Ухвала суду № 1369039, 03.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                             К/скарга №К-16376/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м.Київ, вул.Московська, 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2007 р. Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого                Ланченко Л.В.  

суддів                            Конюшка К.В.

                                       Нечитайла О.М.

                                       Пилипчук Н.Г.

                                       Степашка О.І.                                                    

при секретарі:             Ільченко О.М.

за участю представників:

позивача: Туркина С.М.

відповідача : не з’явився

третя особа-1:не з’явився

третя особа-2:не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Запорізька міська енергетична компанія» та Державної податкової інспекції (ДПІ) у Комунарському районі м.Запоріжжя

на  ухвалуЗапорізького апеляційного господарського суду від 10.02.2006 р. та рішення Господарського суду Запорізької області від 28.04.2005 р.

у справі  №5/295

запозовом   ТОВ «Запорізька міська енергетична компанія»

доДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя

третя особа-1на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Концерн «Міські теплові мережі»

третя особа-2на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство «ВРЕЖО№11»

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

                                                                   ВСТАНОВИВ:

             Позивачем заявлено позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя №0000392302/0 від 20.04.2004 р., №0000452302/0 від 18.05.2004 р., №0000392302/1 від 18.05.2004 р., №0000452302/1 від 11.06.2004 р., № 0000452302/2 від 14.07.2004 р.,  №0000392302/2 від 14.07.2004 р., №0000452302/2 та № 0000392302/3 від 27.09.2004 р.

Рішенням Господарського суду Запорізької області  від 28.04.2005 р., залишеним без змін ухвалою Запорізького  апеляційного господарського суду від 10.02.2006 р., позов задоволено частково.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя №0000452302/0 від 18.05.2004 р.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя №0000392302/0 від 20.04.2004 р. в частині донарахування основного платежу в сумі 42661,88 грн. та штрафних санкцій  - 76181 грн., а всього на суму 118842,88 грн. В частині визнання недійсними  податкових повідомлень-рішень ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя №0000392302/1 від 18.05.2004 р., №0000452302/1 від 11.06.2004 р., № 0000452302/2 від 14.07.2004 р.,  №0000392302/2 від 14.07.2004 р., №0000452302/2 та № 0000392302/3 від 27.09.2004 р. провадження у справі припинено.

У справі  відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами як позивача так і відповідача.

 У касаційній скарзі позивача ставиться питання про скасування судових рішень в частині відмови в задоволенні позову, та прийняття в цій частині   нового рішення, про задоволення позову, у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі відповідача ставиться питання про скасування судових рішень, та про відмову в позові, з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Заперечень від відповідача на касаційну скаргу позивача не надійшло.

Представник позивача у судовому засіданні касаційної інстанції просив задовольнити вимоги його касаційної скарги,  касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а судові рішення  в частині задоволення позову – без змін.

 Відповідач та треті особи  представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце  розгляду справи повідомлені належним чином.

Третьою особою-1 надано суду заперечення на касаційні скарги, яке містять клопотання про розгляд справи без її участі.

Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст.221 КАС України.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено комплексну планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2003 р. по 31.12.2003 р. по прибутковому податку за період з 15.03.2003 р. по 29.02.2004 р. за результатами якої складено акт №0362302/23880647 від 15.04.2004 р.

Як встановлено у справі, між позивачем та концерном «Міські теплові мережі» укладено договір доручення №06/08-2002 від 01.08.2002 р. на постачання теплової енергії  та гарячої води споживачам, за умовами якого позивач зобов’язувався  здійснювати поставку належної концерну «Міські теплові мережі» теплової енергії та гарячої води споживачам, а також позивачу надано право укладати із споживачами від імені Концерну договори  на поставку теплоенергії та гарячої води. При цьому в договорах зазначаються платіжні реквізити Концерну, позивач за встановленою формою та в установлені строки повідомляє Концерн про кількість поставленої споживачам теплоенергії та гарячої води, через свою службу збуту нараховує та виставляє від імені Концерну рахунки споживачам  за відпущену теплоенергію та гарячу воду. Концерн відшкодовує позивачу підтверджені документально понесені витрати, необхідні для виконання доручення та сплачує винагороду, згідно додаткової угоди №1 до Договору, в процентному відношенні 37,12 від затвердженого тарифу та вартість холодної води для підігріву згідно відомості реалізації.

01.10.2002 р. позивач уклав з Концерном «Міські теплові мережі» договір №К23-1/10-2002 на виробництво теплової енергії, за умовами якого позивач зобов’язався   виробити з використанням природного газу, наданого Концерном, теплову енергію з подальшою передачею її споживачам, а Концерн зобов’язався оплатити позивачу послуги з виробництва теплової енергії. При цьому, Концерн визначено як одноособового власника теплової енергії, виробленої позивачем. Позивач зобов’язався  укладати договори на постачання теплоенергії із споживачами від імені Концерну, на підставі вказаного вище договору доручення №06/08-2002 від 01.08.2002 р.

З метою забезпечення виконання вищеназваних договорів та  для потреб своєї господарської діяльності, позивачем 01.01.2003 р. укладено  з КП «Водоканал» договори №1163д на відпуск води та приймання стоків в комунальну каналізацію (відпуск теплової енергії) та №1163д/2 на відпуск води та приймання стоків в комунальну каналізацію (виробництво теплової енергії).

За умовами вказаних договорів КП «Водоканал» зобов’язався забезпечити подачу води на господарсько-питні, побутові та технічні потреби, а також прийняття стічних вод за встановленими тарифами протягом січня-грудня 2003 р., а позивач зобов'язався своєчасно оплачувати надані йому послуги з водопостачання та водовідведення.

Згідно розрахунку  вартості холодної води кількість відвантаженої і нерозподіленої холодної води у  2003 р.  становила 2678695,5 куб.м. на загальну суму 1486278 грн.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у  грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених п.п.5.3-5.8 цієї статті.

Будь-яких обмежень щодо віднесення до складу валових витрат сум з оплати вартості придбаних матеріальних ресурсів та послуг, які використані підприємством-виробником питної води на підйом та оброблення води, яка витрачена понад норми, затверджені в тарифі з надання послуг з водопостачання, п.п.5.3-5.8 ст.5 не містять, а встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, не дозволяється згідно п.5.11 ст.5 цього Закону.

Згідно Статуту позивача він здійснює виробництво та реалізацію теплової енергії, постачання гарячої води і тепла, тобто ця діяльність для нього є регулярною та постійною.

Несплата частини холодної води, необхідної для підігріву, обумовлена нормативним обмеженням тарифу для населення, а вказаний в акті перевірки обсяг холодної води необхідний позивачу для вироблення усього обсягу теплоенергії та гарячої води, яка була фактично поставлена споживачам.

Згідно «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні», затверджених Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству, а також відповідно до рішення Виконавчого комітету Запорізької міськради №532 від 18.12.1996 р. «Про затвердження питомих норм використання води по м.Запоріжжя», середньодобова норма споживання гарячої води одним мешканцем складає 105 літрів.

У зв’язку з технічними та природними умовами для якісного забезпечення населення гарячою водою, фактичні витрати на одну фізичну особу перевищують затверджені норми, а тому позивач у 2003 р.  до складу валових доходів включав вартість відпущеної гарячої води згідно встановленої норми 105 літрів на одну фізичну особу, а до валових витрат – фактичні витрати, згідно показників лічильників, виписаних рахунків  та актів КП «Водоканал».

Враховуючи, що  державою здійснюється регулювання тарифів  на гарячу воду та теплопостачання  для населення,  судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач був позбавлений права встановити такий тариф на вказані послуги, який би повністю компенсував йому понесені витрати, у т.ч. на придбання холодної води для підігріву, а тому  висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат у 2003 р. в сумі 1486278 грн. безпідставні.

Відповідно до пп.5.2.8 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми  безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат у разі коли відповідні заходи щодо стягнення  таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної давності.

У справі встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №22/311 від 23.10.2003 р., яке набрало законної сили у встановленому законом порядку,  позивачу було відмовлено у задоволенні позову до КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №11» про стягнення 10517623,69 грн. боргу за відпущену  теплову енергію для потреб населення за договором №1550  від 01.05.1998 р.

Позивач не надав суду інших доказів виникнення у 1998-1999 р.р. дебіторської заборгованості  у сумі 1626,9 тис. грн., строк давності якої минув у 4 кв.2003 р., у зв’язку з чим суди дійшли вірного висновку, що позивачем зайво віднесено до складу валових витрат у 4 кварталі 2003 р.  1626949 грн. та  про безпідставність позовних вимог в цій частині.

Щодо невідображення позивачем у декларації зменшення збитків, не компенсованих прибутками в сумі 820 тис.грн. та 1781,2 тис.грн., то відповідно до п.3 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №143 від 29.03.2003 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України  за №271/7592 від 08.04.2003 р., в рядку 09 вказується від’ємне значення об’єкта оподаткування, визначене відповідно до приписів п.11 Перехідних положень Закону України  «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі результатів інвентаризації балансових збитків станом на 01.01.2003р.Суми від’ємного значення об’єкта оподаткування , що виникають у податкових періодах після набрання чинності  цим Законом, враховуються у податковому обліку платника податку за правилами цього Закону.

Згідно пп.4.2.3 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» обов’язок доведення  того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених пп.4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається  на платника податків, за винятком випадків, визначених п.4.3 цієї статті.

Оскільки позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження своїх доводів, судами правильно відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.03.2004 р. у справі №19/51, за заявою ТОВ «Титанбуд» порушено  провадження у справі про банкрутство  ТОВ «Запорізька міська енергетична компанія» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Ухвалою від 16.09.2004 р. заяву про банкрутство залишено без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.09.2004 р. у справі №25/187 за заявою КП «Водоканал» відносно позивача порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Згідно п.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом» на протязі  дії  мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня) , інші фінансові (економічні)  санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань по сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів).

Відповідно до п.7.8 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами  та державними  цільовими фондами»  з моменту прийняття ухвали судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків  порядок сплати податкового зобов’язання або погашення податкового боргу такого платника податків, зазначених у  заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом», без застосування норм цього Закону.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог та визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000452302/0 від 18.05.2004 р. у повному  обсязі  та № 0000392302/0 від 20.04.2004 р.  в частині донарахування основного платежу у сумі 42661,88 грн. та штрафних санкцій в розмірі 76181,00 грн.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції повно та всебічно оцінивши обставини справи,  прийняли рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення касаційних скарг та скасування судових рішень немає.

         Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

 УХВАЛИВ:

            Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізька міська енергетична компанія» залишити без задоволення.

            Касаційну скаргу Державної податкової інспекції (ДПІ) у Комунарському районі м.Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.04.2005 р. та   ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 10.02.2006 р. залишити без змін.

            Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                               Головуючий                                                      Л.В.Ланченко 

                                 Судді                                                                К.В.Конюшко                                                                                                                                                                                                 

                                                                                                           О.М.Нечитайло

                                                                                                           Н.Г.Пилипчук

                                                                                               О.І.Степашко

Повний текст складено 10.10.2007 р.