Рішення № 136616529, 18.05.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

ЄУН 932/7388/25

Провадження №2/932/2542/25

РІШЕННЯ

іменем України

18.05.2026 місто Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Салькової В.С.,

за участю секретаря судового засідання Щербаченко А.В.,

представника позивача адвоката Монича О.Ю.,

представника відповідача адвоката Артемчук Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції і вимоги позивача

Позивач звернувся до суду з цим позовом і в його обґрунтування зазначив, що він перебував у шлюбі з відповідачем з 22.10.2022 по 12.11.2024.

В період шлюбу 25.05.2024 ними був придбаний автомобіль RENAULT CLIO 2011 року випуску, д/н НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , який був оформлений на відповідача.

Він не був присутнім при придбанні цього автомобіля, оскільки проходив службу в лавах Збройних Сил України, але дружина повідомила йому, що автомобіль був придбаний за 5000,00 доларів США. З вказаною ціною він погоджується, бо середня ринкова вартість такого автомобіля становить 5180,00 доларів США. Таким чином, вартість майна подружжя за погодженням сторін становить 214000,00 грн.

Місцезнаходження автомобіля йому невідоме, відповідач переховує від нього автомобіль. Та не надає доступу до спільного майна. Наразі виникла необхідність в його поділі, то ж, просить суд визнати за ним в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на частину автомобіля та стягнути з відповідача на його користь судові витрати у справі.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та вирішення їх судом. Позиції сторін під час розгляду справи

Відзиву на позов відповідачем суду не подано.

Разом з позовною заявою представником позивача подане клопотання про витребування доказів, які витребувані судом у Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України у Дніпропетровській та Запорізькій областях ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 10.07.2025.

18.08.2025 представником позивача подана суду заява про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 02.09.2025 у задоволенні цієї заяви відмовлено.

23.09.2025 представником відповідача подані письмові пояснення у справі.

Вирішуючи питання про прийняття від представника відповідача письмових пояснень, суд дійшов таких висновків.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 10.07.2025 та позовна заява з додатками отримані відповідачем ОСОБА_2 особисто в суді 14.07.2025, що підтверджене її розписками.

Даною ухвалою судом встановлений строк для подання відповідачем відзиву на позов 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Отже, строк на подання відзиву закінчився 29.07.2025, і за цей час відзиву на позов ОСОБА_2 не подано.

Разом із тим, письмові пояснення подані представником відповідача 23.09.2025.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (ст.126 ЦПК України).

В постанові ВП ВС стосовно письмових пояснень по статті 43 ЦПК України у справі №477/2330/18 від 14.12.2022 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (ч.5 ст.174 ЦПК України).

Оскільки сторона відповідача не просила дозволу суду подати письмові пояснення та ці пояснення за своїм змістом є саме відзивом, строк на подання якого пропущений, а не висвітленням окремого питання, яке виникло при розгляді справи, а суд за межами строку для подання відзиву не визнавав подання стороною відповідача письмових пояснень необхідним, ці пояснення суд залишає без розгляду.

Відповідно суд не надає оцінки і доказам, доданим до письмових пояснень сторони відповідача, оскільки вони є поданими з порушенням вимог ст.84 ЦПК України. Так, згідно з ч.ч.3,4 та 8 цієї статті відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Сторона відповідача не подала докази вчасно та не повідомила суд про неможливість їхнього подання у встановлений законом строк, отже, вони до розгляду судом не приймаються.

Разом з тим суд приймає письмові пояснення сторони позивача, подані 01.10.2025, оскільки вони стосуються наведених представником відповідача в підготовчому засіданні 23.09.2025 доводів про те, що позивач не мешкав з дружиною та не давав їй грошей, не вносивши свого заробітку до спільного бюджету, та приймає з цих підстав долучені докази переказів грошових коштів.

В судовому засіданні представником позивача підтримані позовні вимоги. До викладеного в позовній заяві додано, що на момент укладення шлюбу позивач також перебував на військовій службі, з дружиною проводив час лише у відпустках, але щомісячно до моменту розірвання шлюбу перераховував їй грошові кошти, за весь час шлюбу надіславши близько 1 мільйону гривень на її банківську картку. Просив задовольнити вимоги.

Представником відповідача в судовому засіданні не визнані позовні вимоги та зазначено, що сторони дійсно перебували в шлюбі, проте спільне проживання та сімейні відносини припинили з кінця березня 2024 року до придбання відповідачем спірного автомобіля. За час спільного проживання ніякого майна, яке могло б бути предметом поділу, ними нажито не було. Позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, свій заробіток не вносив до сімейного бюджету, а витрачав на себе. З квітня 2024 року та до моменту розірвання шлюбу ОСОБА_2 мешкала одна. Спірний автомобіль вона придбала за власні кошти, будучи на той час працевлаштованій та отримуючи офіційний дохід, а також за кошти, подаровані їй її колишнім чоловіком ОСОБА_3 . Придбання автомобіля було потрібне, щоб возити до лікарні хвору матір відповідача. Вона самостійно здійснює обслуговування автомобіля. Вважає, що автомобіль має бути визнаний особистою приватною власністю відповідача та просила відмовити у задоволенні позову.

Інших клопотань в порядку ст.222 ЦПК України учасниками справи суду не надано.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

10.07.2025 ухвалою суду відкрите загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання, відповідачеві запропоновано подати відзив на позовну заяву.

18.11.2025 ухвалою суду підготовче провадження у справі закрите і справу призначено до розгляду по суті на 05.02.2026.

07.05.2026 за наслідками розгляду справи суд перейшов до стадії ухвалення рішення суду з його проголошенням в судовому засіданні 18.05.2026.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

22.10.2022 Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , внаслідок укладення шлюбу дружиною змінено прізвище на ОСОБА_4 .

12.11.2024 даний шлюб розірвано Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Новокодацькому та Чечелівському районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), після розірвання шлюбу відновлене прізвище відповідача ОСОБА_5 .

За відомостями Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях 25.05.2024 на підставі вантажно-митної декларації №24UA204020012995U9 від 16.05.2024, доручення серії НТЕ №205889 від 23.05.2024, акту огляду експерта серії 45291657 №2957285 від 23.05.2024 за ОСОБА_6 зареєстровано транспортний засіб RENAULT CLIO 2011 року випуску, VIN НОМЕР_2 , д/н НОМЕР_1 . Станом на час надання інформації 20.08.2025 інші реєстраційні дії щодо цього автомобіля не проводилися.

Зазначена в позивачем у позовній заяві загальна вартість автомобіля 5000,00 доларів США відповідачем не заперечена.

З виписки за рахунком ОСОБА_1 у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 28.02.2022 по 30.09.2024 вбачається, що за цей період позивачем перераховано на банківську карту відповідача 945327,43 грн різними сумами, перекази здійснювалися по декілька разів на місяць, останній переказ здійснено 12.09.2024.

Допитаний судом свідок ОСОБА_3 показав, що він є колишнім чоловіком ОСОБА_2 , має з нею двох спільних вже дорослих дітей, які мешкають окремо та яким він досі надає матеріальну допомогу. Загалом у нього п`ятеро дітей, між якими дружні стосунки, а він, його теперішня дружина та колишня дружина ОСОБА_2 підтримують добрі відносини між собою та постійно спілкуються. Про те, що ОСОБА_2 перебувала з кимось у шлюбі, він не знав, також не знав про те, що її чоловік переказував їй гроші. Близько двох років тому вона сказала йому, що хоче придбати автомобіль, оскільки забрала до себе з окупованої території матір та брата, мати хворіє, перенесла інсульт, тому її треба возити до лікарень. Відповідач попросила його допомогти грошима для придбання автомобіля та він два їй 5000,00 доларів США готівкою десь в січні-лютому. Підтверджень цьому немає, розписку вона не писала. Також він свого часу купив квартиру, де вона наразі мешкає, та сплатив послуги майстрів з ремонту в 2016 році. Його дохід на місяць становить близько 150000,00 грн, він утримує всіх своїх дітей. Після уточнюючих запитань суду пригадав, що з ОСОБА_2 мешкала неповнолітня донька її чоловіка, який служив у ЗСУ, той переказував гроші, можливо, на її утримання. Відповідач наче міняла гривні на долари та відкладала, може, потім віддавала чоловікові їх, але він точно не знає.

V. Оцінка суду

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вислухавши представників сторін, свідка, дослідивши наявні докази і оцінивши фактичні взаємовідносини сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

За змістом ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі між собою з 22.10.2022 по 12.11.2024.

Спірний автомобіль придбаний відповідачем 25.05.2024, тобто в період шлюбу.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

В даній справі немає підстав вважати, що автомобіль є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 як придбаний за її власні кошти в період, коли подружжя не проживало разом. Так, судом встановлено, що подружжя в період шлюбу проживало разом лише у нетривалі періоди часу, оскільки як на момент укладення шлюбу, так і на час його розірвання позивач ОСОБА_1 вже проходив військову службу, що виключає можливість постійного фактичного спільного проживання. В той самий час судом також встановлено, що з лютого 2022 року по вересень 2024 року позивач постійно по декілька разів на місяць здійснював грошові перекази на рахунок відповідача, всього в загальній сумі трохи менше мільйона гривень, в тому числі в березні-вересні 2024 року, а остання приймала їх включно по вересень 2024 року, що спростовує твердження сторони відповідача про розрив відносин подружжя в березні 2024 року, а також про відсутність поповнення позивачем сімейного бюджету. Суд ставиться критично до показань свідка ОСОБА_3 про надання ним 5000,00 доларів США відповідачеві для придбання автомобіля, оскільки доказів того, що такі кошти були надані свідком відповідачеві, а також того, що свідок мав матеріальну змогу надати ці кошти, суду не надано. Крім того, суд звертає увагу на суперечливість показань свідка, який спочатку вказував про свою необізнаність про новий шлюб колишньої дружини, а потім пояснював про проживання з відповідачем доньки її нового чоловіка, про отримання нею переказів від нього, обмін та накопичення нею грошей тощо. За наведених обставин показання свідка за відсутності інших доказів не можуть покладатися в основу рішення на користь позиції відповідача. Також, враховуючи відсутність доказів наявності у відповідача інших, ніж перекази позивача, доходів на час придбання автомобіля, відсутні підстави вважати, що автомобіль придбаний ОСОБА_2 саме за власні кошти.

То ж, суд доходить висновку про те, що спірний автомобіль є спільним майном сторін як подружжя.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст.69 СК України).

Частиною першою статті 70 СК України унормовано, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За положеннями ч.1 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 виснувала, що в разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю.

Судом встановлено, що автомобіль з моменту придбання та дотепер перебуває у користуванні відповідача, а позивач не висловлює наміру фактично користуватися ним, а лише просить визнати за ним право власності на частину автомобіля. Суд зауважує, що позивачем не зазначено, як саме він буде реалізовувати своє право власності на частину автомобіля з урахуванням перебування автомобіля в користуванні відповідача та відсутності у неї наміру надати позивачеві доступ до транспортного засобу.

При вирішенні спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога це поділ майна подружжя, і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу (див. постанову Верховного Суду від 17.01.2024 у справі №522/17831/20).

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц). Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч.1,2 ст.71 СК України), або ж реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст.364 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч.2,4,5 ст.71 СК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (ч.1 ст.365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч.2 ст.365 ЦК України).

Приписи ч.ч.4,5 ст.71 СК України та ст.365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) треба розуміти так: правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); якщо позивач таку вимогу не заявив, то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. (відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 22.09.2022 у справі №125/2157/19).

Кожен учасник права спільної часткової власності має суб`єктивне цивільне право на виділ своє частки. Юридичне значення виділу полягає в тому, що учасник отримує у натурі певне майно, яке відповідає його частці, а у разі неможливості компенсацію за нього, у власність. При цьому право спільної власності щодо суб`єкта, який виділив свою частку у натурі, припиняється.

Враховуючи, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, та те, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, те, що автомобілем фактично та безперервно користується відповідач, суд дійшов висновку, що автомобіль підлягає поділу з урахуванням положень статті 70 СК України та статті 364 ЦК України, а тому вважає за доцільне в цій справі припинити право спільної сумісно власності подружжя на автомобіль, визнати за відповідачем право власності на нього та стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля, визначену з огляду на неоспорену відповідачем вартість в розмірі 5000,00 доларів США, зазначену в позовній заяві, визначивши розмір компенсації в сумі 2500,00 доларів США, що на день ухвалення рішення у даній справі за курсом НБУ становить 110181,00 грн.

VІ. Розподіл судових витрат

Позивачем при пред`явленні позову сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн. Оскільки позовні вимоги задовольняються судом повністю, у відповідності до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,81,128,141,258,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Припинити право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль RENAULT CLIO 2011 року випуску, д/н НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .

Визнати за ОСОБА_7 право приватної власності на автомобіль RENAULT CLIO 2011 року випуску, д/н НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частину автомобіля RENAULT CLIO 2011 року випуску, д/н НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , в сумі 2500,00 доларів США, що становить 110181,00 (сто десять тисяч сто вісімдесят одну) грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений і проголошений 18.05.2026.

Суддя: В.С. Салькова