Ухвала суду № 13710714, 03.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6047/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Степанюк А.Г.

Суддя-доповідач: Усенко В.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"03" лютого 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-суддіУсенка В.Г.,

суддів: Собківа Я.М., Сорочка Є.О.,

при секретарі Літоміній Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2010 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Південтеплоенергомонтаж»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та результати перегляду первинних скарг, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Південтеплоенергомонтаж» (далі Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі Відповідача) у якому просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення та результати перегляду первинних скарг.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2010 року вимоги адміністративного позову задоволено частково.

Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення без номера та дати яким відкритому акціонерному товариству «Південтеплоенергомонтаж»на підставі акту перевірки №601/23-12/00121146 від 16.04.2009р. було нараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 102263,00грн.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати, на його думку не законне рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

До суду надійшло заперечення позивача на апеляційну скаргу в якій він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши представників обох сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін виходячи із наступного.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, працівниками ДПІ за результатами невиїзної документальної перевірки складено акт №601/23-12/00121146 від 16.04.2009р. на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення без номера та дати, яким позивачу нараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 102263,00грн., що повязано з господарськими відносинами позивача з ТОВ «Катко». Оскільки рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2008р. визнано недійсним з дати державної реєстрації установчі документи (статут) ТОВ «Катко», свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ з моменту його складення, первинні бухгалтерські документи з реквізитами та інші.

Посадовими особами ДПІ винесено рішення за наслідками адміністративного оскарження позивачем зазначеного повідомлення-рішення, яким скаргу залишено без задоволення, а рішення без змін.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Податкова накладна №835 складена контрагентом позивача ТОВ «Катко»20.05.2008р., право на податковий кредит по ній на суму 68175,00грн. виникло у позивача з 20.05.2008р., а рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області. яким визнано недійсним з дати державної реєстрації установчі документи (статут) ТОВ «Катко», свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 12.06.2008р.

Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість»дає підстави зробити висновок, що цим Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної.

Як убачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної, виданої йому контрагентом «Катко».

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Отже помилковим є висновок посадових осіб ДПІ, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів контрагента позивача.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі від 20.07.2010 №1112/11/1310

Адміністративним судам України щодо проблемних питань застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби (підготовлено на підставі аналізу вивчення та узагальнення причин скасування Верховним Судом України судових рішень Вищого адміністративного суду України, переглянутих за винятковими обставинами у 2009 році).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2006 року, а саме, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Отже, відповідачем не спростовані доводи позивача про те, що на момент здійснення господарських операцій обгрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту, сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавці були в Єдиному державному реєстрі, а також мали свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, за таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обґрунтування апеляційної скарги, не спростовують рішення суду першої інстанції та до уваги не приймаються.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В звязку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2010 року без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2010 року без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддяВ.Г. Усенко

судді:Я.М. Собків

Є.О. Сорочко

Ухвалу виготовлено в повному обсязі 08.02.2011р.