Рішення № 13654065, 05.01.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.01.11 р. Справа № 37/147пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка”, м. Харцизьк, ідентифікаційний код 20395986

до Відповідача: Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ, ідентифікаційний код 00039002 в особі Відділення Промінвестбанку в м. Харцизьк Донецької області, м. Харцизьк, ідентифікаційний код 09334346

про: визнання недійсним кредитного договору №8 про надання кредиту на умовах овердрафту від 28.03.2008р.

за участю уповноважених представників:

від Позивача не зявився;

від Відповідача Матвієнко О.В. (за довіреністю №3352 від 11.11.2009р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судову засідання відкладалося з 27.07.2010р. на 10.08.2010р., коли провадження у справі було зупинено і поновлено лише 20.12.2010р. з призначенням до розгляду на 05.01.2011р.

У судовому засіданні 05.01.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Тоніка”, м. Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ, в особі Відділення Промінвестбанку в м. Харцизьк Донецької області, м. Харцизьк (далі Відповідач) про визнання недійсним укладеного між ними кредитного договору №8 про надання кредиту на умовах овердрафту від 28.03.2008р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на: відсутність рішень учасників і акціонерів сторін спірного договору про його укладання або подальше затвердження, що вказує на відсутність необхідного обсягу дієздатності; недотримання вимог постанов НБУ відносно обовязкової реєстрації спірного договору; наявність положень про одностороннє збільшення процентної ставки кредиту.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав правоустановчі документи; кредитний договір №8 про надання кредиту на умовах овердрафту від 28.03.2008р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 15, 16, 98, 145, 203, 215, 216, 227, 236, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 207, 339 Господарського кодексу України, ст.ст. 41, 58 Закону України „Про господарські товариства”, ст. 32 Закону України „Про акціонерні товариства”, ст. 55 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, п.п. 1.7, 4.1. та 4.3.1. Постанови Правління НБУ „Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам”, п. 1 Указу Президента України „Про регулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій”.

Відповідач надав відзив №383 від 23.07.2010р. (а.с.а.с.20,21 т.1), яким проти позову заперечив, вказуючи на те, що: договір з боку представника Відповідача був укладений в межах наданих йому повноважень і положення статуту Банку не передбачають необхідності зборам аукціонів узгоджувати укладання таких угод, тоді як керівник Позивача рішенням зборів засновників був уповноважений підписати кредитний договір; спірний договір укладено між резидентами та у національній валюті, а тому не повинен був реєструватися Національним банком України; збільшена порівняно із звичайною ставка процентів за неправомірне користування кредитом обумовлена сторонами, що відповідає положенням діючого законодавства.

На виконання вимог суду та для підтвердження своєї позиції Відповідач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.22-109, 111-113, 121, 122 т.1, а.с.а.с.14, 16 т.2).

У судових засіданнях представники сторін підтримали свою позицію, викладену письмово, а 05.01.2011р. присутній представник Відповідача наполягав на вирішені спору за наявними у справі матеріалами.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представника належним чином повідомленого Позивача (а.с.18 т.1) не перешкоджає вирішенню спору у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки участь у судовому засіданні за змістом ст. 22 цього Кодексу є процесуальним правом, а не обовязком, від реалізації якого не може перебувати у залежності правова визначеність щодо розглядуваних правовідносин.

Наразі, Позивач свою позицію довів до відома суду у письмовому вигляді та з урахування тривалості часу перебування справи у зупиненому стані не мав перешкод у наданні, у разі бажання, будь-яких додаткових документів на обґрунтування своїх вимог.

Вислухавши у судовому засіданні 05.01.2011р. представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

28.03.2008р. між Відповідачем (Банк) та Позивачем (Позичальник) був укладений кредитний договір №8 про надання кредиту на умовах овердрафту (а.с.а.с. 11-15 т.1), згідно п.2.1 якого Банк надає Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування шляхом сплати з поточного рахунку Позичальника, відкритого в Банку, розрахункових документів на суму, що перевищує залишок на такому рахунку, але в межах вище зазначеного цим договором ліміту овердрафту. Кредит на умовах овердрафту надається Позичальнику за поточним рахунком Позичальника №26001301685359, відкритим згідно з договором банківського рахунку від 03.10.2005р. №2005-02/56 в філії Відділення Промінвестбанку в м. Харцизьк Донецької області.

Пунктом 2.2. кредитного договору ліміт овердрафту встановлений у сумі 2000000грн., а згідно п. 2.3. кінцевий термін погашення кредиту 27.03.2009р.

Положеннями п.п.3.1.-3.3. врегульовані умови щодо видачі кредиту, моменту його надання та повернення, а п. 3.4. спірного договору розмір сплачуваних процентів за користування наданим Банком кредитом визначений сторонами ставкою у 17% річних. Разом із цим, в п. 3.11. сторони передбачили, що у випадку порушення Позичальником встановленого терміну погашення кредиту на умовах овердрафту Позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі 19 процентів річних.

Означений договір з боку Позивача підписано директором Іваненко О.С., відповідний статус якого підтверджується довідкою ЄДРПОУ серії АБ №027467 (а.с.9 т.1) та протоколом № 2 зборів засновників Товариства від 20.03.2001р. (а.с.53). При цьому, повноваження директору Позивача на укладання означеного договору надані безпосередньо рішення загальних зборів засновників, оформлених протоколом № 1 від 12.03.2008р., хоча і за умовами п.п.7.4., 7.10, 7.13. та 7.15 статуту Позивача (а.с.а.с.39-50 т.1) директор не був обмежений у повноважені на укладання цього договору.

В свою чергу, з боку Відповідача спірний договір був підписаний керуючим філією Грабовенко С.П., призначеного на цю посаду протоколом засідання правління Відповідача від 09.04.1999р. (а.с.34 т.1), нотаріально посвідчена довіреність від 10.04.2006р. (а.с.33 т.1) на якого за підписом голови правління Банку передбачала наявність повноважень з укладання і підписання договорів та вчинення правочинів, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, що стосуються діяльності цієї філії та її без балансових відділень. В свою чергу, п. 10 ст. 9 Статуту Відповідача (а.с.а.с.1-26 т.1) до компетенції голови правління Банку відносить, у тому числі, право без довіреності діяти від імені Банку, представляти Банк у всіх підприємствах, установах, організаціях як в Україні, так і за її межами, надання довіреностей, встановлення порядку підпису договорів, інших угод і зобовязань, а згідно п.2. ст.2 та п. 6 ст. 4 Положення про філію Відповідача (а.с.а.с.27-31 т.1) Банк довіряє Філії від імені Банк без особливого на те дозволу вступати в не заборонені законодавством України та внутрішніми документами Банку цивільно-правові відносини, повязані з господарською діяльністю (до якої ст. 3 Положення відносить і кредитування юридичних осіб), і представництво інтересів Банку в межах визначених довіреністю повноважень здійснює саме керуючий філією. Слід також зауважити, що підписанню з боку керуючого філії Відповідача спірного договору передувало позитивне рішення кредитного комітету Головного управління Промінвестбанку в Донецькій області, оформлене протоколом засідання №1270 від 26.03.2008р. (а.с.а.с.36-38 т.1), який затверджено заступником голови правління Анненковим І.В., до повноважень якого в період укладання спірного договору (а.с.а.с.111-113 т.1) Правлінням Банку було віднесено право про прийняття рішення про кредитування на суму до 30000000грн. на одного позичальника.

Здійснення майнового обігу між сторонами за спірним договором підтверджується наданими до матеріалів справи виписками з рахунку та платіжними документами про сплату з позичкового рахунку Позивача грошових коштів у гривнях на користь його контрагентів (а.с.а.с.70-109 т.1). З наданих Банком довідки №724 від 29.12.2010р. та виписок по рахунках (а.с.а.с.14-16 т.2) вбачається, що за спірним договором кредиту за Позивачем обліковується прострочена заборгованість за кредитом в сумі 1582615грн. та за процентами в сумі 200750,92грн.

За таких обставин Позивач наполягає на задоволені позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №383 від 23.07.2010р. (а.с.а.с.20,21 т.1).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного кредитного договору недійсним через відсутність повноважень у сторін на його укладання, нездійснення реєстрації в Національному банку України та наявності положення про збільшений розмір процентів за неправомірне користування кредитом.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

При цьому, враховуючи встановлений ст. 58 Конституції України загальний принцип заборони ретроспективної дії законів і нормативно-правових актів та правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, Законами України „Про Національний банк України” та „Про банки і банківську діяльність” тощо у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, який опосередковує кредитну операцію у розумінні ст.ст. 47, 49 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, кореспондуючі права та обовязки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з кредитування.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позову.

Суд наголошує, що обовязковість доведення наявності факту порушення спірної угодою прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Розяснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України. При цьому, порушення прав/інтересів повинно мати місце саме внаслідок існування спірного договору, законність якого наразі заперечується і оспорюється Позивачем.

Втім, ані із змісту позовної заяви або інших матеріалів справи не вбачається, яким чином Позивач повязує порушення своїх прав через існуванням оспорюваної угоди з наявністю або відсутністю відповідних рішень вищих органів управління Товариства-сторін договору про його укладання (погодження/затвердження) та реєстрації договору Національним Банком України - жодних доказів підтвердження такого факту порушення всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано. Більш того, як вбачається із наявною в матеріалах справи виписок з рахунків та платіжних документів, за спірним договором Позивач як позичальник отримував у кредит грошові кошти в гривнях, що вказує на настання очікуваних при укладанні такого договору позичальником правових наслідків, на які було спрямоване його волевиявлення, незалежно від означених вище обставин, якими обґрунтовано позов.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Кодексу є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Проте, аналіз приведених Позивачем аргументів вказує на необґрунтованість його стверджень щодо незаконності спірного договору з приведених підстав, з огляду на таке.

По-перше, положення правоустановчих документів Позивача та Відповідача, які регламентують повноваження осіб, що підписали спірний договір, самі по собі вказують на достатність у них прав на вчинення такої угоди, а отже припущення про відсутність (перевищення) повноважень не відповідають дійсності. Більш того, наявні в матеріалах справи документи вказують про попереднє прийняття компетентними органами управління сторін рішення про укладання спірного кредитного договору, а доказів спростування чинності означених рішень та довіреності на керуючого філією Банку Позивачем не приведено.

По-друге, положення статутів сторін спірної угоди, свідоцтв про їх державну реєстрацію однозначно вказують про наявність у них статусу резидентів України у розумінні п. 5 ст. 1 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, що у сукупністю із фактом надання кредитних коштів в національній валюті України унеможливлює правомірне розповсюдження на кредитний договір №8 про надання кредиту на умовах овердрафту від 23.08.2008р. згадуваних Позивачем Постанови правління НБУ „Про затвердження положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам” від 17.06.2004р. №270 та Указу Президента України „Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства” від 27.06.1999р. №734/99.

По-третє, законність спірного кредитного договору, який було укладено 28.03.2008р., в принципі не може оцінюватися в контексті згадуваних Позивачем ст. 1056-1 Цивільного кодексу України та відповідної редакції ст. 55 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, оскільки відповідні норми були запроваджені Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку”, який набув чинності лише 10.01.2009р. та не містив застережень про зворотну дію у часі. Більш того, запропоноване Позивачем тлумачення положень п. 3.11 спірного договору як таке, що дозволяє Банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки, є хибним, оскільки сторони за взаємною згодою визначили застосування ставки у розмірі 19% річних відносно періоду протиправного користування кредитом (поза строком його повернення). Застосування такого заходу відповідальності за обопільною згодою цілком узгоджується із приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на що справедливо звертає увагу Відповідач.

Таким чином, ані з точки зору захищуваного права, ані з точки зору факту порушення (невідповідності вимогам чинності правочину за наведеними у позові підставами), заявлені вимоги не можуть визнаватися доведеними доказово та обґрунтованими з правої точки зору, що зумовлює відмову у їх задоволені.

Оскільки причиною виникнення спору є хибне уявлення Позивача про наявність порушення його права (інтересів) та незаконність спірного договору, оскільки згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені судові витрати відносяться на рахунок Позивача і компенсації не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Тоніка”, м. Харцизьк (ідентифікаційний код 20395986) до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 00039002) в особі Відділення Промінвестбанку в м. Харцизьк Донецької області, м. Харцизьк (ідентифікаційний код 09334346) про визнання недійсним укладеного між ними кредитного договору №8 про надання кредиту на умовах овердрафту від 28.03.2008р.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 05.01.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.01.2011р.

Суддя Попков Д.О.