Рішення № 137044349, 26.05.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №344/6202/25

Провадження №2/338/28/26

26 травня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді Шишка О. А.,

з участю: секретаря Сіщук Г. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ел.Ен.Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

ТОВ «Ел.Ен.Груп» звернулось в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 30575,52 грн за кредитним договором № 8082355, укладеним 23.02.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 23.02.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 8082355, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 10000 грн на умовах платності та строковості. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Мілоан» було виконано свої зобов`язання та надано відповідачці кредитні кошти у розмірі, встановленому договором, шляхом перерахунку коштів на її картковий рахунок.

Відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

25.09.2024 року року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ТОВ «Ел.Ен.Груп» укладено договір факторингу № 25092024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Ел.Ен.Груп» права вимоги за кредитним договором № 8082355 від 23.02.2024 року на загальну суму 30575,52 грн, з яких: 9166 грн заборгованість за кредитом; 19709 грн заборгованість за нарахованими процентами; 1700 грн - заборгованість за комісією. Таким чином, відповідачка має непогашену заборгованість перед ТОВ «Ел.Ен.Груп» за кредитним договором № 8082355 від 23.02.2024 року в розмірі 30575,52 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачки суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 30575,52 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

У поданому відзиві представник відповідача позов не визнав, зазначив, що матеріалами справи не доведено перехід прав вимоги за факторингом, як і не доведено факту погодження саме тих умов, про які говорить позивач. Також вважає неправомірним положення про комісію та розмір відсотків, що перевищує визначений законодавством 1 % в день. Вважає, що нарахування процентів поза межами кредитування є безпідставним. Також стверджує, що відсутні докази про перерахування кредитних коштів. Крім того вважає, що вартість правової допомоги є неспівмірною та недоведеною. За таких обставин у задоволенні позову просив відмовити.

Представник позивача на розгляд справи не з`явився, у поданій заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності, позов підтримав у повному обсязі, не заперечив щодо заочного розгляду справи.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження повідомлені у встановленому законом порядку, про причину неявки суд не повідомили, у поданому відзиві вимоги позову не визнали, і в задоволенні позову просили відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Таким чином будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки відповідно до статті 611 ЦК України, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, або розірвання договору, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з вимогами ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Так, відповідно до ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п.1 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з положеннями пунктів 12-13 ст. 11 цього ж Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до ч.3 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копія, посвідчених у порядку, передбаченому законом.

Згідно з п. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також, виходячи з вимог статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Згідно змісту ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Судом встановлено, що 23.02.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 8082355. Договір було укладено в електронній формі в Особистому кабінеті на офіційному веб-сайті товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» шляхом підписання електронним підписом відповідачки (одноразовим ідентифікатором).

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язався на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п. 1.2. Договору (далі - кредит), Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п. 1.4. Договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором (п.1.1.Договору).

Кредитні кошти позичальниці надано на таких умовах: сума (загальний розмір) кредиту становить 10000 грн; загальним строком на 105 днів з 23.02.2024 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів (пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 09.03.2024 (рекомендована дата платежу); поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 07.06.2024 (дата остаточного погашення заборгованості); комісія за надання кредиту - 1700,00 грн, яка нараховується за ставкою 17,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту; проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 3150,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,10 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду; проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 20700,00 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 2,30 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду (1.2 -1.6 Договору).

У п. 1.4 зазначено, що позичальник має повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 09.03.2024 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 07.06.2024 (останнього дня строку кредитування).

Також умовами договору передбачена пролонгація договору (п.2.3 Договору).Так, позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені цим п.2.3 Договору та розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, в розмірі, що визначається змістом додаткового договору/додаткової угоди, що підписується Позичальником у зв`язку з пролонгацією та певну частку заборгованості за Договором (якщо передбачено додатковою угодою/договором). Комісія за управління та обслуговування кредиту нараховується в момент підписання додаткового договору/додаткової угоди.

Пунктом 2.1. визначено, що кредитні кошти надаються Позичальниці безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 *98. На виконання умов укладеного договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальниці у розмірі 10000 грн, що підтверджується квитанцією Liqpay №2429381997 від 23.02.2024 року, а також випискою по рахунку банківської картки НОМЕР_2 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 , з якої видно зарахування 23.02.2024 року коштів у розмірі 10000 від ТОВ "Мілоан".

Відповідно до умов договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем з приводу укладення цього договору в якості підписів сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Відповідно до умов договору, цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Згаданий кредитний договір був підписаний відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не відповідачкою, а іншою особою, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором договору, ОСОБА_1 не належить. Відтак підписання згаданого договору відповідачкою підтверджено належними доказами.

Також відповідно до матеріалів справи позичальниця двічі здійснювала пролонгацію та продовжувала строк кредитування. Однак у вказаний термін відповідачка кредитні кошти в повному обсязі не повернула, проценти не сплатила, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

25.09.2024 року року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ТОВ «Ел.Ен.Груп» укладено договір Договір факторингу № 25092024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Ел.Ен.Груп» права вимоги за кредитним договором № 8082355 від 23.02.2024 року.

Відповідно до витягу з Акту приймання-передачі прав № 1 від 25.09.2024 року ТОВ «Ел.Ен.Груп» прийняло від ТОВ «Мілоан» права вимоги за кредитним договором № 8082355 від 23.02.2024 року на загальну суму 30575,52 грн, з яких: 9166 грн заборгованість за кредитом; 19709 грн заборгованість за нарахованими процентами; 1700 грн - заборгованість за комісією.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, відбулася заміна кредитодавця на підставі укладеного договору, а тому до ТОВ «Ел.Ен.Груп»» правомірно перейшло право вимоги за кредитним договором права вимоги за кредитним договором № 8082355 від 23.02.2024 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Наведене також відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постановах: від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 та від 16.03.2021 у справі №906/1174/18.

Крім того, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не надала суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується.

Отже, долучений до справи договір факторингу є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому і підлягає до виконання. При цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних реєстрах прав вимоги.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимога або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Надані позивачем наведені вище докази, як кожен окремо так і їх сукупність належним чином підтверджують заявлені у позові обставини справи, а саме, що ОСОБА_1 дійсно отримала кредит у ТОВ «Мілоан» та в подальшому перехід прав за кредитним договором вимог до нового кредитора позивача ТОВ «Ел.Ен.Груп»

Відповідно до наданої представником позивача виписки у ОСОБА_1 станом на 25.06.2025 року є заборгованість за кредитним договором № 8082355 від 23.02.2024 року в сумі 30575,52 грн, з яких: 9166 грн заборгованість за кредитом; 19709 грн заборгованість за нарахованими процентами; 1700 грн - заборгованість за комісією.

Щодо строку та правильності нарахування відсотків суд зауважує таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), в п. 95-108 щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Так уп. 1.4 зазначено, що позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 09.03.2024 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 07.06.2024 (останнього дня строку кредитування). Також умовами договору передбачена пролонгація договору ( п.2.3 Договору).З наданих позивачем відомостей за кредитним договором видно, що відповідачка двічі 24.04.2024 та 14.05.2024 року здійснювала пролонгацію договору на 15 днів. За таких обставин загальний строк кредитування складає 135 днів.

Отже заборгованість відповідачки за несплаченими відсотками за договором слід обчислювати за період з 23.02.2024 року по 07.07.2024 року

Відповідно до наданої виписки відповідачкою сплачено: 24.04.2024 року 417 грн тіла кредиту і 356 %; та 14.05.2024 року - 417 грн тіла кредиту і 356 %.

Суд вважає що первісним позивачем невірно визначено розмір процентів.

З 24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Цим Законом внесені зміни, зокрема і у Закон України «Про споживче кредитування».

Пункт 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» визначає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Кредитний договір було укладено після набрання чинності цим Законом, а саме 23.02.2024 року. Відтак слід застосовувати визначену законом денну процентну ставку на рівні не більше 1 %.

З врахуванням сплачених відповідачкою коштів розрахунок відсотків слід визначити таким чином.

З 24.02.2024 року по 23.04.2024 року (тіло кредиту 10000 грн) слід застосовувати визначену законом денну процентну ставку на рівні не більше 1 %, тому розмір нарахованих процентів за користування кредитом за період за це період становить 6000 грн (10000х 1% х 60 днів). З урахуванням сплачених 356 грн розмір процентів за цей період складає 5644 грн.

З 24.04.2024 року по 14.05.2024 року (тіло кредиту 9583 грн) слід застосовувати визначену законом денну процентну ставку на рівні не більше 1 %, тому розмір нарахованих процентів за користування кредитом за період за це період становить 2012,43 грн (9583 х 1% х 21 день). З урахуванням сплачених 356 грн розмір процентів за цей період складає 1656,43 грн.

З 15.05.2024 року по 07.07.2024 року (тіло кредиту 9166 грн) слід застосовувати визначену законом денну процентну ставку на рівні не більше 1 %, тому розмір нарахованих процентів за користування кредитом за період за це період становить 4949,64 грн (9166 х 1% х 54 дні).

Отже розмір процентів за період з 24.02.2024 р по 07.07.2024 р становить 12250,07 грн.

Щодо твердження відповідачки про безпідставність стягнення комісії, пов`язаної з наданням кредиту (комісія за надання кредиту), суд зазначає.

Згідно із п. 4 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також стягувати суму несплаченої вищевказаної комісії з відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Умови кредитного договору № 8082355 від 23.02.2024 року передбачають сплату комісії за надання кредиту в розмірі 1700 грн. (п.1.5.1. Договору). Ці умови є зрозумілими та не дають підстав для висновку, що ця комісія може передбачати плату за інші послуги, які банк зобов`язаний надати безкоштовно, а отже і для висновку про нікчемність таких умов.

Виходячи з вищевказаних норм закону, умов кредитного договору, договору факторингу, зважаючи на порушення відповідачкою взятих на себе зобов`язань, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню: з відповідачки на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 8082355 від 23.02.2024 року в сумі 23116,07 грн, з яких: 9166 грн заборгованість за кредитом; 12250,07 грн заборгованість за нарахованими процентами; 1700 грн - заборгованість за комісією.

Крім того, у ст.265 ЦПК України закріплено, що у рішенні суд зазначає про розподіл судових витрат.

Так, згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Питання щодо розподілу судових витрат вирішується судом відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Відповідно ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн. Оскільки судом позов задоволено частково на суму 23116,07 грн, що становить 75,60% заявлених вимог (23116,07 х100/30575,52), то з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1831,33 грн (2422,40х75,60/100).

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження витрат на правничу допомогу стороною позивача надано: копію договору про надання правової допомоги №011-25 від 03.03.2025 року, про надання правової допомоги від 10.09.2025 року та копію додатку до нього, копію детального опису робіт від 03.03.2025 року та копію акту прийому-передачі наданих послуг від 03.03.2025 року. Із вищевказаних документів видно, що вартість наданих послуг становить 7000 грн.

Сума гонорару адвоката повинна бути такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціні позову. Для правильного визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Враховуючи те, що позивачем під час розгляду справи понесено витрати на правничу допомогу, то такі витрати підлягають стягненню з відповідача.

Разом з тим, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів, тощо). На думку суду, стороною позивача завищено розмір судових витрат за надані послуги з правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що суму витрат позивача на правничу допомогу слід визначити в розмірі 4000 грн, що буде співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також часом, витраченим ним на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Разом з тим, як уже зазначалося вище, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на суму 23116,07 грн, що становить 75,60% заявлених вимог, то з відповідачки на користь позивача слід стягнути правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 3024 грн (4000х75,60/100).

Керуючись ст. 207, 512, 514, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. 10-13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» заборгованість за кредитним договором № 8082355, укладеним 23.02.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , в розмірі 23116,07 грн (яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 9166 грн, заборгованості за процентами 12250,07 грн; заборгованості за комісією - 1700 грн), а також 3024 грн витрат на професійну правничу допомогу і 1831,33 грн судового збору.

У задоволенні решти позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення складено 01 червня 2026 року.

Головуючий О. А. Шишко