Рішення № 13671278, 25.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 33/49725.01.11 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовомМоторного (транспортного) страхового бюро України

до комунального підприємства «Київпастранс»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1;

закрите акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»

про стягнення 35231,55 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Патрик Г.Г. представник за довіреністю № 24852/4 від 27.12.2010 року;

від відповідача: не зявився;

від третіх осіб: не зявився;

не зявився.

встановив:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до комунального підприємства «Київпастранс»про стягнення 35231,55 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12 липня 2007 року на Харківській площі в м. Києві з вини третьої особи ОСОБА_1, який керував автобусом «Ікарус 280», д.н. НОМЕР_1, що належить комунальному підприємству «Київпастранс»та який закріплений за автобусним парком № 7 КП «Київпастранс», сталась дорожньо-транспортна пригода.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва № 3-38126/2007 від 16 серпня 2007 року визнано винним водія ОСОБА_1. у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль Mazda 626, д.н. НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2 та за кермом, якого на час дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_3.

Даний автомобіль застрахований на підставі полісу № ВА/2415988 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданий закритим акціонерним товариством «Просто страхування». Строк дії з 31.03.2007 року по 30.03.2008 року.

Згідно звіту № 2109 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 07.08.2007 року вартість матеріального збитку, завданого автомобіля Mazda 626, д.н. НОМЕР_2 в результаті його пошкодження в ДТП, складає 40792 грн. 08 коп.

06 березня 2008 року ОСОБА_2 звернулась до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою отримання страхового відшкодування.

Крім того, потерпіла надала МТСБУ лист від закритого акціонерного товариства «АСК «Інго Україна», згідно якого останній відмовив у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

16 квітня 2008 року МТСБУ здійснило виплату в розмірі 25500 грн. 00 коп.

У звязку з цим, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 35231 грн. 55 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.12.2010 року порушено провадження у справі № 33/497, розгляд справи призначено на 10.01.2011 року.

У судовому засіданні 10.01.2011 року оголошена перерва до 25.01.2011 року у звязку з неявкою представника третьої особи 1.

В судове засідання 10.01.2011 року представники відповідача та третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача не зявилися.

Представник позивача частково надав документи на виконання вимог ухвали суду від 13.12.2010 року, а також позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно розгорнутої довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві управління державної автомобільної інспекції № 3255 від 17.07.2007 року 13.07.2007 року о 6 год. 55 хв. в м. Києві на Харківській площі сталось зіткнення транспортного засобу Mazda 626, д.н. НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2 та яким керував ОСОБА_3. та транспортного засобу Ікарус 280, д.н. НОМЕР_1, що належить комунальному підприємству «Київпастранс»та яким керував ОСОБА_1.

Також, з довідки відділення оформлення ДТП з обслуговування Дарницького району підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в м. Києві вбачається, що 13.07.2007 року о 6 год. 55 хв. на Харківській площі в наслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки Mazda 626, д.н. НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження: деформація капоту, переднього бамперу з ліва, лівого переднього крила, розбиті ліва бокова фара та ліва протитуманна фара, деформована передня панель, тріснуте лобове скло.

Постановою Дарницького районного суду м. Києва по справі № 3-38126/2007 від 16 серпня 2007 року та постановою Дарницького районного суду м. Києва по справі № 3-38126/2007 від 27 лютого 2008 року притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України.

Пошкоджений автомобіль був застрахований на підставі полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів № ВА/2415988 від 31.03.2007 року, укладеного між ОСОБА_3. та закритим акціонерним товариством «Просто страхування».

Згідно звіту № 2109 від 07.08.2007 року з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу вартість матеріального збитку, завданого автомобіля Mazda 626, д.н. НОМЕР_2 в результаті його пошкодження в ДТП, складає 40792 грн. 08 коп.

Закрите акціонерне товариство «Просто страхування»листом № 2338 від 27 листопада 2007 року відмовило ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування.

06 березня 2008 року ОСОБА_2 звернулась до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про отримання страхового відшкодування.

Відповідно підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Згідно п. 9.1. ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»обов'язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно п. 9.2. ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого.

Згідно полісу № ВВ/0720057 від 01.12.2206 року ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25500 грн.00 коп.

Відповідно наказу № 722 від 15.04.2008 року Моторне (транспортне) страхове бюро України наказав фінансовому управлінню сплатити 25500,00 грн. на рахунок ОСОБА_2., за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

16 квітня 2008 року здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 25500 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 454 від 16 квітня 2008 року.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

На підставі ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Факт перебування гр. ОСОБА_1 у трудових відносинах з комунальним підприємством «Київпастранс»відповідачем не заперечувався.

Таким чином, до Моторного (транспортного) страхового бюро України перейшло в межах суми 25500 грн. 00 коп. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу Mazda 626, д.н. НОМЕР_2, було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував суму індексу інфляції у розмірі 7755 грн. 30 коп. та 3% річних у розмірі 1976 грн. 25 коп.

Із пояснень відповідача вбачається, що за весь період, за який нараховані індекс інфляцій та три проценти річних і до моменту звернення до суду, позивач не звертався до комунального підприємства «Київпастранс»з вимогою (претензією).

У звязку з вищезазначеним, позовні вимоги позивача щодо стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Тобто, у контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Стягнення зазначених витрат в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч. 3 статті 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Відповідно до ч. 2 статті 4 Закону України «Про адвокатуру»адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Згідно ч. 1 статті 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1.10.1999 року протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є - гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем та адвокатом ОСОБА_4 11 лютого 2009 року укладено контракт про надання правової допомоги, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець за винагороду приймає на себе зобовязання правової допомоги замовникові, на умовах, встановлених цим контрактом.

Також 23.06.2009 рок укладена додаткова угода № 12 до контракту про надання правової допомоги від 11 лютого 2009 року, згідно п. 1.24. замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника наступних судових справ, зокрема, справа № 000-11-4354 нз за позовом замовника до ОСОБА_1. відповідно до статті 10 контракту сторони домовились, що вартість послуг виконавця за ведення від імені замовника цієї справи становить 2000 гривень.

Отже, враховуючи зазначене, беручи до уваги те, що відсутні в матеріалах справи докази про оплату наданих послуг, а також враховуючи судову практику про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката не підлягає задоволенню.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Також, відповідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуально кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті державного мита покладаються:

на позивача в сумі 69 грн. 64 коп., на відповідача 182 грн. 68 коп.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються:

на позивача в розмірі 65 грн. 14 коп., на відповідача 170 грн. 86 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс»(04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, 2, р/р 26655012404 в Центральному ТВБВ КБ «Хрещатик», МФО 300670, код ЄДРПОУ 31725604) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бул., 8, р/р 2600202284871 в Укрексімбанк м. Київ, МФО 322313; ЄДРПОУ 21647131 суму основного боргу 25 500 (двадцять пять тисяч пятсот) грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 68 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 170 (сто сімдесят) грн. 86 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М.Мудрий

Дата підписання повного тексту рішення 02.02.2011 року.