Постанова № 13700971, 02.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2011                                                                                           № 23/566

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Ропій Л.М.

суддів:           

за участю секретаря

судового засідання

за участю представників сторін

від позивача: Марковська В.В., представник, довіреність № Д07/2010/12/29-8

від 29.12.2010;

від відповідача: повідомлений належним чином, але не з’явився

(був присутній в с/з 24.01.2010);

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго”

на рішення Господарського суду м.Києва від 30.11.2010

у справі № 23/566 ( )

за позовом                               Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго”;

до                                                   Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва;

про                                                   стягнення 707756,57 грн.

постанову прийнято 02.02.2011, оскільки відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в засіданні суду 24.01.2011 оголошувалась перерва до 02.02.2011

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2010 у справі № 23/566 задоволено частково позов Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва про стягнення 707756,57 грн. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 511318,09 грн. основного боргу, 29979,08 грн. 3% річних, 128155,63 грн. інфляційних втрат, 6694,53 грн. державного мита, 223,23 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

          Не погодившись з рішенням суду, Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (далі – АЕК „Київенерго” в особі СВК „Енергозбут Київенерго”) подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в стягненні штрафу, пені та інфляційних втрат та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

          Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права.

          Зокрема, скаржник посилається, що судом не враховано, що позивач належить до суб’єктів державного сектора економіки, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача пені та штрафу, передбачених ч. 2 ст. 231 ГК України підлягає задоволенню.

          Також, заявник зазначає, що судом невірно перераховано суму інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України з урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу, оскільки при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних втрат на суму заборгованості не враховувались періоди, в яких інфляційні нарахування мали від’ємне значення, здешевлення продукції не відбувалось.

          Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва (далі – КП УЖГ Святошинського району міста Києва) у відзиві на апеляційну скаргу „Київенерго” в особі СВК „Енергозбут Київенерго” та представник в засіданні суду 24.01.2010 проти доводів скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні.

          В засідання суду 02.02.2011 КП УЖГ Святошинського району міста Києва повноважних представників не направило не зважаючи на те, що було повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги „Київенерго” в особі СВК „Енергозбут Київенерго” належним чином, згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від10.12.2002 № 75.

          Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін (представник відповідача був присутній в с/з 24.01.2011), всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

          Між АЕК „Київенерго” в особі СВК „Енергозбут Київенерго” (Постачальник) та КП УЖГ Святошинського району міста Києва (Споживач) 01.05.2006 укладено договір № 1421306 на постачання теплової енергії у гарячій воді, за умовами якого Постачальник зобов’язався виробити та поставити теплову енергію Споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а Споживач зобов’язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у цьому договорі (п. 1.1 договору).

          Відповідно до п. 2.2.1 договору Постачальник зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року.

Споживач зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п.п. 2.3.1, 2.3.2 договору).

          Додатком № 1 до договору № 1421306 визначено обсяги постачання теплової енергії за період з 01.05.2006 по 31.12.2006, а додатком № 2 до договору № 1421306 визначено тарифи та порядок розрахунків.

          Згідно з п. 9 додатку №2 до договору №1421306 Споживач зобов’язувався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду. Відповідно до протоколу узгодження розбіжностей Споживач оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим за фактично спожиту теплову енергію та до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.

          Відповідачем було надано для узгодження та підписання протокол розбіжностей до договору № 1421306. Сторонами підписано протокол узгодження розбіжностей до зазначеного протоколу розбіжностей до договору № 1421306.

          З матеріалів справи вбачається, що сума заборгованості по договору № 1421306 складає 511318,09 грн.

          Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

          Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

          Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

          Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

Не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на відсутність його вини у виникнення заборгованості перед позивачем, оскільки борг, який є предметом позовних вимог утворився не з вини відповідача, а у зв’язку з кризовими явищами в економіці України, несвоєчасною оплатою послуг населенням та реструктуризацією заборгованості на термін до 60 місяців, зокрема, і за електричну енергію.

Відповідачем не надано доказів вирішення питання (звернення КП УЖГ Святошинського району міста Києва до суду із позовами) про стягнення заборгованості з населення, це свідчить, що відповідачем не здійснюються жодні дії стосовно вирішення питання повернення заборгованих населенням коштів для погашення існуючого боргу перед позивачем по даній справі.

          Також, позивачем заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 16654,62 грн., 3% річних в сумі 29979,08 грн., 138620,90 грн. інфляційних витрат та штрафу на суму 11183,88 грн.

          Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Колегія суддів вважає, що оскільки матеріалами справи встановлений факт виконання позивачем свого зобов’язання щодо постачання електричної енергії на суму 511318,09 грн., а також наявність у відповідача перед позивачем заборгованості на вказану суму, висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованим.

          Судом першої інстанції зроблений перерахунок інфляційних втрат та зазначено, що позивачем не було враховано, що у період з липня по серпень 2008 року, з липня по серпень 2009 року та з квітня по липень 2010 року інфляційні нарахування мали від’ємне значення, а саме: у 2008 році: липень -1047,47 грн., серпень-205,00 грн.; у 2009 році: липень 361,60 грн., серпень 716,00 грн.; у 2010 році: у квітні -1673,13 грн., у травні -3267,68 грн., у червні -2137,35, у липні -1057,04 грн. Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що з урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу інфляційні втрати позивача становлять 128155,63 грн.

Перевіряючи правильність нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат, а також здійснений судом першої інстанції перерахунок інфляційних втрат, виходячи із суми боргу 511318,09 грн., судова колегія вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано визначив, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 128155,63 грн. та 3% річних в сумі 29979,08 грн.

          Судом першої інстанції відмовлено позивачу в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 16654,62 грн. та штрафу на суму 11183,88 грн. посилаючись, що договором № 1421306 не встановлено обов’язку відповідача сплатити позивачу неустойку у випадку порушення грошового зобов’язання. Проте, судова колегія не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

          Залежно від джерела встановлення неустойка поділяється на таку, що встановлена в нормативному порядку - в законі або іншому правовому акті та договірну, яка встановлюється безпосередньо в нормах договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Тобто ця норма має імперативний характер, оскільки забороняє змінювати в договірному порядку встановлений законом розмір штрафних санкцій по окремих видах зобов'язань, зокрема, грошових.

Частиною 2 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Названа норма визначає коло господарських правовідносин, які зачіпають інтереси держави, де застосовуються саме уніфіковані штрафні санкції, якщо інше не передбачено законом чи договором. Дані санкції можуть бути застосовані за наявності таких двох умов: у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту; наявності одного з виду правопорушень, а саме: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання.

Як вбачається з позовних вимог, підставою нарахування позивачем пені є ч.2 ст.231 ГК України, де встановлено, що у разі, якщо позивач належить до державного сектора економіки, то пеня нараховується на підставі ч.2 ст.231 ГК України у розмірі, встановленому спеціальним Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Передбачене ч.2 ст.231 ГК України право сторони нарахувати пеню не може бути обмежене відсутністю встановленого такого права умовами договору.

Відповідно до ч. 2 ст.22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

В даному випадку потребують визначення самі критерії віднесення суб’єкта господарювання до державного сектора економіки, оскільки держава в особі її органів може бути не тільки засновником господарювання, а й його акціонером. В такому разі, також необхідно визначитись з розміром участі держави в суб’єкті господарювання (п. 53 листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2004 № 794 „Про утворення Національної акціонерної компанії „Енергетична компанія України”, у переліку компаній, які входять до її складу визначено розмір статутного фонду АЕК „Київенерго” (позивача), що передається до складу новоствореної компанії у розмірі 50%+1 акція. Пунктом 3 цієї постанови визначено, що пакет акцій АЕК „Київенерго”, переданий НАК „Енергетична компанія України”, залишається у державній власності.

Оскільки позивач належить до державного сектора економіки, то правомірними є його вимоги щодо стягнення з відповідача пені та штрафу, передбачених ч.2 ст.231 ГК України, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (пеня), що становить 16654,62 грн., та штрафу у розмірі 7 відсотків від вартості спожитої, але не оплаченої електроенергії, що становить 11183,88 грн.

Заперечення скаржника, що судом невірно перераховано суму інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України з урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки вирішуючи спір, суд зобов’язаний дотримуватись вимог чинного законодавства України та перевіряти обґрунтованість заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум. В разі їх невідповідності, суд повинен здійснити перерахунок та, за наявних підстав до стягнення, стягнути з відповідача саме ті суми, які підлягають стягненню за неналежне виконання своїх зобов’язань.

          За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2010 у справі № 23/566 підлягає зміні.

          Судові витрати по справі, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам..

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2010 у справі № 23/566 задовольнити частково.

          2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2010 у справі № 23/566 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

          „Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва (03170, м. Київ, вул. Прилужна, 6, ідентифікаційний код 03366552) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 511318,09 грн. основного боргу, 29979,08 грн. 3% річних, 128155,63 грн. інфляційних втрат, 16654,62 грн. пені, 11183,88 грн. штрафу, 6972,91 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити”.

          3. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва (03170, м. Київ, вул. Прилужна, 6, ідентифікаційний код 03366552) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 139,19 грн. витрат, пов’язаних з відшкодуванням державного мита за подання апеляційної скарги.

          4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання п.п. 2, 3 зазначеної постанови суду.

          5. Повернути Акціонерній енергопостачальнійї компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) з Державного бюджету України надлишково сплачені кошти в сумі 191,52 грн. за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2010 у справі № 23/566, перерахованих платіжним дорученням від 13.12.2010 № 11599 (оригінал платіжного доручення від 13.12.2010 № 11599 залишити в матеріалах справи №23/566).

          6. Справу № 23/566 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

03.02.11 (відправлено)