Рішення № 137120954, 07.04.2026, Маловисківський районний суд Кіровоградської області

Справа № 392/1943/25

Провадження № 2/392/425/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого - судді Бадердінової А.В., секретар судового засідання Покуц І.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором: № 4216541 від 14.12.2023 року в розмірі 56480,00 грн, судові витрати в розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що 14.12.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №44216541, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. За цим договором позикодавець зобов`язався надати позичальнику фінансовий кредит в розмірі на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Сума кредиту склала 2000,00 грн, строк 350 днів, з відсотковою ставкою 2.5% в день, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку НОМЕР_1 . В подальшому позичальником підписано додатковий договір від 02.01.2024 відповідно до якого надано кошти у розмірі 4000,00 грн. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання виконано і перерахувало відповідачу кошти, разом з тим відповідач умови договору не виконав. У подальшому, 26.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №23/09/2024, відповідно до умов якого до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №44216541 від 14.12.2023 в загальній сумі 56480,00 грн, яка складається із: суми заборгованості за тілом кредиту 6000,00 грн, заборгованості за відсотками 50480,00 грн. Оскільки, станом на день укладання договору факторингу, строк дії кредитного договору №4216541 від 14.12.2023 не закінчився, ТОВ «Українські фінансові операції» з дати факторингу 26.07.2024, у межах строку дії кредитного договору, донараховано відсотки за користування кредитними коштами в сумі 18600,00 грн (6000,00х2.5% =150 *124 календарних дні). Крім того, позивач просив в порядку частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, органу що здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати інфляційні витрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦПК України, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості. Оскільки відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язань і заборгованість не погашає, тож позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 26.09.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.

Ухвалою судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 19.02.2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

19.03.2026 року на виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» надано відповідь про те, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в Банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), на яку здійснено переказ коштів 14.12.2023 року у розмірі 2000 гр та 02.01.2024 року у розмірі 4000,00 грн, з призначенням IPAY_CREDIT_MC1, Banderu 9.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача ТОВ «Українські Фінансові операції», позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач ОСОБА_1 у судові засідання призначені на 24.11.2025, 19.02.2026, 07.04.2026 року не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, за зареєстрованим місцем проживання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, причини неявки суду не відомі.

Відзив на позов, зустрічний позов, будь-які клопотання, заяви чи докази, від відповідача не надходили, тим самим, судом відзначається, що відповідач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні та на надання суду пояснень та доказів на обґрунтування своєї позиції щодо заявлених позивачем позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Ненадання відповідачем відзиву та доказів в обґрунтування своїх можливих заперечень проти позову з причини ухилення від участі в судовому засіданні, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що відповідає положенням ч.1 ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання сторін по справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з такого.

Суд у межах заявлених позовних вимог та наданих доказів у справі встановив наступні факти, обставини та правовідносини.

Судом встановлено, що 14.12.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4216541.

Згідно з п. 1.2. на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту складає 2000,00 грн.

Пунктами 1.3 визначено, що строк кредиту - 360 днів.

Відповідно до п. 1.4.1 стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору. Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 (п.2.1 Договору).

Договір, згідно з п.10, підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 62148, 14.12.2023 19:37:57. Крім того, відповідачем підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту (а.с. 25-38).

02.01.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , укладено додатковий договір до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4216541 від 14.12.2023. Згідно якого надано суму кредиту у розмірі 4000,00 грн, загальна сума кредиту становить 6000,00 грн. Дану додаткову угоду підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 32718, 02.01.2024 12:51:46. (39-41).

Відповідно до інформаційної довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення «ТОВ УПР» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунку. Для цього підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ та отримало Ліцензію Національного банку України №3 від 11.11.2013 року. Тобто між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення «ТОВ УПР» укладено договір про переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 23.03.20198. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта 14.12.2023 року на суму 2000,00 грн, та 02.01.2024 року на суму 4000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакцій в системі iPay.ua 320350586, 327324195, призначення платежу: Зарахування 2000,00 грн та 4000,00 на карту НОМЕР_1 (а.с.52-53).

З аналізу наданих сторонами доказів вбачається, що між відповідачем з однієї сторони та ТОВ «Лінеура Україна» з іншої, склалися кредитні правовідносини на підставі укладеного між ними договору в електронній формі.

Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду надано відповідь про те, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в Банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), на яку здійснено переказ коштів 14.12.2023 року у розмірі 2000 гр та 02.01.2024 року у розмірі 4000,00 грн, з призначенням IPAY_CREDIT_MC1, Banderu 9.

Згідно розрахунку заборгованості за договором № 4216541 від 14.12.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредитку заборгованість ОСОБА_1 , за період з 14.12.2023 року по 26.07.2024 року становить 37900,00 грн, яка складається із: аборгованості по основному боргу 6000,00 грн, - заборгованості за сумою кредиту, 31900,00 грн заборгованості по відсотках (а.с.71-75).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 4216541 від 14.12.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредитку заборгованість ОСОБА_1 , за період з 27.07.2024 27.11.2024 становить 24600,00 грн, яка складається із: заборгованості по основному боргу 6000,00 грн, - заборгованості за сумою кредиту, 18600,00 грн заборгованості по відсотках (а.с.69-70).

26.07.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 26/07/2024, згідно умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило за плату ТОВ «Українські фінансові операції» права вимоги за кредитними договорами до боржників, у тому числі і за кредитним договором № 4216541 (а.с.91-97).

Відповідно до Реєстру боржників б/н від 26.07.2024 року до Договору факторингу № 26/07/2024 від 26.07.2024 року, ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 24600,00 грн, з яких: заборгованість по основному боргу 6000,00 грн, - заборгованість за сумою кредиту, 18600,00 грн заборгованість по відсотках (а.с. 67-68).

Вирішуючи даний позов суд застосовує такі норми права.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»)

Правилами ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Так, судом встановлено, що Договір надання коштів у кредит між відповідачем та первісним кредитором укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Електронний договір відповідач підписав шляхом використання електронного підпису. Відповідач на веб-сайті позивача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, підтвердив умови отримання кредиту, натиснувши іконку «відправити/підписати».

З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення певних дій відповідачем Договір не міг бути укладений сторонами, суд дійшов висновку, що цей правочин відповідно до Закону за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Вищезазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20, від 03.02.2023 у справі № 757/22453/20, від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21.

Так, з наданих доказів вбачається, що під час укладення Договору №4216541-від 14.12.2023 сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, комісія, а також строк кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах, однак відповідач у передбачений договором строк заборгованість не повернув.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріали справи свідчать про те, що Банк свої зобов`язання перед позичальником за Договором №4216541 від 14.12.2023 року та Додатковою угодою від 02.01.2024 виконав, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 6000,00 грн, однак останній не здійснив погашення заборгованості, на підставі чого, суд доходить висновку про необхідність стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000,00 грн з підстав доведеності між сторонами договірних зобов`язань.

Разом з тим, суд не погоджується з розрахунком позивача про стягнення із ОСОБА_1 процентів у розмірі 50480,00 грн, за договором № 4216541 від 14.12.2023 року, з огляду на таке.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування», пунктом 5 якого встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», встановити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що, починаючи з 24 грудня 2023 року, денна процентна ставка має бути не більшою 2,5%, з 23 квітня 2024 року - не більшою 1,5%, а з 21 серпня 2024 року - не більшою 1%.

Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4216541 укладено 14.12.2023 року строком на 350 днів.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року набрав чинності 24 грудня 2023 року. Отже, до вказаних правовідносин слід застосовувати норми зазначеного закону.

За період з 14.12.2023 по 02.01.2024 слід здійснити нарахування процентів за процентною ставкою 2.5 % х 2000,00 грн (тіло кредиту) = 50,00 грн (в день) х 20 днів = 1000,00 грн.

За період з 03.01.2024 по 22.04.2024 слід здійснити нарахування процентів за процентною ставкою 2.5 % х 6000,00 грн (тіло кредиту) = 150,00 грн (в день) х 111 днів = 16650,00 грн.

За період з 23.04.2024 по 20.08.2024 слід здійснити нарахування процентів за процентною ставкою 1,5 % х 6000,00 грн (тіло кредиту) = 90,00 грн (в день) х 120 день = 10800,00 грн.

За період з 21.08.2024 по 28.11.2024 слід здійснити нарахування процентів за процентною ставкою 1 % х 6000,00 грн (тіло кредиту) = 60,00 грн (в день) х 99 день = 5940,00 грн.

Отже, загальна сума заборгованості за процентами за період з 14.12.2023 по 28.11.2024 (350 днів) складає 34390,00 грн (1000,00+16650,00+10800,00+5940,00).

Відтак, вимоги про стягнення заборгованості за процентами, підлягають частковому задоволенню у розмірі 34390,00 грн.

З огляду на викладене вище, оцінивши наявні у справі докази по справі в їх сукупності на предмет їх належності та достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що між сторонами по справі виникли правовідносини, відповідачем грошові кошти отримано, але в порядку та на умовах договору не повернуто, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «Українські Фінансові операції» є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню у розмірі 40390,00 грн, яка складається із: тала кредиту 6000,00 грн та процентів за користування кредитом -34390,00 грн.

Щодо вимоги позивача в порядку частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення, нараховувати інфляційні витрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦПК України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

В свою чергу,згідно ч.11ст.265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Тобто, при ухваленні рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) зазначено, що питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України(частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положеньЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Кредитні правовідносини між сторонами у даній справі виникли 14.12.2023 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час.

Отже, суд вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч. ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз`яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні трати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат на професійно правничу допомогу та судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом даної справи на підтвердження яких позивачем надано: договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, заявку на виконання доручення до Договору № 01/082024-А від 01.07.2025 укладний між ТОВ «Українській Фінансові Операції» та адвокатом Дідух Є.О.; додаткову угоду №1 до договору №01/08/2024-А від 09.12.2025; детальний опис робіт 4897861 від 11.12.2024 року; акт приймання передачі виконаних послуг № 4897861 від 11.12.2024, відповідно до якого адвокатом надані послуги загальна вартість яких становить 10000,00 грн; детальний опис робіт, розрахунок на оплату № 4254724-2025 від 15.11.2025, копія свідоцтва адвоката Дідух Є.О. серії КС №5972/10 про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою ст.15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 та 4 ч. 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2 ч. 2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч. 3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Згідно п. 1 ч. 2 ст.137 та ч. 8 ст.141 ЦПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною позивача документи є належними та достатніми доказами на підтвердження витрат, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Суд у постанові від 25.07.2023 року у справі № 340/4492/22 прийшов до висновку, що наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв`язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов`язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.

Визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, оцінюючи характер правової допомоги (послуги) у цій справі щодо змісту виконаних робіт, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг та значенню справ та керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає, що характер спірних відносин у справі не є складним, судова практика у цій категорії справ є сталою, суд враховує, що дана справа є справою незначної складності, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів; справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми та містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування; враховуючи що справа розглядалася судом за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, беручи до уваги ціну позову, з урахуванням принципу розумності та справедливості, співмірною до обсягу цих послуг є сума відшкодування в розмірі 5000 грн, саме така сума правничої допомоги підлягає стягненню на користь позивача.

Позивачем подано позовну заяву до суду через систему «Електронний суд» та відповідно до ч.2 ст.4, ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Питання розподілу судових витрат слід вирішити відповідно до положень статті 141 ЦПК України, якими, крім іншого, передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на підставі чого, враховуючи що позов задоволено частково, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1732,30 грн (2422,40х40390,00/56480,00).

Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України, ст.509,ст. 525, 526, 530, 536, 599, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 4216541 від 14.12.2023 у розмірі 40390,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» судові витрати по сплаті судового збору 1732,30 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 5000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивачем на рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», місцезнаходження за адресою: вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2, м. Київ, Київська область, ЄДРПОУ 40966896;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Альона Володимирівна Бадердінова