Ухвала суду № 136585563, 18.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.05.2026Справа № 910/5312/26

Суддя Господарського суду міста Києва Турчин С.О., розглянувши матеріали

за позовом Приватного підприємства "НОВІ РІШЕННЯ" (03057, м.Київ, вул.Дегтярівська, буд.33-В)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Централ Ріал Істейт" (03057, м.Київ, вул.Дегтярівська, буд.33-В)

про повернення безпідставно утримуваного майна

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "НОВІ РІШЕННЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Централ Ріал Істейт", відповідно до прохальної частини якого останнє просить суд:

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Централ Ріал Істейт" повернути Приватному підприємству "Нові рішення" безпідставно утримуване індивідуально визначене майно (основні засоби ресторану "Luciano") згідно з переліком у кількості 407 позицій, що міститься у звіті незалежної оцінки від 01.02.2022 року у додатку №1 "Перелік індивідуально визначеного майна, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Дегтярівська, 33-В станом на 01.02.2022р. ", проведеної суб`єктом оціночної діяльності;

- у разі неможливості повернення майна в натурі - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Централ Ріал Істейт" на користь Приватного підприємства "НОВІ РІШЕННЯ" вартість безпідставно утримуваного майна у розмірі 3399240,00 грн з ПДВ.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно набув заявлене до повернення майно, утримує його та здійснює контроль над ним.

У позовній заяві позивач заявляє такі клопотання:

- про звільнення від сплати судового збору;

- про витребування доказів;

- про огляд доказів за їх місцезнаходженням (виїзний огляд майна).

Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення вказаного позову без руху, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є, зокрема, позовна заява (ч.2 ст.161 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч.1 ст.162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Під предметом спору розуміється об`єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.

У відповідності до п.4 ч.3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Водночас, змістом вимог є конкретні дії, рішення, акти, тощо, які, на думку позивача, підлягають правовій оцінці судом, або покладенню на відповідача (дії) за рішенням суду.

Наявність чіткої визначеності змісту вимог, тобто конкретних дій іншої сторони, які становлять предмет спору, має на меті не тільки забезпечення ефективного судового захисту як механізму відновлення саме порушеного, а не будь-якого права, а також переслідує реалізацію інших принципів судочинства: змагальність, пропорційність тощо.

При цьому суд відзначає, що предмет позову повинен бути чітко визначений позивачем у прохальній частині позовної заяви, оскільки резолютивна частина рішення суду, по суті, відображає позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви та повинна викладатися чітко й безумовно.

Резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду слід ухвалою зобов`язати позивача визначитись з предметом позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов`язань відповідача.

Суд наголошує, що формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі.

Заявлення альтернативних вимог, в розумінні п.4 ч.3 ст.162 ГПК України, який кореспондується з ч.5 ст.238 ГПК України, не допускається.

Натомість не зазначення позивачем у позовній заяві змісту конкретних позовних вимог у відповідності до вимог чинного господарського процесуального законодавства, нівелює можливість дотримання судом вказаних принципів та унеможливлює правильне і своєчасне вирішення господарського спору.

Аналогічний висновок щодо формулювання прохальної частини позову із зазначенням альтернатив можливих способів захисту порушеного права викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23, згідно з яким, зокрема, враховуючи вимоги процесуального закону, формулювання прохальної частини позову із зазначенням альтернатив можливих способів захисту порушеного права є таким, що не відповідає положенням КАС України.

В порушення вимог п.4 ч.3 ст.162 ГПК України позивач в позовній заяві заявляє альтернативні вимоги про зобов`язання відповідача повернути Приватному підприємству "Нові рішення" безпідставно утримуване індивідуально визначене майно, а в разі неможливості повернення майна в натурі - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Централ Ріал Істейт" на користь Приватного підприємства "НОВІ РІШЕННЯ" вартість безпідставно утримуваного майна у розмірі 3399240,00 грн з ПДВ.

Отже, зміст позовних вимог позивачем чітко не сформований.

Згідно з п.8 ч.3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява, серед іншого, повинна містити зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Як встановлено судом, позивачем не зазначено відомостей щодо наявності у нього або інших осіб оригіналів доказів, копії яких додано до позовної заяви.

Згідно з п.2 ч.1 ст.164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За приписами абз.4 ч.1 ст.7 Закону України " Про Державний бюджет України на 2026 рік" з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено в розмірі 3328,00 грн.

Відповідно до п.п.2 п.1 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За приписами п.2 ч.1 ст.163 ГПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви позивачем заявлено вимогу про повернення безпідставно утримуваного майна, вартість якого складає 3399240,00 грн з ПДВ. Отже, ціна поданого Приватним підприємством "НОВІ РІШЕННЯ" позову становить 3399240,00 грн, і з вказаної суми має вираховуватись належний до сплати судовий збір.

За подання до господарського суду через систему "Електронний суд" позовної заяви майнового характеру з вимогами про повернення безпідставно утримуваного майна, вартість якого складає 3399240,00 грн з ПДВ, позивачу необхідно було сплатити 40790,88 грн (3399240,00 грн х 0,015 х 0,8).

Позивач судового збору не сплатив та заявив клопотання про звільнення від його сплати.

Щодо заявленого у позові клопотання про звільнення від сплати судового збору суд зазначає таке.

В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на критичний фінансовий стан, оскільки відповідно до фінансової звітності дохід підприємства за 2025 становить 0,00 грн, що підтверджує повну зупинку діяльності. Водночас позивач вказує на відсутність будь-яких надходжень за останній рік, окрім технічного списання залишку на погашення комісії банку. У зв`язку із наведеним позивач зазначає, що сплата судового збору є фізично неможливою, та просить суд звільнити останнього від сплати судового збору на підставі ст.8 Закону України "Про судовий збір" (враховуючи майновий стан позивача, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік) та ст.123 ГПК України.

Відповідно до ч.2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За приписами ч.2 ст.8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Згідно з п.1 ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за умови, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу.

При визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи (ч.3 ст.8 Закону України "Про судовий збір").

Аналіз наведених положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для (1) відстрочення (за умов, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір") або (2) розстрочення сплати судового збору, (3) зменшення його розміру чи (4) звільнення сторони від сплати такого.

При цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження підстав для звільнення або відстрочення / розстрочення / зменшення сплати судового збору.

Необхідно зазначити, що звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору, відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір.

Тобто право звільнення від сплати судового збору (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності) перебуває у межах дискреції суду (судового розсуду), а не є його обов`язком, що випливає з вимог ГПК України та Закону України "Про судовий збір".

Отже, суд може відстрочити, розстрочити або звільнити заявника від сплати судового збору з урахуванням вимог, передбачених законодавством, та з урахуванням майнового стану скаржника, який оцінюється судом на підставі наданих доказів.

При цьому, ГПК України покладає на суд обов`язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати (аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі № 420/1582/19, від 17.09.2020 у справі № 460/3138/19 тощо).

Питання перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/ відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2026 у справі №904/5502/25.

Суд звертає увагу на пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2026 у справі №925/1293/19, де зазначено: "Велика Палата Верховного Суду наголошує, що висновок судів про неможливість застосування статті 8 Закону №3674-VI до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи - за висновками ЄСПЛ не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист".

Зі статті 8 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що:

1) законодавець, застосував конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначивши, що питання, зокрема, щодо звільнення, зменшення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення;

2) умови застосування диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).

На підтвердження свого майнового стану позивач надав копії фінансової звітності за 2025, податкової декларації з податку на прибуток за 2025, виписку по рахунку з 10.03.2025 по 10.03.2026, витяг з журналу реєстрації повідомлень про відкриття/закриття рахунків від 10.03.2026.

В той же час, позивачем не надано балансу підприємства і даних щодо рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища, що не дає змоги належним чином та повною мірою визначити фінансовий стан підприємства. Отже, позивачем не доведено належними доказами важкого матеріального становища.

Суд зауважує, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільним судам у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке саме собою є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").

Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Отже, з урахуванням викладеного вище, оскільки надані позивачем документи щодо фінансового стану не доводять належним чином його неспроможності сплатити судовий збір, суд відмовляє Приватному підприємству "НОВІ РІШЕННЯ" у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Суд звертає увагу позивача на те, що статтю 162 Господарського процесуального кодексу України доповнено частиною сьомою згідно із Законом №4833-IX від 07.04.2026, відповідно до якої у разі пред`явлення юридичною особою позову про стягнення грошових коштів у позовній заяві зазначаються реквізити рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг.

Відповідно до вимог ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно із ч.2 ст.174 Господарського процесуального кодексу України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

За таких обставин, вказана позовна заява підлягає залишенню без руху.

Для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви позивачу необхідно подати письмову заяву, в якій зазначити:

- чітко сформований зміст позовних вимог (без альтернативних вимог);

- відомості щодо наявності у позивача або іншої особи/осіб оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви

до якої долучити:

- докази сплати судового збору в розмірі 40790,88 грн на реквізити Господарського суду міста Києва.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч.4 ст.174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.162, 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні заявленого у позовній заяві клопотання Приватного підприємства "НОВІ РІШЕННЯ" про звільнення від сплати судового збору.

2. Позовну заяву Приватного підприємства "НОВІ РІШЕННЯ" залишити без руху.

3. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суддя С.О. Турчин