Рішення № 136964512, 16.04.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/409/25

Провадження № 2/0203/124/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Єдаменко С.В.,

при секретарі Пархоменко А.В.,

за участю в режимі відеоконференції:

представника позивача адвоката Бігдан А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним

встановив:

17 січня 2025 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (нині Центральний районний суд міста Дніпра) з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу паркувального місця, посвідчений 10 вересня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Олійник С.В., за реєстром № 746. В обґрунтування позову зазначено, що у період з 2005 по 2011 роки між Акціонерним товариством комерційний банк Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 була укладена низка кредитних договорів. Зокрема, 22 листопада 2006 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 2К213Д, за умовами якого позичальнику був наданий кредит у розмірі 150 868 доларів США у вигляді невідновлювальної кредитної лінії зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом та 24% річних на суму непогашеної в строк заборгованості по кредиту за порушення умов кредитного договору. 25 квітня 2008, 25 липня 2008, 10 жовтня 2008, 01 жовтня 2010, 05 січня 2011, 05 липня 2011, 02 грудня 2011 сторонами укладались додаткові угоди, відповідно до яких позичальнику надано кредит у розмірі 199 920 доларів США та зі сплатою відсотків 12% річних на суму залишку заборгованості по кредиту, 14 % річних на суму залишку заборгованості по кредиту. Враховуючи неналежне виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вказаним кредитним договором, Банк був вимушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року у справі №757/28572/17-ц позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості було задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитним договором № 2К213Д від 22 листопада 2006 року в розмірі 285 568,94 доларів США, а також судовий збір в сумі 115 526,91 грн. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 квітня 2018 року заяву ОСОБА_3 про перегляд вищевказаного заочного рішення залишено без задоволення. Оскарження заочного рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги ОСОБА_3 не здійснювалося, а отже, заочне рішення від 16 листопада 2017 року є таким, що набрало законної сили. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємицею першої черги після його смерті є його дружина відповідачка ОСОБА_1 , яка 11 червня 2019 року звернулася з заявою про прийняття спадщини до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М., у зв`язку з чим була відкрита та зареєстрована спадкова справа. 03 липня 2019 року син померлого ОСОБА_3 ОСОБА_4 подав Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. заяву про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 . Таким чином, єдиною спадкоємицею ОСОБА_3 стала його дружина ОСОБА_1 . У разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов`язанні. Тобто, до ОСОБА_1 як до спадкоємиці ОСОБА_3 перейшов обов`язок сплатити грошові кошти за заочним рішенням від 16 листопада 2017 року у справі №757/28572/17-ц. 17 березня 2020 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на паркувальне місце поз. 28, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У березні 2021 ОСОБА_1 подавала до Печерського районного суду міста Києва заяву про перегляд заочного рішення від 16.11.2017 разом із клопотанням про поновлення відповідного процесуального строку. Однак, ухвалою суду від 13.09.2021 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення було відмовлено. ОСОБА_1 була зобов`язана повідомити АТ КБ «Приватбанк» про відкриття спадщини ОСОБА_3 , оскільки їй було відомо про борги останнього. 10 вересня 2020 року між відповідачами був укладений спірний договір купівлі-продажу зазначеного паркувального місяця. На переконання позивача, вказаний договір купівлі-продажу є фраудаторним правочином, фактично укладеним не з метою настання реальних правових наслідків, а з метою унеможливлення звернення стягнення на майно ОСОБА_1 як спадкоємиці ОСОБА_3 . Вказане підтверджується тим, що відповідачка була обізнана про наявність боргів перед позивачем, здійснила відчуження паркувального місця одразу після пред`явлення їй вимоги банком, відсутністю доказів проведення розрахунку за спірним договором. У зв`язку з викладеним позивач просить визнати цей договір недійсним, стягнути з відповідачів судові витрати у справі (а.с. а.с. 1 7).

Після надходження з Єдиного державного демографічного реєстру відповідей № 1050639 та № 1050652 від 21 січня 2025 року (а.с. а.с. 37 38) щодо зареєстрованого місця проживання відповідачів ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (зараз Центральний районний суд міста Дніпра) від 22 січня 2025 року було відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження та призначено її до розгляду в підготовчому судовому засіданні 18 лютого 2025 року (а.с. 39).

07 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно (а.с. а.с. 48 51).

11 лютого 2025 року ухвалою Кіровського районного суду місті Дніпропетровська (нині Центральний районний суд міста Дніпра) було частково задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову, було заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірного паркувального місця, крім проведення реєстраційних дії за цією ухвалою (а.с. а.с. 59 60).

18 лютого 2025 року від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Лупан О.Є. надійшла заява про закриття провадження у цивільній справі, яка мотивована тим, що в провадженні Кіровського районного суду міста Дніпропетровська з 2019 року перебувала інша цивільна справа № 203/4777/20 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів зі спадкоємця боржника та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про встановлення пропуску строку звернення кредитора з вимогами до спадкоємця. Ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 січня 2025 року, позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» було залишено без розгляду (а.с. 65).

В підготовче судове засідання 18 лютого 2025 року учасники справи не з`явились, про причини неявки не повідомили, повідомлялись про час і місце підготовчого засідання належним чином. У зв`язку з неявкою учасників справи підготовче засідання було відкладено на 14 березня 2025 року (а.с. 78).

В підготовче судове засідання 14 березня 2025 року з`явилась представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Лупан О.Є., представник позивача адвокат Бігдан А.В. взяла участь в режимі відеоконференції.

Судом було відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідачки про закриття провадження у справі, оскільки заявлені позовні вимоги у цивільній справі № 203/4777/20 та справі, що розглядається, не є тотожними, а відповідно до ст. 257 ЦПК України залишення позову без розгляду не виключає можливості повторного звернення до суду (а.с. 87 дія № 31).

Судом було продовжено підготовче провадження у цивільній справі на 30 днів та за клопотанням представника відповідачки відкладено підготовче засідання на 11 квітня 2025 року (а.с. 87).

03 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Лупан О.Є. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. ОСОБА_1 не проживала з ОСОБА_3 із грудня 2015 року, коли він знявся з реєстрації у місті Дніпро та переїхав до міста Києва. У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3 судова справа № 757/5384/16-ц, про визнання депозитних грошових коштів ОСОБА_3 спільною сумісною власністю подружжя та їх поділ. У вказаній справі, суд встановив, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 уклав з АТ КБ «Приват Банк» Договір про депозитний вклад VIP № 0б01632001 від 13.05.2004 року, згідно якого на рахунок внесені спільні сімейні кошти. Згідно матеріалів справи, 04.03.2016 року всі грошові кошти були списані в рахунок погашення боргу за кредитним договорами на підставі договору застави майнових прав від 22.02.2005 року №Г.09.2.2.1-63. ОСОБА_1 надала свою письмову згоду на укладення заставодавцем ОСОБА_3 договору застави від 22.02.2005 року, лише, під кошти, розміщенні на депозитному рахунку ОСОБА_3 . Треба зазначити, що участі в укладанні кредитних договорів та додаткових угод до них, або інших боргових зобов`язань, ОСОБА_1 участі не приймала. У вказаній справі суд розглядав лише поділ сімейного майна у вигляді грошових коштів, наявність та розмір заборгованості предметом розгляду цієї справи не були. Тому, вказана судова справа доводить лише те, що ОСОБА_1 знала про наявність договору застави, та що борги за кредитними договорами мали бути погашені, в повному обсязі, коштами ОСОБА_3 , лише, з депозитного рахунку, згідно договору застави. Під час розгляду справи, не розглядалась сама заборгованість, а саме, підстави виникнення або розмір заборгованості. Таким чином, наявність судової справи №757/5384/16-ц не дає жодних підстав вважати, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність боргів ОСОБА_3 перед АТ КБ «Приватбанк» на час смерті. У позовній заяві Банк, також, посилається на те, що ним було направлено претензію ОСОБА_1 , а також направлено претензії на адресу приватного нотаріуса Байдик Т.М., яка відкрила спадкову справу. Однак, Банк не надає жодного доказу, коли були отримані вказані листи та час, коли ОСОБА_1 дійсно дізналась про наявність зобов`язань її чоловіка перед АТ КБ «Приватбанком». Під час вчинення договору відступлення, вказане майно не знаходилось під жодним обтяженням, тому ОСОБА_1 , при вчиненні правочину, не знала та не могла знати, що вказане майно, бажає звернути стягнення АТ КБ «Приватбанк». Матеріали позовної заяви не дають ознак для встановлення підстав вважати вищенаведений правочин нікчемним та таким, що був спрямований на порушення прав позивача, який не є стороною у даному правовідношенні. Позивачем не доведено ті обставини, на які він посилався, як на підставу своїх позовних вимог. Позивач не надав жодного доказу того, в чому полягало порушення право позивача, а також неправомірності правочину. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. Матеріалами позовної заяви не підтверджено, що ОСОБА_1 є дійсно боржником АТ КБ «Приватбанк», а також наміру саме приховування ОСОБА_1 своїх активів від банку. Крім того вважає, що АТ КБ «Приватбанк» пропустив строк звернення до ОСОБА_1 . Позовні вимоги про визнання недійсним договір відступлення, не знайшли свого підтвердження в матеріалах позовної заяви, адже є не доведеним існування обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, а відтак і не знаходить підстав для задоволення позову. ОСОБА_1 не було відомо про борги її чоловіка. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна, незалежно від настання строку вимоги. У зв`язку з тим, що 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 отримала перше свідоцтво про спадщину, АТ КБ «Приватбанк» повинен був пред`явити вимоги до спадкоємиці не пізніше 16 березня 2020 року. Акціонерне товариство «Приватбанк» був обізнаний про смерть ОСОБА_3 та було відомо про наявність у нього нерухомого майна, а також Банку було відомо про наявність у ОСОБА_3 членів сім`ї, які можуть звернутися до нотаріуса для оформлення спадщини. Однак, Банк знехтував своїми правами та обов`язками для встановлення свідоцтв про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . У зв`язку із чим вважає, що Банк пропустив строк для звернення з вимогою до спадкоємців. Ще у червні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» був обізнаний про смерть ОСОБА_3 , враховуючи закриття виконавчого провадження приватним виконавцем та враховуючи ухвалу Дніпровського апеляційного суду по справі № 203/310/13-ц винесену у присутності представника Банку. У АТ КБ «Приватбанк» існувала реальна можливість дізнатися про відкриття спадщини, а також про отримання свідоцтва про право на спадщину, шляхом отримання інформаційної довідки зі Спадкового реєстру. Сплив строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців позбавляє кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. У зв`язку з викладеним просила відмовити у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі (а.с. а.с. 96 101).

До відзиву на позовну заяву представником відповідачки надано докази, якими вона обґрунтовувала свої заперечення (а.с. а.с. 102 141).

08 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Бігдан А.В. надійшла заява, в якій вона просила повернути відзив без розгляду у зв`язку з пропуском строку його подання (а.с. а.с. 144 146).

В підготовче судове засідання 11 квітня 2025 року з`явилась представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Лупан О.Є., представник позивача адвокат Бігдан А.В. взяла участь в режимі відеоконференції.

За клопотанням представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Лупан О.Є. судом було поновлено строк на подання відзиву на позовну заяву та прийнято відзив (а.с. 154 дія № 14), у зв`язку з цим та для надання позивачу можливості подати відповідь на відзив в підготовчому судовому засіданні було оголошено перерву до 15 травня 2025 року (а.с. 154).

15 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Бігдан А.В. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено наступне. Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу є фраудаторним правочином (а.с. а.с. 160 165).

Підготовче судове засідання 15 травня 2025 року не відбулось у зв`язку із зайнятістю судді в іншому провадженні. Підготовче засідання було відкладено на 11 червня 2025 року (а.с.174).

В підготовче засідання 11 червня 2025 року учасники справи не з`явились, від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Лупан О.Є. надійшла заява про відкладена підготовчого судового засідання (а.с. 180). У зв`язку з неявкою учасників справи та за клопотанням представника відповідачки підготовче засідання було відкладене на 12 серпня 2025 року (а.с. 182).

В підготовче судове засідання 12 серпня 2025 року з`явилась представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Лупан О.Є., представник позивача адвокат Бігдан А.В. взяла участь в режимі відеоконференції. Сторони вважали за можливе призначити цивільній справу до розгляду по суті.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 12 серпня 2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 203/409/25 та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні 04 вересня 2025 року (а.с. а.с. 191 192).

В судове засідання 04 вересня 2025 року учасники справи не з`явились, про причини неявки не повідомили, повідомлялись про час і місце розгляду справи належним чином. У зв`язку з неявкою учасників справи судове засідання було відкладене на 30 вересня 2025 року (а.с. 198).

29 вересня 2025 року від адвоката Лупан О.Є. надійшли документи на підтвердження її повноважень як представника відповідача Маркіна В.В., таким чином вона стала представляти інтереси обох відповідачів у цивільній справі (а.с. а.с. 210 211).

29 вересня 2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Лупан О.Є. через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву (а.с. а.с. 205 209).

В судове засідання 30 вересня 2025 року з`явилась представник відповідачів адвокат Лупан О.Є., представник позивача адвокат Бігдан А.В. взяла участь в режимі відеоконференції.

Судом було відмовлено відповідачу ОСОБА_2 в поновлення строків на подання відзиву та повернуто відзив (а.с. 215 дія № 18). В судовому засіданні було оголошено перерву до 11 листопада 2025 року.

Судове засідання 11 листопада 2025 року не відбулось у зв`язку з перебуванням судді у відпустці, розгляд цивільної справи було відкладено на 10 грудня 2025 року (а.с. 222).

В судове засідання 10 грудня 2025 року з`явилась представник відповідачів адвокат Лупан О.Є., представник позивача адвокат Бігдан А.В. взяла участь в режимі відеоконференції.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, просила суд позовну заяву задовольнити.

Представник відповідачів адвокат Лупан О.Є. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні було оголошено перерву до 16 січня 2026 року (а.с. 228).

12 січня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зверталась увага суду на те, що згідно рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року у цивільній справі № 204/665/25 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, яке набрало законної сили 27 жовтня 2025 року, встановлені обставини, які не новому доказуванню. Так, вказаним судовим рішенням встановлено, що з 2016 року ОСОБА_1 була обізнана про наявність заборгованості чоловіка за кредитними договорами перед АТ КБ «Приватбанк», а також про те, що зобов`язання за кредитними договорами виконані не були. Також, представник позивача посилалась на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року у цивільній справі № 204/665/25 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , що набрало законної сили, яким встановлені обставини, які стосуються справи (а.с. а.с. 234 237).

До пояснень представника позивача надано копію рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року у цивільній справі № 204/665/25 (а.с. а.с. 239 246).

В судове засідання 16 січня 2026 року учасники справи не з`явились, про причини неявки не повідомили, повідомлялись про час і місце розгляду справи належним чином. У зв`язку з неявкою учасників справи судове засідання було відкладене на 18 лютого 2026 року (а.с. 249).

В судове засідання 18 лютого 2026 року з`явилась представник відповідачів адвокат Лупан О.Є., представник позивача адвокат Бігдан А.В. взяла участь в режимі відеоконференції.

Представником відповідачів адвокатом Лупан О.Є. подано клопотання про зупинення провадження у цивільній справі, яке мотивоване тим, що позивачем АТ КБ «Приватбанк» пред`явлено до ОСОБА_1 позов про стягнення заборгованості за кредитними договорами, відкрито провадження у цивільній справі № 203/6230/26, тому до вирішення питання про наявність чи відсутність такої заборгованості неможливо розглянути дану цивільну справу (а.с. а.с. 255 265).

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечувала, оскільки всі необхідні обставини, які є підставою позовних вимог вже встановлені рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року у цивільній справі № 204/665/25.

Судом було оголошено перерву до 27 лютого 2026 року (а.с. 266).

Судове засідання 27 лютого 2026 року не відбулось через зайнятість судді в іншому провадженні, судове засідання було відкладено на 04 березня 2026 року (а.с. 267).

В судове засідання 04 березня 2026 року з`явилась представник відповідачів адвокат Лупан О.Є., представник позивача адвокат Бігдан А.В. взяла участь в режимі відеоконференції. Судом було відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у цивільній справі (а.с. 268 дія № 10).Розгляд цивільної справи було подовжено, в судовому засіданні оголошено перерву до 06 квітня 2026 року.

В судове засідання 06 квітня 2026 року з`явилась представник відповідачів адвокат Лупан О.Є., відповідачка ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Бігдан А.В. взяла участь в режимі відеоконференції.

Позивачка в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, вказувала, що необізнана про всі кредитні договори свого померлого чоловіка та не відслідковувала долю усіх судових процесів, стороною яких він був. Дії щодо відчуження спірного паркувального місця є добросовісними та не суперечать законодавству. Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року у цивільній справі № 204/665/25 не оскаржувалось, оскільки зважаючи на стан і вартість спірного майна у тій справі, це було позбавлено економічного сенсу. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 06 квітня 2026 року розгляд цивільної справи було завершено.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи, викладені останніми в заявах по суті справи та дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.

Встановлюючи фактичні обставини справ суд враховує положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, згідно рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року у цивільній справі № 204/665/25 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування (а.с. а.с. 239 246), яке набрало законної сили 27 жовтня 2025 року, встановлені наступні обставини.

22 листопада 2006 року між Публічним акціонерного товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 2К213Д про надання кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 150 868 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% річних суму залишку заборгованості за кредитом та 24% річних на суму непогашеного в строк заборгованості по кредиту за порушення умов кредитного договору. 25 квітня 2008 року, 25 липня 2008 року, 10 жовтня 2008 року, 01 жовтня 2010 року, 05 січня 2011 року, 05 липня 2011 року, 02 грудня 2011 року між сторонами укладені додаткові угоди, відповідно до яких відповідачу надано кредит у розмірі 199 920 доларів США та зі сплатою відсотків 12% річних на суму залишку заборгованості по кредиту, 14 % річних на суму залишку заборгованості по кредиту за умовами додаткових угод від 25 квітня 2008 року, 25 липня 2008 року, 10 жовтня 2008 року, 12 % річних на суму залишку заборгованості по кредиту за умовами додаткових угод від 14 % річних на суму залишку заборгованості по кредиту за умовами додаткових угод від 25 квітня 2008 року, 25 липня 2008 року, 10 жовтня 2008 року.

Банк взяті на себе зобов`язання виконав, надавши ОСОБА_3 обумовлені договором грошові кошти.

Однак, в порушення умов договору ОСОБА_3 не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, пенею, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року по справі № 757/28572/17-ц було задоволено позовну заяву Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 285 568,94 доларів США, що еквівалентно 7 701 794,31 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 115 526,91 грн. сплаченого судового збору.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року по справі № 757/28572/17-ц заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року, залишено без задоволення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Зі змісту ст.ст. 608, 1218, 1219 ЦК України вбачається, що у зв`язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, у той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки ОСОБА_3 помер, то відповідати перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» за борги спадкодавця має спадкоємець у межах вартості майна одержаного у спадщину.

Аналогічні роз`яснення надані в абз. 2 пункту 32 Постанови Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року, де зазначено, що з урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч. 1 ст. 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Спадкоємцями першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 були його дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_4 .

11 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. з заявою про прийняття спадщини, в якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_3 , після смерті якого залишилось спадкове майно, яке вона приймає.

У зв`язку з цим, за заявою ОСОБА_1 11 червня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. було заведено спадкову справу № 02/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

02 вересня 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. Претензію кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України, в якій просив надати інформацію зі спадкового реєстру про заведену спадкову справу померлого ОСОБА_3 , а саме відомості про осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 та яким було видано свідоцтво про право на спадщину. У вказаній Претензії кредитора зазначено про кредитні договори, укладені між Банком та померлим ОСОБА_3 , зазначено про наявність рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року по справі № 757/28572/17-ц, яке набрало законної сили, а також зазначено, що на момент подання Претензії кредитора за померлим ОСОБА_3 обліковується заборгованість.

Другий спадкоємець ОСОБА_3 за законом син спадкодавця ОСОБА_4 від спадщини відмовився на користь ОСОБА_1 . Отже, у померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 наявний спадкоємець його дружина ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 та отримала свідоцтво про право на спадщину.

У частині 1 статті 1282 ЦК України закріплено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 як спадкоємець померлого ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину, має відповідати перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» за борги спадкодавця та зобов`язана у межах вартості майна, одержаного у спадщину, сплатити заборгованість, яка була стягнута з ОСОБА_3 рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року по справі № 757/28572/17-ц.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Той факт, що ОСОБА_1 отримала перше свідоцтво про право на спадщину 16 вересня 2019 року жодним чином не свідчить про те, що строк на пред`явлення Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» вимоги до спадкоємців боржника ОСОБА_3 сплинув 16 березня 2020 року, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б давали суду підстави вважати, що АТ КБ «Приватбанк» дізнався про отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину, зареєстрованого в реєстрі за № 719, саме в день його видачі нотаріусом, тобто 16 вересня 2019 року.

Навпаки, подана Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» 02 вересня 2020 року приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. претензія кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України, в якій Банк просив надати йому відомості про осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 та яким було видано свідоцтво про право на спадщину, свідчить про те, що станом на 02 вересня 2020 року Банк не був обізнаний про спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 та не знав про отримання свідоцтва про право на спадщину.

За таких обставин немає підстав стверджувати про пропуск Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» строку для пред`явлення вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 .

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2021 року по справі № 757/28572/17-ц (а.с. 24-25) у задоволенні заяви правонаступника відповідача ОСОБА_1 про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.

В ході розгляду даної цивільної справи було встановлено наступні обставини.

17 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. на ім`я відповідачки ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 154, на майно спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на паркувальне місце поз. 28 загальною площею 30,7 кв.м. у приміщенні 105 цокольного поверху житлового будинку літ. А-9, А-1, А1-1, А2-1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 33).

10 вересня 202 року між відповідачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено спірний договір купівлі-продажу паркувального місця, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Олійник С.В.З ра реєстром № 746 (а.с. 29).

Згідно п. 2 договору купівлі-продажу паркувального місця оціночна вартість паркувального місця складає 199 550 грн. 00 коп. (а.с. 29).

Згідно п. 3 договору купівлі-продажу паркувального місця продаж було здійснено за 199 550 грн. 00 коп., які продавець одержала від покупця повністю до підписання цього договору (а.с. 29).

Того ж дня, тобто 10 вересня 2020 року, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Олійник С.В. відповідачем ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на паркувальне місце поз. 28 загальною площею 30,7 кв.м. у приміщенні 105 цокольного поверху житлового будинку літ. А-9, А-1, А1-1, А2-1 за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 38114781, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 397904982 від 04 жовтня 2024 року (а.с. 30).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист її порушеного цивільного права.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач АТ КБ «Приватбанк» є заінтересованою особою, права та інтереси якої порушено вчиненням оспорюваного правочину, у зв`язку з чим він має право заявляти вимоги про визнання вказаного правочину недійсним.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги суд виходить з наступного.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частинами 1- 6 ст. 203 передбачено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам ;

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності ;

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ;

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом ;

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним ;

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимогами статті 216 ЦК України, встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

У даній справі виникла ситуація, коли відповідач ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_3 , маючи обов`язок задовольнити вимоги кредитора АТ КБ «Приватбанк» в межах вартості майна, одержаного у спадщину, свідомо не виконує таке зобов`язання та не вживає будь-яких заходів для його виконання.

Представник відповідача ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву та під час розгляду справи наполягала на тому, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_1 не було відомо про наявність у ОСОБА_3 на момент смерті боргів перед АТ КБ «Приватбанк», з ОСОБА_3 вона не проживала з грудня 2015 року, а тому вона не мала наміру приховувати свої активи від Банку.

Однак, надаючи оцінку доводам представника ОСОБА_1 про необізнаність про наявність у ОСОБА_3 на момент смерті боргів перед АТ КБ «Приватбанк», суд приходить до висновку, що такі доводи повністю спростовуються наступним:

1. Участю ОСОБА_1 у справі № 201/4541/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_1 про визнання кредитного договору та додаткових угод припиненими, та зустрічним позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка розглядалась Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська. У вказаній справі предметом позову були саме вимоги ОСОБА_3 про припинення кредитного договору № 2К028Г від 22.11.2005 року із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами від 18.04.2006 року, 21.11.2006 року, 25.12.2006 року, 28.03.2008 року, 25.04.2008 року, 25.07.2008 року, 10.10.2008 року, 21.10.2008 року, 20.11.2009 року, 01.10.2010 року, 19.11.2010 року, 29.04.2011 року та 10.11.2011 року, а також вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення за вказаним кредитним договором заборгованості по відсоткам за період з 21.02.2015р року по 12.07.2016 року в сумі 170 378,68 грн. та пені за порушення строків виконання грошових зобов`язань за період 21.02.2015 року по 12.07.2016 року. При цьому, про наявність даної справи ОСОБА_1 була обізнана, оскільки, як вбачається з рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2019 року по даній справі (а.с. 211-213), вона була залучена до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог за її особистим клопотанням. Крім того, з рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 лютого 2019 року також вбачається, що Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська під час розгляду справи було встановлено, що в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. Участю ОСОБА_1 у справі № 757/5384/16-ц за позовом самої ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» про визнання депозитних грошових коштів спільною сумісною власністю та їх поділ, яка розглядалась Печерським районним судом м. Києва. Під час розгляду вказаної справи ПАТ КБ «Приватбанк» 07 березня 2017 року подавав до суду заяву (а.с. 219), в якій було повідомлено про списання грошових коштів з рахунку на підставі кредитних договорів № 2К215Д від 22.11.2006 року, № 2К170Д від 28.03.2006 року, № 2К191Д від 14.10.2005 року, № 2К186Д від 29.07.2005 року, № 2К176Д від 11.04.2005 року, № 2К171Д від 28.03.2005 року, що укладені між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 ; договору застави майнових прав від 22.02.2005 року № Г.09.2.2.1-663 на отримання грошових коштів по депозитному договору VIP № 0Б01632001 від 13.05.2004 року, що укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 ; договору про відступлення прав вимоги (цесії) № Г.09.2.2.1-664 від 22.02.2005 року, що укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 ; договору про депозитний вклад VIP № 0Б01632001 від 13.05.2004 року, що укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 ; з зазначеного рахунку грошові кошти було списано ПАТ КБ «Приватбанк» та спрямовано на часткове погашення заборгованості за кредитними договорами. У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року по даній справі судом також було встановлено, що відповідно до інформації, наданої ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з порушенням ОСОБА_3 зобов`язань за кредитними договорами ПАТ «КБ «ПриватБанк» в рахунок погашення заборгованості було списано грошові кошти з депозитного рахунку № НОМЕР_1 ; доступний залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_3 , становить 0,00. У вказаній постанові Верховний Суд також прийшов до висновку про те, що необґрунтованими є доводи заявника у касаційній скарзі про те, що їй було невідомо про розпорядження відповідачем грошовими коштами в сумі 621 238,03 долари США, які є спільним майном подружжя шляхом розміщення їх на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_3 у ПАТ КБ «Приватбанк», адже відповідно до копії договору застави майнових прав від 22 лютого 2005 року № Г.09.2.2.1-663 на отримання грошових коштів по депозитному договору позивач ОСОБА_1 надала свою згоду на укладення заставодавцем ( ОСОБА_3 ) договору застави від 22 лютого 2005 року № Г.09.2.2.1-663, з усіма додатковими угодами до нього, майнових прав на отримання грошових коштів по договору про депозитний вклад VIP № 0Б01632001 від 13 травня 2004 року з усіма додатковими угодами до нього, а також надання ним в заставу банку вказаних майнових прав, що належать їй на праві спільної власності з ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитними договорами (з усіма додатковими угодами) зазначеними в договорі застави від 22 лютого 2005 року № Г.09.2.2.1-663, з усіма додатковими угодами до нього, а також надала свою згоду на реалізацію переданих в заставу майнових прав у випадках та на умовах, передбачених цим договором застави; зазначене позивач скріпила власним підписом.

3. Наявністю з 02 вересня 2020 року у спадковій справі № 02/2019 Претензії кредитора - Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в порядку ст. 1281 ЦК України, в якій банком було зазначено про кредитні договори, укладені між Банком та померлим ОСОБА_3 , зазначено про наявність рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року по справі № 757/28572/17-ц, яке набрало законної сили, а також зазначено, що на момент подання Претензії кредитора за померлим ОСОБА_3 обліковується заборгованість.

Отже, як на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність у ОСОБА_3 заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором та про наявність рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року по справі № 757/28572/17-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором, а отже і про свій обов`язок у зв`язку з прийняттям спадщини задовольнити вимоги кредитора АТ КБ «Приватбанк» повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У зв`язку з цим ОСОБА_1 могла передбачити негативні для себе наслідки у вигляді звернення в подальшому стягнення на належне їй нерухоме (або рухоме) майно в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим той факт, що відповідачу ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу було достовірно відомо про наявність у неї обов`язку у зв`язку з прийняттям спадщини після смерті ОСОБА_3 задовольнити вимоги кредитора АТ КБ «Приватбанк» у значному розмірі (повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину), у зв`язку з чим ОСОБА_1 , передбачаючи настання негативних для себе наслідків у вигляді звернення стягнення на нерухоме майно, з метою приховати вказане майно від подальшого звернення стягнення на вказане майно, відчужила належне їй на праві власності паркувальне місце.

Про направленість оспорюваного договору купівлі-продажу на ухилення від обов`язку у зв`язку з прийняттям спадщини після смерті ОСОБА_3 задовольнити вимоги кредитора АТ КБ «Приватбанк» у своїй сукупності свідчать наступні обставини.

Відповідно до п.п. 2 п. 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Постанова Правління Національного банку України 29.12.2017 № 148 (в редакції, чинній на час укладання договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2023 року) фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень уключно. Платежі на суму, яка перевищує 50000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та/або переказу коштів на рахунки.

Згідно ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Судом встановлено, що п. 3 спірного договору купівлі-продажу паркувального місця визначено грошову форму розрахунку в сумі 199 550 грн. 00 коп.

Судом не виявлено будь-яких підстав, які б дозволили використати інші форми виконання відповідачем грошового зобов`язання (взаємозалік, міна тощо) за придбане майно, ніж розрахунок через банківську установу. Суду також не було надано жодних інших доказів (зняття коштів з власного рахунку, одержання позики чи подарунку, підприємницьких доходів, продажу іншого нерухомого чи цінного рухомого майна), які б свідчили про наявність коштів для оплати спірного паркувального місця. При цьому, саме з оплатністю придбання майна законодавець пов`язує питання відникації незаконно відчуженого майна.

Проведення розрахунку через банківську установу є важливою ознакою добросовісності набувача, оскільки проведення платежів через банк беззаперечно підтверджує сам факт наявності грошових коштів та здійснення розрахунку за правочином саме у тій сумі, яка зазначена договорі, фіксує дату платежу, а також дозволяє банківським установами виконати покладені на них обов`язки щодо проведення фінансового моніторингу, за наявності відповідних підстав.

З іншої сторони, дотримання визначеної форми безготівкової форми оплати та внесення грошових коштів на рахунок відповідачки ОСОБА_1 в банківській установі надавало б позивачу можливість звернути стягнення на ці кошти.

В свою чергу, приймаючи до уваги, що відповідачами не було дотримано імперативної вимоги щодо форми проведення розрахунку з покупцем через банківську установу суд приходить до висновку про недоведеність наявності у відповідача ОСОБА_2 статусу «добросовісного набувача» та реального понесення ним витрат на придбання паркувального місця, у зв`язку з чим визнання недійсним спірного договору не буде порушувати «принцип співмірності» при покладенні на нього тягаря негативних наслідків від спору між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачкою ОСОБА_1 . При цьому, суд також враховує, що порушення порядку грошового розрахунку є результатом волевиявлення обох відповідачів, що підтверджується як умовами договору, так і їх поведінкою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений відповідачами з метою приховання як нерухомого майна, так і доходів від його відчуження від можливого звернення стягнення в рахунок виконання в майбутньому за його рахунок майнового зобов`язання перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», так і доходів.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також який не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Наявність умислу на укладення договору купівлі-продажу з метою приховання цього майна та доходів від його відчуження від виконання в майбутньому у зв`язку з прийняттям спадщини після смерті ОСОБА_3 обов`язку задовольнити вимоги кредитора, шляхом звернення стягнення на це майно чи кошти, є підставою для визнання його недійсним.

За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу паркувального місця недійсним.

За таких обставин суд вважає, що порушене право позивача АТ КБ «Приватбанк» підлягає судовому захисту.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим з відповідачів підлягає стягненню в рівних частках судовий збір за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, що становить по 1 816 грн. 80 коп. з кожного.

Згідно ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

На підставі ст.ст. 11, 13, 15, 202, 203, 215 ЦК України та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладання договір купівлі-продажу паркувального місця поз. 28 загальною площею 30,7 кв.м. у приміщенні 105 цокольного поверху житлового будинку літ. А-9, А-1, А1-1, А2-1 за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 10 вересня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Олійник Світланою Вікторівною, за реєстром № 746.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570; адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 816 (Одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570; адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 816 (Одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська (зараз Центральний районний суд міста Дніпра) від 11 лютого 2025 року у цивільній справі № 203/409/25, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Сторони по справі:

позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570; адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д;

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 07 травня 2026 року.

Суддя С.В. Єдаменко