Єдиний державний реєстр судових рішень КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.01.2011 № 32/527
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
за участю
представників сторін:
від позивача: Григоров М.А., - директор (пас СН 721074),
Процков С.В., за довіреністю,
від відповідача: Гоголін І.М., довіреність б/н від 19.10.10р.,
від третьої особи: Письмак О.Є., довіреність № 01-29-1184 від 20.12.10р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги 1. Приватного підприємства «КРЕЗ»
2. Відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт»
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.12.2010
у справі № 32/527 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтаінвест»
до Приватного підприємства «КРЕЗ»
третя особа Відкрите акціонерне товариство «Київський річковий порт»
про визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Нафтаінвест” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства “КРЕЗ”, в якому просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № б/н від 21.02.2008 р.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2010 р. позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ПП «КРЕЗ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою у якій просило суд рішення місцевого господарського суду скасувати та закрити провадження у справі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального та процесуального права.
Зокрема ПП «КРЕЗ» посилається на те, що спірний договір про відступлення права вимоги був укладений з дотриманням вимог чинного законодавства, а повноваження Негоди О.В. на укладення зазначеного договору підтверджуються довіреністю від 08.02.2008.
ВАТ «Київський річковий порт» також не погодилось з рішенням місцевого господарського суду та подало на нього апеляційну скаргу. У своїй апеляційній скарзі третя особа посилається на підстави, аналогічні тим, що наведені у апеляційній скарзі ПП «КРЕЗ».
Позивач просив суд залишити рішення першої інстанції без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.
Між ВАТ «Київський річковий порт» (виконавець) і ТОВ “Нафтанівест” (інвестор) було укладено договір №11-16/04 від 20.07.2004 року.
Згідно із п. 1.1 договору ВАТ «Київський річковий порт» зобов’язався від свого імені та за дорученням ТОВ “Нафтанівест” і за рахунок залучених від інвестора коштів, вчинити одну або кілька угод з метою будівництва обумовленого в цьому договорі приміщення (об’єкт інвестування) та подальшої передачі його інвестору, а інвестор зобов’язався забезпечити відповідне фінансування об’єкту інвестування та після здачі приміщення як торговельно-офісного закладу в експлуатацію прийняти його у свою особисту власність на умовах цього договору.
У п. 4.1. цього договору встановлено, що взаємовідносини сторін, не урегульовані цим договором, регулюються діючим законодавством.
Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст.ст. 512 – 516 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Судом встановлено, що 30.03.2009 року ВАТ “Київський річковий порт” отримано повідомлення від ТОВ “Нафтаінвест” про відступлення права вимоги, яке полягає у тому, що між ТОВ “Нафтаінвест” і ПП “КРЕЗ” було укладено договір про відступлення права вимоги від 21.02.2008 №б\н за яким ТОВ “Нафтаінвест” передало ПП “КРЕЗ” свої права за договором №11-16/04 від 20.07.2004 року. Даний договір прийнятий ВАТ “Київський річковий порт” і ПП “КРЕЗ” та виконаний на суму 385 920 грн. 00 коп.
За змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України внаслідок передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) відбувається заміна кредитора у зобов'язанні іншою особою. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що предметом договору про відступлення права вимоги є не право вимоги кредитора до божника, а є зміна кредитора у основному зобов'язанні предметом якого є відповідні послуги із будівництва об'єкту.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних, прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Двостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Статтею 246 ЦК України встановлено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Поряд з цим статтями 248 і 249 ЦК України встановлено підстави припинення представництва за довіреністю.
З боку позивача жодних підстав та доказів у розмінні ст. 34 ГПК України, які підтверджують припинення (скасування) довіреності №01/ВОД від 08.02.2008 року суду не надано.
Відповідно до узагальнень Верховного Суду України “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 24.11.2008 р. частина правочину може бути визнана недійсною відповідно до ст. 217 ЦК за умови, що правочин відбувся б і без зазначеної частини та за наявності згоди всіх учасників правочину (наприклад, набувача за правочином купівлі-продажу).
Згідно із ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Виходячи із змісту і предмету оспорюваного позивачем договору №б\н про відступлення права вимоги від 21.02.2008 явно видно, що правочин було вчинено 21.08.2008 року.
Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, наявність яких є обов'язковою в момент вчинення правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Тобто, Закон чітко встановлює необхідність наявності підстав встановлених законом для встановлення недійсності правочину.
Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Крім цього, згідно із п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Тобто якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Частиною 3 ст. 92 ЦК України визначено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. З матеріалів справи вбачається, що третя особа не знала про такі обмеження.
У ст.ст. 92, 97 ЦК України визначено загальні положення щодо діяльності юридичної особи та не визначено обмежень щодо укладання договорів майнового характеру від імені саме товариства з обмеженою відповідальністю.
Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача на ст. 30 КЗпП України, ст. 62 Закону України “Про господарські товариства” та ст. 65 ГК України, оскільки дані норми не забороняють видавати від імені юридичної особи довіреності на вчинення юридично значимих дій. Крім цього, саме ст. 30 КЗпП України містить положення “крім випадків, передбачених законодавством”, а такі випадки і процедура зокрема, встановлені у ст. ст. 244 – 250 ЦК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що вимоги ТОВ “Нафтаінвест” про визнання недійсним договору є необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню. Рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2010 р. підлягає скасуванню повністю, в позові належить відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2010 р. у справі № 32/527 скасувати повністю та прийняти нове рішення.
2. В позові відмовити повністю.
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтаінвест” (03050, м. Київ, вул. Деснянська, 19; код 31748574) на користь приватного підприємства “КРЕЗ” (м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 7; код 31990237) 42,5 грн. державного мита за перегляд рішення апеляційною інстанцією.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтаінвест” (03050, м. Київ, вул. Деснянська, 19; код 31748574) на користь Відкритого акціонерного товариства «Київський річковий порт» (м. Київ, вул. Верхній Вал, 70, код 03150071)42,5 грн. державного мита за перегляд рішення апеляційною інстанцією.
5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
31.01.11 (відправлено)
Судове рішення № 13672852, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 25.01.2011. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 32/527. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: