Рішення № 13671131, 31.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/38231.01.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М»

про стягнення 288 746, 65 грн.

Суддя: Дідиченко М. А.

Секретар: Приходько Є. П.

Представники сторін:

від позивача: Григорєва В. Є. –представник за довіреністю від 18.10.2010 року;

від відповідача: Случак О. О. –представник за довіреністю від 23.06.2010 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.»про стягнення 203974, 05 грн. –основного боргу, 5046, 58 грн. –неустойки, 4766, 68 грн. –інфляційних нарахувань та 964, 90 грн. –3 % річних, з підстав порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу щодо строків сплати лізингових платежів.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору фінансового лізингу, позивач придбав у свою власність транспортний засіб та передав його відповідачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач зобов’язався вносити грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені договором. У зв’язку з порушенням останнім обов’язків щодо своєчасної оплати лізингових платежів, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою стягнути з відповідача основну заборгованість за договором та штрафні санкції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2010 року було порушено провадження у справі та призначено розгляд на 29.11.2010 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 29.11.2010 року подав клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача заборгованість по лізинговим платежам у сумі 340 923, 16 грн., 10 629, 78 грн. –неустойки, 5 810, 40 грн. –інфляційних нарахувань та 2 045, 53 грн. –3 % річних.

          Так, відповідно до п. 2 ст. 22 ГПК України, позивач має право до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, судом прийнято до розгляду подане позивачем клопотання про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 29.11.2010 року заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 29.11.2010 року оголошено перерву до 14.12.2010 року.

Представник позивача у судовому засіданні 14.12.2010 року подав витребувані судом докази. До того ж, 13.01.2011 року, через загальний відділ діловодства суду позивач подав клопотання про зменшення розміру позовних вимог у зв’язку із частковою оплатою відповідача, відповідно до якого просив стягнути з останнього 270260, 94 грн. –основного боргу, 10629, 78 грн. –неустойки, 5810, 40 грн. –інфляційних нарахувань та 2045, 53 грн. –3 % річних.

Судом прийнято до розгляду подане позивачем клопотання про зменшення розмірупозовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.12.2010 року заперечував проти позовних вимог та подав відзив на позовну заяву у якому зазначив, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; сторони договору фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12.2007 року не мають ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, відповідно, правочин є недійсним. Крім того відповідач зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для долара США, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

          Крім того, сторони заявили клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою суду від 14.12.2010 року продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд на 17.01.2011 року.

У зв’язку із перебуванням судді Дідиченко М.А. на лікарняному, судове засідання призначене на 17.01.2011 року не відбулося.

          Ухвалою суду від 24.01.2011 року розгляд справи призначений на 31.01.2011 року.

          Представник позивача у судовому засіданні 31.01.2011 року подав докази по справі та підтримав подану 13.01.2011 року заяву про зменшення розміру позовних вимог.

          Представник відповідача у судовому засіданні 31.01.2011 року заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

          Беручи до уваги те, що згідно ч. 1 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи обмежений, суд, з метою не затягування розгляду справи, відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.           

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

17.12.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю«Ласка Лізинг»(надалі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю«Фірма «Т.М.М.»(надалі - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1117/12/2007 (надалі - договір).

          Згідно п. 1.1 договору лізингодавець зобов’язується придбати у свою власність транспортний засіб (надалі - майно) у відповідності із встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця (тип: вантажний автомобіль; марка, модель: автомобільний кран КТА 25 на шасі КрАЗ-65101 (дві одиниці)), та передати його без надання послуг по керуванню та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти його на умовах договору.

          Відповідно до п. 3.2 договору передача лізингодавцем майна, а також необхідних засобів та документів, які є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізиногоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється двосторонньою комісією у складі по одному представнику від кожної сторони шляхом підписання акту здачі-приймання майна та акту здачі-приймання документів та засобів.

У матеріалах справи наявні акти здачі-приймання майна та здачі-приймання документів і засобів, підписані сторонами 23.01.2008 року, відповідно до яких лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв автомобільний кран КТА 25 на шасі КрАЗ-65101 (дві одиниці), документи та засоби до них.

Таким чином, позивачем було передано, а відповідачем прийнято майно, що є предметом фінансового лізингу за договором фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12.2007 року.          Відповідно до п. 2.3 договору вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 326774, 00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 54462, 33 «у.о.», яка виражена у гривнях України. Вартість майна (включаючи ПДВ) яке передається лізингодавцем лізингоодержувачу, у гривнях складає суму авансу(ов) вартості, внесених (які підлягають внесенню) у відповідності з п. 7.4 договору, загальну суму платежів у погашення вартості майна, вказану в «графі 4»графіку внесення платежів по «курсу 1»та викупну вартість, зазначену в додатку № 1 до договору по «курсу 1».

          Згідно з п. 7.1 договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному долару США по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.

Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття:

- «Курс1» - курс, встановлений НБУ для одного долару США станом на 17.12.2007 р.;

- «Курс2»- курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно додатку № 1 до договору (графіку внесення платежів).

          Відповідно до п. 7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.»згідно «Графи 3»додатку №1 на відповідну дату проведення платежу та «Курс2». При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної в «Графі 4»додатка №1 та «Курсу1».

Відповідно до п. 7.5 договору, лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку №1 до договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів (п. 7.6 договору).

30.07.2009 року сторони підписали додаткову угоду № 1117/12/2007/R до договору фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12.2007 року, якою було викладено у новій редакції графік внесення платежів.

          Відповідно до п. 7.8 договору лізингоодержувач зобов’язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до графіку внесення платежів, відповідач повинен був провести лізингові платежі за 31-й період - 17.07.2010 року, за 32-й період - 17.08.2010 року, за 33-й період - 17.09.2010 року, за 34-й період - 17.10.2010 року та за 35-й період - 17.11.2010 року.

Проте, відповідач за 31-й, 32-й періоди (з 18.06.2010 року по 17.07.2010 року та з 18.07.2010 року по 17.08.2010 року відповідно) лізингові платежі не перерахував, за 33-й, 34-й періоди (з 18.08.2010 року по 17.09.2010 року та з 18.09.2010 року по 17.10.2010 року відповідно) лізингові платежі перерахував частково, а саме, у розмірі 70662, 22 грн., за 35-й період (з 18.10.2010 року по 17.11.2010 року) лізинговий платіж не перерахував.

          Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

          Відповідно до п. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

          До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. (п. 2 ст. 806 ЦК України).

          Відповідно до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

          Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг –це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

          Пункт 3 частини 2 статті 11 зазначеного Закону встановлює, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

          Відповідно до ст. 16 цього ж Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

          У відзиві на позовну заяву відповідач посилається не те, грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. А враховуючи, що договір не є зовнішньоекономічним, господарські відносини повинні бути виражені в гривнях, і його сторони не мають ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно, правочин є недійсним.

          Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

          Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

          Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

          Згідно із ст. 189 ГК України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі в гривнях. Ціна у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) може визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

          Відповідно до п. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

          Ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

          Укладений між сторонами спору договір фінансового лізингу не є зовнішньоекономічними договором, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»зовнішньоекономічний договір (контракт) –це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

          Відповідно до ст. 1 Закону України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»«резиденти»це:

- фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

- дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

          Так як і позивач і відповідач є резидентами України, мають місцезнаходження на території України та здійснюють свою діяльність згідно законів України, відповідно ціна в договорі повинна визначатись у гривнях, що і погоджено сторонами у п. 2.3. Розрахунки між сторонами договору також підлягають здійсненню у гривнях, що погоджено сторонами у п. 7.1 договору. У той же час, сторони не позбавлені права визначити у договорах фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що передбачено ст. 524 ЦК України.

          Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

          Так, вище перелічені законодавчі акти, хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

          Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що умови договору не суперечать законодавству України, адже у п. 2.3 договору сторони визначили гривневий еквівалент вартості майна, а в п. 7.1 договору – встановили порядок проведення розрахунків в гривні, відповідно заперечення відповідача є безпідставними та судом відхиляються.

Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що розрахунок суми позовних вимог є невірним, оскільки в ньому не зазначено курсу Національного банку України для долара США, який застосовувався при розрахунку лізингового платежу для кожного лізингового періоду.

Однак, відповідач на обґрунтування заперечень до розрахунку позивача, до матеріалів справи контррозрахунку не надав, у чому саме полягає невірність розрахунку не пояснив, не погоджуючись фактично з урахуванням ПДВ при здійсненні позивачем розрахунку позовних вимог.

          Відповідно до ст. 3.2.2 Закону України «Про податок на додану вартість»не є об’єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об'єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.

          На момент укладення договору комісія виражена у гривневому еквіваленті не перевищувала подвійну облікову ставку. У зв’язку із зміною курсу гривні відбулось відповідне збільшення комісійного платежу та у відповідності до ст. 3.2.2 закону зміна необхідних відрахувань податку на додану вартість до Державного бюджету України.

          Відповідно до ст. 7.9 договору у випадку виникнення обов’язкових платежів (зборів, платежів) та/або зміни ставок та/або бази (порядку) нарахування діючих податків, пов’язаних з майном та/або фактом наявності права власності на майно, лізингодавець вправі відповідно змінити загальну суму лізингових платежів, співрозмірно змін, а лізингоодержувач зобов’язується відповідно прийняти такі зміни.

          Доводи відповідача про відсутність у договорі фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12.2007 року ціни договору є необґрунтованими, оскільки предметом лізингу є майно, вартість якого встановлена сторонами у п. 2.3 договору.

          До того ж, відповідач у відзиві зазначає, що позивач передав відповідачу майно згідно видаткової накладної № РН-0000469 від 28.12.2007 року з умовою попередньої оплати, а тому заявлений предмет спору не відповідає обставинам справи.

          Проте, вказана позиція відповідача вважається судом нікчемною, оскільки у зазначеній накладній є посилання на договір фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12.2007 року, та крім того, відповідно до умов даного договору, позивач зобов’язується передати зазначене у накладній майно в якості предмета лізингу на умовах здійснення відповідачем часткової попередньої оплати –авансу комісії.

          Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Відповідач доказів здійснення оплати лізингових платежів в оспорюванні періоди суду не надав.

          Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 270260, 94 грн. є обґрунтованими, розрахованими у відповідності до умов договору та Закону України «Про податок на додану вартість»та підлягають задоволенню у повному обсязі.

          До того ж, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов’язання неустойку у розмірі 10629, 78 грн., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 5810, 40 грн., 3% річних у розмірі 2045, 53 грн.

          Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

          Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

          Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

          Згідно п. 9.5 договору у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п’ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов’язується її сплатити.

          Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, всановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

          Згідно п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

          При цьому ст. 549 ЦК України поряд із зазначенням неустойки закріплює дефініції понять «штарф»та «пеня». Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що неустойка є родовим, а «штраф»і «пеня»видовими щодо неї поняттями.

          Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєвчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

          Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

          Відповідно до п. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Позивачем була визначена для стягнення неустойка, у вигляді пені у розмірі 10629, 78 грн.

          Суд, перевіривши надані позивачем до позову розрахунки неустойки, дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки у зазначеному розмірі, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

          Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних витрат та 3 % річних, суд встановив, що інфляційне збільшення суми боргу –5810, 40 грн. та 3% річних –2045, 53 грн. є такими, що розраховані у відповідності до положень Листа Верховного суду України № 62-97р., від 3 квітня 1997 року, та ЦК України відповідно, та підлягають повному задоволенню.

          Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 189, 193, 198, 232 ГК України, ст. ст. 524, 526, 549, 611, 625, 627, 762, 806 ЦК України, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.»(м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, ідентифікаційний код: 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(03150, м. Київ, вул. Горького, буд. 172, 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28, Бізнес-центр «Оксі»; ідентифікаційний код: 33104543) основну заборгованість у розмірі 270260 (двісті сімдесят тисяч двісті шістдесят) грн. 94 коп., неустойку у розмірі 10629 (десять тисяч шістсот двадцять дев’ять) грн. 78 коп., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 5810 (п’ять тисяч вісімсот десять) грн. 40 коп., 3% річних у розмірі 2045 (дві тисячі сорок п’ять) грн. 53 коп., державне мито у сумі 2887 (дві тисячі вісімсот вісімдесят сім) грн. 47 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Дідиченко М. А. Дата підписання: 31.01.2011 року.