Рішення № 137044351, 22.05.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/641/25

Провадження №2/338/24/26

22 травня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді Шишка О. А.,

з участю: секретаря Сіщук Г. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Богородчанська селищна рада Івано-Франківського району Івано-Франківської області, як орган опіки та піклування, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, набутого під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу,

в с т а н о в и в:

Позивачка звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 Служба у справах дітей Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна, набутого під час такого проживання, та визнання права на частку у спільному майні.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона та ОСОБА_5 з 2012 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство, спільно проживали, побудували нове житло, спільно здійснювали витрати на його облаштування та утримання. Під час проживання у цивільному шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина син ОСОБА_4 .

Зазначає, що під час спільного проживання з ОСОБА_5 ними було створено та набуто майно, яке за своїм правовим режимом є спільною сумісною власністю осіб, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме: об`єкт незавершеного будівництва індивідуальний житловий будинок, розташований в урочищі «Луги» на АДРЕСА_1 ; легковий автомобіль Volkswagen Sharan, 1996 року виробництва, кузов № НОМЕР_1 ; екскаватор-навантажувач CATERPILLAR 428C, 1998 року виробництва, номер шасі НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 .

Внаслідок тривалої хвороби ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, у зв`язку з чим спадкоємці померлого були залучені до участі у справі як відповідачі, оскільки вирішення питання про належність позивачці частки у спірному майні впливає на визначення складу спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Зважаючи на викладене, позивачка просить суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між нею та ОСОБА_5 у період з 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також у порядку поділу спільного майна осіб, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнати за нею право на 1/2 права забудовника на об`єкт незавершеного будівництва - індивідуальний житловий будинок ступенем готовності 93,36 %, що знаходиться в урочищі «Луги» на АДРЕСА_1 ; на 1/2 легкового автомобіля Volkswagen Sharan, 1996 року виробництва, кузов № НОМЕР_1 ; на 1/2 екскаватора-навантажувача CATERPILLAR 428C, 1998 року виробництва, номер шасі НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 .

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просять позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та доданих до неї письмових доказах.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також позивачка як законний представник малолітнього відповідача ОСОБА_4 подали заяви про визнання позову, у яких не заперечили проти встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а також проти визнання за позивачкою 1/2 частки у спірному майні.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області щодо задоволенню позову не заперечили.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це у заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з частиною другою статті 206 ЦПК України до ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій та перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Частина четверта статті 206 ЦПК України передбачає, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо ж визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до частини п`ятої статті 206 ЦПК України суд не приймає визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо дії такого представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Отже, саме по собі визнання позову відповідачами не є безумовною підставою для автоматичного задоволення позову, а суд повинен перевірити: чи є визнання позову добровільним, чітким та безумовним; чи не суперечить воно закону; чи не порушує права, свободи або інтереси інших осіб; чи наявні законні підстави для задоволення позову; чи не суперечить визнання позову інтересам малолітнього відповідача.

Суд встановив, що заяви відповідачів про визнання позову є зрозумілими, добровільними, стосуються саме заявлених позовних вимог, не містять умов, застережень або часткового заперечення проти позову. Матеріали справи не містять відомостей про примус, помилку, обман чи інші обставини, які могли б поставити під сумнів добровільність такого визнання.

Разом з тим, враховуючи, що одним із відповідачів є малолітній ОСОБА_4 , суд додатково перевіряє, чи не порушує визнання позову його майнові права та інтереси. Суд виходить із того, що позовні вимоги спрямовані не на позбавлення малолітнього відповідача спадкових прав, а на визначення дійсного складу майна, яке належало ОСОБА_5 на час відкриття спадщини. Встановивши, що частина майна належала позивачці на праві спільної сумісної власності, то така частка не може входити до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 . Тому визнання за позивачкою 1/2 частки у спірному майні не є вилученням майна зі спадкової маси без правової підстави, а є визначенням належного правового режиму майна, набутого під час проживання однією сім`єю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачами не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, у тому числі малолітнього відповідача, а тому може бути прийняте судом і враховане при ухваленні рішення.

Відповідно до частини шостої статті 263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Водночас суд, враховуючи характер спірних правовідносин та участь малолітньої особи, не обмежується лише посиланням на визнання позову, а перевіряє заявлені вимоги на підставі наданих письмових доказів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За змістом статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На таке майно поширюються положення глави 8 СК України.

Отже, для задоволення позову в цій частині суд повинен встановити наявність таких юридично значимих обставин: проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу; їх не перебування у зареєстрованому шлюбі між собою або з іншими особами у спірний період; наявність спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, властивих сім`ї; набуття або створення спірного майна саме у період такого проживання; відсутність доказів, що спірне майно є особистою приватною власністю лише одного з них.

Судом досліджено свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якого його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Суд оцінює цей доказ як належний і допустимий, оскільки він безпосередньо підтверджує факт народження у позивачки та ОСОБА_5 спільної дитини в період щодо якого заявлено вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю. Наявність спільної дитини сама по собі не є єдиною та автоматичною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю, однак у сукупності з іншими доказами вона підтверджує сталість, тривалість та сімейний характер відносин між позивачкою і ОСОБА_5 .

Свідоцтвом про смерть підтверджується, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цей доказ суд бере до уваги як такий, що підтверджує момент припинення фактичних сімейних відносин у зв`язку зі смертю одного з їх учасників, а також дату відкриття спадщини. Саме до цієї дати позивачка просить встановити факт проживання однією сім`єю, що узгоджується з обставинами справи.

Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі підтверджує заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_5 . Зазначений доказ є належним, оскільки підтверджує наявність спадкових правовідносин після смерті ОСОБА_5 та пояснює необхідність визначення складу майна, яке належало спадкодавцеві на момент смерті.

Заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 про прийняття спадщини підтверджують, що відповідачі є спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 та особами, на права яких впливає вирішення спору. Саме тому вони є належними відповідачами у справі.

Акт обстеження умов проживання від 16 травня 2024 року (а.с.12), складений уповноваженими особами за участю сусідів, суд оцінює як доказ, який підтверджує фактичне проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_5 та їхнім сином як однієї сім`ї. У цьому акті зафіксовано відомості про місце проживання сім`ї, умови проживання, сприйняття цих осіб як сім`ї з боку оточення. Такий доказ є підтвердженням факту як спільного проживання за однією адресою, так і підтвердженням сімейного характеру таких відносин.

Довідка старости Підгірського старостинського округу від 04 серпня 2023 року № 584/1108-31 (а.с.13) про те, що ОСОБА_1 провела похорон ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , також підтверджує наявність між позивачкою та померлим відносин, властивих членам сім`ї. Організація поховання, за загальними життєвими обставинами, є дією, яку зазвичай здійснюють найближчі члени сім`ї або особи, які перебували з померлим у тісних сімейних відносинах. Тому цей доказ суд враховує у сукупності з іншими доказами, а не як самостійну єдину підставу для задоволення позову.

Судом також враховано письмові матеріали, які підтверджують, що у період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 здійснювалося будівництво житлового будинку в урочищі «Луги» на АДРЕСА_1 .

Рішення Богородчанської селищної ради від 31 березня 2021 року № 435-6/2021 про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_5 земельної ділянки, державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий план, будівельний паспорт забудови земельної ділянки, схема забудови земельної ділянки та ескізний проект індивідуального житлового будинку (а.с.15-36) підтверджують правові, технічні та містобудівні підстави для будівництва спірного житлового будинку.

Зазначені документи не є доказами права власності позивачки на земельну ділянку, оскільки земельна ділянка не є предметом заявлених позовних вимог. Разом із тим вони є належними доказами щодо предмета спору, оскільки підтверджують існування будівельного проекту, місце розташування об`єкта, його індивідуальні ознаки, період початку та здійснення будівництва, а також те, що будівництво здійснювалося саме у той час, коли позивачка і ОСОБА_5 проживали однією сім`єю.

Суд також бере до уваги накладні, квитанції та інші письмові документи (а.с.37) щодо придбання матеріалів і здійснення витрат, пов`язаних із будівництвом та облаштуванням будинку. Ці докази підтверджують участь позивачки у створенні та утриманні спірного майна, а також спростовують можливий висновок про те, що вона лише проживала у будинку, не беручи участі у його створенні чи облаштуванні.

Висновок експерта № 017/03-26 за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження суд оцінює як належний, допустимий та вагомий доказ у справі. Із цього висновку вбачається, що на АДРЕСА_1 фактично знаходиться індивідуальний житловий будинок, який є об`єктом незавершеного будівництва, має визначені технічні характеристики, житлове призначення та високий ступінь будівельної готовності.

Експертний висновок містить опис об`єкта дослідження, посилання на використані матеріали, технічну характеристику будинку, фотоматеріали, а також висновок щодо ступеня готовності житлового будинку. Суд не встановив підстав для сумніву у достовірності чи допустимості цього доказу, клопотань про призначення повторної чи додаткової експертизи учасниками справи не заявлено, висновок експерта відповідачі не оспорюють.

Значення цього доказу полягає в тому, що він підтверджує не лише сам факт існування спірного об`єкта, а й його характеристику як об`єкта незавершеного будівництва. Водночас матеріали справи не містять доказів прийняття цього будинку в експлуатацію та державної реєстрації права власності на нього як на завершений об`єкт нерухомого майна. Тому заявлений позивачкою спосіб захисту у вигляді визнання права на 1/2 права забудовника на об`єкт незавершеного будівництва є належним та відповідає фактичним обставинам справи.

Відповіді Богородчанської селищної ради та Підгірського старостинського округу щодо відсутності документів про прийняття будинку в експлуатацію суд враховує як докази того, що житловий будинок не набув правового статусу завершеного об`єкта нерухомого майна, право власності на який зареєстровано у встановленому законом порядку. Ця обставина не спростовує прав позивачки, а лише зумовлює необхідність формулювання рішення саме щодо права забудовника, а не щодо права власності на завершений житловий будинок.

Договір комісії № 5236-130 від 02 травня 2022 року та договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5236-130 від 03 травня 2022 року (а.с.14, 14 зворот) підтверджують набуття ОСОБА_5 екскаватора-навантажувача CATERPILLAR 428C, 1998 року виробництва, номер шасі НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 . Ці документи є належними доказами, оскільки містять відомості про транспортний засіб, дату укладення правочину та підтверджують набуття майна саме у період спільного проживання позивачки та ОСОБА_5 однією сім`єю.

Відповідь Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області від 12 вересня 2024 року № 12-09/2024 (а.с.38) підтверджує реєстраційні відомості щодо екскаватора-навантажувача CATERPILLAR 428C. Суд оцінює цей доказ у сукупності з договором комісії та договором купівлі-продажу і доходить висновку, що спірний екскаватор-навантажувач був набутим майном у період фактичних сімейних відносин.

Відповідь регіонального сервісного центру ГСЦ МВС від 15 липня 2024 року № 15-07/2024-1 (а.с.39) підтверджує відомості щодо транспортного засобу Volkswagen Sharan, 1996 року виробництва, кузов № НОМЕР_1 , зареєстрованого за ОСОБА_5 . Цей доказ є належним та допустимим, оскільки підтверджує індивідуальні ознаки транспортного засобу та його зв`язок із ОСОБА_5 . Відсутність реєстрації цього транспортного засобу за позивачкою не виключає можливості визнання за нею частки у праві на це майно, оскільки реєстрація транспортного засобу за одним із учасників фактичних сімейних відносин не спростовує режиму спільної сумісної власності, якщо майно було набуте у період спільного проживання однією сім`єю та відсутні докази його придбання за особисті кошти лише одного з них.

Судом не встановлено, а відповідачами не доведено, що спірне майно було набуте ОСОБА_5 до початку фактичних сімейних відносин із позивачкою, за його особисті кошти, на підставі договору дарування, спадкування чи з інших підстав, які б надавали цьому майну режим особистої приватної власності. Також матеріали справи не містять письмового договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про інший правовий режим майна або про нерівність часток.

Відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками. У разі поділу такого майна вважається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Отже, за відсутності доказів іншого розміру часток або іншого правового режиму спірного майна, частки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у майні, набутому під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, є рівними, тобто становлять по 1/2 частці кожному.

Суд також враховує положення статті 1218 ЦК України, відповідно до якої до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно, після смерті ОСОБА_5 до складу спадщини могла увійти лише та частка у спірному майні, яка належала йому, а не частка, що належала позивачці на праві спільної сумісної власності.

Крім того, стаття 1226 ЦК України передбачає, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Це означає, що перед вирішенням питання про спадкування майна, набутого у спільну сумісну власність, має бути визначено частку співвласника, який помер. Саме цим обумовлена необхідність встановлення частки позивачки у спірному майні.

Оцінюючи докази відповідно до статей 76, 77, 78, 80, 81, 82, 89 ЦПК України, суд виходить із того, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю, набуття спірного майна у період такого проживання та належність позивачці 1/2 частки у спірному майні відповідачами визнані. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, оскільки вони підтверджуються також письмовими доказами, дослідженими судом.

У сукупності досліджені судом докази підтверджують: тривале проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ; наявність у них спільної дитини; ведення спільного побуту; взаємність прав та обов`язків; участь позивачки у сімейному житті, будівництві та облаштуванні житла; набуття спірного рухомого майна у період фактичних сімейних відносин; відсутність доказів іншого правового режиму спірного майна.

Суд не встановив обставин, які б свідчили, що позовні вимоги суперечать закону, спрямовані на порушення прав інших осіб або на неправомірне зменшення спадкової маси. Навпаки, встановлення належної позивачці частки у спільному майні забезпечує правильне визначення обсягу майна, яке могло перейти у спадщину після смерті ОСОБА_5 .

З огляду на викладене, суд приймає визнання позову відповідачами, оскільки воно відповідає вимогам статті 206 ЦПК України, не суперечить закону, не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, у тому числі малолітнього відповідача, та підтверджується сукупністю належних, допустимих і достовірних доказів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.

Окремо суд вважає за необхідне надати правову оцінку заявленій позивачкою вимозі саме про визнання за нею права на 1/2 права забудовника на об`єкт незавершеного будівництва, а не права власності на 1/2 частку житлового будинку.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена або створена особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, частина друга статті 331 ЦК України встановлює спеціальні правила щодо новоствореного нерухомого майна. Право власності на новостворене нерухоме майно, зокрема житлові будинки, будівлі, споруди тощо, виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва, а у разі необхідності може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.

Отже, закон розмежовує правовий режим завершеного нерухомого майна, на яке може виникнути право власності, та правовий режим об`єкта незавершеного будівництва. Право власності на житловий будинок як на завершений об`єкт нерухомого майна може виникнути лише після завершення його будівництва, прийняття в експлуатацію у передбаченому законом порядку та державної реєстрації речового права. До цього моменту особа не набуває права власності на житловий будинок як на завершений об`єкт нерухомого майна, однак може мати майнові права, пов`язані зі створенням об`єкта незавершеного будівництва, зокрема права забудовника.

В судовому засіданні встановлено, що індивідуальний житловий будинок, розташований в урочищі «Луги» на АДРЕСА_1 , фактично існує, має значний ступінь будівельної готовності, має юридичну адресу, будівельну документацію, однак не прийнятий в експлуатацію, тобто право власності на нього як на завершений об`єкт нерухомого майна не зареєстровано.

За таких обставин суд не має правових підстав визнавати за позивачкою право власності на 1/2 частку житлового будинку як завершеного об`єкта нерухомості, оскільки юридично право власності на такий об`єкт ще не виникло. Водночас відсутність прийняття будинку в експлуатацію та державної реєстрації права власності не позбавляє суд можливості захистити майнове право позивачки шляхом визнання за нею частки у праві забудовника на об`єкт незавершеного будівництва.

Саме тому заявлений позивачкою спосіб захисту у вигляді визнання права на 1/2 права забудовника на об`єкт незавершеного будівництва є належним та відповідає встановленим обставинам справи. Такий спосіб захисту не підміняє собою державну реєстрацію права власності на завершений житловий будинок, а лише визначає належність позивачці частки у майнових правах, пов`язаних із незавершеним будівництвом, яке було створене під час її проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

З огляду на це суд доходить висновку, що право забудовника на об`єкт незавершеного будівництва входило до складу спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_5 як осіб, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а їхні частки у такому праві є рівними та становлять по 1/2 частці кожному.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що у резолютивній частині рішення відсутні підстави окремо визнавати за померлим ОСОБА_5 право на 1/2 частку у спірному майні або на 1/2 права забудовника на об`єкт незавершеного будівництва, як про це просить позивачка у позовній заяві.

Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Отже, після смерті фізична особа не може бути самостійним суб`єктом цивільних правовідносин, на користь якого суд у резолютивній частині рішення визнає нове право або здійснює судовий захист шляхом визнання права.

Разом із тим, невикладення у резолютивній частині рішення висновку про визнання права за померлим не означає, що суд не визначає правовий режим іншої 1/2 частки спірного майна. Такий висновок має бути зроблений саме у мотивувальній частині рішення як правове обґрунтування задоволення позову та визначення складу майна, яке могло належати спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Отже, після смерті ОСОБА_5 до складу спадщини могла увійти не вся сукупність прав на спірне майно, а лише та частка у спільному майні, яка належала йому на момент смерті. Оскільки суд встановив, що спірне майно було набуте та створене під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу і належало їм на праві спільної сумісної власності в рівних частках, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 належить 1/2 частка у спірному майні, а інша 1/2 частка права забудовника на об`єкт незавершеного будівництва, а також 1/2 частка у праві на спірне рухоме майно належала ОСОБА_5 на момент його смерті та входить до складу спадщини після його смерті.

Таким чином, у резолютивній частині рішення належить вирішити саме заявлену позивачкою вимогу визнати за ОСОБА_1 право на 1/2 частку відповідного майна та майнових прав. Висновок про належність іншої 1/2 частки ОСОБА_5 на момент смерті є необхідним елементом мотивувальної частини рішення й не потребує окремого формулювання у резолютивній частині як самостійного способу судового захисту.

На підставі викладеного, ст.25,331, 372, 1218, 1226 ЦК України, 3, 74 СК Україним, керуючись ст.76, 77, 78, 80, 81, 82, 89, 206, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період з 2012 року по 29 липня 2023 року.

В порядку поділуспільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право :

на 1/2 права забудовника на об`єкт незавершеного будівництва індивідуальний житловий будинок ступенем готовності 93,36 %, що знаходиться в урочищі «Луги» на АДРЕСА_1 ;

на 1/2 легкового автомобіля Volkswagen Sharan, 1996 року виробництва, кузов № НОМЕР_1 ;

на 1/2 екскаватора-навантажувача CATERPILLAR 428C, 1998 року виробництва, номер шасі НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення складено 01 червня 2026 року.

Головуючий О. А. Шишко