Рішення № 136691081, 20.05.2026, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/451/26

Номер провадження 2/213/842/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Хмельової С.М.,

за участю секретаря судового засідання Шульги В.С.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Маламуж С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяною втратою працездатності внаслідок професійного захворювання, посилаючись на те, що він протягом 13 років працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів. За час такої роботи він отримав хронічне професійне захворювання, що підтверджено Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 20.10.2025. 31.12.2025 він пройшов огляд експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи, якою йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 65% та 3 групу інвалідності безстроково.

Позивач має постійні скарги на стан свого здоров`я: ниючий біль у відділі хребта, обмеження рухів в ліктьових і колінних суглобах, затерпання та хрусткіт рук і ніг, оніміння кінцівок підвищена втомлюваність, загальна слпбкість, головний біль, задишка при помірному фізичному навантеженні.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості вести повноцінний спосіб життя. Він постійно відчуває фізичні страждання та біль, що негативно позначається на душевному та фізичному станах.

Позивач вказує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, йому заподіяно моральну шкоду, на відшкодування якої просить стягнути з відповідача 432 350,00 грн.

Представником відповідача надано відзив на позов, проти позову заперечує. В обґрунтування заперечення зазначає, що стаж роботи позивача у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача складає 11 років 7 місяців. Останній отримав право на пенсію за віком - 14.03.2020, проте продовжував працювати протягом 3 років 4 місяців, у важких та шкідливих умовах праці.

Окрім того позивач працював і на інших підприємствах, робота в яких також вплинула на його стан здоров`я. Наявні шкідливі фактори на робочому місці ОСОБА_1 зумовлені відповідним видом діяльності підприємства і можуть лише певним чином змінені та пристосовані до людини, або зменшено їхній негативний вплив шляхом дотримання законодавчо встановлених вимог з охорони праці.

З боку АТ «ПІВДГЗК» під час роботи позивача було забезпечено його у повному обсязі спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального та колективного захисту, відповідно до нормативів, визначених нормативно-правовими актами з охорони праці та промислової безпеки.

Представник відповідача вказує, що позивачем не доведено факт спричинення моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, оскільки витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №125/25/2331/В від 31.12.2025 не містить негативних проявів психологічного стану позивача, а Актом (форми П-4) не підтверджується факт перенесення ОСОБА_1 моральних (душевних) страждань.

Надані позивачем докази щодо встановлення йому професійних захворювань та втрати працездатності, не свідчать про наявність у останнього моральних страждань: стресу, депресії чи інших негативних проявів.

Із наведених позивачем у позовній заяві обставин, не вбачається яким саме чином АТ «ПІВДГЗК» порушило його законні права та інтереси, внаслідок чого ОСОБА_1 переносить моральні страждання.

На думку представника відповідача покладення обов`язку відшкодування моральної шкоди на АТ «ПІВДГЗК» за відсутності всіх складових цивільно-правової відповідальності, зокрема - вини, протиправності поведінки роботодавця, причинного зв`язку, суперечить нормам чинного законодавства України.

Суму моральної шкоди у розмірі 432350,00 грн вважає безпідставно завищеною та необґрунтованою. Просить при винесенні рішення врахувати судову практику в аналогічних спорах щодо суми стягнення, яку слід стягувати з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні обставинам викладеним в позовній заяві.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити в повному обсязі. Зазначила, що доданими до позову документами пітверджується періоди лікування позивача. Останній не знав, що погіршення стану здоров`я мало місце через робочий процес. Це стало відомо лише після отримання ним Акту розслідування, де вказані причини виникнення професійного захворювання.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилалася на обставини, викладені у відзиві.

02 лютого 2026 року позовна заява надійшла до суду.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою. Призначено розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

23 лютого 2026 року відповідачем подано відзив на позов.

Суд, вислухавши позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Позивач з 15 вересня 2010 року по 24 листопада 2023 працював на підприємстві відповідача водієм автотранспортних засобів (гідромонітор) гірничо-транспортного цеху рудоуправління АТ «ПІВДГЗК». 24 листопада 2023 року звільнився за власним бажанням за ст. 38 КЗпП у зв`язку з виходом на пенсію.

Як видно із довідок, наданих відповідачем №78 від 28.06.2022 та №19 від 12.02.2026, з 18.04.2022 по 30.06.2022 за місцем роботи позивача відбувався простій не з вини працівника, з 16.05.2022 по 30.06.2022 та з 01.07.2022 по 24.11.2023- у шкідливих умовах праці не працював.

Відповідно до Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці від 02.11.2023, умови праці ОСОБА_1 віднесено до 3 класу 2 ступеня «шкідливі».

Згідно з Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 20 жовтня 2025 року проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання позивача: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації, синдром церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладненої дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з помірними вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродисторофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів; хронічне обструктивне захворювання легень, група А(пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першого ступеня). Нерізко виражений пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня.

Захворювання виявлено під час медичного огляду у ТОВ «МЕДИКОМ КРИВБАС», остаточний діагноз встановлений Відокремленим підрозділом «Науково-практичний медичний центр професійного здоров`я НУОЗ України імені П.Л. Шупика», м. Кривий Ріг 17 вересня 2025 року, на підтвердження чого надано медичний висновок вказаного закладу охорони здоров`я лікарсько-експертної комісії, що має право встановлювати остаточний діагноз хронічних професійних захворювань про наявність у ОСОБА_1 хронічного професійного захворювання від 17.09.2025, протокол №37/564.

Відповідно до Акту розслідування загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 32 роки 01 місяць, з яких за професією та в умовах впливу шкідливих факторів 13 років 2 місяці.

Тобто позивач більше третини свого стажу роботи працював в умовах впливу шкідливих факторів.

У п. 17 Акту комісія зазначила, що позивач працюючи в період з 15.09.2010 по 24.11.2023 водієм автотранспортних засобів (гідромонітор) в кар`єрі в рудоуправлінні, виконував керування автомобільним транспортним засобом категорії «С»; забезпечував належний технічний стан автомобілю; керував спеціальним обладнанням, яке встановлено на цих автотранспортних засобах; виконував подачу АТЗ для заправки цистерн водою; керував АТЗ при поливі доріг водою; виконував подачу АТЗ для заправки бурових верстатів водою; усував технічні несправності, які виникали під час роботи на лінії і не потребували розбирання головних механізмів. Під час ведення цього процесу, через недосконалість робочого місця, виконував роботи, що характеризувались впливом загальної вібрації, рівень якої перевищував нормативні значення та пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого у повітрі робочої зони перевищувала нормативне значення.

При цьому, робота в інших товариствах, установах, організаціях, не зазначена серед факторів, що вплинули на хронічне професійне захворювання позивача.

У п. 18 Акті причиною виникнення хронічного професійного захворювання визначена вібрація загальна, пил переважно фіброгенної дії.

З метою ліквідації та запобігання виникненню хронічних професійних захворювань запропоновано генеральному директору ПРАТ «ПГЗК» вжити певних заходів. Осіб, які порушили законодавство про охорону праці не встановлено через тривалу роботу позивача та зміну керівництва структурного підрозділу та підприємства.

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №125/25/2331/В від 31 грудня 2025 року ОСОБА_1 з 05.12.2025 встановлено 65% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безстроково. Надані письмові рекомендації з реабілітації, де зазначено, що ОСОБА_1 має помірний ступінь обмеження здатності до самообслуговування, орієнтації та трудової діяльності. Потребує отримання реабілітаційної допомоги в сфері охорони здоров`я, санаторно-курортному лікуванні.

Із виписок з медичної карти амблулаторного, стаціонарного хворого, висновків спеціалістів, вбачається, що ОСОБА_1 в період 2022-2025 роках перебував на стаціонарних лікуваннях у зв`язку із скаргами на стійкий біль та обмеження рухів у відділах хребта, в суглобах кінцівок, головний біль, запаморочення, задишку, періодичний кашель з важковидіяємим мокротиння. Також позивач проходив амбулаторні обстеження, отримував висновки спеціалістів.

Внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях через погіршення здоров`я, постійне лікування, вимушені зміни способу життя, втрати професійної працездатності.

Період виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 припадає на період перебування в трудових відносинах з відповідачем, де він працював в тяжких умовах праці.

В акті зазначено, що раніше хронічних професійних захворювань виявлено не було.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці: соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Статтею 6 цього Закону визначено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства

Суд вважає встановленим факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок настання у нього стійкої втрати професійної працездатності, встановленої з 20 жовтня 2025 року 65% та третю групу інвалідності з повторним переоглядом.

Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача, що позивачу було відомо про шкідливі умови праці, однак він тривалий час продовжував працювати, що стало причиною виникнення у нього професійних захворювань, оскільки саме на роботодавця покладається обов`язок забезпечити якісні та безпечні умови праці. Згода працівника на роботу у шкідливих умовах не знімає відповідальності з роботодавця на забезпечення належних умов та відшкодування завданої шкоди.

З огляду на викладене, суд не погоджується із запереченнями представника відповідача, викладеним у відзиві про відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди через відсутність вини підприємства в отриманні позивачем моральної шкоди. Як видно із п. 17,18 вказаного Акту професійні захворювання позивача виникли внаслідок впливу вібрації, рівень якої перевищував нормативні значення.

Жодних доказів на спростування наявності шкідливих факторів робочого місця позивача та його шкідливого впливу на його здоров`я - відповідачем не надано.

Відсутність встановлених осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не вказує на відсутність вини підприємства відповідача в отриманні позивачем професійних захворювань.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155, ратифікованою Україною законом № 3988-VI (3988-17) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв`язків та необхідність для працівника докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Вина роботодавця не відноситься до обов`язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівнику моральних страждань під час виконання своїх трудових обов`язків.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особi незаконными діями або бездіяльністю інших oci6. Моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв' язку з ушкодженням здоров' я, у порушенні нормальних життевих зв' язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Встановлено, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, змінився звичний спосіб життя, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Наданими позивачем виписками з медичних карт та висновками спеціалістів підтверджується, що стан здоров`я позивача не покращується, він відчуває біль та змушений періодично лікуватися у зв`язку з негативними проявами професійного захворювання. Вказані докази є належними та допустимими.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

За наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується. Позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності, отже нема необхідності встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди висновком МСЕК. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють моральні та фізичні страждання.

В рішенні Конституційного Суду України зазначено, що відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою.

Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.

Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Також роботодавець здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог з охорони праці, та несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Суд вважає, що саме діями відповідача спричинені моральні страждання, пов`язані із професійним захворюванням, що є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві відповідача.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Iталії») i в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ вiд 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв`язку з ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв`язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, довідки МСЕК, медичними документами. Сам факт ушкодження здоров`я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань.

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров`я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках. Також, для визначення розміру відшкодування моральної шкоди, визначальним є необхідність у медикаментозному та санаторному лікуванні позивача, якому для відновлення стану здоров`я потрібен певний час та грошові кошти.

Розмір моральної шкоди в грошовому еквіваленті визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, а також можливості відновлення здоров`я позивача.

Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, встановлення з 05 грудня 2025 року 65% ступеню втрати професійної працездатності та встановлення інвалідності третьої групи безстроково, у зв`язку з професійними захворюваннями, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили. Також суд враховує тривалість праці позивача в шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача, яка склала 13 років 2 місяці.

При оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Отже, з урахування того, що позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65%, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, суд вважає за необхідне стягнути моральну шкоду в розмірі 250 000 гривень, що буде відповідати судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, та це буде розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду у розмірі 250 000 гривень.

Щодо утримання з суми компенсації моральної шкоди податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як видно з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження здоров`я на виробництві, у зв`язку з чим, суд вважає, що стягнення має проводитись без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 вересня 2025 року справа № 212/8633/24, залишаючи в силі рішення першої та другої інстанції, зазначив, що суд першої інстанції вірно вказав про те, що сума, стягнута з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю на виробництві не підлягає оподаткуванню.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 травня 2025 року справа № 235/3143/24 вказав, що необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов`язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов`язкових платежів».

Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22) зроблено висновок, що «з урахуванням змісту статті 19 Конституції України, виконавець при виконанні судового рішення має діяти лише в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі дотримуватися імперативних норм про компетенцію (права та обов`язки). Перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов`язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині предмета виконання».

Тобто у справах даної категорії для позивача, у разі не зазначення у резолютивній частині рішення утримується податок із суми стягнутої моральної шкоди чи не утримується, існує вірогідність виконання судового рішення не у повному розмірі. У постанові ВС, на яку посилається представник відповідача, йде мова про не зазначення у судовому рішенні про наявність чи відсутність податкового обов`язку у зв`язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача. Тоді як моральна шкода пов`язана з ушкодженням здоров`я та взагалі не підлягає оподаткуванню. На думку суду, не вказання у резолютивній частині рішення про те, що зі стягненої суми не мають утримуватися податки та збори, може створити для позивача порушення його прав, а саме коли відповідач на свій розсуд проведе утримання, з посиланням на те, що у судовому рішенні зазначена тільки сума, що підлягає стягненню.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що сума, яка стягується на користь позивача, має бути йому виплачена без утримання податків та інших обов`язкових платежів, як це зазначено у Постанові ВС від 17 вересня 2025 року справа №212/8633/24.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони. У зв`язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання даного позову, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави у розмірі 2 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 23, 1167, 1168 ЦК України, ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України "Про охорону праці, ст. ст. 7, 12, 13, 79-81, 89, 141, 247 ч.2, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у сумі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», місцезнаходження: м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50026, код ЄДРПОУ 00191000.

Дата складення повного судового рішення 20 травня 2026 року.

Суддя С. М. Хмельова