Рішення № 137046844, 01.06.2026, Чорнухинський районний суд Полтавської області

Справа № 549/95/26

Провадження № 2/549/124/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року

Чорнухинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Василюк Т.М.

секретаря судових засідань Давиденко Ю.В.

прокурора Бутенка О.А.

представника позивача Лузіної К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в селищі Чорнухи цивільну справу за позовом заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області до ОСОБА_1 , про конфіскацію земельної ділянки у громадянина російської федерації,

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки у громадянина російської федерації.

Позов мотивовано тим, що Указом Президента України від 27.09.2011 № 948/2011 задоволено клопотання ОСОБА_1 , 1961 року народження, уродженця Полтавської області, який проживає у російській федерації, про вихід із громадянства України. ОСОБА_1 перестав бути громадянином України з 27.09.2011.

Проте, у період, коли відповідач перебував у громадянстві України, на підставі державного акту серія Р1 № №533024, виданого 02.10.2001 Мокіївською сільською радою Чорнухинського району Полтавської області він отримав у власність земельну ділянку за кадастровим номером 5325183200:00:001:0038, площею 2,41 га.

У подальшому, на підставі вказаного державного акту, відповідач 09.09.2016 зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 5325183200:00:001:0038, площею 2,41 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території колишньої Мокіївської сільської ради на той час Чорнухинського району (на даний час Лубенського району), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1026578253251.

Для реєстрації права власності на вказану земельну ділянку у Чорнухинську державну нотаріальну контору відповідач, через свого представника, пред`явив паспорт громадянина російської федерації номер НОМЕР_1 , виданий 16.04.2009, видавник: ТП №60 відділу УФМС Росії по Санкт-Петербургу , код підрозділу 780-060, про що вказано в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оскільки, відповідач, будучи іноземцем, протягом року з часу переходу права власності на земельну ділянку 5325183200:00:001:0038, площею 2,41 га, розташовану на території Чорнухинської територіальної громади Лубенського району з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не відчужив її, то право власності на зазначену земельну ділянку підлягає примусовому припиненню шляхом конфіскації.

Ухвалою судді від 12 березня 2026 року провадження у зазначеній справі відкрито у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 08 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

23 березня 2026 року Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надало пояснення, в яких просило позовні вимоги керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області задовольнити.

У судове засідання представник Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області позовні вимоги підтримала та просила задовольнити .

У судовому засіданні прокурор позовну заяву підтримав, просив її задовольнити, вказавши, що ОСОБА_1 , являючись громадянином російської федерації та набувши у власність земельну ділянку в установленому законом порядку не вжив заходів до її відчуження протягом року, тому вона підлягає конфіскації.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади в Україні, відзиву на позовну заяву чи інших заяв та клопотань не подавав.

Заслухавши пояснення прокурора, представника позивача Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, що підтверджується копією паспорта громадянина російської федерації номер НОМЕР_1 , виданий 16.04.2009, видавник: ТП №60 відділу УФМС росії по санкт-петербургу, код підрозділу 780-060.

Указом Президента України від 27.09.2011 № 948/2011 задоволено клопотання ОСОБА_1 , 1961 року народження, уродженця Полтавської області, який проживає у російській федерації, про вихід із громадянства України. ОСОБА_1 перестав бути громадянином України з 27.09.2011.

У період, коли відповідач перебував у громадянстві України, на підставі державного акту серія Р1 №533024, виданого 02.10.2001 Мокіївською сільською радою Чорнухинського району Полтавської області він отримав у власність земельну ділянку за кадастровим номером 5325183200:00:001:0038, площею 2,41 га.

На підставі вказаного державного акту, 09.09.2016 відповідач у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрував право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 5325183200:00:001:0038, площею 2,41 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території колишньої Мокіївської сільської ради на той час Чорнухинського району (на даний час Лубенського району), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1026578253251.

Зазначена інформація підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема інформаційною довідкою №432734264.

При цьому, для реєстрації права власності на вказану земельну ділянку у Чорнухинську державну нотаріальну контору відповідач, через свого представника, пред`явив паспорт громадянина російської федерації номер НОМЕР_1 , виданий 16.04.2009, видавник: ТП №60 відділу УФМС росії по санкт-петербургу, код підрозділу 780-060, про що вказано в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також відповідно до інформації Управління ДМС у Полтавській області від 15.07.2025 №5301.3-4549/53.1-25 та інформації Державної міграційної служби України від 17.07.2025 №8.1-1283/8-25 зазначений орган державної влади не може ідентифікувати вказану особу без дати народження та реєстраційного податкового номеру.

24.06.2025 Полтавською окружною прокуратурою Полтавської області направлено лист №53/2-4173вих-25 до Головного управління Держгеокадастру про допущені порушення ОСОБА_1 щодо невідчуження земельної ділянки, полощею 2,4 га, кадастровим номером 5325183200:00:001:0038, сільськогосподарського призначення.

Як убачається з листа Головного управління Дергеокадастру у Полтавській області № 10-16-0.63-3182/2-25 від 04.08.2025, ГУ Держгеокадастру в Полтавській області не має заперечень щодо наміру органів прокуратури стосовно вжиття заходів представницького характеру, щодо фактів викладених в листі.

Оскільки Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, яке здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, самостійно не реалізувало процесуальне право на подання позову про конфіскацію земельної ділянки, то наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України земля в Україні є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону. Згідно норм ст.19 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних. Положення статей 13,14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм Земельного кодексу України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

У відповідності до ч.5 ст.22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Частиною 4 ст.81 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на вказану земельну ділянку відповідач набув з 09.09.2016, після державної реєстрації речового права на нерухоме майно, однак у подальшому і по даний час земельна ділянка ним самостійно не відчужена, чим безпідставно порушено річний строк, установлений ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України.

Згідно пункту "е" ч. 1 ст.140 Земельного кодексу України однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку, у відповідності до п."в" ч.1 ст. 143 Земельного кодексу України, здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Пунктом 10 ч. 1 ст.346 ЦК України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.

Норма частини 5 ст.41 Конституції України передбачає, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Частиною першої статті 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна, його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Відповідно до ч.2 ст.145 Земельного кодексу України у разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Аналіз норм ЗК України дає підстави для висновку, що законом передбачений чіткий обов`язок іноземця чи особи без громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом 1 року з дня набуття права власності на неї. Вказана норма є імперативною та не передбачає винятків. У випадку не відчуження такої земельної ділянки іноземцем чи особою без громадянства у встановлений законом строк, така земельна ділянка підлягає конфіскації на користь держави.

Підстави втрати громадянства України зазначенні в статті 19 Закону України «Про громадянство України», зокрема, добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-92цс13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 року «Новоселецький проти України», від 01 червня 2006 року «Федоренко проти України»), Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.38, ч. 1 ст.39 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Для визначення правомірності втручання держави у мирне володіння ОСОБА_1 його майном підлягає до застосування "трискладовий тест" оцінки відповідного втручання згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Трискладовий тест, застосовуваний ЄСПЛ, використовується і в практиці українських судів, у тому числі Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи.

Враховуючи, що відповідач, будучи іноземним громадянином, по даний час після набуття права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не вжив заходів до відчуження земельної ділянки, тому є всі підстави для її конфіскації у власність держави, відповідно позов прокурора є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в сумі 3622,60 грн.

Керуючись ст. ст.4,12,13,76-80,81,83, 141, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області (адреса: вул. Старо-Троїцька, 13 м. Лубни, Лубенський район, Полтавська області, код ЄДРПОУ 0291006025), в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (адреса: вул. Затишна, 23 м. Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 39767930) до ОСОБА_1 (адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , російська федерація) про конфіскацію земельної ділянки у громадянина російської федерації задовольнити.

Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області належну ОСОБА_1 на праві приватної власності земельну ділянку за кадастровим номером 5325183200:00:001:0038 загальною площею 2,41 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Чорнухинської територіальної громади Лубенського району.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3622 (три тисячі шістсот двадцять дві) гривні 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Василюк Т. М.