Рішення № 136867879, 27.05.2026, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

27 травня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/684/26

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) позовну заяву адвоката Романюк Анни Федорівни в інтересах ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 9, місто Сіверськодонецьк, 93404, ЄДРПОУ 21782461) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 06.04.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Романюк Анни Федорівни в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за померлою ОСОБА_2 за заявою від 20.08.2025 за № 18742, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області 28.08.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області оформити та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) допомогу на поховання ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- стягнути з відповідача на користь позивача, судові витрати, а саме витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. та сплачений судовий збір.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (далі Позивач) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17.06.2025 у справі № 753/12102/25 про встановлення факту смерті та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , видане 05.08.2025 Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис № 20).

ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі ГУ ПФУ в Луганській області або Відповідач) та отримувала пенсію за віком.

20.08.2025 Позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо оформлення та виплати допомоги на поховання бабусі ОСОБА_2 , оскільки інших родичів у бабусі не залишилось.

Батько позивачки ОСОБА_3 син ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , видане 27.05.2025 Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис № 85).

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві передало заяву Позивачки до ГУ ПФУ в Луганській області для розгляду за належністю. Станом на 16.03.2026 ОСОБА_1 не отримувала рішення за результатами розгляду її заяви ні на електронну пошту, ні засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта».

У зв`язку з чим представником позивача направлено адвокатський запит до ГУ ПФУ в Луганській області.

19.03.2026 на електронну пошту представника надійшла відповідь ГУ ПФУ в Луганській області та рішення про відмову у виплаті допомоги на поховання № 909260114828.

Відповідачем 22.08.2025 винесено рішення про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання № 909260114828 за померлу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 за заявою від 20.08.2025 № 18742.

Свою відмову Відповідач обґрунтував наступним: «За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала на обліку в Головному управлінні та отримувала пенсію за віком. Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.08.2023 відповідно до частини першої статті 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058) у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

В свідоцтві про смерть серії НОМЕР_2 зазначено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луганськ Луганської області. Згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 № 376 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі Наказ № 376) щодо м. Луганськ Луганської області зазначено дату початку тимчасової окупації Російською Федерацією з 07.04.2014.

Пунктом 14-4 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 визначено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та особам, які під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, що підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

За життя пенсіонерка з заявою про поновлення виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України не зверталась, пенсія за період з 01.08.2023 по 31.10.2023 не нараховувалася та не виплачувалася.

Відповідно до статті 53 Закону № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на час смерті.

Оскільки, на момент смерті ОСОБА_2 не отримувала пенсію в органах Пенсійного фонду України, відсутні підстави для виплати допомоги на її поховання.».

З рішенням ГУ ПФУ в Луганській області щодо відмови у оформленні та виплаті допомоги на поховання Позивачка не згодна у повному обсязі, вважає його такими, що порушує її гарантоване Конституцією та Законами України право.

Ухвалою суду від 13.04.2026 позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду заяву про поновлення строків звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску шестимісячного строку звернення до суду та доказами поважності зазначених причин.

На виконання ухвали суду від 13.04.2026 позивачем надано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 20.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та витребувано докази.

До Луганського окружного адміністративного суду 27.04.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позов в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову виходячи з такого.

Згідно електронної пенсійної справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримувала пенсію за віком.

Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.08.2023 відповідно до частини першої статті 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058) у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луганськ Луганської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 05.08.2025.

Згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 № 376 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі Наказ № 376) щодо м. Луганськ Луганської області зазначено дату початку тимчасової окупації російською федерацією з 07.04.2014.

За життя померла ОСОБА_2 , з 01.08.2023 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 не виявила бажання поновити виплату пенсії, з заявою про поновлення виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України не зверталась, пенсія за період з 01.08.2023 по 31.10.2023 не нараховувалася та не виплачувалася.

Пенсія ОСОБА_2 нараховувалась до виплати через Філію Луганське обласне управління АТ «Державний ощадний банк України».

Керуючись п.2.5 договору між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, Пенсійним фондом України та АТ «Державний ощадний банк України» від 30.03.2021 та на виконання вимог п. 16 Постанови Кабінету Міністрів України № 1596 від 30.08.1999 «Про затвердження Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках» ( у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 22.09.2016), АТ «Державний ощадний банк України» надає інформацію Пенсійному фонду України по клієнтам, за рахунками яких суми пенсій та грошової допомоги одержуються за довіреністю більше як один рік або не одержуються більше як один рік.

Отже, виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.08.2023 відповідно до частини четвертої статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Звертає увагу на те, що за життя померла, ОСОБА_2 , з 01.08.2023 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 не виявила бажання поновити виплату пенсії на підконтрольній Україні території, із заявою про поновлення виплати пенсії згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 не звертався, тому пенсійні виплати з 01.08.2023 не нараховувалися та виплата пенсії не здійснювалася.

Пенсія за період з 01.08.2023 по 29.10.2023 не нараховувалась та не виплачувалась.

Відповідно до статті 53 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на час смерті.

20.08.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про виплату допомоги на поховання № 18742 за померлу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 та надала передбачені законодавством документи, які отримані за належністю Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області.

Звернення про виплату допомоги на поховання, які зареєстровані в будь-якому територіальному органі Пенсійного фонду України вносяться до інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України (ІКІС ПФУ) Підсистеми «Звернення» органом який прийняв звернення, після чого рішення за наслідком розгляду звернення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем перебування на обліку пенсіонера.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 909260114828 від 22.08.2025 ОСОБА_1 за заявою від 20.08.2025 в оформленні та виплаті допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 відмовлено, оскільки виплата пенсії на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) не здійснювалась.

Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області 25.08.2025 листом за вих № 1200-0402-9/21611 повідомило Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відділ обслуговування громадян № 4, що прийнято рішення про відмову у виплаті допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 (ЕПС НОМЕР_4 ) за заявою від 20.08.2025 № 18742 від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Оскільки в Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області відсутня технічна можливість завантажити рішення про відмову до ІКІС ПФУ: Підсистема Звернення до картки звернення, прохання зробити це та встановити статус виконано з типом рішення відмовлено та повідомити заявницю про винесені рішення.

Відділ обслуговування громадян № 4 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 24.09.2025 за вих. № 2600-0207-8/169693 направило ОСОБА_1 рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 909260114828 від 22.08.2025 щодо відмови у виплаті допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 відповідно до заяви № 18742 від 20.08.2025.

Вважає, що позивачем пропущений строку звернення до суду з вказаним позовом передбачений частиною другою ст. 122 КАС України.

29.04.2026 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив в якій просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.04.2026 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали надати суду через систему «Електронний суд» докази направлення Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві відділ обслуговування громадян № 4 листом від 24.09.2025 за вих.№2600-0207-8/169693 ОСОБА_1 рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 909260114828 від 22.08.2025 щодо відмови у виплаті допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 .

На виконання ухвали суду від 30.04.2026 представником відповідача надано витребувані судом докази.

Дослідивши матеріали судової справи в електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України судом встановлено таке.

Судом встановлено, що батько позивачки ОСОБА_3 син ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 27.05.2025 Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис № 85).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17.06.2025 у справі № 753/12102/25 установлено факт смертi ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , rромадянки України, мiсце народження: Башкiрiя, Купаргазький район, хутiр Прокофіївський, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , в мiстi Луганськ, у вiцi 77 рокiв. Визнано датою смертi ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , мiсце смертi - мiсто Луганськ, Луганська область, Україна.

Позивач ОСОБА_1 20.08.2025 звернулася до органів ПФУ за отриманням допомоги на поховання за померлу бабусю.

Головним управління ПФУ в Луганській області винесено рішення від 22.08.2025 № 10828/04-16 про відмову у виплаті допомоги на поховання за померлу №909260114828, у якому зазначено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась 20.08.2025 до органів Пенсійного фонду України з заявою про виплату допомоги на поховання № 18742 за померлу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 та надала передбачувані законодавством документи, які отримані за належністю Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області (далі Головне управління).

За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 перебувала на обліку в Головному управлінні та отримувала пенсію за віком.

Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.08.2023 відповідно до частини першої статті 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон № 1058) у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

У свідоцтві про смерть серії НОМЕР_2 зазначено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Луганськ Луганської області. Згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій від 28.02.2025 № 376 Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі Наказ № 376) щодо м. Луганськ Луганської області зазначено дату початку тимчасової окупації Російською Федерацією з 07.04.2014.

Пунктом 14-4 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058 визначено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та особам, які під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, що підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

За життя пенсіонерка з заявою про поновлення виплати пенсії до органів Пенсійного фонду України не зверталась, пенсія за період з 01.08.2023 по 31.10.2023 не нараховувалася та не виплачувалася.

Відповідно до статті 53 Закону № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на час смерті.

Оскільки, на момент смерті ОСОБА_2 не отримувала пенсію в органах Пенсійного фонду України, відсутні підстави для виплати допомоги на її поховання.

Рішення набирає чинності з дня доведення його до відома та може бути оскаржене протягом тридцяти календарних днів до адміністративного органу вищого рівня - Пенсійного фонду України або до суду у строк, визначений Кодексом адміністративного судочинства України.

16.03.2026 представником позивача направлено адвокатський запит до ГУ ПФУ в Луганській області.

19.03.2026 на електронну пошту представника надійшла лист ГУ ПФУ в Луганській області від 19.03.2026 № 1200-0202-8/7078 та рішення про відмову у виплаті допомоги на поховання № 909260114828.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Закон України від 10 липня 2003 року № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу» (далі Закон № 1102-IV) визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1102-IV усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у: згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину; згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів; побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству.

Згідно зі статтею 13 Закону №1102-IV виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно зі статтею 53 Закону №1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Суд зазначає, що пунктом 5.1 розділу V «Звернення за допомогою на поховання» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції, чинній на дату звернення позивача з заявою про виплату допомоги на поховання) (далі Порядок № 22-1), особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Згідно з пунктом 5.2 Порядку № 22-1 заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.

Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

Суд зауважує, що інших підстав для невиплати допомоги на поховання Порядком № 22-1 не передбачено.

Відтак, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд наголошує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи та не є спірним питанням у справі, виплату пенсії пенсіонеру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка перебувала на обліку у відповідача та отримувала пенсію за віком, призупинено з 01.08.2023.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі не проходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Крім того, суд наголошує, що нормами Закону №1058-IV передбачено саме підстави для припинення виплати пенсії, а не для її призупинення, що відповідач зазначає в оскаржуваному рішенні, та вважає обґрунтованою підставою для відмови особі, яка здійснила поховання, у виплаті допомоги на поховання померлого пенсіонера.

Водночас, суд не досліджує та не надає правову оцінку обставинам призупинення виплати пенсії померлому пенсіонеру, ОСОБА_2 , оскільки таке питання не є предметом спору у цій справі.

Разом з цим, суд наголошує, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обмеження права особи на отримання допомоги на поховання померлого пенсіонера, у зв`язку з тим, що останньому було призупинено виплату пенсії при житті.

Враховуючи, що завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України, судом оцінювались саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, як суб`єкт владних повноважень, при прийнятті спірного рішення про відмову у виплаті допомоги на поховання за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.08.2025.

Судом встановлено, та не є спірним питанням у справі, що позивач відповідно до п. 5.1, п. 5.2 Порядку № 22-1 звернулася до пенсійного органу з заявою належного зразку про виплату допомоги на поховання, до якої надала всі необхідні документи, які підтверджують факт смерті ОСОБА_2 . Отже, позивач мала право на отримання допомоги на поховання, а відмова відповідача у виплаті такої допомоги є протиправною та такою, що порушує права позивача на отримання допомоги, передбаченої статтею 53 Закону № 1058, оскільки припинення пенсійних виплат за життя пенсіонера не є законною підставою для відмови у виплаті допомоги на поховання.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Щодо посилання представника відповідача на пропуск строку звернення до суду з вказаним позовом суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів

Представником відповідача надано докази направлення рішення про відмову у виплаті допомоги на поховання № 909260114828, однак доказів отримання позивачем вказаного рішення не надано, а тому довади представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду не підтверджені належними доказами.

Суд приймає до уваги доводи представника позивача про те, що позивач до отримання його представником відповіді на адвокатський запит не був обізнаний про порушення його права.

Таким чином, доводи представника відповідача є необгрунтованими і судом відхиляються.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 22.08.2025 № 10828/04-16 про відмову у виплаті допомоги на поховання № 909260114828;

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 , допомогу на поховання за померлу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити з коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 цього ж Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2019 та від 12.12.2019 у справі № 2040/6747/18 (адміністративне провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 10.03.2026 б/н, додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 10.03.2026 та акт наданих послуг від 03.04.2026 б/н.

За умовами додаткової угоди до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 10.03.2026 Сторони домовились, що Адвокат надає правничу допомогу, яка полягає у наступному: надання консультації, складення та направлення адвокатського запиту до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, складення позовної заяви про визнання протиправним, скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 28.08.2025 та зобов`язання вчинити дії. Вартість послуг - 5000 грн (пункт 1 Договору), за надану правничу допомогу, зазначену у пункті 2 Додаткової угоди, Клієнт сплачує Адвокату - 5000 грн (пункт 2 Договору).

Відповідно до акта наданих послуг від 03.04.2026 б/н перелік наданих юридичних послуг Адвокатом: 1) Надання консультації, складення та направлення адвокатського запиту до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, складення позовної заяви про визнання протиправним, скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 28.08.2025 та зобов`язання вчинити дії - 5000 грн.; Всього: 5000 грн.

Адвокат своїм підписом свідчить про оплату Клієнтом всієї суми наданих послуг, a Клієнт підтверджує факт оплати зазначеної грошової суми та відсутність будь-яких претензій щодо наданих Адвокатом послуг.

Інших документів на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача не надано.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 922/902/19, від 11.11.2025 у справі № № 420/23131/23.

Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 викладено висновок, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача перед адвокатом зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Тобто, з урахуванням умов договору щодо визначення гонорару у фіксованому розмірі та відтермінування сплати такого гонорару впродовж 30 календарних днів з моменту ухвалення рішення, суд вважає, що надання представником позивача інших документів на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу не вимагається.

Разом з тим, суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Також суд звертає увагу на положення частини сьомої статті 134 КАС України, за якою обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем у відзиві на позов зокрема вказано, що у цьому випадку заявлена представником позивача сума коштів у розмірі 5000,00 гривень не відповідає реальним витратам часу на підготовку цього позову, а позиція викладена у адміністративному позові є стандартною для схожих за змістом справ.

Виходячи з критеріїв, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України, заважаючи на те, що справа не належить до складних і не вимагає виконання адвокатом значного обсягу робіт, суд вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу, у розмірі 3000,00 грн.

Оскільки позов підлягає задоволенню, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також позивачем сплачено судовий збір у сумі 1064,96 грн (квитанція BKB3-EMAX-PE4A-BK8H від 03.04.2026).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позовні вимоги належать до задоволення, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву адвоката Романюк Анни Федорівни в інтересах ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 9, місто Сіверськодонецьк, 93404, ЄДРПОУ 21782461) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 22.08.2025 № 10828/04-16 про відмову у виплаті допомоги на поховання № 909260114828.

Зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 , допомогу на поховання за померлу ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.В. Смішлива