Рішення № 136933177, 28.05.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/1494/26

пр. № 2/759/6324/26

28 травня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Сізончика І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Підлісний» про визнання права приватної власності на гаражний бокс, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до Гаражно-будівельного кооперативу «Підлісний» про визнання права приватної власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 , поверх № НОМЕР_1 , ряд НОМЕР_1 , площею 24,4 м.кв., розташований у гаражно-будівельному кооперативі «Підлісний», що розташований за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Олега Мудрака (попередня назва Генерала Наумова), буд. 19/1 , збудований у 1993 році, відповідно до технічного паспорту. Визнати зазначене право власності.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що є членом ГБК «Підлісний» з 1998 року, на території якого у 1998 році було збудовано гаражний бокс № НОМЕР_1 поверх № НОМЕР_1 ряд НОМЕР_2 площею 24,4 кв.м., яким користується позивач відкрито та добросовісно. Рішенням ВК Київміськради від 23.11.1992 № 603 відведено земельну ділянку для будівництва гаражів. Гаражний бокс НОМЕР_2 в ГБК «Підлісний» побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 01.08.1993 року.

Також позивач зазначає, що повністю сплатив пайові та членські внески до Кооперативу, про що було видано відповідну довідку. Сума пайового внеску за гаражний бокс склала 35 000,00 грн. Позивачем оформлено технічний паспорт на гаражний бокс у встановленому законом порядку. Однак він не може отримати свідоцтво про право власності на вказаний гаражний бокс, оскільки на момент будівництва гаражного боксу та набуття позивачем права користування у 1992 році законодавством не було передбачено обов`язкової державної реєстрації права власності на такі об`єкти нерухомості. Таке право власності оформлювалося на підставі членства у ГБК та повної сплати пайових внесків.

Відсутність правовстановлюючого документа унеможливлює державну реєстрацію права власності на майно, що у свою чергу позбавляє позивача можливості повністю користуватися та володіти належним йому нерухомим майном.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

02 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про усунення недоліків, до якої долучив квитанцію про доплату судового збору та позовну заяву у новій редакції.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.

13 березня 2026 року на адресу суду від Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Підлісний» надійшов відзив на позовну заяву та заява про поновлення процесуального строку. У відзиві Кооператив заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позов подано до неналежного відповідача Гаражно-будівельного кооперативу «Підлісний», тоді як Кооператив має іншу назву. Крім того, звернуто увагу на те, що позивач не звертався до Кооперативу із будь-якою заявою щодо приватизації гаражного боксу. Відповідно до листа з Державного архіву м. Києва від 19.12.2025 №068-06810А10-1568-2945, у розпорядженні представника Президента України Леніградської районної державної адміністрації м. Києва від 23.11.1992 року №603 Про тимчасове розміщення гаражного кооперативу по вул. Генерала Наумова, 19 та додатках до нього відомості про ОСОБА_1 не виявлено. Також вказано, що Кооператив в експлуатацію не введено, відсутні відомості про присвоєння об`єкту нерухомості адреси. Для введення в експлуатацію гаражного боксу необхідно присвоїти гаражному боксу НОМЕР_2 окрему юридичну адресу, на якій він розташований.

23 березня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву, у якій ОСОБА_1 вказав, що належним відповідачем у справі є гаражно-будівельний кооператив «Підлісний». Відсутність звернення до Кооперативу не позбавляє його права на звернення до суду. Посилання відповідача на те, що гаражний кооператив не введено в експлуатацію вважає безпідставними. Позивач фактично володіє і користується спірним гаражем, має оформлений технічний паспорт, довідку про повну оплату пайових внесків, ордер на право зайняття гаражного боксу.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13 квітня 2026 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні підтримав подану позовну заяву, просив її задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову.

Дослідивши письмові матеріали та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.01.2026, в Реєстрі зареєстровано Кооператив по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Підлісний», ЄДРПО 19245885, місцезнаходження: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 19/1.

Загальними зборами членів автокооперативу «Підлісний» від 10.09.1992 № 3 прийнято статут Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Підлісний» по вул. Генерала Наумова, 19.

23 листопада 1992 року розпорядженням Представника Президента України №603 Про тимчасове розміщення авто гаражного кооперативу «Підлісний» на вул. Генерала Наумова у зв`язку із гострою потребою в ділянках під авто гаражі кооперативи в Ленінградському районі м. Києва дозволено тимчасове розміщення автогаражного кооперативу «Підлісний» на вул. Генерала Наумова до вирішення питання відведення земельної ділянки під забудову гаражів в законодавчому порядку, площею 3.460 кв.м. Затверджено статут Кооперативу та списки громадян, які мають в особистій власності автомобілі згідно з додатком №1.

Відповідно до довідки, виданої ГБК «Підлісний», ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 , поверх № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_1 , площею 24.4 кв.м., по вул. Мудрака Олега (Генерала Наумова), 19/1 у м. Києві . Сума пайового внеску за гаражний бокс внесена у розмірі 35 000,00 грн. у повному обсязі. Рішення ВК Київміськради про відведення земельної ділянки для будівництва від 23.11.1992 року №603. Гаражний бокс НОМЕР_2 в ГБК «Підлісний» побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 01.08.1993. Вказаний гараж не продано, під забороною чи арештом не знаходиться. Довідка видана для оформлення права власності.

Рішенням №81036174 від 25.09.2025 державного реєстратора прав на нерухоме майн Поліщук С.В. залишено без руху заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію права власності на гаражний бокс для подання документів (відомостей), що підтверджують введення в експлуатацію заявленого об`єкта нерухомості, присвоєння адреси, отримані з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва або документ за наданими заявником у заяві реквізитами та відомостями про суб`єкта, що здійснив присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси.

Відповідно до частини першої ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірна, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з статтею 19 Закону України «Про кооперацію» кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Частинами першою та другою статті 191 Закону України «Про кооперацію» визначено, що член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - розпорядження квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то воно виникає з моменту проведення такої реєстрації.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із угод.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються Законом (частина четверта статті 182 ЦК України, статті 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.

Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як випливає зі змісту ст.ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК.

Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №250877 зареєстровано Кооператив по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Підлісний», ЄДРПОУ 19245885, адреса: 03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 19/1, м. Київ. Дата реєстрації 13.02.1995.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст.ст. 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом.

Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Таким чином, належним відповідачем у справі є - Кооператив по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Підлісний» (ЄДРОПУ 19245885), адреса: 03164, м. Київ, вул. Мудрика Олега (Генерала Науомва,19/1).

Судом встановлено, що позивач з клопотанням про заміну неналежного відповідача до суду не звертався та наполягав на тому, що належним відповідачем у справі є Гаражно-будівельний кооператив «Підлісний».

Оскільки позов пред`явлено не до тієї особи, яка має за ним відповідати, що є обов`язковою підставою для відмови у його задоволенні, суд не дає оцінку решті доводів позовної заяви, тому що вони можуть бути дослідженні та оцінені лише за умови правильного визначення кола осіб, які беруть участь у справі, їх процесуального статусу, що узгоджується із встановленим статтею 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод правом на справедливий суд, яке включає, зокрема, право на доступ до суду (щодо прав і обов`язків цивільного характеру) і передбачає надання особі відповідних процесуальних гарантій здійснення її прав у суді першої інстанції (Menshakova v. Ukraine, заява від 08 квітня 2010 року № 377/02).

За таких обставин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його пред`явленням до неналежного відповідача.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, понесенні позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Підлісний» про визнання права приватної власності на гаражний бокс - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручена у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повний текст рішенні складено 28 травня 2026 року.

Суддя Н.О. Горбенко