Вирок № 137011393, 29.05.2026, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/101/25

Провадження № 1-кп/945/380/26

ВИРОК

Іменем України

29 травня 2026 року м.Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Миколаївського районного суду Миколаївської області в залі суду в м.Миколаєві кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.03.2023 року за №42023151410000022, за обвинуваченням:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Миколаєва, українця, громадянина України, одруженого, раніше не судимого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді старшого стрільця відділення морської піхоти роти морської піхоти 2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190, ч.4 ст.409 КК України,

встановив:

І. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним.

Досудовим розслідуванням та судовим слідством встановлено, що старший, солдат ОСОБА_5 обвинувачується в тому, що він, будучи військовослужбовцем військов служби за призовом під час мобілізації та проходячи її на посаді стари стрільця відділення морської піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти 2, батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з особистих мотивів, з метою ухилення від несення обов?язків військової служби шляхом симуляції хвороби та підроблення документів, у порушення вимог ст.ст.4, 65, 68, Конституції України, ст.ст.1, 17, Закону України «Про оборону України», ст.ст.11, 16, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил У країни та ст.ст.1, 2, 3, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», в умовах воєнного стану, у період з 28.07.2022 року по 22.08.2022 року та повторно з 26.08.2022 року по 14.12.2022 року був незаконно відсутнім у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та ухилився від несення обов?язків військової служби, цьому повідомляв командиру завідомо неправдиву інформацію перебування на стаціонарному лікуванні, з подальшим наданням на підтвердження поважності причин відсутності на військовій службі підробленого документу - виписки з медичної картки стаціонарного хворого №1562 про перебування на стаціонарному лікування у період з 28.07.2022 року по 14.12.2022 року у Одеському військово-медичному госпіталі ВМКЦ, проводив час на власний розсуд, не пов?язуючи його з виконанням, обов?язків військової служби, невживаючи жодних заходів для повернення до військової частини або звернення до правоохоронних органів, органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.

Крім того, старший солдат ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи її на посаді старшого стрільця відділення морсько піхоти взводу морської піхоти роти морської піхоти 2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_2 , діючи умисно, на порушення вимог ст.ст.11, 16, 4), 126,d27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п.п.1,3 ч.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», п.15 розділу I наказу Міністерства оборони країни від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» ст.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану», з корисливих мотивів, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, з метою протиправного збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, повідомив безпосередньому командиру недостовірні відомості про перебування на стаціонарному лікуванні медичному закладі у період з 28.07.2022 року по 14.12.2022 року, що не відповідало дійсності, та в подальшому 15.12.2022 року, перебуваючи у військовій частині, АДРЕСА_2 ) надав з метою підтвердження поважності причин відсутності на військовій службі підробленого документу - виписки з медичної картки стаціонарного хворого №1562, таким чином, переховуючи обставини, що мають значення для нарахування та виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень - незаконність відсутності на військовій службі з 28.07.2022 року по 22.08.2022 року та повторно з 26.08.2022 року по 14.12.2022 року, не повідомляючи командуванню військової частини НОМЕР_2 , про відсутність підстав для нарахування йому грошового забезпечення та додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень за період з 28.07.2022 року по 22.08.2022 року та з 26.08.2022 року по 14.12.2022 року загальній сумі 299001,86 грн. зловживаючи довірою до нього, чим завдав збитки державі в особі військової частини НОМЕР_2 , на у загальній сумі 299001,86 грн, яка йому була нарахована у вигляді грошового забезпечення та додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень за період фактичної відсутності на військовій службі у зазначені періоди, чим заподіяв значну шкоду на загальну суму 299001,86 грн.

ІІ. Позиція обвинуваченого ОСОБА_5 щодо пред`явленого обвинувачення та висновки суду.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні визнав у повному обсязі, щиро каявся і дав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд, ураховуючи думку учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьому, з`ясував те, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

ІІІ. Частина статті Закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч.3 ст.190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, вчинене в умовах воєнного стану, що завдало значної шкоди потерпілому та за ч.4 ст.409 КК України, як ухилення військовослужбовця від несення обов?язків військової служби шляхом симуляції хвороби, підроблення документів.

IV. Мотиви суду при призначенні покарання.

Аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази, оцінюючи їх з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, проводячи судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до вимог ст.337 КПК України, суд вважає доведеною вину ОСОБА_5 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190 КК України, ч.4 ст.409 КК України.

Згідно з положеннями ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, у Рішенні №15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.»

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

При призначенні обвинуваченому покарання суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, яка відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_5 є щире каяття.

Обставини, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , судом не встановлені.

При визначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує, що останній є осудним в розумінні ч.1 ст.19 КК України та, відповідно до ст.12 КК України, вчинив нетяжкий та тяжкий злочини.

Суд також враховує умови життя обвинуваченого, його соціальне та матеріальне становище, який є особою молодого віку, одружений, на день ухвалення вироку раніше не судимий, за місцем проходження служби характеризується позитивно; стан його здоров`я, який на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває; тяжкість кримінального правопорушення, наслідки для потерпілого військової частини НОМЕР_1 у виді майнової шкоди на суму 299001,86 грн, щире каяття ОСОБА_5 , а також ставлення обвинуваченого до скоєного, який шкодує про те, що сталося.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до вимог ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що виправити обвинуваченого ОСОБА_5 та запобігти його злочинній діяльності можливо без ізоляції від суспільства та його слід звільнити від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, а також застосувати положення ст.76 КК України.

V. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

У кримінальному провадженні заявлено цивільний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 299001,86 грн.

В судове засідання представник військової частини НОМЕР_1 не з`явився. При цьому, представник потерпілого подав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі; просив прийняти цивільний позов до розгляду; заявлені вимоги підтримав.

Цивільний відповідач ОСОБА_5 цивільний позов визнав у повному обсязі. Додатково повідомив, що станом на день розгляду справив же відшкодував позивачу шкоду у розмірі 50000 грн та надав квитанції, які підтверджують виплату зазанченої суми.

Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав цивільний позов військової частини НОМЕР_1 та вважав його таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи заявлений потерпілим цивільний позов в межах даного кримінального провадження, суд виходить з наступного.

Згідно із ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Частиною 1 статті 128 КПК України визначено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі, зокрема, вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» службове розслідування для встановлення розміру шкоди може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Відповідно до ч.5 ст.10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред?явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 своїми неправомірними діями завдав військовій частині НОМЕР_1 матеріальну шкоду у розмірі 299001,86 грн.

Відповідно до квитанції № 2.408890073.1 від 19.11.2025 року ОСОБА_5 перевів на рахунок військової частини НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до квитанції № 1.428065837.1 від 02.12.2025 року ОСОБА_5 перевів на рахунок військової частини НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 30000,00 грн.

Отже, станом на день розгляду справи ОСОБА_5 відшкодовано військовій частині НОМЕР_1 матеріальні збитки на загальну суму 50000,00 грн.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_5 та стягнення з останнього матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням у розмірі 249001,86 грн.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

У цьому кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 запобіжний захід не обирався. Враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_5 , суд вважає, що до набрання цим вироком законної сили запобіжний захід відносно нього обирати не слід.

Керуючись ст.100, ч.3 ст.349, ст.368, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190 КК України, ч.4 ст.409 КК України та призначити йому покарання:

- за ч.3 ст.190 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі;

- за ч.4 ст.409 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.

Покласти на ОСОБА_5 обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_5 не обирати.

Цивільний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: 26614159; адреса: АДРЕСА_3 ) матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням у розмірі 249001,86 грн.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, з урахуванням особливостей апеляційного оскарження, передбачених ч.2 ст.394 КПК України.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому і прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1

29.05.2026