Ухвала суду № 1369071, 10.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                           К/С  № К-18900/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                        УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2007 р.                                                                                    м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів                       Бившевої Л.І.

             Ланченко Л.В.

                                  Нечитайла О.М.                       

                                Степашка О.І.              

при секретарі:       Ільченко О.М.

за участю представників

позивача: Форостяна Р.Г., Павленка В.Д.

відповідача: Кузьменко Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові

на постанову Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2005 р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2006 р.

у справі № 6/251 а

за позовом Закритого акціонерного товариства "Чернігівська взуттєва фабрика "Берегиня"

до Державної податкової інспекції у місті Чернігові

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

                                                      ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 30.11.005 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2006 р., позов задоволено. Визнано повністю нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові від 28.04.2005р. № 0000462650/0, від 06.06.2005р. № 0000462650/1, від 19.07.2005р. № 0000462650/2, №0001002650/2 про застосування позивачеві штрафних санкцій за затримку граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість на підставі п.п. 17.1.7 пункту 17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

ДПІ у м. Чернігові подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.  Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. № 2181, пп. 4.7 п. 4 Порядку розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань платників податків, затвердженого наказом ДПА України від 18.09.2001р. № 378, зареєстрованого в Мін’юсті України 29.10.2001р. за № 912/6103.

Представник податкової інспекції в судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без змін, як законні та обґрунтовані.  

          Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін,  дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за наслідками перевірки своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання позивачем складено акт від 15.03.2005р. за № №3а/26-210/00308376, яким зафіксовано порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Чернігові прийняті спірні податкові повідомлення-рішення №0000462650/0 від 28.04.2005р., №0000462650/1 від 06.06.2005р., №0000462650/2 від 19.07.2005р. про застосування до позивача штрафу у розмірі 50% у сумі 2464,55 грн. за затримку на 99 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 4929,10 грн.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки та рішення ДПА в Чернігівській області №1089/10/25-020 від 12.07.2005р. прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0001002650/2 від 19.07.2002005 р. про застосування позивачеві штрафу у розмірі 20% у сумі 14742,46 грн. за затримку на 61 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 73712,25 грн. 

Визнаючи нечинними спірні податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податкова інспекція, застосовуючи до позивача штраф на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", діяла з порушенням приписів вищевказаного законодавства. Питання погашення бюджетного кредиту по договору розстрочення податкового зобов’язання не регулюються Законом №2181, а тому податкова інспекція не мала правових підстав для застосування до позивача штрафу, передбаченого п.п.17.17 Закону №2181, за затримку сплати узгодженої суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, а не договором про розстрочення податкових зобов’язань. 

Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, на підставі неповного з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п.п. 14.1.1. п. 14.1 ст. 14 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. № 550-IV) розстроченням податкових зобов'язань є надання платнику податків бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов'язань без урахування сум пені під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеної згідно з пунктом 16.4 статті 16 цього Закону.

Підпунктом 14.1.3. п. 14.1 ст. 14 Закону України  "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ передбачено, що платник податків, який звертається до податкового органу з заявою про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань, вважається таким, що узгодив суму такого податкового зобов'язання.

Згідно із п.п. 14.3.1. п. 14.3 ст. 14 вказаного Закону розстрочення податкових зобов'язань надається на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.   Таким чином, за договором розстрочення податкових зобов’язань у платника податків виникає зобов’язання сплатити узгоджені податкові зобов’язання на умовах податкового кредиту, а саме: основну суму кредиту та проценти.

Згідно з приписами абз. 2 преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, цей Закон не регулює питання погашення та обслуговування кредитів, наданих за рахунок бюджетних коштів або позик, залучених державою чи під державні гарантії, інших зобов'язань, що випливають з угод, укладених державними органами та/або від імені держави, які регулюються нормами цивільного законодавства та іншими законами з питань державного боргу та його обслуговування.

Отже, Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, в тому числі положення п.п. 17.1.7 п.17.1 ст. 17, не можуть застосовуватися до питання погашення та обслуговування кредитів, наданих за рахунок бюджетних коштів, інших зобов'язань, що випливають з угод, укладених державними органами саме у період дії договору розстрочення податкових зобов’язань.

Суди попередніх інстанцій, застосувавши при вирішенні справи приписи абз. 2 преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, залишили поза увагою, що податкова інспекція застосувала до позивача штраф на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону не за невиконання зобов’язань за договором розстрочення податкових зобов’язань і не під час дії такого договору, а за несплату узгодженого податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, оскільки договір про розстрочення № 4 від 30.01.2004 р. був розірваний у зв’язку з несплатою чергової частки розстроченої суми, нарахованих не неї процентів та накопиченням податкового боргу.  

Пунктом 4.7. Порядку розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань платників податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 18.09.2001 р. за № 378  та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.10.2001 р. за № 912/6103, передбачено, що від дня, наступного за днем розірвання договору, на розстрочені (відстрочені) суми, що залишились не сплаченими, нараховується пеня та штрафні санкції у розмірах, передбачених чинним законодавством. Суди не застосували положення наведеного законодавства при вирішенні даного спору та не надали на підставі нього правової оцінки обставинам справи. 

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

        При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін,    і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.  

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -  

                                                 УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові задовольнити частково.

          Постанову Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2006 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

головуючий суддя                           Н.Г. Пилипчук

судді                                                 Л.І.  Бившева

                                                         Л.В. Ланченко  

                                                          О.М. Нечитайло

О.І.  Степашко