Рішення № 13671344, 24.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 10/45724.01.11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекреаційно-оздоровчий центр «Зелений Порт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній Скандік Лайн»

про розірвання договору та стягнення коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Белаш Л.П.

Представники сторін:

від позивача: Осмолик І.А. –представник (дов. від 25.10.2010р.);

від відповідача: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекреаційно-оздоровчий центр «Зелений Порт» (надалі ТОВ «Рекреаційно-оздоровчий центр «Зелений Порт», позивач) звернулось до суду з позовом про розірвання договору поставки № 0606/19 від 12.09.2006р. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній Скандік Лайн»(надалі –ТОВ «Група компаній Скандік Лайн», відповідач) суму попередньої оплату у розмірі 405000,00 грн., збитки (упущена вигода) –151166,71 грн., пеню –76639,32 грн., інфляційні втрати –83710,73 грн., 3% річних –26463,70 грн., всього –742980,46 грн.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір № 0606/19 від 12.09.2006р. за яким, відповідач зобов’язаний був поставити в строк згідно додатку № 2 до договору, а позивач зобов’язаний був прийняти товар та сплатити за нього обумовлену в договорі грошову суму. 29.09.2006р. позивач перерахував 600000,00 грн. передоплати за договором № 0606/19 від 12.09.2006р. Однак відповідач зобов’язання щодо поставки товару не виконав. 19.07.2007р. позивач звернувся з претензією з вимогою про повернення попередньої оплати. 14.09.2007р. позивач повторно звернувся із вимогою про повернення попередньої оплати та розірвання договору № 0606/19 від 12.09.2006р.

На претензію відповідач не відповів, авансовий платіж (600000 грн.) позивачу не повернув, у зв’язку з чим з посиланням на положення Цивільного кодексу України вказану суму заявлено до стягнення в судовому порядку. В порядку статті 651 Цивільного кодексу України, позивач просить суд розірвати договір № 31/К-3 від 31.03.2010р. Окрім того, позивач заявив до стягнення 22, 549, 625 ЦК України, збитки (упущена вигода), пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Ухвалою від 29.11.2010р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.12.2010р.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В судовому засіданні 17.01.2011р. позивач надав уточнений розрахунок суми заявленої до стягнення, відповідно до якого позивач зменшив розмір пені (35013,08 грн.) та 3% річних (26463,70 грн.).

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду направлялися на адресу, що зазначена у позовній заяві та згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.12.2010р., що наявний в матеріалах справи.

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.09.97р. N 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Ухвали суду, якими відповідача повідомлено про розгляд справи, що надсилались за адресами зазначеними в позовній заяві, в тому числі і на юридичну адресу підприємства згідно довідки, були повернуті поштовим відділенням з відміткою про незнаходження підприємства за вказаною адресою.

У п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, заслухавши пояснення позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

12 вересня 2006р. між ТОВ «Рекреаційно-оздоровчий центр «Зелений Порт»та ТОВ «Група компаній Скандік Лайн»був укладений договір № 0606/19 за яким постачальник зобов’язувався поставити в обумовлений цим договором строк покупцеві, комплект збірного дерев’яного будинку, модуль «Дебаркадер-Яхтклуб», загальною площею 609,6 м2 (надалі товар), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього обумовлену цим договором грошову суму.

Відповідно до п. 3.2 договору, передбачено, що строки поставки встановлюються сторонами у графіку поставки з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товару покупцю. Склад поставки, графік поставки, графік фінансування визначається додатками 1, 2, 3.

Згідно додатку № 2 до договору, сторони встановили, що відповідач зобов’язаний поставити всі партії товару на протязі 9 місяців з моменту отримання першого платежу.

Додатком № 3 до договору сторони погодили наступний графік фінансування: - 10 днів після підписання договору –608610,00 грн.; 45 д. після першого платежу –608610,00 грн.; 100д. після другого платежу –608610,00 грн.; 60д. після третього платежу –304305, 00 грн.; 60 д. після четвертого платежу –304305,00 грн.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача суд встановив, що на виконання п.7.1 договору, відповідно до графіку фінансування, позивач перерахував авансовий платіж у розмірі 600000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2860 від 29.09.2006р.

Відповідач товар за договором від 12.09.2006р. позивачу не передав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має: виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та загальногосподарського інтересу.

19.07.2007р. позивач звернувся з претензією (№ 07-07/100) про повернення попередньої оплати у розмірі 600000,00 грн. (поштовий чек № 4315 від 19.07.2007р. –доказ направлення відповідачу). 14.09.2007р. позивач повторно звернувся із вимогою (№09-07/121) про повернення попередньої оплати та розірвання договору № 0606/19 від 12.09.2006р. На підтвердження надсилання претензії позивач надав опис вкладення у цінний лист від 18.09.2007р.

В порядку ч. 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частина 2 статті 693 ЦК України передбачає, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідач повернув суму попередньої оплати у розмірі 195000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, які наявні в матеріалах справи.

Тому, вимоги про стягнення 405000,00 грн. попередньої оплати за договором від 12.09.2006р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В порядку статті 651 ЦК України, позивач просить суд розірвати договір № 0606/19 від 12.09.2006р. укладений між сторонами, враховуючи істотне порушення відповідачем умов договору в частині не проведення поставки товару згідно п. 3.2 договору та додатків 1, 2, 3.

Відповідно до норми ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Під істотною умовою розуміється таке порушення, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Ст. 188 Господарського кодексу України передбачає, що розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

На виконання ст.188 ГК України, позивач надав докази звернення до відповідача із пропозицією (№09-07/121 від 14.09.2007р., надіслана 18.09.2007р. згідно опису вкладення у цінний лист) про розірвання оспорюваного договору, в строк передбачений ст.188 ГК України відповідач відповіді не надав, а тому, вимоги про розірвання договору № 0606/19 від 12.09.2006р. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми збитків в розмірі 151166,71 грн. задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. В силу положень частини другої названої статті збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв’язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Доходами, які б позивач міг отримати у разі вчасного повернення відповідачем грошових коштів є прибутком від строкових депозитів у банківських установах. Отже упущена вигода, на думку позивача, у зв’язку з неможливістю розмістити грошові кошти підприємства на депозитному рахунку АТ «Брокбізнесбанк»складає 151166,71 грн. Позивач надав суду договори банківського вкладу № 05-12-2008 та № 06-12-2008 від 16.12.2008р., укладений з АБ «Брокбізнесбанк».

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з пунктом 1 статті 224 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З указаних норм законодавства України випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою.

Наведені дані у розрахунку щодо відсотків строкового депозиту не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, які підтверджують неотриманий підприємством прибуток (упущену вигоду), оскільки вимоги ґрунтуються на припущеннях, що позивач зміг би отримати у відповідному періоді 2008р.-2010р. прибуток в сумі 151166,71 грн. в разі повернення суми попередньої оплати, що не дає підстав вважати обґрунтованими доводи позивача про достовірний розмір упущеної вигоди.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Вимога щодо стягнення пені у розмірі 76639,32 грн. з наведених позивачем підстав задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Вимоги про стягнення пені позивач обґрунтовував посиланням на п. 8.4 договору, яким передбачено відповідальність винної сторони у вигляді сплати пені за порушення грошових зобов’язань за кожний день порушення виконання.

Однак, посилання позивача на п. 8.4 договору як на підставу стягнення з відповідача пені є помилковим. Оскільки згідно договору № 0606/19 від 12.09.2006р у відповідача виникає обов’язок щодо поставки товару у визначені строки, а у позивача виникає обов’язок щодо сплати товару. В даному випадку відповідачем було прострочено поставку товару (а не порушено грошове зобов’язання), в зв’язку з чим наявні підстави для стягнення пені, за прострочення оплати товару, передбаченої п. 8.5 договору, а не 8.4, як про те зазначено позивачем.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

          Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач під час судового розгляду та його представник в судовому засіданні наполягав на заявлених вимогах про стягнення авансу у розмірі 405000,00 грн., з урахуванням нарахованих штрафних санкцій з підстав зазначених у позовній заяві; заяв та клопотань іншого змісту суду не подавалось та представником не заявлялось. За таких обставин, суд при винесенні рішення обмежений предметом та підставами, зазначеними позивачем.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За укладеним договором у відповідача грошових зобов’язань не виникало, положення договору поставки № 0606/19 від 12.09.2006 року не передбачають зобов’язань ТОВ «Група компаній Скандік Лайн»щодо повернення грошових коштів в разі непоставки товару, що є предметом договору, не містять строку для виконання зобов’язань з повернення передплати. За вказаним договором на відповідача були покладені обов’язки з передачі покупцю товару, які за своєю природою не є грошовими, відповідно у позивача відсутні підстави для вимоги сплати інфляційних збитків та трьох процентів річних. Щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати, то зазначене зобов'язання, як відповідальність, виникло внаслідок неналежного виконання негрошового зобов'язання і не породжує собою виникнення іншого грошового зобов'язання.

Доказів щодо повернення авансу у розмірі 405000,00 грн. за договором № 0606/19 від 12.09.2006р. сторонами не надано, тому вимога позивача підлягає задоволенню в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 405000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 п. 4.2 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Судові витрати позивача про сплату державного мита у сумі 4049,98 грн. та 128,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір поставки № 0606/19 від 12.09.2006р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рекреаційно-оздоровчий центр «Зелений Порт»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній Скандік Лайн».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Компаній Скандік Лайн»(01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2-А, Н.П. № 43, ідентифікаційний код 33102352, з будь-якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекреаційно-оздоровчий центр «Зелений Порт»(03131, м. Київ, вул. Лютнева, (Жуків острів), буд. 58-А, ідентифікаційний код 30635473, на будь-який його рахунок виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) 405000, 00 грн. (чотириста п’ять тисяч гривень 00 копійок) –попередньої оплати за договором № 0606/19 від 12.09.2006р., 4049,98 грн. (чотири тисячі сорок дев’ять гривень 98 копійок) –державного мита та 128,64 грн. (сто двадцять вісім гривень 64 копійки) - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В.Котков

дата підписання повного тексту рішення 31.01.2011р.