Постанова № 13714149, 25.01.2011, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2011 року Справа № 30/311-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Білецької Л.М.–доповідача

суддів: Тищик І.В., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Литвин А.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Шокуров Д.Г., представник, довіреність №52 від 28.09.10р.;

від відповідача-1: Накорчевський С.В., представник, довіреність №2439-О від 28.05.10р.;

від відповідача-2: представник у судове засідання не з"явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області

від 09.11.2010р. у справі № 30/311-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Тіссані груп”,

м. Горлівка

до відповідача–1: публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ

відповідача–2: товариства з обмеженою відповідальністю “Українське Фінансове Агентство “Верус”, м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору поруки від 01.04.2010р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.10р. у справі № 30/311-1010 (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов задоволено.

Визнано недійсним договір поруки від 01.04.2010 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" у забезпечення виконання договору комісії №0805/4547/impa про відкриття акредитива від 15.05.2008 року. Стягнуто з публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тіссані груп" витрати по сплаті державного мита в сумі 42,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тіссані груп" витрати по сплаті державного мита в сумі 42,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118 грн.

Рішення мотивовано тим, що оспорюваний договір поруки укладений між поручителем та кредитором; волевиявлення боржника на забезпечення виконання ним зобов’язання порукою відсутнє, що є підставою для визнанняи договору поруки недійсним у відповідності до п.3 ст.203, п.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з зазначеним рішенням, публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк”, звернувся з апеляційною скаргою до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в якій вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у визнанні недійсним договору поруки від 01.04.10р. у забезпечення виконання зобов’язань по договору комісії №0805/4547/impa.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов до хибних висновків про те, що договір поруки є одностороннім правочином, що він породжує нові зобов’язання, його укладення потребує згоди позивача та відповідно що договір поруки порушує вимоги ст. 511 ЦК України.

Крім того, абсолютно хибним є висновок про те, що договір поруки є підставою для заміни боржника у зобов’язанні та застосуванні положення ст. 520 ЦК України.

Обов’язковою умовою для визнання договору недійсним є наявність порушення прав у позивача. З матеріалів справи вбачається, що ні позивач, ні суд першої інстанції не доводять, яким чином договір поруки від 01.04.10р. порушує права позивача, адже навіть якщо дотримуватися позиції позивача, розмір його заборгованості не змінюється у зв’язку із укладенням договору поруки.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.12.10р. апеляційну скаргу призначено до розгляду.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи, 15 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" в особі директора Горлівської філії закритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (комісіонер) та товариством з обмеженою відповідальністю "Тіссані груп" (комітент) був кладений договір комісії №0805/4547/impa про відкриття акредитива. (а.с. 27-29)

Відповідно до п.3.1 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 28.01.2009 року) зобов'язання комітента за цим договором забезпечуються всіма основними і оборотними коштами комітента, а також заставою майнових прав згідно з договором застави майнових прав на товар №1 від 15.05.2008 року, укладеному між комітентом і комісіонером, заставою житлової нерухомості згідно договору іпотеки житлової нерухомості від 15.05.2008 року, відступленням права вимоги згідно з договором відступлення права вимоги (цесії) б/н від 15.05.2008 року, та договорами поруки: договір поруки № 1 від 15.05.2008 року, договір поруки №2 від 15.05.2008 року, договір поруки №3 від 15.05.2008 року, договір поруки №4 від 15.05.2008 року, договір поруки №5 від 15.05.2008 року, договір поруки №6 від 15.05.2008 року, договір поруки №1від 26.09.2008 року, договір поруки №7 від 28.01.2009 року, договір поруки №8 від 28.01.2009 року.

01 квітня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "Верус" (поручитель) та публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (кредитор) був укладений договір поруки. (а.с. 9)

Відповідно до пункту 1 предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Тіссані груп" (код ЄДРПОУ 35323870) (надалі –боржник) всіх своїх обов'язків за договором комісії №0805/4547/impa про відкриття акредитива від 15.05.2008 року (надалі –кредитний договір), згідно якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 656 000 EUR, що надається у формі постімпортного фінансування, а боржник зобов'язаний повернути кредит в строк від дати відкриття акредитиву, періодичність погашення заборгованості –рівними частинами кожних шість місяців, згідно з умовами договору комісії: сплачувати комісію за підтвердження акредитива 1,5% річних, згідно з умовами договору комісії: комісію за надання відстрочки у погашенні заборгованості 1,75% річних плюс ставка пропозиції кредитних ресурсів в EUR (6 міс.) на строк, який відповідає терміну відстрочки, згідно з умовами договору комісії: сплачувати комісію за зобов'язаннями за ставкою 4% річних, згідно з умовами договору комісії: сплачувати комісію за здійснені платежі по акредитиву по ставці 20% річних, згідно з умовами договору комісії. А також сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені у договорі комісії.

Господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, оскільки договір поруки між Відповідачами був укладений без отримання згоди Позивача, однак така згода і не потрібна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою зокрема внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем.

Відповідно до ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється з згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом

Згідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Статтею 554 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до вимог ст. 556 Цивільного кодексу України, до поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому ) зобов’язанні, в тому числі і ті, що забезпечували його виконання.

Із наведених норм вбачається, що укладання договору поруки не має наслідком переведення боргу на поручителя, а є способом покладення на поручителя солідарної відповідальності за невиконання боржником основного зобов'язання.

Більш того, виконання поручителем зобов'язання боржника - це підстава для заміни кредитора (а не боржника) у зобов'язанні, оскільки це прямо встановлено ст. 512 Цивільного кодексу України.

Є невірним висновок суду першої інстанції про порушення прав позивача з посиланням на ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України, оскільки до поручителя права кредитора переходять тільки у разі виконання поручителем основного зобов’язання, докази чого у справі відсутні.

Зазначаючи, що у спірному договорі відповідачі надали відповідачеві –2 певні права відносно позивача, а позивач має обов’язок відносно відповідача –2 здійснити відповідне відшкодування, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що таке відшкодування має настати тільки після виконання зобов’язання, забезпеченого порукою.

З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов до хибного висновку про те, що договір поруки є підставою для заміни боржника у зобов'язанні та застосував положення ст. 520 Цивільного кодексу України.

Аналогічної точки зору дотримується Вищий господарський суд України (постанова від 31.08.2010 року у справі № 27/296-09), якою визнано дійсним договір поруки аналогічний оскаржуваному в даній справі договору поруки.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Заміна поручителя не порушує права позивача, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Діючим законодавством не передбачено визнання недійсним договору через можливість виникнення обов’язків у майбутньому, у тому числі і у випадку, коли у майбутньому до поручителя, який виконав зобов’язання, перейдуть права кредитора.

Неповідомлення відповідача як боржника відповідача –1 про укладення оспорюваного договору не спричиняє його недійсність. Ризик настання несприятливих наслідків у таких випадках несе новий кредитор (ч.2 ст. 516 ЦК України), тобто поручитель, який виконає зобов’язання .

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Договір поруки укладений із додержанням всіх вимог ст. 203 Цивільного кодексу України.

У відповідності з наведеним обов’язковою умовою для визнання договору недійсним є наявність порушених прав у Позивача. З матеріалів справи вбачається, що ні Позивач, ні суд першої інстанції не доводять, яким чином договір поруки від 01.04.2010 року порушує права Позивача, адже розмір його заборгованості не змінюється у зв'язку із укладанням договору поруки.

Таким чином, судом першої інстанції неправильно встановлені фактичні обставини справи, внаслідок чого вони дістали неправильну юридичну оцінку - з порушенням норм матеріального права. А тому рішення суду підлягає скасуванню, апеляційну скаргу слід задовольнити як обґрунтовану.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2010р. у справі № 30/311-10 - скасувати.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ - задовольнити.

В позові товариству з обмеженою відповідальністю “Тіссані груп”

м. Горлівка -відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Тіссані груп”

м. Горлівка на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ 42,50 грн. –державного мита за перегляд справи по апеляційній скарзі, видати наказ.

Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя І.В. Тищик

Суддя Т.А. Верхогляд