Рішення № 136952776, 25.05.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/9326/24

Провадження № 2/175/1522/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року с. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бойка О.М.,

із секретарем Грицай К.С.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дітей,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дітей.

В червні 2024 року до суду надійшла вищевказана позовна заява.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2024 року дану справу прийнято до розгляду судді Бойка О.М. та відкрито провадження по справі.

В позовних вимогах просить суд:

- позбавити ОСОБА_3 , батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позовної заяви до суду, тобто з 13 червня 2025 року та до досягнення дітьми повноліття, тобто щодо ОСОБА_4 до 30 грудня 2031 року включно, та щодо ОСОБА_1 до 28 серпня 2034 року включно.

Позов обґрунтований тим, що 21 січня 2012 року Позивач та Відповідач уклали між собою шлюб, який зареєстрований Відділом ДРАЦС Будьоннівського РУЮ у м. Донецьку, про що 21.01.2012 складено відповідний актовий запис за № 5 та видано свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_3 .

Від шлюбу із Відповідачем Позивач має двох малолітніх дітей: - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Позивач стверджує, що спільне життя з Відповідачем не склалося через різні погляди на сімейне життя та обов`язки, шлюбні відносини були припинені та спільне господарство не велось, що стало підставою для звернення 20.02.2020 із спільною заявою до суду про розірвання шлюбу.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.03.2020 у справі № 639/1132/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано.

В мотивувальній частині рішення суду було також вказано, що заявники досягли згоди з приводу визначення місця проживання дітей після розірвання шлюбу з батьком дітей Позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором між сторонами від 20.02.2020. За рішенням суду також відновлено дошлюбне прізвище Відповідача « ОСОБА_5 ».

Тобто, Позивач та Відповідач перебували у шлюбі з 21.01.2012 року до 07.08.2020 року.

Після розірвання шлюбу Позивач разом з дітьми переїхав з м. Харкова до селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області, де проживали батьки Позивача.

Після початку широкомасштабної агресії росії 24.02.2024 через деякий час у березні 2022 р. Позивач разом із дітьми виїхав до Латвії де перебуває і дотепер у Латвії Позивач разом з дітьми отримали посвідки на тимчасове проживання.

Влітку 2022 року Позивач самостійно оформив своїх дітей до Біловодського ліцею № 1 Біловодської селищної ради Луганської області, який проводить дистанційне навчання для дітей з-за кордону, що підтверджується заявами про зарахування до закладу освіти та свідоцтвами досягнень.

Крім того, Позивач самостійно влаштував дітей до Цесіської міської середньої школи (м. Цесіс, Латвія) для опанування програми загальної базової освіти у очному форматі за місцем перебування, що підтверджується відповідними заявами.

10 березня 2023 року Позивач звертався до Філії в Польщі Державного підприємства «Документ» з метою оформлення паспортів для дітей для виїзду за кордон, що підтверджується заявою-приєднанням та отриманими 13.03.2023 паспортами.

Наразі Позивач планує переїхати разом з дітьми до Канади, для чого вже подав відповідну заяву на адресу Уряду Канади для отримання гостьової візи.

З метою всебічного розвитку дітей Позивач оплачував їх перебування у літньому таборі Латвійського дитячого фонду, а також у приватному таборі «Альбатрос», що підтверджується відповідними договорами.

Діти проживають разом із Позивачем (батьком), перебувають на його повному утриманні, їх вихованням та розвитком, а також здобуттям базової освіти займається Позивач.

Позивач вказує, що з часу розірвання шлюбу Відповідач, не зважаючи на наявність договору про порядок виховання дітей від 20.02.2020, жодного разу не відвідувала дітей, не проводила час разом з ними, не підтримувала дітей матеріально шляхом сплати аліментів.

Таким чином, Відповідач не бере будь-якої участі у вихованні та забезпеченні здобуття освіти дітьми. Позивач вказує, що відповідач фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дітей.

Відповідачка ОСОБА_3 надала до суду письмові пояснення в яких вказала, що позовні вимоги заперечує у повному обсязі. Вказала, що вона особисто надала письмовий дозвіл на виїзд дітей разом із батьком за кордон, після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, для забезпечення їх максимальної безпеки та оскільки його фінансовий стан дозволяє краще забезпечувати потреби дітей. Вказала, що немає можливості сплачувати аліменти, оскільки має скрутне фінансове становище. Вказала, що не має фінансової можливості виїхати за кордон для зустрічі із дітьми, проте завжди перебуває на зв`язку та не змінювала контакти.

Вважає, що не вчиняла жодних дій, які б мали наслідком для позбавлення її батьківських прав відносно її дітей.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилась. Клопотань щодо не участі не надавала.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 21 січня 2012 року Позивач та Відповідач уклали між собою шлюб, який зареєстрований Відділом ДРАЦС Будьоннівського РУЮ у м. Донецьку, про що 21.01.2012 складено відповідний актовий запис за № 5 та видано свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_3 .

Від шлюбу із Відповідачем Позивач має двох малолітніх дітей: - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Стверджує, що спільне життя з Відповідачем не склалося через різні погляди на сімейне життя та обов`язки, шлюбні відносини були припинені та спільне господарство не велось, що стало підставою для звернення 20.02.2020 із спільною заявою до суду про розірвання шлюбу.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 23.03.2020 у справі № 639/1132/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано.

В мотивувальній частині рішення суду було також вказано, що заявники досягли згоди з приводу визначення місця проживання дітей після розірвання шлюбу з батьком дітей Позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором між сторонами від 20.02.2020. За рішенням суду також відновлено дошлюбне прізвище Відповідача « ОСОБА_5 ».

Тобто, Позивач та Відповідач перебували у шлюбі з 21.01.2012 року до 07.08.2020 року.

Після розірвання шлюбу Позивач разом з дітьми переїхав з м. Харкова до селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області, де проживали батьки Позивача.

Після початку широкомасштабної агресії росії 24.02.2024 через деякий час у березні 2022 р. Позивач разом із дітьми виїхав до Латвії де перебуває і дотепер у Латвії Позивач разом з дітьми отримали посвідки на тимчасове проживання.

Влітку 2022 року Позивач самостійно оформив своїх дітей до Біловодського ліцею № 1 Біловодської селищної ради Луганської області, який проводить дистанційне навчання для дітей з-за кордону, що підтверджується заявами про зарахування до закладу освіти та свідоцтвами досягнень.

Крім того, Позивач самостійно влаштував дітей до Цесіської міської середньої школи (м. Цесіс, Латвія) для опанування програми загальної базової освіти у очному форматі за місцем перебування, що підтверджується відповідними заявами.

10 березня 2023 року Позивач звертався до Філії в Польщі Державного підприємства «Документ» з метою оформлення паспортів для дітей для виїзду за кордон, що підтверджується заявою-приєднанням та отриманими 13.03.2023 паспортами.

Наразі Позивач планує переїхати разом з дітьми до Канади, для чого вже подав відповідну заяву на адресу Уряду Канади для отримання гостьової візи.

З метою всебічного розвитку дітей Позивач оплачував їх перебування у літньому таборі Латвійського дитячого фонду, а також у приватному таборі «Альбатрос», що підтверджується відповідними договорами.

Діти проживають разом із Позивачем (батьком), перебувають на його повному утриманні, їх вихованням та розвитком, а також здобуттям базової освіти займається Позивач.

Позивач вказує, що з часу розірвання шлюбу Відповідач, не зважаючи на наявність договору про порядок виховання дітей від 20.02.2020, жодного разу не відвідувала дітей, не проводила час разом з ними, не підтримувала дітей матеріально шляхом сплати аліментів.

Позивач вказує, що відповідач фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дітей.

Частиною 4 статті 55 Конституції України (Основного Закону) передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За вимогами ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який домінує при застосуванні норм закону. Право на судовий захист прав і свобод людини гарантоване статтями 55 та 129 Конституції України, при цьому ст.22 та ст.64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані чи обмежені та не є вичерпними.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків або при висуненні проти нього будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий судовий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний захист прав у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які діяли як офіційні особи.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

3 огляду на ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Частинами 1-3 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 150 СК України передбачені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із ч.4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (п.2 ч. 1 ст. 164 СК України).

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 р. № 20), «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», а саме п.п. 15, 16 дані роз`яснення про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.

Відповідно до ст.164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров?я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов?язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно п.16 Постанови №3 Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов?язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені факти, як кожен окремо, так і у сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов?язками.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

У п.1 ст.9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст.3 Конвенції).

Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) «М.С. проти України», зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження ї зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

За змістом ст. ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

До суду не надано доказів, що відповідач уникала своїх батьківських обов`язків.

Фактично з матеріалів цивільної справи вбачається, що позивач забрав виїхав за кордон із дітьми, за письмовою згодою відповідачки.

До суду не було надано жодних доказів, які б вказували на скоєння відповідачкою дій, які могли б нашкодити спільним дітям.

Відповідачка знаходиться на території України та не має можливості виїхати за кордон для зустрічі із дітьми. Заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний - та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків.

Як роз`яснено у абз.2 п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони,це піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду,, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; це створюють, умов для отримання нею освіти.

Разом з тим, відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею Повноліття.

Однак, закон дозволяє позбавлення батьківських прав через суд у випадках, коли це відповідає найкращим інтересам дитини. Зокрема, якщо батько чи мати не виконують своїх обов`язків або самі виявляють ознаки за котрими є підстави припинити їх правовідносини з дитиною.

Згідно п.1 ст. 151 СК України права батьків щодо виховання дитини, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, зобов`язані також піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, моральний та духовний розвиток (ст. 150 СК України).

Стаття 153 СК України закріпляє право батьків та дитини на спілкування, яке повинно здійснюватися безперешкодно. Тобто ніхто не може чинити перешкоди у спілкуванні батьків та дітей, крім випадків, коли таке спілкування негативно впливатиме на дитину та її інтереси.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько, мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Ст. 142 СК України про рівність прав та обов`язків дітей щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікована Україною 27.02.1991 р. дата набуття чинності для України 27.09.1991 р) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ч.8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Отже, із системного тлумачення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ст.ст. 7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини.

Відповідно до положень ст. 12 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 р (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.): держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини. Поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути вислуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбачуваному процесуальними нормами національного законодавства.

Згідно зі ст. 13 Конвенції дитина має право вільно висловлювати свої думки.

Ст. 14 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено: під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» - особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України.

Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов?язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який приймається лише у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи.

Суду не було надано будь яких доказів, щодо винної поведінки відповідача по відношенню до своїх дітей, до звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, а ні органом опіки та піклування, а ні судом не виносились застереження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини не було покладено на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов?язків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

У судовому засіданні з`ясовано, що обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування стосовно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, немає.

Таким чином, позивач не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно неповнолітніх дітей, що могли б бути підставою для позбавлення її батьківських прав.

Суд бере до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Самі по собі встановлені факти того, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, не забезпечують її матеріально, не беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд зважує на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, цей захід слід застосовувати як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Суд бере до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Суд бере до уваги, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд враховує і те, що як зазначено ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.

Щодо вимог про стягнення аліментів на утримання дітей, суд зазначає наступне.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно зі ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Разом з тим, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів, який набрав чинності 08 липня 2017 року, до ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України внесено зміни, згідно яких розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Таким чином встановлено, що відповідач фактично самоусунулась від утримання спільних дітей та у добровільному порядку не надає жодної матеріальної допомоги на утримання дітей, які повністю знаходяться на утриманні позивача, тому суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимоги в частині стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини у розмірі 1/3 частки зі всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Враховуючи вищевказані обставини справи та приймаючи до уваги норми чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що пред`явлені позовні вимоги за даним позовом є обґрунтовані та доведеними доказами наявними в матеріалах справи, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, факти щодо ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не знайшли свого підтвердження, тому вимоги про позбавлення батькіфвских прсав слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дітей задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , аліменти на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позовної заяви до суду, тобто з 13 червня 2025 року та до досягнення дітьми повноліття, тобто щодо ОСОБА_4 до 30 грудня 2031 року включно, та щодо ОСОБА_1 до 28 серпня 2034 року включно.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Держави судовий збір за позовну вимогу про стягнення аліментів у розмірі 1211,20 грн.

Решту позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Бойко