Постанова № 13700970, 02.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2011                                                                                           № 37/588

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гольцової Л.А.

суддів:           

за участю секретаря

судового засідання

за участю представників сторін

від позивача: Марковська В.В., представник, довіреність № Д07/2010/12/29-8

від 29.12.2010;

від відповідача:Ворошилова О.О., представник, довіреність б/н від 01.01.2011;

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго”

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.12.2010

у справі № 37/588 ( )

за позовом                               Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго”

до                                                   Державного підприємства „Готель „СПОРТ”

про                                                   стягнення 10 609,91 грн.

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 у справі № 37/588 задоволено частково позов Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” до Державного підприємства „Готель „СПОРТ” про стягнення 10609,91 грн. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 154,31 грн. інфляційних втрат, 32,46 грн. 3% річних, 222,59 грн. пені, 95,58 грн. державного мита, 221,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження в частині стягнення 9533,12 грн. основного боргу припинено. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

          Не погодившись з рішенням суду, Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (далі – АЕК „Київенерго” в особі СВК „Енергозбут Київенерго”) подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в стягненні штрафу та інфляційних втрат та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

          В засіданні суду 02.02.2011 представник позивача усно пояснила, що прохальну частину апеляційної скарги слід розуміти так: АЕК „Київенерго” в особі СВК „Енергозбут Київенерго” просить суд скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі в частині відмови в стягненні штрафу.

          Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права.

          Зокрема, скаржник посилається, що судом не враховано наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченого ч. 2 ст. 231 ГК України штрафу.

          Державне підприємство „Готель „СПОРТ” (далі – ДТ „Готель „СПОРТ”) у відзиві на апеляційну скаргу АЕК „Київенерго” в особі СВК „Енергозбут Київенерго” та представник в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу АЕК „Київенерго” в особі СВК „Енергозбут Київенерго” – без задоволення.

          Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

          Між АЕК „Київенерго” в особі СВК „Енергозбут Київенерго” (Енергопостачальна організація) та ДТ „Готель „СПОРТ” (Абонент) 05.08.1999 укладено договір № 530363 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 договору).

Енергопостачальна організація зобов’язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону; гарячого водопостачання – протягом року в кількості та обсягах, згідно з додатком № 1 до цього договору (п. 2.2.1 договору).

Абонент зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п. 2.3.1 договору).

          Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що Енергопостачальна організація має право вимагати від Абонента виконання умов цього договору.

          Додатком № 1 до договору № 530363 передбачено обсяги постачання теплової енергії Абоненту, додатком № 3 встановлено тарифи на теплову енергію, а додатком № 4 до договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію.

          Відповідно до п. 5 додатку № 4 до договору № 530363 Абонент зобов’язувався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду.

          Листом від 27.10.2010 № 498 відповідач звернувся до позивача, в якому просив припинити постачання теплової енергії (опалення, гаряча вода) у будівлі з 01.11.2010 та надати згоду на розірвання з 01.11.2010 договору від 05.08.1999 № 530363.

          Судом першої інстанції по матеріалах справи досліджено, що відповідач на час звернення до позивача з позовом мав заборгованість перед позивачем за договором № 530363 за період з 01.09.2010 по 01.11.2010 на загальну суму 9533,12 грн.

          Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

          Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

          Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

          До прийняття рішення у даній справі відповідачем надано для залучення до матеріалів справи копію платіжного доручення від 30.11.2010 № 3328 про перерахування позивачу коштів на суму 12589,33 грн. із зазначенням в графі „призначення платежу” – „оплата за теплову енергію в листопадів 2010 зг.дог. № 530363”.

          Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

          Враховуючи зазначений вище платіжний документ та вимоги законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано припинив на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 9533,12 грн.

          Також, позивачем заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 222,59 грн., 3% річних в сумі 32,57 грн., 154,31 грн. інфляційних витрат та штрафу на суму 667,32 грн.

          Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Колегія суддів вважає, що оскільки матеріалами справи встановлений факт виконання позивачем свого зобов’язання щодо постачання електричної енергії на суму 9533,12 грн., а також має місце прострочення з боку відповідача виконання договірного зобов’язання на вказану суму, висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованим.

          Пунктом 7 додатку 4 до договору № 530363 передбачено, що Абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) Енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

          Перевіряючи правильність нарахування пені, місцевий господарський суд керувався нормами ст. 549 ЦК України та ч. 2 ст. 231 ГК України і дійшов висновку, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача за договором № 530363 становить 222,59 грн. і колегія суддів з цим погоджується зважаючи на положення вказаного вище законодавства та умови п. 7 додатку 4 до договору № 530363.

          Судом першої інстанції відмовлено позивачу в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 667,32 грн., посилаючись на недоведеність належності позивача до суб’єктів державного сектора економіки, проте судова колегія не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

          Відповідно до ч.1 ст.231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Тобто ця норма має імперативний характер, оскільки забороняє змінювати в договірному порядку встановлений законом розмір штрафних санкцій по окремих видах зобов'язань, зокрема, грошових.

Частиною 2 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Названа норма визначає коло господарських правовідносин, які зачіпають інтереси держави, де застосовуються саме уніфіковані штрафні санкції, якщо інше не передбачено законом чи договором. Дані санкції можуть бути застосовані за наявності таких двох умов: у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту; наявності одного з виду правопорушень, а саме: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання.

          Відповідно до ч. 2 ст.22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

В даному випадку потребують визначення самі критерії віднесення суб’єкта господарювання до державного сектора економіки, оскільки держава в особі її органів може бути не тільки засновником господарювання, а й його акціонером. В такому разі, також необхідно визначитись з розміром участі держави в суб’єкті господарювання (п. 53 листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2004 № 794 „Про утворення Національної акціонерної компанії „Енергетична компанія України”, у переліку компаній, які входять до її складу визначено розмір статутного фонду АЕК „Київенерго” (позивача), що передається до складу новоствореної компанії у розмірі 50%+1 акція. Пунктом 3 цієї постанови визначено, що пакет акцій АЕК „Київенерго”, переданий НАК „Енергетична компанія України”, залишається у державній власності.

Оскільки позивач належить до державного сектора економіки, то правомірними є його вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 7 відсотків від вартості спожитої, але завчасно не оплаченої електроенергії, що становить 667,32 грн.

          За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 у справі № 37/588 підлягає зміні.

          Судові витрати по справі, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 у справі № 37/588 задовольнити.

          2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2010 у справі № 37/588 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

          „Позов задовольнити.

          Стягнути з Державного підприємства „Готель „СПОРТ” (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 55, код ЄДРПОУ 01997700) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 154,31 грн. інфляційних втрат, 32,57 грн. 3% річних, 222,59 грн. пені, 667,32 грн. штрафу, 106,10 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження в частині стягнення 9533,12 грн. основного боргу припинити”.

          3. Стягнути з Державного підприємства „Готель „СПОРТ” (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 55, код ЄДРПОУ 01997700) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 3,34 грн. витрат, пов’язаних з відшкодуванням державного мита за подання апеляційної скарги.

          4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання п.п. 2, 3 зазначеної постанови суду.

          5. Справу № 37/588 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

03.02.11 (відправлено)