Рішення № 137114502, 04.06.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/20739/25-Е

Провадження № 2/522/3006/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

04 червня 2026 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду м. Одеси Косіцина В.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 210 737,73 гривень та здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справу передано на розгляд судді Павлик І.А.

Ухвалою суду від 19 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву.

Копію вказаної ухвали направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача листом із рекомендованим повідомленням про вручення, який повернувся до суду із відміткою: «закінчення встановленого терміну зберігання».

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 23.04.2026 № 1001/26 було проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, справу передано на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 24 квітня 2026 року справу прийнято до провадження порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у змішаній формі ( паперовій та електронній). Розпочато судовий розгляд справи з початку.

Копію вказаної ухвали направлено до відома за зареєстрованим місцем проживання відповідача листом із рекомендованим повідомленням про вручення, який повернувся до суду із відміткою: «закінчення встановленого терміну зберігання».

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, заяв про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження або спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін не подавав, про відкриття провадження повідомлявся належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст.. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

16 травня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №496836-КС-002, за яким ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» зобов`язалася передати ОСОБА_1 грошову суму в кредит у розмірі 46 000,00 гривень на строк 24 тижні із застосуванням процентної ставки у розмірі 1,5% в день, комісія 6 900,00 гривень.

24 травня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору від 16.04.2024 №496836-КС-002, відповідно до якого кредит було збільшено на 23 000,00 гривень, а загальний розмір кредиту склав 69 000,00 гривень, комісія 6 900,00 гривень.

У постанові КЦС ВС від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18 зазначено, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Згідно п.8 Договору, в якості номеру електронного платіжного засобу ОСОБА_1 вказана картка № НОМЕР_1 .

Зі змісту відповіді з АТ «ПУМБ», що надійшла до суду 27.10.2025 вбачається, що банківська картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 . До відповіді долучено виписку по рахунку, 16.05.2024 на вказану банківську картку було зараховано грошову суму у розмірі 46 000,00 гривень, а 24.05.2024 на вказану банківську картку було зараховано грошову суму у розмірі 23 000,00 гривень.

У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч.1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч.2 ст.1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки

Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором від 16.05.2024 №496836-КС-002, становить 210 737,73 гривень, та складається з:

- основна сума боргу 69 000,00 гривень;

- відсотки 139 839,00 гривень;

- комісія за видачу кредиту 1 898,73 гривень.

Суд не погоджується із зазначеним розрахунком з огляду на наступне.

Щодо відсотків за користування кредитом, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року N 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року N 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10листопада 2011 року N15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року N7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі N 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі N 679/1103/23).

Зазначена позиція також висловлена у постановах Одеського апеляційного суду у справах №514/954/24, 501/928/25, 523/7247/24, 946/5436/24, 521/20016/24, 512/1028/23, 947/37615/23, 947/17016/23, 521/20507/24, 521/23020/23, 947/32463/24), 521/3988/25, 498/1035/23, 497/695/24, 514/1865/24, 522/19240/24-Е, 518/1854/24, 514/954/24, 947/14166/24, 947/7507/25, 501/3274/25, 947/8194/25, 523/10598/21.

Так, дійсно, відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості, первісний кредитор здійснював нарахування процентів за користування кредитом відповідно до встановленої у договорі процентної ставки протягом строку кредитування.

Проте, надмірна тривалість дії кредитного договору (24 тижні) та встановлення високої базової процентної ставки (1,5% в день) призвели до виникнення заборгованості зі сплати процентів у розмірі 139 839,00 гривень , що вочевидь є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак, вказані умови є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що майже у 2,5 рази перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом.

Тож, враховуючи, що зобов`язання має виконуватись належним чином, а також те, що відповідач був обізнаний про необхідність здійснювати сплату процентів за користування кредитними коштами, проте, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів за користування кредитними коштами тілу кредиту, суд виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, що розмір заявлених відсотків в даному конкретному випадку не може перевищувати первісного тіла кредиту, тобто, 69 000,00 гривень.

Щодо комісії, суд зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до п. 2.5 Договору, комісія за надання кредиту становить 6 900,00 гривень.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У Постанові ОП КЦС ВС від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21 (провадження № 61-17842св21), в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про те, що за відсутності рішення суду про визнання правочину чи його окремих частин недійсними діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), тобто всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені зобов`язання, в тому числі і обов`язок позичальника сплачувати комісію - підлягали виконанню.

ОП КЦС ВС у постанові дійшла до висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У разі, якщо договір та додаткові угоди до нього не містять переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням кредитних коштів, вимога про стягнення комісії є безпідставною та порушує ч. 1 та ч. 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначені висновки також висловлені у постанові Одеського апеляційного суду від 12 червня 2025 року у справі № 522/16069/24, та у постанові КЦС ВС від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22.

У постанові Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року у справі №498/1859/24, зроблено висновок про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки комісії в розмірі 209,48 грн не підлягають задоволенню, оскільки, в укладеному сторонами кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які надаються позивачу та за які ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» встановлена комісія. Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору про встановлення комісії за видачу кредиту у розмірі 15, 00 % від суми виданого кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визнання особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі №15-рп/2011). Споживач може і не знати, що при оформленні кредитного договору він оформив з банком непотрібну йому послугу. Тому держава повинна забезпечувати захист громадян, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах. За таких обставин, п. 1.5.1. кредитного договору в частині сплати позичальником комісії за надання кредиту в силу ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними (постанова Одеського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у справі № 497/1006/24).

Проте, зі змісту договору вбачається, що у ньому відсутнє визначення того, що являє собою комісія за видачу кредиту. Також, умови договору не містять чітко визначений перелік основних, додаткових або супутніх послуг, пов`язані із надання кредиту, зокрема, підготовкою, організацією та безпосередньо надання кредиту (наприклад, повідомлення про умови кредитування, відкриття карткового рахунку, перерахування грошових коштів, допомога у заповненні заяв або інших форм, необхідних для отримання кредиту тощо).

Не доведено і те, що позивач надавав будь-які основні, додаткові або супутні послуги, пов`язані із наданням кредиту.

При цьому, Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчого кредиту) не є частиною кредитного договору та не містять підпису позичальника, а тому, закріплення у них визначення того, що варто розуміти під комісією за надання кредиту не є належним виконанням Закону України «Про захист прав споживачів» та не свідчить про обізнаність боржника з тим, що входить до складу послуг, пов`язаних із наданням кредиту.

Тому, враховуючи те, що умови кредитного договору від 16.05.2024 №496836-КС-002 не містять переліку основних, додаткових та супутніх послуг, пов`язаних із наданням кредиту, які також не зазначені у позові, беручи до уваги те, що позивачем не надано доказів на підтвердження надання будь-яких послуг, пов`язаних із наданням кредиту, суд вважає, що нарахування позивачем комісії є безпідставною та порушує ч. 1 та ч. 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», а тому, зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Саме тому, розрахунок заборгованості повинен виглядати наступним чином:

- тіло кредиту 69 000,00 гривень;

- відсотки 69 000,00 гривень;

- всього 138 000,00 гривень.

Тому, з урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит від 16.05.2024 №496836-КС-002 у розмірі 138 000,00 гривень.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

Згідно платіжної інструкції від 15.09.2025 № 2025 від 15.09.2025, ТОВ БІЗНЕС ПОЗИКА сплатило 2 528,86 гривень в якості судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову 210 737,73 гривень.

Розмір задоволених позовних вимог 138 000,00 гривень.

Питома вага 0,654 (138 000/210 737,73).

Судовий збір 1 653,87 гривень (2 528,86*0,654).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка була б пропорційна задоволеним позовним вимогам та яка підлягає стягненню з відповідача становить 1 653,87 гривень.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280, 282, 284, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю БІЗНЕС ПОЗИКА, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26, оф.411, ЄДРПОУ 41084239, заборгованість за договором про надання кредиту від 16.05.2024 № 496836-КС-002 у розмірі 138 000 (сто тридцять вісім тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю БІЗНЕС ПОЗИКА, м. Київ, б-р. Лесі Українки, 26, оф.411, ЄДРПОУ 41084239, суму сплаченого судового збору пропорційну до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 653 (одна тисяча шістсот п`ятдесят три) гривні 87 (вісімдесят сім) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Текст рішення складено та підписано 04 червня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.