Ухвала суду № 136948073, 24.04.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/34584/23

Провадження № 4-с/761/63/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Мальцева Д.О.,

при секретарі: Журавльову М.Б.,

представника скаржника: Мамотенко О.П.,

представника боржника Рябко Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду справу за скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,-

ВСТАНОВИВ:

Представник Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» (далі по тексту - скаржник) звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва із скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

В скарзі представник скаржника просить:

1. Визнати бездіяльність приватного виконавця Бондара Дениса Володимировича протиправно.

2. Зобов`язати приватного виконавця Бондара Дениса Володимировича у межах виконавчого провадження №78036842 негайно розпочати процедуру звернення стягнення на майно боржника зокрема:

- винести процесуальну постанову про початок реалізації належної боржнику ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 ;

- визначити спосіб реалізації відповідно до вимог закону та підзаконних актів.

3. Зобов`язати приватного виконавця Бондара Дениса Володимировича організувати підготовку майна до реалізації, у тому числі:

- здійснити опис та арешт належної боржнику ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 ;

- призначити суб`єкта оціночної діяльності та забезпечити проведення опису належної боржнику ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 ;

- затвердити звіт про оцінку відповідною процесуальною постановою.

4. Зобов`язати приватного виконавця Бондара Дениса Володимировича передати належну боржнику ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , на реалізацію через електронну торгову систему, визначену законодавством, з дотриманням всіх процедурних строків.

5. Зобов`язати приватного виконавця Бондара Дениса Володимировича вчинити подальші дії, передбачені Законом України « Про виконавче провадження» спрямовані на завершення реалізації майна та перерахування коштів стягувачу.

Вимоги скарги обґрунтовані тим, що Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2024 року у справі №761/34584/23 стягнуто з ОСОБА_2 на користь АКБ «Індустріалбанк» заборгованість за кредитним договором № 3602/2600/05/21 від 07.06.2021 у розмірі 8 953 015,60 грн, а також судовий збір у розмірі 134 295,23 грн. 08 травня 2025 року судом видано виконавчий лист, який направлено приватному виконавцю Боднару Денису Володимировичу для примусового виконання. Постановою приватного виконавця Бондара Д.В. від 08.05.2025 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. 13 січня 2026 року на адресу приватного виконавця Боднара Д.В. стягувачем направлено звернення-скаргу № 50-01-38/1, у якій заявник просив звернути стягнення на належну боржнику ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , забезпечити проведення оцінки зазначеного об`єкта нерухомого майна у порядку та строки, визначені статтями 56, 57 Закону України «Про виконавче провадження», а також розпочати процедуру примусової реалізації цієї квартири шляхом передачі її на реалізацію. 23 січня 2026 року на адресу стягувача надійшов лист приватного виконавця Бондара Д.В. 14.01.2026 № 103, яким виконавець, з посиланням на норми Закону України від 15 березня 2022 року № 2120 IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів Укpaiни щодо дії норм на період дії воєнного стану», відмовив АКБ «Індустріалбанк» у задоволенні заяви - скарги № 50-01-38/1 від 13.01.2026 про проведення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 761/34584/23 виданого 08.05.2025 Шевченківським районним судом міста Києва в частині звернення стягнення на предмет квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що належить боржнику ОСОБА_2 . Скаржник вважає, що у спірних правовідносинах приватний виконавець допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не вчиненні передбачених законом виконавчих дій, спрямованих на реальне та своєчасне виконання судового рішення, що набрало законної сили.

З огляду на зазначене, скаржник звернувся до суду із вказаною скаргою.

11.02.2026 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. справу призначено до судового розгляду та витребувано від приватного виконавця Боднар Дениса Володимировича (місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, під`їзд 2, офіс 9) належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження №78036842 від 08.05.2025.

31.03.2026 року на адресу суду від приватного виконавця Боднар Дениса Володимировича на виконання вимог ухвали суду від 11.02.2026 року надійшли витребувані матеріали.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав подану скаргу та просив її задовольнити.

Представник боржника в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні скарги.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В силу положень ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

З огляду на наведене суд вирішив продовжити розгляд справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частина 2 та 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначає права та обов`язки державного виконавця.

Суд, перевіряючи матеріали скарги на предмет обґрунтованості, дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.07.2024 у справі № 761/34584/23 стягнуто з ОСОБА_2 на користь АКБ «Індустріалбанк» заборгованість за кредитним договором № 3602/2600/05/21 від 07.06.2021 у розмірі 8 953 015,60 грн та судовий збір 134 295,23 грн.

08.05.2025 на виконання вказаного рішення Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист, на підставі якого постановою приватного виконавця Боднара Д.В. від 08.05.2025 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

13.01.2026 стягувачем направлено приватному виконавцю Боднару Д.В. звернення-скаргу № 50-01-38/1 з вимогою звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , провести її оцінку відповідно до ст. 56, 57 Закону України «Про виконавче провадження» та розпочати процедуру реалізації.

Листом від 14.01.2026 № 103, отриманим 23.01.2026, приватний виконавець відмовив у задоволенні зазначеної скарги, пославшись на дію мораторію на виконання рішень за споживчими кредитами відповідно до пункту 5-2 Розділу VI Прикінцеві положення Закону України «Про іпотеку» (доповнено Законом України №2120-IX від 15 березня 2022 року), у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону, у зв`язку з цим заява скаржника залишена без задоволення.

Вважаючи, що приватний виконавець таким чином допустив протиправну бездіяльність, стягувач звернувся до суду зі скаргою.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За приписами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Відповідно до пункту 5-2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на нерухоме майно (нерухомість), оформлене в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за договорами, укладеними після дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", або за договорами, до яких після дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов`язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.

Отже, умовою застосування зазначеного мораторію є саме споживчий характер кредиту.

Відповідно до пунктів 10, 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»:

-споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту;

-споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 2-2117/2010 (провадження № 61-1874св21), переглядаючи справу за скаргою, зокрема на дії приватного виконавця щодо реалізації іпотечного майна, яке виступало як забезпечення зобов`язань за споживчим кредитом, касаційний суд вирішував питання щодо дійсних цілей кредиту споживчих / не споживчих та, відповідно, поширення мораторію на звернення стягнення на іпотечне майно за таким кредитом.

Верховний Суд у вказаній справі виснував таке: «Суди встановили, що 05 лютого 2008 року між ВАТ «ВТБ БАНК» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 26.11-18/08-СК, за умовами якого ОСОБА_1 отримав на особисті потреби 13 500 дол. США (а. с. 52, т. 3). 30 вересня 2008 року між АКБ «Форум» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 18/08/02/10-RZv, за умовами якого він отримав кредит для погашення заборгованості у ВАТ «ВТБ Банку» у сумі 28 689,16 дол. США та на споживчі цілі 10 310,84 дол. США. Іпотечний договір укладено для забезпечення виконання зазначеного кредитного договору від 30 вересня 2008 року. За таких обставин суди зробили помилкові висновки про забезпечення зобов`язання ОСОБА_1 за споживчим кредитом та поширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Із рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2024 року у справі № 761/34584/23 вбачається, що 07.06.2021 року між Публічним акціонерним товариством акціонерний комерційний банк «ІНДУСТРІАЛБАНК» та ОСОБА_2 було укладено Договір кредитний № 3602/2600/05/21, відповідно до якого боржнику було надано кредит у розмірі 8 000 000,00 грн., строком до 06.06.2024 року включно для/на рефінансування кредитної заборгованості в ПАТ «Банк «Кліринговий Дім» та на споживчі цілі зі сплатою за користування кредитними коштами із розрахунку 14 процентів річних.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що кредитний договір № 3602/2600/05/21 від 07.06.2021 за своєю правовою природою не підпадає під ознаки споживчого кредитування.

Аналогічна правова позиція щодо застосування пункту 5-2 розділу VI Закону України «Про іпотеку» наведена у постановах Верховного Суду від 25 грудня 2025 року у справі № 362/201/25 та від 20 березня 2026 року № 362/205/25.

Крім того, ОСОБА_3 (дружина боржника) та боржник у спільній заяві, посвідченій 07.06.2021 приватним нотаріусом Рудко Б.Б. (реєстр №№ 2254, 2255), підтвердили, що їх малолітній син ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживає за адресою: АДРЕСА_3 , і що передача в іпотеку квартири АДРЕСА_1 не порушує його прав. Це також підтверджується довідкою від 31.05.2021 № 62508792. За цією ж адресою проживає і ОСОБА_3 . Місце проживання боржника - АДРЕСА_4 . Отже, квартира за адресою: АДРЕСА_2 не є місцем проживання боржника та його сім`ї, а тому в даному випадку також відсутні підстави для застосування гарантій захисту предмету іпотеки, як єдиного житла.

Відтак, висновок приватного виконавця про неможливість звернення стягнення на майно боржника із посиланням на пункту 5-2 Розділу VI Прикінцеві положення Закону України «Про іпотеку» є помилковим.

Отже, скарга в цій частині є обґрунтованою.

Разом з цим, суд звертає увагу скаржника, що приватним виконавцем фактично допущено протиправні дії, які полягають у відмові у звернені стягнення на квартиру, яка належить боржнику, а не бездіяльність, оскільки листом від 14.01.2026 № 103 приватний виконавець вчинив активні дії. Тобто розглянув звернення скаржника та прийняв рішення, у формі листа, яким відмовив у задоволенні такої заяви.

Отже, беручи до уваги викладене, скарга в цій частині підлягає до задоволення у формулюванні, яке вказано судом вище.

Водночас суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності в даному випадку приватного виконавця, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) такого суб`єкта поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі № 990/46/22.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку задовольнити частково скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 258, 260, 448-451 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бондаря Дениса Володимировича у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо не вчинення виконавчих дій зі звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить боржнику ОСОБА_2 .

Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бондаря Дениса Володимировича у виконавчому провадженні НОМЕР_1 звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 .

В іншій частині вимоги скарги задоволенню не підлягають.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги, протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: