Ухвала суду № 13710639, 01.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-513/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Старова Н.Е.

Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" лютого 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Літвіної Н.М.,

Суддів: Коротких А.Ю. Чаку Є.В.

при секретарі: Соловіцькій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-древ» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-древ»до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення було задоволено.

Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Обухівського району Київської області № 0000282301/0 від 23 березня 2008 року та № 0000292301/0 від 20 березня 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області звернулася з апеляційною скаргою в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання підприємством вимог податкового, іншого законодавства за період з 11 квітня 2006 року по 30 вересня 2007 року.

За результатами перевірки було складено Акт № 466-231/34161796 від 06 березня 2008 року, яким встановлено порушення п. п. 7.4.1. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР у зв»язку з чим було занижено позивачем валові доходи у 1-му та ІІ-му кварталах 2007 року на загальну суму 274760, 00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 68690, 00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем п. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР у зв»язку з заниженням позивачем податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 54952, 00 грн.

На підставі вказаного акту Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київської області видано податкові повідомлення-рішення № 0000282301/0 від 20 березня 2008 року та № 0000292301/0 від 20 березня 2008 року щодо збільшення податкового зобов'язання позивача на суму 94453, 20 грн., в тому числі 68960, 00 грн. за основним платежем та 25763, 20 грн. за штрафними санкціями з податку на прибуток, та податку на додану вартість на суму 82459, 50 грн., в тому числі 54973, 00 грн. за основним платежем та 27486, 50 грн. за штрафними санкціями відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ВАТ «Київський КПК»було укладено договір на виготовлення піддонів і щитів №189/13/05.06 від 19 травня 2006 року та на надання послуг з кріплення вагонів № 226/39/06.06 від 15 червня 2006 року.

За умовами цих договорів TOB «Сервіс-Древ» - Київського КПК»(Продавець) продає (виконавець виконує), а ВАТ «Київський КПК» (Покупець) купує (Замовник отримує) готові вироби та послуги відповідно за договірними цінами.

В своїх поясненнях позивач зазначав, що ВАТ «Київський КПК»є пов'язаною особою з TOB «Сервіс-Древ»- Київського КПК».

Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області посилається на те, що підприємством застосовувались продажні ціни, що не відповідають рівню звичайних цін, що призвело до заниження валового прибутку і відповідно податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Між тим, колегія суддів з доводами апелянта не погоджується, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно до п. 1.20 даного Закону - якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до п. п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону - обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як вбачається з матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, при визначенні рівня звичайних цін на свою продукцію позивач виходив із рівня цін, що існував на той момент на ринку цих послуг.

Вказаний рівень цін на той момент на ринку таких товарів та послуг підтверджений комерційними пропозиціями інших підприємств, які надають аналогічні послуги, що міститься в матеріалах справи.

Оскільки продаж піддонів і щитів, а також послуг по кріпленню вагонів проводився враховуючи ціни комерційних пропозицій інших постачальників по цінам, що склались на ринку то продажна ціна і є звичайною ціною.

Отже, умовами договорів (додатками) визначено договірні ціни, які і є в даному випадку звичайними та відповідають вимогам п. п. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни.

Відповідно до п. 1.20.6 даного Закону - у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Враховуючи, що позивачем надавалася інформація щодо здійснення операцій з ідентичними (однорідними) товарами, а тому дії відповідача є правомірними.

Що стосується порушення позивачем п. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР з приводу заниження ним податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 54952, 00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно до п. п. 4.2 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 за № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР - у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач визначив базу оподаткування виходячи із фактичної ціни операції, яка визначалася договірною ціною та була не нижчою за звичайну ціну, а тому доводи відповідача про порушення вищезазначеної норми є безпідставними.

Таким чином, доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд ,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 07 липня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, тобто з 08 лютого 2011 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 07 лютого 2011 року.