Рішення № 136590771, 07.05.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/14520/25

Номер провадження2/205/514/26

Справа № 205/14520/25

Провадження № 2/205/514/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року представник позивача адвокат Гунько А.П. звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що починаючи з 1981 року позивач ОСОБА_1 працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за різними професіями, у тому числі, в умовах повного робочого дня під землею. 23.06.2014 року позивача звільнено саме роботодавцем з виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з посади головного технолога, зайнятого на підземних роботах, на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України, за станом здоров`я, яке перешкоджає продовженню даної роботи. 13.11.2014 року начальником Павлоградського міськрайонного Управління Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, головним державним санітарним лікарем м. Павлограда, Павлоградського та Юр`ївського районів Атоєвим Б.М. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 (форма П-4), відповідно до якого комісія провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання та встановила відповідний діагноз, обставини виникнення хронічного професійного захворювання та його причина. Згідно копії довідки МСЕК серії 12ААА № 074542 від 17.10.2018 року, ОСОБА_1 повторно встановлено 60% втрати професійної працездатності, за професійними захворюваннями, з яких: 30% ХОЗЛ; 20% - ДФА; 10% - туговухість. Внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Окрім того, позивач час від часу вимушений проходити курси лікування, медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, переносити щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків. Наслідки отриманого на виробництві професійного захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з чим позивач не може вести повноцінний спосіб життя. Таким чином, на думку представника позивача, відповідач повинен відшкодувати нанесену позивачу моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивач втратив своє здоров`я та став особою з інвалідністю.

Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить стягнути із ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 288 000,00 грн. без відрахування податків та інших обов`язкових платежів, а також стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 06.10.2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Представник відповідача Зігун В.Ю. через систему «Електронний суд» направила до суду відзив на позовну заяву у якому, посилаючись на необґрунтованість, недоведеність та безпідставність заявленого позову, просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначила, що позивачем не надано розрахунку розміру моральної шкоди, залишаються невідомими міркування, мотиви та обґрунтування за якими позивач оцінив свої моральні страждання саме в 288 000 грн. Сторона відповідач не погоджується із розміром відшкодування моральної шкоди та вважає його безпідставно завищеним та необґрунтованим. Матеріали цивільної справи не містять даних коли позивачу первинно встановлено ступінь втрати працездатності, в якому розмірі та за яких обставин. Позивач, стверджуючи про заподіяння йому моральної шкоди внаслідок професійного захворювання, не наводить жодних доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань, що унеможливлює задоволення позовних вимог. зазначає, що ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» створило всі належні та безпечні умови праці для своїх працівників: розробило та запровадило технологічні паспорти на виконання небезпечних видів робіт, здійснює свою господарську діяльність на підставі належним чином оформлених та отриманих дозволів та ліцензій, забезпечує справним обладнанням, щозміни з усіма працівниками проводить інструктажі з охорони праці на предмет безпечного виконання робіт за виданим нарядом, у відповідності до «Положення про навчання та перевірку знань з охорони праці», діючого на підприємстві Відповідача, проводить періодичні планові та позапланові інструктажі з питань охорони праці, забезпечує всіх працівників, без винятку, засобами колективного та індивідуального захисту. На думку представника, склад правопорушення у діях відповідача відсутній. Відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися. В матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві або докази порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача. Позивачем не надано жодних доказів про наявність постанови чи вироку суду про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Звертає увагу суду, що відповідно до пункту 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 від 13.11.2014 року не встановлено осіб, які порушили вимоги законодавства про охорону праці. Таким чином, оскільки у встановленому законом порядку посадові особи Відповідача не визнавалися винними у порушенні законодавства про охорону праці, вина як елемент складу правопорушення відсутня. Сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванні чи іншому ушкодженні здоров`я працівника при виконанні ним трудових обов`язків. Працівник, як при влаштуванні на роботу, так і в процесі трудової діяльності, при ознайомленні з умови праці на своєму робочому місці отримує інформацію, зокрема, про те, що: умови праці на його робочому місці є шкідливими, тобто характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство; існує «професійний ризик», під яким розуміють імовірність порушення здоров`я в результаті несприятливого впливу професійних факторів з урахуванням важкості наслідків, що виникають. Сутність професійного ризику полягає в тому, що втрата постраждалим спроможності до повноцінного існування пов`язана з тимчасовою або постійною непрацездатністю через професійне захворювання або виробничу травму. Працівник отримує інформацію про те, що за роботу у шкідливих та важких умовах праці надаються пільги і компенсації відповідно до чинного законодавства і колективного договору. Враховуючи вищевикладене, працівник сам вирішує, чи погоджуватися йому на роботу в шкідливих умовах праці (в умовах перевищення гігієнічних нормативів) чи ні. Позивач щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був обізнаний про стан свого здоров`я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду - профмаршруту), але до роботодавця з заявою перевести його з підземних умов на іншу роботу на поверхні не звертався, навпаки продовжував працювати в шкідливих і важких умовах, оскільки мав бажання набути право на пільгову пенсію. Добровільне продовження роботи на підприємстві свідчить про те, що позивач своїми свідомими діями та бездіяльністю завдав шкоди своєму здоров`ю. Саме позивач має довести наявність моральних та фізичних страждань, втрату нормальних життєвих зв`язків, необхідність від нього додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість здійснювати подальшу трудову діяльність, наявність психологічних страждань, зменшення суспільної активності тощо. Доказами можуть бути, наприклад, дані, що підтверджують дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста психолога або висновок судового експерта психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації. Разом з тим, жодних документальних підтверджень таким обставинам позивач не надає. Рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а значущістю негативних змін в житті особи внаслідок заподіяння йому шкоди та впливом наслідків цього правопорушення для його особистість, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Позивач помилково вважає, що факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування. На думку представника відповідача, встановити дійсні обмеження життєдіяльності та ступінь страждань позивача можливо лише за наявності належних та допустимих доказів. В даному випадку таким доказом є інформація про виконання індивідуальної програми реабілітації позивачем. При цьому, відсутність доказів виконання ІПР свідчать про те, що позивач, можливо, ухиляючись від виконання вимог ІПР, власними протиправними діями чи бездіяльністю завдав шкоди своєму здоров`ю погіршив стан свого здоров`я та самопочуття, що могло призвести до обмеження життєдіяльності про які він зазначає в своєму позові. Робота в шкідливих умовах праці (в умовах перевищення гігієнічних нормативів), яка спричинила ушкодження здоров`я працівника або професійне захворювання, породжує право працівника на одержання відповідних видів соціальних послуг і страхових виплат в зв`язку з чим один лише факт втрати професійної працездатності не призводить безспірної необхідності відшкодування моральної (немайнової) шкоди, оскільки остання погашається відшкодуванням втраченого заробітку або відповідної її частини, відшкодуванням позивачу витрат на медичну і соціальну допомогу, виплати одноразової допомоги, яка забезпечує фінансову можливість для соціальної реабілітації позивача. У зв`язку з військовою агресією рф проти України, на території нашої країни введено воєнний стан та визнано ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує енергетичну незалежність нашої країни, здійснює посилену фінансову підтримку, шляхом залучення коштів на ліквідацію аварій на об`єктах підприємств групи ДТЕК, які розташовані безпосередньо на територіях, де ведуться бойові дії та надається значна гуманітарна допомога жителям Донецької, Харківської, Луганської Дніпропетровської області. При цьому, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» не знаходиться в простої та продовжує працювати, здійснювати безперебійну роботу з видобутку вугілля та виплачувати заробітну плату працівникам, сплачувати відповідні податки до бюджетів міст задля підтримання економічної стабільності регіону та нашої країни. Враховуючи скрутне становище в цей важкий час, стягнення значних сум моральної шкоди відповідача загрожує зупиненням здійснення господарської діяльності внаслідок неплатоспроможності та неможливості виконання завдань підприємством щодо безперервного забезпечення енергетичної стабільності країни. Щодо стягнення витрат на правову допомогу зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Також у відзиві на позов, представник відповідача, відповідно до ст. 93 ЦПК України, просила суд зобов`язати позивача надати відповіді на питання, які, на переконання відповідача, мають значення для правильного вирішення справи, відповідний перелік яких зазначений нею у відзиві на позов.

Представник позивача адвокат Гунько А.П. через систему «Електронний суд» направила до суду відповідь на відзив у якій вона з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, не погодилась та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначила, що релевантними вказаній справі є висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 01.02.2023 року, які повинні враховуватись в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Натомість, відповідач у своєму відзиві посилається на доводи, викладені в постанові Дніпровського апеляційного суду від 25.02.2025 року у справі № 185/11353/24, які не переглядались Верховним Судом, тому не мають пріоритету та правових підстав для врахування судом при виборі і застосуванні норм права в даній справі. Звертає увагу суду, що достовірними та такими, що підтверджують наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, є наступні докази, додані до позовної заяви:

- медичний висновок Лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 23.10.2014р. протокол № 1732;

- медичний висновок Лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 22.09.2016р. протокол № 1244;

- інформаційна довідка про умови праці № 2/2-3715 від 11.09.2014р.;

- інформаційна довідка про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання № 02.22-2876 від 11.09.2014р.;

- виписка-епікриз із медичної карти № 3525 стаціонарного хворого;

- акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженому 13.11.2014 року Павлоградським міськрайонним Управлінням Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області;

- факт звільнення позивача з роботи, у зв`язку з невідповідністю стану його здоров`я виконуваній роботі, що підтверджується трудовою книжкою;

- довідка МСЕК від 17.10.2018 року серії 12ААА № 074542 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги;

- довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 14471 від 17.10.2018 року.

Таким чином, на думку представника позивача, обставини отримання моральної шкоди доведені у повному обсязі, а саме надані документи на підтвердження, коли та на якій підставі МСЕК ОСОБА_1 було первинно та повторно встановлено ступінь втрати працездатності та на якому рівні. Зазначає, що соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу. Що стосується доводів сторони відповідача про не доведення причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань позивача є порушення та недотримання ним рекомендацій лікарів, то такі доводи спростовуються копією Акту форми П-4 від 13.11.2014 року. Відповідно до вказаного акту 13.11.2014 року комісія провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання та встановила діагноз: «…1. Хронічне обструктивне захворювання легень першої - другої ст. (пиловий бронхіт першої - другої ст., емфізема легень першої - другої ст.). ЛН першого другого ст. (J 44, J 43.8) 2. Деф. остеоартроз з періартрозом колінних суглобів (ПФ першого - другого ст.), деф. остеоартроз ліктьових суглобів (ПФ першого - другого ст.), дв. плечолопатковий періартроз (ПФ другого ст.). (М17-М19) 3. Нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху). (Н 90.3) Захворювання професійні (23.10.2014р.) Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: «…тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів…». Причина виникнення професійного захворювання: Пил: природний, мінеральний, утворюється при роботі гірничошахтного обладнання з вмістом вільного діоксид кремнію до 10% в концентрації 50,04 мг. куб. м., при ГДК 4,0 мг.куб.м, пил діяв впродовж 80% робочого часу; умови праці за фактором «пил» шкідливі, клас 3.4. Фізичне перевантаження: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 8 кг; переходи пішки становлять 15 км за зміну; фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні за участю м?язів рук, тулуба, ніг становить 120000 кг /м. Умови праці за показником важкості, клас 3.3. Еквівалентний рівень шуму від роботи механізмів на дільниці становив 83 дБ, при ГДР 80 дБ, умови праці за фактором "шум" шкідливі, клас 3.1. Доводи представника відповідача про те, що позивач був повідомлений про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці та можливі негативні наслідки на стан його здоров`я не можуть бути прийнятними до уваги, оскільки це не впливає на обов`язок відповідача відшкодувати моральну шкоду працівникові, спричинену в результаті професійного захворювання, що прямо передбачено нормами матеріального права, і зокрема, ст. 237-1 КЗпП України. Після звільнення з підприємства відповідача 23.06.2014 року, позивач на інших підприємствах не працював, а професійне захворювання виявлено під час медичного огляду у 2014 році, що підтверджує зв`язок захворювання з умовами праці у відповідача. Оцінюючи суму моральної шкоди позивач виходив із тривалості та глибини душевних та фізичних страждань, чисельності негативних наслідків, що виникли внаслідок професійних захворювань. На позивача законом не покладено обов`язку надавати розрахунок розміру моральної шкоди. Крім того, позовна заява містить детальний виклад обставин з яких виходив позивач при визначенні розміру моральної шкоди. Моральні страждання позивач оцінює в 288 000,00 грн. Окрім того, чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20.01.2026 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача Зігун В.Ю. через систему «Електронний суд» направила до суду додаткові пояснення у яких вона посилалась на обставини, викладені нею у відзиві на позов. Також зазначила, що право позивача на відшкодування моральної шкоди за професійне захворювання виникло з моменту встановлення втрати професійної працездатності первинним оглядом на МСЕК, тобто з 26.11.2014 року. Однак, до суду з даним позовом про відшкодування моральної шкоди позивач звернувся лише у вересні 2025 року, тобто через 11 років після встановлення йому втрати професійної працездатності. При цьому, тривалість не звернення до суду з таким позовом впродовж 11 років позивачем взагалі не обґрунтована. З часом чинники згладжуються, негативність наслідків морального характеру зменшується. Отже, переживання позивача є неактуальними. Також, представник відповідача звертає увагу суду на судові рішення в подібних справах, де Дніпровський апеляційний суд змінював рішення суду першої інстанції та зменшував розмір відшкодування моральної шкоди.

Представник позивача адвокат Гунько А.П. письмово просила судове засідання провести за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача Зігун В.Ю. письмово просила розгляд справи проводити в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Ухвалою суду від 05.12.2025 року вказане клопотання було задоволено. Однак в подальшому представник відповідача на проведенні судового засідання в режимі відеоконференції не наполягала та просила розгляд справи проводити за її відсутності сторони відповідача, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи та всі додані до неї документи, а також надані сторонами заперечення та пояснення, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується цивільний позов, об`єктивно оцінивши всі зібрані по справі докази, які мають юридичне значення для правильного розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 тривалий час, а саме з 1981 року, працював на виробничих структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 14-22).

23.06.2014 року позивача ОСОБА_1 звільнено із виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з посади головного технолога, зайнятого на підземних роботах, на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України, за станом здоров`я, яке перешкоджає продовженню даної роботи (а.с. 22).

Із копії довідки МСЕК від 17.10.2018 року серії 12ААА № 074542 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги та довідки МСЕК від 17.10.2018 року серії 12 ААБ № 014471 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією вбачається, що ОСОБА_1 повторно з 01.11.2018 безстроково встановлено 3 групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, із них: 30% - ХОЗЛ; 20% - ДПП; 10% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування (а.с. 28-29, 30-31).

Згідно копії Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4, затвердженого 13.11.2014 року начальником Павлоградського міськрайонного Управління Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, головним державним санітарним лікарем м . Павлограда, Павлоградського та Юр`ївського районів Атоєвим Б.М. (а.с. 42-43), комісією за результатами проведення розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 встановлено наступне: п. 14 Акту діагноз «1. Хронічне обструктивне захворювання легень першої - другої ст. (пиловий бронхіт першої - другої ст., емфізема легень першої - другої ст.). ЛН першого другого ст. (J 44, J 43.8); 2. Деф. остеоартроз з періартрозом колінних суглобів (ПФ першого - другого ст.), деф. остеоартроз ліктьових суглобів (ПФ першого - другого ст.), дв. плечолопатковий періартроз (ПФ другого ст.). (М17-М19); 3. Нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху). (Н 90.3) Захворювання професійні (23.10.2014р.).

Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання (п. 16 Акту) «тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів».

Як вбачається із п. 17 Акту причина виникнення професійного захворювання: Пил: природний, мінеральний, утворюється при роботі гірничошахтного обладнання з вмістом вільного діоксид кремнію до 10% в концентрації 50,04 мг. куб. м., при ГДК 4,0 мг.куб.м, пил діяв впродовж 80% робочого часу; умови праці за фактором «пил» шкідливі, клас 3.4. Фізичне перевантаження: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 8 кг; переходи пішки становлять 15 км за зміну; фізичне динамічне навантаження при загальному навантаженні за участю м`язів рук, тулуба, ніг становить 120000 кг /м. Умови праці за показником важкості, клас 3.3. Еквівалентний рівень шуму від роботи механізмів на дільниці становив 83 дБ, при ГДР 80 дБ, умови праці за фактором «шум» шкідливі, клас 3.1.

Згідно із п. 19 Акту особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлено, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників дільниць, де працював постраждалий».

Матеріали справи містять також копії медичного висновку Лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 23.10.2014 року протокол № 1732 та медичний висновок Лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 22.09.2016 року протокол № 1244 (а.с. 36-38, 39-41), у яких підтверджені та встановлені діагнози професійних захворювань, отримані позивачем на виробництві під час тривалої дії шкідливих факторів у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

До матеріалів справи долучено також копії інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання № 02.22-2876 від 11.09.2014 року (а.с. 47-65), та інформаційної довідки про умови праці № 2/2-3715 від 11.09.2014 року (а.с. 66-71).

Згідно копії виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги до довідки серії 12ААА № 004050, виданої 26.11.2014 року Міжрайонною профпатологічною МСЕК. вбачається, що 26.11.2014 року ОСОБА_1 первинно встановлено 40% сукупно, з них 20% - ХОЗЛ, 15% - деф.артроз, 5% туговухість. Причина втрати професійної працездатності ВЕК 23.10.2014 пр 1732, акт П-4 13.11.14 року. Дата встановлення страхового випадку с 26.11.2014 по 01.12.2016. Дата переогляду- 15.11.2016 року (а.с. 136-137).

Відповідно до копії виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги до довідки серії 12ААА № 043810, виданої 25.10.2016 року Міжрайонною профпатологічною МСЕК, вбачається, що 25.10.2016 року ОСОБА_1 оглянуто повторно., встановлено 3 групу інвалідності, встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках повторно 60% сукупно, з них 30% ХОЗЛ, 20% - ДПА, 10% - туговухість. Причина втрати професійної працездатності: проф захворювання ВЕК НІІ 23.10.2014 пр 1732, 22.09.16 пр 1244 с 18.10.2016 по 01.11.18. Дата встановлення страхового випадку с 26.11.2014 по 01.12.2016. Дата переогляду- 15.10.2018 року (а.с. 135).

Згідно копії виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12ААБ № 014471, виданої 17.10.2018 року Міжрайонною профпатологічною МСЕК, вбачається, що 17.10.2018 року оглянуто ОСОБА_1 повторно, встановлено 3 групу інвалідності з 01.11.2018 року. Причина інвалідності проф. захворювання. Інвалідність встановлено безстроково. Переогляду не підлягає. Діагноз МСЕК: ХОЗЛ, ДПА, тугоухість. Висновок про умови та характер праці: протипоказано важка фізична праця, пил, шум, підземно. Адмін госп праця в невеликому обсязі, інженер в кабінеті. Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності інваліда: нагляд та лікування у пульмонолога, травматолога, лор (а.с. 133).

Щодо зобов`язання позивача надати відповіді на питання, поставлені відповідачем у відзиві на позов, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЦПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.

Положеннями ч. 2 ст. 93 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 93 ЦПК України відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніш як за п`ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - до першого судового засідання.

Згідно із ч. 1 ст. 234 ЦПК України, якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки, згідно із статтями 230-232 цього Кодексу.

Отже, ст. 93 ЦПК України регулює процесуальні правовідносини із здійснення опитування учасників справи як свідків, тоді як за правилом ч. 1 ст. 234 цього ж Кодексу, такий допит допускається виключно за їхньою згодою.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 183 ЦПК України, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, підстави заяви (клопотання, заперечення).

Тобто, будь-яке процесуальне клопотання, має бути належним чином обґрунтоване, містити пояснення заявника про необхідності звернення до суду з даним клопотанням.

Однак, клопотання представника відповідача не містить жодних обґрунтувань в частині зазначення обставин, які планується встановити, підстав не можливості отримання такої інформації у інший спосіб та пояснень які обставини, що мають значення для розгляду справи по суті, можуть бути встановлені відповідачем у разі задоволення такого клопотання.

Зі змісту заявленого клопотання вбачається, що представником відповідача не наведено належних аргументів щодо необхідності застосування саме процедури письмового опитування та не обґрунтовано зв`язок кожного питання з обставинами, що мають значення для справи, у спосіб, передбачений ч. 1 ст. 93 ЦПК України.

Окрім того, згідно із ч. 1 ст. 234 ЦПК України, допит сторони як свідка можливий лише за її згодою.

Водночас, суд зауважує, що учасники справи, в силу приписів ст. 43 ЦПК України, мають право подавати докази, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

Крім того, спрощене провадження, як і загальне позовне провадження, спрямоване на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи із дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження не є провадженням, в якому розглядаються безспірні вимоги. Отже, відповідач не позбавлений можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, не позбавлений можливості надавати суду свої докази на спростування вимог позивача у строки визначені судом або законом, та в повній мірі користується правами, передбаченими ЦПК України.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, з огляду на приписи норм ст.ст. 43 та 93 ЦПК України, суд зазначає, що сторона відповідача не була позбавлена можливості отримати відповіді на поставлені питання у судовому засіданні, а позивач, у свою чергу, зобов`язаний надати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться відповідачем, також у судовому засіданні.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 93 ЦПК України, обов`язок надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання покладено на учасників справи, яким поставлено питання позивачем, водночас такий обов`язок на позивача законодавець не покладає, що в свою чергу можливо лише за його згодою, а примусове зобов`язання надавати свідчення за відсутності згоди суперечитиме засадам диспозитивності та праву особи на захист.

Суд не вправі зобов`язувати позивача подати заяву свідка по суті поставлених у відзиві питань, якщо позивач не подав таку заяву за власною ініціативою.

Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить достатніх підстав для задоволення клопотання представника відповідача про зобов`язання позивача надати відповіді на питання у формі заяви свідка в порядку ст. 93 ЦПК України.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами у вказаній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей та, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Положеннями ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, що запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань у працівників.

Статтею 158 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний вживати заходів для полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження сучасних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, кращого досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості і загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

Роботодавець зобов`язаний вживати заходів для забезпечення безпеки і захисту фізичного та психічного здоров`я працівників, здійснювати профілактику ризиків та напруги на робочому місці, проводити інформаційні, навчальні та організаційні заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню).

Згідно із частинами 1 та 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Положеннями ст. 1 Гірничого закону України передбачено, що шахта - це гірниче підприємство з видобування корисних копалин (вугілля, солей тощо) підземним способом.

Праця шахтарів супроводжується великим ризиком і характеризується низкою особливостей. Оскільки зсуви порід і обвали лишаються частим явищем, відбивання, відкачування, транспортування руди по штреках і штольнях, а також кріпильні роботи пов`язані з небезпекою для здоров`я. Основними виробничими шкідливостями, які характеризують умови праці шахтарів, є несприятливі метеорологічні умови, пил і токсичні гази, шум і вібрація, недостатнє освітлення.

Тобто, робота в шахті є роботою з небезпечними та шкідливими умовами праці, а саме це виробничі процеси та (або) види робіт, що супроводжуються об`єктивними факторами, які створюють загрозу для здоров`я та життя працівників.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому, презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно із ч.ч. 1, 5 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 210/3177/17 викладено правову позицію, відповідно до якої право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як було встановлено судом, згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4, затвердженого 13.11.2014 року начальником Павлоградського міськрайонного Управління Головного управління Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, головним державним санітарним лікарем м . Павлограда, Павлоградського та Юр`ївського районів Атоєвим Б.М. (а.с. 42-43), комісією за результатами проведення розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 встановлено наступне: п. 14 Акту діагноз «1. Хронічне обструктивне захворювання легень першої - другої ст. (пиловий бронхіт першої - другої ст., емфізема легень першої - другої ст.). ЛН першого другого ст. (J 44, J 43.8); 2. Деф. остеоартроз з періартрозом колінних суглобів (ПФ першого - другого ст.), деф. остеоартроз ліктьових суглобів (ПФ першого - другого ст.), дв. плечолопатковий періартроз (ПФ другого ст.). (М17-М19); 3. Нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху). (Н 90.3) Захворювання професійні (23.10.2014р.). Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання (п. 16 Акту) «тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів».

Із копії довідки МСЕК від 17.10.2018 року серії 12ААА № 074542 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги та довідки МСЕК від 17.10.2018 року серії 12 ААБ № 014471 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією вбачається, що ОСОБА_1 повторно з 01.11.2018 безстроково встановлено 3 групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, із них: 30% - ХОЗЛ; 20% - ДПП; 10% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування (а.с. 28-29, 30-31).

На підтвердження звернення за медичною допомогою внаслідок отриманого професійного захворювання позивачем надано копію виписки-епікриз із медичної карти стаціонарного хворого № 3525, яка свідчить про перебування ОСОБА_1 на лікуванні з 12.09.2016 року по 26.09.2016 року внаслідок отриманого професійного захворювання (а.с. 32-35).

Також, наявність професійних захворювань, причини їх виникнення, а також ступінь втрати працездатності позивача підтверджені іншими наявними у матеріалах справи доказами, зокрема:

- медичним висновком Лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 23.10.2014 року протокол № 1732;

- медичним висновком Лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 22.09.2016 року протокол № 1244;

- інформаційною довідкою про умови праці № 2/2-3715 від 11.09.2014 року;

- інформаційною довідкою про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання № 02.22-2876 від 11.09.2014 року;

- довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 14471 від 17.10.2018 року;

- виписками з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги.

При цьому, відповідно до положень пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.06.2012 року № 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.

Повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров`я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.

З урахування наведеного, суд вважає помилковими доводи сторони відповідача про недоведеність позивачем факту втрати працездатності у зв`язку із професійним захворюванням, отриманим під час роботи на підприємстві відповідача, та факту заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 185/10591/21

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач (п. 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Виходячи із наведених вище фактичних обставин та наданих доказів у сукупності, суд дійшов висновку, що позивачу було заподіяно відповідачем моральну шкоду і він має право на її відшкодування.

Доводи представника відповідача про те, що позивач був повідомлений про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці та можливі негативні наслідки на стан його здоров`я, а також був забезпечений усіма необхідними засобами індивідуального захисту та спеціальним одягом, суд до уваги не приймає, оскільки це не впливає на обов`язок відповідача відшкодувати моральну шкоду працівникові, спричинену в результаті професійного захворювання, що прямо передбачено нормами матеріального права, зокрема ст. 237-1 КЗпП України.

Суд звертає увагу, що позивачу безстроково було встановлено 3 групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, із них: 30% - ХОЗЛ; 20% - ДПП; 10% - туговухість.

Доводи представника відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв`язку із втратою працездатності, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.

В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Долучені стороною позивача до матеріалів справи докази у повній мірі підтверджують, що ушкодження здоров`я відбулося саме при виконанні ОСОБА_1 трудових обов`язків під час роботи тривалий час на підприємстві відповідача, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження можливості позивача вести активний спосіб життя, внаслідок чого останній змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи представника відповідача про те, що ушкодження здоров`я позивача відбулось саме внаслідок його дій і недоведеності позивачем порушень його звичного образу життя внаслідок професійних захворювань є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Суд також не може погодитись із запереченнями представника відповідача, який вважає не доведеним, як сам факт професійного захворювання так і факт заподіяння моральної шкоди так як не надано відповідних медичних документів та не встановлено зміни у психічному стані позивача, оскільки згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає певного дискомфорту та моральних страждань позивачу.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як право на охорону здоров`я, на безпечну працю, призвело до погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації. Все це призвело до порушення звичного життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

При визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, а також конкретні обставини справи, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача. Суд також приймає до уваги, що внаслідок отримання хронічних професійних захворювань позивач втратив 60% професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому. Захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв`язки.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, тому розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд зазначає, що заявлена до стягнення сума моральної шкоди саме в розмірі 288 000 грн. є належним чином не вмотивованою та є завищеною, а тому, керуючись засадами розумності і справедливості, суд вважає, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн. відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я, а тому визначає до стягнення саме такий розмір.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди з утриманням податків та інших обов`язкових платежів, суд звертає увагу представника позивача на висновок Верховного Суду, який викладено у постанові від 21.05.2025 року у справі № 235/3143/24, відповідно до якого у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов`язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди.

Цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди, відповідно до статті 23 ЦК України, вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов`язкові платежі.

З урахуванням викладеного, необґрунтованим буде вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов`язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, стягнення із відповідача ПрАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля» на користь позивача ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, у розмірі 120 000 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Представник позивача просила суд стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

Представник відповідача заперечувала проти такого стягнення, оскільки такі витрати є неспівмірними із складністю справи та наданим обсягом правничої допомоги.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги, стороною позивача було надано до суду всі необхідні докази понесення витрат на правову допомогу позивачем у вказаній справі.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 333,33 грн. (120 000 грн. * 8 000 грн. / 288 000 грн.).

За даних обставин справи вказана сума буде справедливим, розумним та співмірним відшкодуванням витрат на правову допомогу.

Окрім того, у зв`язку з тим, що позивач на підставі пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, суд стягує із відповідача на користь держави судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 1 200 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 153, 171, 237-1 КЗпП України, 23, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я задовольнити частково.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, у розмірі 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 333,33 грн. (три тисячі триста тридцять три) гривні 33 копійки.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (ЄДРПОУ 00178353) в дохід держави судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 200 грн. (одна тисяча двісті) гривень 00 копійок.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля», код ЄДРПОУ 00178353, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, буд. 76.

Повний текст рішення складено 18 травня 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.