Рішення № 13652596, 17.01.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

17.01.2011

Справа №5002-18/5621-2010

За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідлайф», м. Донецьк (83001, Донецька область, площа Конституції, б. 1; 86126, Донецька область, м. Макіївка, вул. Молодогвардійська, 87, офіс 24 )

До відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпоставка», с. Лиманне (96526, Сакський район, с. Лиманне, вул. Лиманівська, б. 94 )

Про стягнення 222 088,90 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Ходаківський О.О. – представник, довіреність від 01.02.2010 р.

Від відповідача – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідлайф», м. Донецьк – позивач, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпоставка», с. Лиманне – відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі: 171460,00 грн., а також суму нарахованої пені в розмірі 14614,45 грн., 3% річних у розмірі 2366,95 грн., штрафів у розмірі 33647,50 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 257, 258, 509, 526, 530, 610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України, та мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем 18.01.2010 р. був укладений договір купівлі-продажу комбікорму № 50. Відповідно до умов договору позивач зобов’язався поставити на адресу відповідача повнораціонні комбікорми та/або білково-вітамінно-мінеральні концентрати в асортименті, кількості за ціною у відповідності до підписаних сторонами специфікацій, які є невід’ємною частиною зазначеного Договору. Загалом на адресу відповідача в рамках підписаного договору купівлі-продажу комбікорму № 50 від 18.01.2010 р. було поставлено товару на суму 475 125 грн. У відповідності до умов підписаних між позивачем ат відповідачем Специфікацій, відповідач був зобов’язаний здійснити 100% передплату постачає мого товару у строк не пізніше дати їх відвантаження зі складу продавця. Сума простроченої заборгованості відповідача перед позивачем станом на 15 листопада 2010 р. складає 171 460,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 02.12.2010 р. надав затребувані судом документи. Суд залучив надані документи до матеріалів справи.

16.12.2010 р. на адресу господарського суду від позивача надійшло письмове обґрунтування дат виникнення грошового зобов’язання. Суд залучив наданий документ до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання тричі не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією.

Слухання справи відкладалося у порядку передбаченому статтею 77 ГПК України.

Враховуючи, що участь у судових засіданнях є правом відповідача, яким він не скористався, а не його обов’язок, суд вважає можливим розглянути дану справу за відсутністю відповідача у порядку ст. 75 ГПК України на підставі матеріалів, які наявні у справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

18.01.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фідлайф» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продпоставка» укладено договір № 50 купівлі-продажу комбікорму.

Відповідно до пункту 1.1 договору, продавець зобов’язується передати, а покупець прийняти і оплатити повно раціонні комбікорми і/або белково - вітамінно- мінеральні концентрати у кількості, асортименті, по номенклатурі, ціні і умовам поставки відповідно до дійсного договору та спеці фікцій до нього, які є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до ст. 655 ЦК України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ціна та порядок розрахунків передбачені розділами 4 і 5 договору. Так, ціна товару оговорюється для кожної партії окремо і відображається у специфікаціях до дійсного договору. Розрахунки по договору здійснюються покупцем шляхом 100% передплати вартості товару на розрахунковий рахунок продавця, якщо інше не обумовлено у специфікаціях.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивач продав відповідача товар на загальну суму 475125,00 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № ФЛ-0000189 від 20.01.2010 року на суму 25440,00 грн.;

- № ФЛ-0000542 від 23.02.2010 року на суму 99550,00 грн.;

- № ФЛ- 0000762 від 17.03.2010 року на суму 167275,00 грн.;

- № ФЛ-0001206 від 26.04.2010 року на суму 169600,00 грн.

- № ФЛ-0001590 від 26.05.2010 року на суму 13260,00 грн.

Вказаний товар був отриманий відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженої особи відповідача у вищевказаних видаткових накладних, якій засвідчений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпоставка».

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у виконання своїх зобов’язань за договором купівлі-продажу № 50 від 18.01.2010 року лише частково сплачені кошти за товар.

Більш того, відповідач листом від 01.07.2010 року б/н (а.с. 18) гарантував позивачеві оплату коштів за поставлений концентрат і просив розстрочити виплату заборгованості до 01.08.2010 року.

Проте на момент звернення позивача до суду відповідач погасив заборгованість на суму лише 303665,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпоставка» складає 171460,00 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена. Доказів оплати заборгованості у сумі 171460,00 грн. відповідач суду не представив.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання —відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідач не представив суду доказів здійснення оплати позивачеві коштів у сумі 171460,00 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 171460,00 грн. підлягають задоволенню.

Позивач у своїй позовній заяві просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1366,95 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 5.1 договору, розрахунки по договору здійснюються покупцем шляхом 100% передплати вартості товару на розрахунковий рахунок продавця, якщо інше не обумовлено у специфікаціях.

Судом встановлено, що у специфікаціях від 19.01.2010 року, від 15.02.2010 року, від 15.03.2010 року та від 23.04.2010 року зафіксовано, що оплата за продукцію здійснюється шляхом перерахування на розрахунковий рахунок або внесення готівкових коштів у касу постачальника 100% вартості продукції до моменту відвантаження кожної її партії.

Як вище встановлено судом, товар, який було поставлено покупцеві з підписаними специфікаціями, відвантажено покупцеві 20.01.2010 року, 23.02.2010 року, 17.03.2010 року та 26.04.2010 року, що підтверджується видатковим накладними, наявними у матеріалах справи (а.с. 21-24).

Крім того, відповідачу було поставлено товару у рамках договору № 50 від 18.01.2010 року на підставі видаткової накладної № ФЛ-0001590 від 26.05.2010 року на суму 13260,00 грн. Суд звертає увагу, що така купівля-продаж товару здійснювалася без специфікації, а отже застосовуються положення пункту 5.1 договору № 50 від 18.01.2010 року.

Так, як вже було зазначено раніше, розрахунки за поставлений товар повинні здійснюватись у вигляді 100% передплати (п. 5.1 Договору). Таким чином, при прийнятті відповідачем поставленого йому товару та підписанні відповідних видаткових документів у нього виникає зустрічне зобов’язання по оплаті вартості товару на підставі ст. 538 Цивільного кодексу України. Ст. 538 ЦК України передбачено, що виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання. При зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов’язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Причому, якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок (ч. 4 ст. 538 ЦК України).

Аналогічна позиція щодо моменту виникнення строку оплати викладена у постанові Севастопольського апеляційного господарського суд від 23.05.2007 року у справі № 2-7/233-2007.

Проте як вище встановлено судом, відповідач здійснював часткову оплату за товар з порушенням строків оплати, передбачених п. 5.1 договору № 50 від 18.01.2010 року.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, суд знаходить його вірним, у звязку із чим з відповідача підлягає стягненню 3% річних у сумі 2366,95 грн.

У своїй позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача пеню у сумі 14614,45 грн. та штраф у сумі 33647,50 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчинюється у письмовій формі.

Відповідно до п. 7.4 договору, при порушенні строків оплати, передбачених у договорі (специфікації) покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши у судовому засіданні розрахунок суми пені, наданий позивачем, суд погоджується з ним, у зв’язку із чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у сумі 14614,45 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, пунктом 7.1 договору № 50 від 18.01.2010 року передбачено, що у разі порушення строків оплати більш ніж на 30 календарних днів, крім пені покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 10% від суми простроченого платежу на день його виникнення.

Позивач обґрунтовуючи свою позовну вимогу щодо стягнення з відповідача штрафу у сумі 33647,50 грн. вказує на те, що оскільки відповідач по поставці за накладною від 17.03.2010 року не здійснив оплату у сумі 167275,00 грн. протягом 30 календарних днів та по поставці товару за накладною від 26.04.2010 року не здійснив оплату у сумі 169600,00 грн. протягом 30 календарних днів, то позивач нарахував штраф з розрахунку 10% від суми простроченого платежу на день його виникнення, а саме: (166875 грн. х 10%) + (169600 грн. х 10%) = 33647,40 грн.

При цьому позивач зазначив, що сума простроченого платежу на день його виникнення за поставку по накладній від 17.03.2010 року становить 166875,00 грн. (тобто відповідач здійснив передплату у сумі 400,00 грн. за поставку по накладній від 17.03.2010 року).

Перевіривши такий розрахунок позивача, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі звіту по коштам (а.с. 29), який наданий позивачем, кошти у сумі 400,00 грн. дійсно були сплачені відповідачем 13.03.2010 року, проте вони були сплачені за концентрат відповідно до рахунку від 16.02.2010 року, тобто за товар, поставлений відповідно до специфікації від 15.02.2010 року на підставі накладної від 23.02.2010 року на суму 99550,00 грн., а не як передплата за накладною від 17.03.2010 року.

Таким чином, передплата за товар по накладній від 17.03.2010 року була відсутня, а отже позивач був не позбавлений права розрахувати суму штрафу, який виник за поставку товару по накладній від 17.03.2010 року із розрахунку суми боргу у розмірі 167275,00 грн.

Проте позивач розрахував суму штрафу виходячи з прострочки платежу у розмірі 166875,00 грн., що є його правом.

Таким чином, сума штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача становить 33647,50 грн. (16687,50 (як просить позивач)+ 16960,00).

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відносяться на відповідача.

В судовому засіданні 17.01.2011 року судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 20.01.2011 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, ст. ст. 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продпоставка», с. Лиманне (96526, Сакський район, с. Лиманне, вул. Лиманівська, б. 94; код ЄДРПО України 31427737) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідлайф», м. Донецьк (83001, Донецька область, площа Конституції, б. 1; код ЄДРПО України 35710888) заборгованість у сумі 171460,00 грн., 3% річних у сумі 2366,95 грн., пеню у сумі 14614,45 грн., штраф у сумі 33647,50 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 2220,89 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.