштів (а.с. 83), на підставі якої суд першої інстанції дійшов вказаного висновку, заборгованість в сумі 12099,98 грн. є заборгованістю за електричну енергію, поставлену позивачем в період з 01.09.2010 року по 25.10.2010 року, в той час як в рамках даної справи заявлено до стягнення заборгованість за період з січня 2010 року по серпень 2010 року включно, а зі змісту вказаної довідки слідує що за спірний період заборгованість відповідача становить саме суму, заявлену позивачем до стягнення.

Отже, неоплаченою відповідачем на дату звернення позивача до суду залишилась поставлена за спірний період енергія на суму 41643,38 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт наявності у відповідача заборгованості за поставлену за умовами Договору за період з січня 2010 року по серпень 2010 року включно активну електричну енергію в сумі 37287,48 грн. та за реактивну електричну енергію в сумі 4355,90 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований, з огляду на що вказані позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції в цій частині – зміні.

Щодо вимог про стягнення пені слід зазначити наступне.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що у випадку несплати до кінця розрахункового періоду спожитої активної і реактивної електроенергії, з першого числа, наступного за розрахунковим місяця нараховується пеня у розмірі 0,75% за кожний день прострочення платежу по день фактичної оплати, але не більше розміру, визначеного чинним законодавством.

Як слідує з матеріалів справи, позивач нараховує пеню виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, як то передбачено Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно ст. 3 якого розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що, на думку колегії суддів, з урахуванням розміру пені, передбаченого Договором, є правомірним.

Враховуючи, що доданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені відповідає зазначеним вимогам закону, умовам Договору і дійсним обставинам справи, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в цій частині в повному обсязі в сумі 1600,99 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 292,06 грн., з огляду на що рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення збитків від інфляції в сумі 684,10 грн. слід зазначити наступне.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що при нарахуванні інфляційних втрат позивачем не було враховано, що у період з квітня по липень 2010 року інфляційні нарахування мали від’ємне значення.

Проте, як слідує зі змісту рішення, частково задовольняючи вказані позовні вимоги, суд розрахував збитки від інфляції окремо за кожен місяць, в яких індекс інфляції мав від’ємне значення, та відняв їх суму від суми, заявленої до стягнення позивачем, що не є вірним

Листом Верхового суду України № 62-97р від 03.04.1997 року «Рекомендации относительно порядка применения индексов инфляции при рассмотрении судебных дел» встановлений принцип розрахунку інфляційних втрат із наведенням відповідної математичної формул, за якою їх слід розраховувати.

Враховуючи, що при перерахунку суми збитків від інфляції у відповідності до зазначених рекомендацій сума, розрахована колегією суддів, виявилась більшою, ніж та, яка заявлена позивачем до стягнення, рішення суду в цій частині також підлягає зміні, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають збитки від інфляції в розмірі, заявленому до стягнення позивачем, - в сумі 684,10 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 2915,04 грн. слід зазначити наступне.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності, як штраф, сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Як вбачається з тексту Договору, письмової згоди про застосування відповідальності у вигляді штрафу за порушення відповідачем зобов’язання в частині розрахунків за поставлену позивачем електричну енергію сторони не досягли, а тому, вимоги позивача стягнути з відповідача штраф в сумі 2915,04 грн. за прострочення виконання зобов’язання визнаються колегією суддів необгрунтованими.

При цьому, посилання позивача на норми ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, з урахуванням якої він вимагає стягнути з відповідача зазначений штраф, колегія суддів визнає помилковими з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зазначеною нормою врегульований лише розмір неустойки, проте вона не відміняє дію норм закону, якими встановлена обов’язкова письмова форма для згоди сторін щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня).

Розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов’язання як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України, за наявності обставин, якими в цій статті обумовлено їх застосування.

Враховуючи, що у тексті Договору сторони такої згоди не досягли, а акт цивільного законодавства, в якому б йшлося про можливість застосування до відповідачів у спірному випадку відповідальності у вигляді стягнення неустойки за порушення грошових зобов’язань, позивачем не вказаний, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2915,04 грн. штрафу задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині не вбачається.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки, викладені у рішенні господарського суду міста Києва від 26.10.2010 року у справі № 23/525, не відповідають обставинам справи, тому зазначене рішення підлягає зміні, позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг за активну електричну енергію в сумі 37287,48 грн., основний боргу за реактивну електричну енергію в сумі 4355,90 грн., пеня в сумі 1600,99 грн., збитки від інфляції в сумі 684,10 грн. та 3 % річних в сумі 292,06 грн., а також судові витрати за звернення до суду із даним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог (442,21 грн. витрат по сплаті державного мита та 221,40 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу), в задоволенні решти вимог відмовляється.

Враховуючи те, що в апеляційній скарзі позивач просить оспорюване рішення скасувати в повному обсязі а також те, що викладене вище, апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» підлягає частковому задоволенню.

Щодо витрат позивача за подачу апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93 встановлені ставки державного мита в таких розмірах:

- із позовних заяв, що подаються до господарських судів, із заяв майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, державне мито справляється у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру –50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми (підпункт “а”, “г” пункту 2 зазначеної статті).

Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене в повному обсязі і сплачено при цьому 235,68 грн., що становить 50 % від суми державного мита, сплаченого ним при зверненні до суду із даним позовом.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні позовні вимог позивача на суму 29732,53 грн.(вказана сума становить різницю між сумою задоволеною першою інстанцією (14188 грн.), та сумою, яка присуджена до стягнення даною постановою (44220,53 грн.), витрати позивача на державне мито за подачу апеляційної скарги щодо цих вимог, а саме 148,66 грн. (50% від 297,33 грн.) слід покласти на відповідача. Решта із сплачених позивачем витрат за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2010 у справі № 23/525 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2010 року у справі № 23/525 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивною частини рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2010 року у справі № 23/525 в наступній редакції:

          « 2. Стягнути з Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (02100, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 2; ідентифікаційний код 08672868) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) основний борг в сумі 41643 (сорок одна тисяча шістсот сорок три) грн. 38 коп., пеню в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 99 коп., збитки від інфляції в сумі 684 (шістсот вісімдесят чотири) грн. 10 коп., 3 % річних в сумі 292 (двісті дев’яносто дві) грн. 06 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 442 (чотириста сорок дві) грн. 21 коп. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 221 (двісті двадцять одна) грн. 40 коп.»

4. Стягнути з Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (02100, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 2; ідентифікаційний код 08672868) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) 148 (сто сорок вісім) грн. 66 коп. витрат за подачу апеляційної скарги

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 23/525.

Головуючий суддя                                                                      

Судді