Рішення № 136594522, 04.05.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/18561/25

Провадження 2 /522/2243/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

04 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Зелінська К.Ю..,

розглянувши позовну заяву в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський» про захист прав споживачів

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський» про захист прав споживачів.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що КП «ЖКС «Фонтанський», позиціонуючи себе як управитель багатоквартирного будинку за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 6, здійснює нарахування заборгованості за послуги з управління без належних правових підстав, оскільки між сторонами у встановленому законом порядку договір про надання житлово-комунальних послуг не укладався, а повноваження на підписання такого договору від імені співвласників відповідачу не делегувалися. Наданий відповідачем договір від 23.05.2017 р., укладений з Приморською районною адміністрацією ОМР, не створює взаємних прав та обов`язків між сторонами у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», оскільки правовідносини у цій сфері мають базуватися виключно на договірних засадах із дотриманням Типового договору. Позивачка зазначає, що її не було повідомлено про збори співвласників, вона не надавала згоди на отримання послуг та не погоджувала кошторис витрат, що свідчить про порушення її прав як споживача та застосування відповідачем агресивної підприємницької практики, яка полягає у вимозі оплати за послуги, на придбання яких споживач не давав прямої та недвозначної згоди. Оскільки дії відповідача щодо нарахування плати за управління у період з 01.06.2022 р. по 01.05.2025 р. у сумі 5 512,38 грн за відсутності договірних відносин та доказів фактичного надання послуг є протиправними, позивач просить скасувати вказану заборгованість та заборонити подальші нарахування до моменту належного оформлення правовідносин.

Ухвалою суду від 21.08.2025 року провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 18.11.2025 року підготовче провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання призначене на 04.05.2026 року сторони не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Судом встановлено, що КП «ЖКС «Фонтанський як управитель багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 надає житлово-комунальні послуги.

Судовим наказом від 22.05.2025 року вирішено стягнути заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з відповідача.

Ухвалою про скасування судового наказу від 16.07.2025 року вирішено скасувати відповідний судовий наказ.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг між виконавцем та споживачами комунальних послуг регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які затверджені постановою КМУ від 05.07.2019 року №690 та іншими діючими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води);

За вимогами статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: перелік послуг; вимоги до якості послуг; права і обов`язки сторін; відповідальність сторін за порушення договору; ціна послуги; порядок оплати послуги; порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.

Порядок укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг визначений ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ч. 1-4 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Виконавець комунальної послуги, який займає монопольне становище на ринку, за наявності у нього технічних можливостей надання комунальної послуги не вправі відмовити в укладенні відповідного договору споживачеві чи іншій особі, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, якщо інше не передбачено законом.

Договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

З пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом.

Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Необґрунтована відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає договір в інтересах споживача) від укладання договору є підставою для припинення в односторонньому порядку виконавцем надання відповідної комунальної послуги такому споживачу.

Відмова будь-якої із сторін від укладання запропонованого другою стороною договору не позбавляє її права звернутися з повторною пропозицією про укладання договору в порядку, визначеному цією частиною.

Згідно ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» публічні договори приєднання про надання комунальних послуг з власниками індивідуальних (садибних) житлових будинків вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з:

плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства;

плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Верховним Судом у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 зроблено висновок про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Факт відсутності між сторонами договору про надання послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідностатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбаченийстаттею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідностатті 16 ч.2 ЦК Українивизначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається вст.16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. За змістом зазначеної норми цивільного права, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Обраний позивачем спосіб захисту має відповідати характеру та змісту порушеного права, а також наслідкам, яких прагне досягти позивач.

Разом з тим, суд зазначає, що КП «ЖКС «Фонтанський», здійснюючи функції управителя багатоквартирного будинку, нараховує плату за послуги з управління в межах своїх повноважень як суб`єкта господарювання, що є управителем відповідного будинку. Нарахування заборгованості є внутрішньою господарською діяльністю відповідача щодо обліку вартості наданих послуг і саме по собі не є «вимогою про оплату» у правовому значенні цього поняття тобто не є примусовим стягненням коштів, не тягне безпосереднього обмеження прав позивача та не позбавляє її майна.

Чинне законодавство не відносить нарахування заборгованості виконавцем послуг до переліку дій, які можуть бути визнані протиправними в позовному провадженні у зазначений спосіб. Відповідний спосіб захисту не є ефективним у розумінні практики Верховного Суду, оскільки не призведе до реального поновлення будь-якого порушеного права позивача. За таких обставин суд відмовляє в задоволенні зазначеної вимоги.

Нарахована відповідачем заборгованість у розмірі 5 512,38 грн за період з 01.06.2022 р. по 01.05.2025 р. є відображенням облікової позиції виконавця послуг щодо вартості, на його думку, наданих ним послуг з управління багатоквартирним будинком. Як такий, цей запис не породжує безпосереднього юридичного обов`язку позивача сплатити відповідну суму та не позбавляє її будь-яких прав у поточний момент.

Суд звертає увагу, що питання стягнення вказаної заборгованості вже було предметом наказного провадження, за результатами якого судовий наказ від 22.05.2025 р. було скасовано ухвалою від 16.07.2025 р. Таким чином, примусового виконання зазначеної заборгованості наразі не існує. Відповідач не позбавлений права звернутись із позовом про стягнення вказаної заборгованості у загальному позовному провадженні, де позивачка матиме можливість у повному обсязі реалізувати своє право на захист, зокрема, шляхом надання заперечень щодо підстав виникнення та розміру вимог.

За таких обставин суд констатує, що сама по собі наявність нарахованої заборгованості в обліку відповідача не порушує, не оспорює та не невизнає жодних цивільних прав позивача у розумінні ст. 15 ЦК України, а отже відсутній предмет судового захисту. У задоволенні цієї вимоги суд відмовляє.

Щодо заборони подальших нарахувань суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості зазначеної вимоги, суд виходить з наступного.

Вимога про заборону подальших нарахувань є похідною від попередніх вимог позивача та фактично спрямована на захист майнових інтересів у майбутньому. Разом з тим, ефективний судовий захист можливий лише у відповідь на реальне, а не гіпотетичне порушення права.

Зобов`язання судовим рішенням утриматись від нарахувань у відсутність встановленого судом факту протиправності відповідних дій суперечило б принципу диспозитивності та виходило б за межі повноважень суду втручатись у господарську діяльність суб`єкта господарювання. Підстави, порядок та наслідки нарахування плати за послуги управителя врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги», і будь-який спір щодо правомірності конкретних нарахувань підлягає вирішенню у відповідному провадженні при пред`явленні виконавцем вимоги про стягнення.

З огляду на відмову у задоволенні основних вимог, а також з урахуванням того, що зазначена вимога не відповідає критерію наявності реального порушення права, суд відмовляє в її задоволенні.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський» про захист прав споживачів відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні повний текст рішення виготовлений 18.05.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

04.05.26