Рішення № 136952774, 22.05.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/9171/24

Провадження № 2/175/1507/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року с-ще. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді Бойка О.М.

із секретарем судового засідання Грицай К.С.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дитини.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, матеріали позовної заяви був розподілений до провадження судді Бойка О.М.

В позовній заяві просить суд:

-Визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

-Встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що 23 червня 2017 року між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та Відповідачем, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , було укладено шлюб, який зареєстровано Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 27 від 23.06.2017 року. Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб від 23.06.2017 року виданого Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області серія НОМЕР_2

Від шлюбу з Відповідачем мають спільну дитину, а саме малолітню доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 видане Дніпровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції У Дніпропетровській області від 12.10.2017 року.

Подружжя проживало разом із батьками позивача, у їх будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

05.07.2020 року, позивач стверджує, що Відповідач зібрала всі свої особисті речі та нічого не пояснивши поїхала з дому, заливши ОСОБА_1 проживати разом з дворічною донькою

16 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позов про розірвання з Відповідачем шлюбу.

За результатом розгляду справи №175/4101/20 10.02.2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області постановив рішення, яким позовні вимоги задовольнив та розірвав шлюб укладений між ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , зареєстрований Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №27.

Позивач вказує, що з моменту залишення дитини проживати разом із ним, не виникало питань, щодо місця проживання ОСОБА_4 . Вказує, що ОСОБА_3 завжди має змогу бачитися з дитиною, проводити з нею час, спілкуватися тощо.

Позивач вказує, що донька ходить на кружки, займається англійською, відвідує підготовчі зайняття перед вступом у молодшу загальноосвітню школу, що не завжди співпадає з графіком вільного часу відповідача, та відповідно ускладнює їх спілкування.

Вказані обставини та неможливість спілкування з донькою у той момент коли захоче матір, за ствердженнями позивача, з нещодавнього часу стало підставою для постійних погроз зі сторони відповідача, про те, що вона як матір може забрати ОСОБА_4 на проживання до себе і тоді вже ОСОБА_1 вимушений буде просити дитину для зустрічей та спілкування.

З огляду на виниклу ситуацію та відсутність однозначного рішення про згоду відповідача на проживання доньки разом із позивачем, з метою остаточного вирішення питання щодо проживання доньки, позивач вважає за необхідне звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилась. Клопотань не надавала.

Третя особа Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області у судове засідання не з`явились. Надали висновок про доцільність визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що 23 червня 2017 року між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та Відповідачем, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , було укладено шлюб, який зареєстровано Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 27 від 23.06.2017 року. Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про шлюб від 23.06.2017 року виданого Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області серія НОМЕР_2

Від шлюбу з Відповідачем мають спільну дитину, а саме малолітню доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 видане Дніпровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції У Дніпропетровській області від 12.10.2017 року.

Подружжя проживало разом із батьками позивача, у їх будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

05.07.2020 року, позивач стверджує, що Відповідач зібрала всі свої особисті речі та нічого не пояснивши поїхала з дому, заливши ОСОБА_1 проживати разом з дворічною донькою

16 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області позов про розірвання з Відповідачем шлюбу.

За результатом розгляду справи №175/4101/20 10.02.2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області постановив рішення, яким позовні вимоги задовольнив та розірвав шлюб укладений між ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , зареєстрований Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис №27.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків шодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Керуючись ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини. яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Позивач вказує, що з моменту залишення дитини проживати разом із ним, не виникало питань, щодо місця проживання ОСОБА_4 . Вказує, що ОСОБА_3 завжди має змогу бачитися з дитиною, проводити з нею час, спілкуватися тощо.

Позивач вказує, що донька ходить на кружки, займається англійською, відвідує підготовчі зайняття перед вступом у молодшу загальноосвітню школу, що не завжди співпадає з графіком вільного часу відповідача, та відповідно ускладнює їх спілкування.

Вказані обставини та неможливість спілкування з донькою у той момент коли захоче матір, за ствердженнями позивача, з нещодавнього часу стало підставою для постійних погроз зі сторони відповідача, про те, що вона як матір може забрати ОСОБА_4 на проживання до себе і тоді вже ОСОБА_1 вимушений буде просити дитину для зустрічей та спілкування.

З огляду на виниклу ситуацію та відсутність однозначного рішення про згоду відповідача на проживання доньки разом із позивачем, з метою остаточного вирішення питання щодо проживання доньки, позивач вважає за необхідне звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

За приписами ч. 1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 49 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживає і від якого матір дитину не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.

Отже, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

У судовому засіданні позивач пояснив, що колишня дружина неодноразово повідомляла про намір забрати дитину і це стало підставою для звернення до суду.

Проте такі доводи позивача, на переконання суду, не доводять наявності спору щодо місця проживання дитини.

Фактично, судом встановлено, що відповідачка сама залишила дітей й змінила своє місце проживання, з того часу не зверталася ні до органу опіки та піклування, ні до суду із заявою про визначення місця проживання дітей разом з нею.

Незважаючи на наявність висновку Служби у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про доцільність визначення місця проживання дитини разом із батьком, яке має лише рекомендаційний характер до суду, та є, за своїм змістом, доказом того, що фактично між минулим подружжям спору немає щодо визначення місця проживання дитини.

Суд вважає, що у даній справі сторони, як це і передбачено положеннями статті 160 Сімейного кодексу України, визначили місце проживання дітей з батьком за взаємною згодою, що не потребує втручання з боку органу опіки та піклування, а також будь-якого судового захисту прав позивача.

Спір у цій справі ініціював батько дитини, з яким донька й так фактично проживає, і від якого мати дитини не вимагає змінити її місце проживання.

Суд же повинен вирішувати спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують.

За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави.

Окрім того, сторона позивача не навела будь-яких доводів, що рішення суду про задоволення позову якимось чином впливатиме на краще на права та інтереси дитини й відповідатиме її інтересам а це основна, пріоритетна обставина, що підлягає доказуванню у цьому спорі. Навпаки, з дослідження матеріалів цивільної справи вбачається, що фактично умови життя дитини будуть незмінні та у її житті жодних змін не відбудеться.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

З наведених обставин, судом встановлено, що спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з якою дитина і так фактично проживає і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання.

Наведені норми та встановлені обставини вказують на те, що між сторонами не існує спору щодо визначення місця проживання дитини.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці. зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява №38722/02). Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен

забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Чого при розгляді цієї цивільної справи здійснено не було.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини, який лише існує за ствердженнями позивача, та принаймні існувати на час вирішення справи в суді, а тому в задоволені позову про визначення місця проживання дитини з батьком слід відмовити.

На підставі викладеного, ст.ст. 1216, 1218, 1261, 1269, 1269, 1270, 1272 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 13, 19, 76, 77, 80, 81, 206, 247, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дитини залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бойко О.М.