Ухвала суду № 136608322, 15.05.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/12202/24

Провадження № 2-з/756/55/26

У Х В А Л А

про забезпечення позову

15 травня 2026 року місто Київ

Суддя Оболонського районного суду міста Києва Примак-Березовська О.С. розглянула заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 , в особі її законного представника ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування,-

в с т а н о в и л а:

До Оболонського районного суду міста Києва надійшла заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , та шляхом накладення заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь-яких органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам, виконавчим органам місцевих рад, центрам надання адміністративних послуг, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, державним та приватним виконавцям, а також іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеної квартири, у тому числі, але не виключно: державну реєстрацію набуття, переходу, зміни або припинення речових прав на зазначене нерухоме майно; державну реєстрацію обтяжень речових прав; скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень; внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; відкриття нового розділу щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна.

Крім того, представник позивача просив заборонити ОСОБА_4 , а також будь-яким іншим особам, які діють від його імені, за його дорученням або в його інтересах, вчиняти дії щодо передачі квартири АДРЕСА_1 , у користування третім особам, у тому числі укладати, продовжувати, переукладати, змінювати або припиняти договори найму/оренди чи інші домовленості щодо користування зазначеною квартирою, передавати ключі, коди доступу або інші засоби фактичного доступу до квартири третім особам; заборонити ОСОБА_4 та/або іншим особам, які фактично користуються спірною квартирою чи діють в його інтересах, вчиняти будь-які дії, спрямовані на зміну фактичного стану володіння, користування або доступу до квартири, якщо такі дії можуть ускладнити виконання майбутнього рішення суду або ефективне поновлення прав позивача у разі задоволення позову.

В обґрунтування заяви зазначив, що спірне нерухоме майно (квартира) є предметом позовних вимог, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки існує ризик подальшого відчуження майна третьою особою. Крім того, попри наявність судового спору щодо належності спірної квартири, зазначена квартира фактично передана у користування третім особам та здається в оренду. Позивач звернувся до суду за захистом права на спадкове майно, а тому збереження спірної квартири у незмінному юридичному та фактичному стані до вирішення спору по суті має істотне значення для реального та ефективного захисту прав такого.

Дослідивши зміст заяви та додатки до неї, суд дійшов такого висновку.

Позивач, в особі законного представника та представника позивача звернувся до відповідача із позовом про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2025 року залучено ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

Предметом спору у цій справі є квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 2738612 зазначена квартира на підставі договору дарування № 3356 від 14 грудня 2011 року належить ОСОБА_5 .

Судом встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з заповітом №2457 від 30 вересня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буренко О.М., усе належне їй рухоме та нерухоме майно спадкодавець ОСОБА_5 заповіла ОСОБА_4 . Однак, останній не вступив у спадщину у визначений законом спосіб і строк, а тому право спадкування перейшло до наступної черги, тобто ОСОБА_2 (а.с.21-23 Том 1).

З пояснень позивача вбачається, що ОСОБА_4 фактично не прийняв спадщину, оскільки наразі знаходиться на тимчасово окупованій території.

Згідно з частиною 2 статті 149 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пунктів 4, 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб.

При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Верховний Суд у справі № 643/12369/19 від 19 лютого 2021 року зауважує, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном. Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Верховний Суд зазначає, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Враховуючи те, що предметом спору сторін є вказана квартира, суд дійшов висновку, що існують достатні підстави вважати, що не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а тому суд вважає за необхідне задовольнити заяву в частині накладення арешту на квартиру.

На переконання суду, такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно (спірну квартиру) є співмірним з вимогами позову.

Щодо заборони вчиняти буд-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно і направлені на відчуження та розпорядження цим майном, то суд вважає, що така заборона є заходом забезпечення позову, спроможним забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Таким чином, заявлений позивачем вид забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно і направлене на його відчуження та розпорядження ним гарантує виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог.

Щодо вимог забезпечення позову, шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, у тому числі від його імені, з передачі спірної квартири у користування третім особам, згідно з договорами, дорученнями тощо, суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово підкреслював, що це є окремі способи забезпечення (арешт і заборона користування), які застосовуються відповідно до обставин справи.

У даному випадку, обмеження права відповідача передавати у користування третім особам спірного нерухомого майна, є цілком обґрунтованим і співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки стосується оспорюваного та/або невизнаного права ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на володіння цим спадковим майном, що є складовою поняття права власності.

При цьому, суд не обмежує право користування спадковим майном самим ОСОБА_6 , а лише вважає обґрунтованою вимогу про заборону передачі права такого користування третім особам, оскільки згідно з відповіді Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві встановлено, що у період з 2022 року ОСОБА_6 за вказаної адресою не проживає, однак там проживають невідомі особи і встановити таких сторона позивача не має можливості.

Тому, оскільки згідно з матеріалами спадкової справи інші спадкоємці спірного майна відсутні, така заборона убезпечить від можливих зловживань, пошкодження майна, зміни його стану невідомими особами, перешкоджанню користування, вселення сторонами тощо. Суд погоджується, що без вжиття таких заходів може бути істотно ускладнене виконання рішення суду у цій справі, а тому таких захід забезпечення є пропорційним заявленим вимогам та сприятиме ефективному захисту оспорюваних прав сторін у цій справі.

Суд звертає увагу, що забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження та розпорядження вказаним нерухомим майном не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, не порушує право користування відповідача спірним майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу.

Суд при постановленні ухвали про заборону вчиняти певні дії щодо спірного майна враховує принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Суд враховує практику Верховного Суду у справах №910/9400/20 та №910/9627/20, у рішеннях яких наголошено на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (вказані висновки узгоджуються також із позиціями Верховного Суду, викладених у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20).

Також, у цій частині суд враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, зокрема, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Решта вимог заяви щодо забезпечення, суд вважає необґрунтованими і такими, що не можуть бути задоволені в межах чинного процесуального законодавства, оскільки стосуються прав та інтересів невизначеного кола осіб.

Крім того, суд звертає увагу, що заходи забезпечення, вжиті судом, мають тимчасовий характер та можуть бути скасованими в порядку, передбаченому статтею 158 ЦПК України.

Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду застосовувати заходи зустрічного забезпечення, згідно з частиною 3 статті 154 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись статтями 149, 150 -153, 157, 258, 260, 353-355 ЦПК України, суддя -

п о с т а н о в и л а :

Заяву про забезпечення позову задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь-яких органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам, виконавчим органам місцевих рад, центрам надання адміністративних послуг, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, державним та приватним виконавцям, а також іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , у тому числі, але не виключно: державну реєстрацію набуття, переходу, зміни або припинення речових прав на зазначене нерухоме майно; державну реєстрацію обтяжень речових прав; скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень; внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; відкриття нового розділу щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна.

Заборонити ОСОБА_4 , а також будь-яким іншим особам, які діють від його імені, за його дорученням або в його інтересах, вчиняти дії щодо передачі квартири АДРЕСА_1 , у користування третім особам, у тому числі укладати цивільно-правові угоди, які дозволяють, змінюють, продовжують чи припиняють право такого користування.

У іншій частині заяви відмовити.

Виконання покласти на Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (04212, місто Київ, вулиця Левка Лук`яненка, 2-Д).

На підставі частини 1 статті 157 ЦПК України ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Роз`яснити, що у відповідності до частини 4 статті 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА