Ухвала суду № 1369073, 24.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/С № К-18920/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2007 р. м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

при секретарі: Ільченко О.М.

за участю представників

позивача: Стадніка М.Я., Стадніка І.М.

відповідача: Куцького С.С., Мороз Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 12.12.2005 р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 р.

у справі № 29/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтахімсервіс"

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 12.12.2005 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2006р., позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва від 05.10.2004р. № 000041/2303/2, від 05.10.2004р. №000114/2303/2, від 14.05.2004р. № 00001092312/0.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач правомірно включив податок на додану вартість до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів на підставі податкових накладних, які відповідають вимогам п.п.7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно, нарахування за порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР є безпідставним. Кошти, які у відповідності до наказу Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" та "Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22.01.1996р., не можуть стягуватись податковими органами в порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

ДПІ у Соломянському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю. Посилається на те, що судом надана неправильна правова оцінка обставинам справи, що призвело до винесення рішень з порушенням норм матеріального права, а саме: п.п.7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 3, 12.2, 12.З, 12.4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА від 30.05.1997р. № 165; а також норм процесуального права: ст. 82, 86, 163, 207 КАС України.

ТОВ "Укрнафтахімсервіс" у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу заперечує проти доводів касаційної скарги, вважаючи, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями) за період з квітня 2002р. по вересень 2003р., є такими, що не відповідають нормам діючого законодавства України. Представники ТОВ "Укрнафтахімсервіс" у судовому засіданні просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за наслідками проведеної комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Укрнафтахімсервіс" за період з 18.04.2001р. по 01.10.2003р.складено акт від 13.05.2005р. № 54/23311/31450939, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п.п.7.2.3, п.п.7.2.1 п. 7.2, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.3, п. 12.2, п. 12.3, п. 12.4 Порядку заповнення податкової накладної. Порушення полягали в тому, що ТОВ "Укрнафтахімсервіс" включало до податкового кредиту відповідних звітних періодів суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних (перелік наведений в акті перевірки та у судових рішеннях), виписаних без зазначення обовязкових реквізитів (без вказівки опису (номенклатури) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсягу, обєму). В податкових накладних (перелік наведений в акті перевірки та у судових рішеннях), виписаних в адресу позивача, вказане свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 36051800, тоді коли позивач отримав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №36074583, видане ДПІ у Соломянському районі м. Києва.

На підставі акту перевірки від 13.05.2005р. № 54/23311/31450939, з урахуванням рішень про результати розгляду скарг, ДПІ у Соломянському районі м. Києва прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 05.10.2004р. № 000041/2303/2 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1570475,1 грн., від 05.10.2005р.№ 000114/2303/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 115590 грн., від 14.05.2004р. №00001092312/0 про застосування відповідно до п. 10 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей" штрафних санкцій за шкоду заподіяну підприємству у розмірі 84,00грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту, до внесення змін Законом України від 25.03.2005р. № 2505-IV) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податків на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи із приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (п.п. 7.4.5 статті 7 в редакції Закону України від 26.09.1997 р. № 550/97-ВР, чинній на час формування спірного податкового кредиту) тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляла платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Відсутність у податкових накладних хоча б одного з реквізитів, встановлених п.п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не можна розглядати як виключну підставу для висновку про відсутність у платника податку права на формування податкового кредиту зі сплачених сум податку на додану вартість.

Відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, наставала лише у разі непідтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включеного до складу податкового кредиту (абз. 2 п.п.7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Крім того, судами попередніх інстанцій було достовірно встановлено, що всі податкові накладні, на підставі яких сформований спірний податковий кредит звітних періодів, складені без порушення приписів п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

З огляду на викладене, позиція судів попередніх інстанцій щодо правомірності включення позивачем сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у відповідних звітних періодах є такою, що ґрунтується на вимогах Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту за періоди, що перевірялися).

При цьому, суд касаційної інстанції знаходить безпідставними доводи податкової інспекції про дослідження судами тільки єдиного доказу, висновку експертизи, на підставі якого було вирішено спір. Висновок експертизи був взятий судом до уваги, як один із доказів, поряд з висновками акту перевірки, податковими накладними тощо, на підставі яких суди встановили наявність та відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та надали цим обставинам належну правову оцінку.

Є правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що кошти, які у відповідності до наказу Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих використаних довіреностей на одержання цінностей" та "Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22.01.1996р., повинні перераховуватись підприємствами, установами, організаціями до Державного бюджету України, не можуть визначатися як податкове зобовязання за платежем "шкода, нанесена підприємству" та стягуватися у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Відповідно до п. 1.5 ст. 1 вказаного Закону штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами. Порушення порядку обліку довіреностей не є порушеннями правил оподаткування.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих рішень судів попередніх інстанцій, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 12.12.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

судді К.В. Конюшко

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.І. Степашко