Постанова № 13647325, 25.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2011                                                                                           № 13/2133

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           Борисенко І.В.

          Євсіков О.О.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.11.2010

у справі № 13/2133 (Скиба Г.М. .....)

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)

до                                                   ТОВ "Агрофірма Текуча"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 671 394,84 грн. пені

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 671.394,84 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання за договором поставки сільськогосподарської продукції № 460/11-50808 від 18 вересня 2009 р.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.11.2010 р. у справі № 13/2133 (далі – Рішення суду) в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)” і порушено апеляційне провадження у справі № 13/2133.

Представники скаржника у судовому засіданні 25.01.2011 р. підтримали вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.01.2011 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з наступного.

Позивач не звертався до відповідача з вимогами виконання договору № 460/11-50808 від 18 вересня 2009 р., в натурі шляхом допоставки 2270 тонн кукурудзи для кормових потреб; сторони не укладали письмового договору про забезпечення виконання зобов'язання у виді пені; пункт 6.2 зазначеного договору передбачає відповідальність за виконання зобов'язання у більш пізній термін, ніж передбачено пунктом 4.1 спірного договору

Місцевий суд також зазначив, що ст. 13 ЦК України застерігає позивача від зловживання правом, що присутнє в даному випадку.

Крім того, суд першої інстанції застосував вимоги п. 6 ст. 232 ГК України про скорочений строк позовної давності у шість місяців до вимог про стягнення пені - з моменту порушення права позивача (з 1 грудня 2009 р.).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.09.2009 р. між Позивачем та Відповідачем був укладений договір № 460/11-50808 поставки сільськогосподарської продукції (далі - Договір).

За умовами Договору Відповідач (Продавець за Договором) зобов'язався поставити та передати у власність Позивачу (Покупцю за Договором) кукурудзу для кормових потреб врожаю 2009 року (далі - Товар) у загальній кількості 3.000,00 тон., а Позивач зі свого боку зобов'язався прийняти та оплатити вартість такого Товару. Поставка Товару здійснювалася на умовах ЕХW «Франко-Склад» на «Уманський елеватор», ДП ДАК «Хліб України», Черкаська область.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 «Строки та умови поставки» Договору Відповідач мав поставити Позивачу Товар у термін до 30.11.2009 р.

Так, в пункті 5.1. статі 5 Порядок розрахунків визначено, що Позивач здійснює оплату Товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Відповідача у відповідності до реквізитів, зазначених у рахунку Відповідача, протягом 3 (трьох) банківських днів від дати отримання оригіналів наступних документів: рахунку-фактури із зазначенням кількості Товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, всього до сплати; видаткової та податкової накладних, виписаних відповідно до чинного законодавства України; складської квитанції на зерно, що видається елеватором на ім'я Позивача; картки аналізу зерна (форма 47), виданої елеватором (за вимогою Позивача).

На виконання умов Договору Відповідач поставив Позивачу в обумовлений Договором строк лише 830 тон Товару, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 481 від 09.11.2009 р. (серія АТ № 402644), видатковою накладною № РН-000240 від 09.11.2009 р., податковою накладною № 180 від 09.11.2009 р.

Позивач у свою чергу належним чином виконав свої зобов'язання за Договором з оплати поставленої кількості Товару та перерахував на розрахунковий рахунок Відповідача вартість 830 тон Товару, а саме 705.500,00 (сімсот п'ять тисяч п'ятсот) гривень з ПДВ, що підтверджується платіжним доручення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» № 105613 від 10.11.2009 р. (завірена копія міститься в матеріалах справи).

Залишок Товару, а саме 2.170,00 тон, Відповідач мав поставити за умовами п. 4.1 ст. 4 Договору - до 30.11.2009 р.

Станом на дату подання позовної заяви (18.10.2010 р.) Відповідач лише частково виконав свої зобов'язання з поставки Товару та не поставив Позивачу залишок Товару у розмірі 2.170 тон.

В оскаржуваному рішенні місцевий суд дійшов висновку про те, що між сторонами наявні господарські відносини і сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору.

Таким чином, не поставивши своєчасно та в повному обсязі Товар, як це було передбачено умовами Договору, Відповідач не виконав своє зобов'язання за договором, чим порушив вимоги ст.ст. 526, 663 ЦК України, ст. 193 ГК України та умови Договору, зокрема, п. 2.1 ст. 2 «Кількість та якість», а також п. 4.1 ст. 4 «Строки та умови поставки».

При цьому колегія суддів бере до уваги і те, що згідно з п. 9.2 Договору він вступає в силу від дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань, що випливають з даного Договору.

Висновок місцевого суду про те що Позивач не звертався до Відповідача з вимогою про виконання договору поставки № 460/11-50808 в натурі шляхом допоставки 2.170,00 тон кукурудзи для кормових потреб не відповідає обставинам справи.

Так, пунктом 8.1 (статті 8 Арбітраж) Договору передбачено, що всі суперечки та розбіжності, що можуть виникнути за Договором або у зв'язку з ним, Позивач та Відповідач намагатимуться вирішити шляхом переговорів.

На виконання даної умови Договору Позивач намагався врегулювати ситуацію, яка склалася з недопоставкою Товару, насамперед, шляхом переговорів, а також направив Відповідачу відповідний лист вих. 391/1 від 14.05.2010 р. (завірена копія міститься в матеріалах справи), в якому вимагав здійснити належне виконання умов Договору (поставку залишку товару) та сплатити передбачені Договором штрафні санкції.

Одержання листа-вимоги від 14.05.2010 р. № 391/1 Відповідачем підтверджується квитанцією КСД № 2985067 про відправлення/одержання листа та підписом уповноваженої особи про одержання - головним бухгалтером ТОВ «Агрофірма Текуча» Мельник С.В. від 02.06.2010 р.

Однак відповідач не надав відповіді на зазначений лист, а також не здійснив ніяких інших дій у відповідь.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що сторони не уклали письмового договору про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, а також те, що п. 6.2. Договору передбачає відповідальність за виконання зобов'язання у більш пізній термін, ніж передбачено п. 4.1 спірного Договору.

Статтею 3 Цивільного кодексу України встановлені загальні засади цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Підставою господарсько-правової відповідальності за Договором поставки сільськогосподарської продукції є, зокрема, несвоєчасна поставки товару Відповідачем.

Позиція місцевого суду не відповідає положенню ст. 207 ЦК України, в якій встановлено вимоги до письмового правочину.

Зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частина 2 зазначеної статті вказує на те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його Сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреність, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В договорі поставки сільськогосподарської продукції від 18.09.2009 р. № 460/11-50808 сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а тому він вважається укладеним (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ст. 180 ГК України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору. Ця ж стаття містить порядок визначення зазначених істотних умов.

Так, умови про предмет у господарському договорі мають визначати найменування (номенклатуру, сортимент) і кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги щодо їх якості.

Ціни в господарських договорах за загальним правилом установлюються за згодою сторін - вільні ціни (ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.1990 р. № 507-ХІІ).

Строком дії господарського договору є час, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього договору.

Згідно з п. 1.1. Договору від 18.09.2009 р. № 460/11-50808 предметом договору є кукурудза для кормових потреб, врожаю 2009 р., ціна Товару без ПДВ складає 708,33 грн. за метричну тону (п. 3.1 Договору), договір вступає в силу від дати його підписання Сторонами та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань, що випливають з даного Договору (п. 9.2 Договору).

Таким чином, при підписанні Договору Сторони дотримались вимог ст. 207 ЦК України щодо письмової форми правочину, досягнули згоди з усіх істотних умов договору, відповідно до ст. 638 ЦК України, в тому числі щодо відповідальності Сторін, у випадку не виконання своїх обов'язків.

При цьому колегія суддів відзначає, що сторонам не потрібно додатково укладати письмовий договір про способи забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, оскільки основним Договором від 18.09.2009 р. № 460/11-50808 визначено відповідальність як Покупця, так і Продавця, у випадку несвоєчасного виконання своїх обов'язків за Договором, що відповідає вимогам чинного законодавства України.

В оскаржуваному рішенні також зазначено, що місцевий суд застосував вимоги п. 6 ст. 232 ГК України про скорочений строк позовної давності у шість місяців до вимог про стягнення пені. Місцевий суд вказав, що поважності причин пропуску вказаного строку Позивач не надав.

На думку колегії суддів, вказані висновки не відповідають нормам законодавства, які визначають співвідношення таких понять як позовна давність і строк нарахування штрафних санкцій.

Так, у даній справі слід розрізняти поняття обчислення строків позовної давності щодо нарахування пені (ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу) і строку, в межах якого нараховуються штрафні санкції (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу).

Пункт 6.2 статті 6 «Відповідальність сторін» Договору передбачає, що у разі, якщо Відповідач (Продавець) здійснить поставку Товару пізніше, ніж передбачено пунктом 4.1 ст. 4 Договору, то сплачує пеню в розмірі 0,2 % від вартості непоставленого Товару за кожний день прострочення.

Встановлення сторонами такої неустойки вчинене цілком в межах чинного законодавства, в т. ч. ЦК України і ГК України з урахуванням принципу свободи договору.

Не здійснивши поставки частини Товару (2.170,00 тон), Відповідач порушив умови Договору, зокрема п. 4.1, яким був передбачений кінцевий строк поставки Товару – до 30.11.2010 р., тобто, останній день поставки – 29.11.2009 р.

На підставі пункту 6.2 Договору та вимог чинного законодавства Позивачем були нараховані Відповідачу штрафні санкції, а саме: пеня у розмірі 671.394,84 (шістсот сімдесят одна тисяча триста дев'яносто чотири грн. 84 коп.).

Нарахування штрафних санкцій Позивачем здійснено з дотриманням строку нарахування, визначеного в шість місяців: в додатку № 1 до позовної заяви від 18.10.2010 р. № 973/1 кількість днів прострочення виконання зобов'язання становить 182 дні, період – з 30.11.2009 р. по 30.05.2010 р., що відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Щодо позовної давності, то за загальним правилом це - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено спеціальну позовну давність в один рік, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Проте місцевий суд, приймаючи 23.11.2010 р. спірне рішення, не взяв до уваги те, що за зобов'язаннями із визначеним строком виконання строк позовної давності починається зі спливом строку виконання (у даному випадку з 30.11.2009 р. по 30.11.2010 р.), чим порушив норми матеріального права, зокрема ч. 5 ст. 261 ЦК України.

За таких обставин посилання місцевого суду на ч. 6 ст. 232 ГК України як на норму, котра встановлює скорочений шестимісячний строк позовної давності, є помилковим.

Крім того колегія суддів відзначає, що згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи не містять будь-якої заяви відповідача про застосування позовної давності. Не зазначено про таку заяву відповідача ані в самому спірному рішенні, ані в протоколі судового засідання від 23.11.2010 р. – першого і єдиного засідання, в якому був присутній представник відповідача.

З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги визнаються колегією суддів обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

За таких обставин апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 23.11.2010 р. у справі № 13/2133 скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків апеляційного суду.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Також відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача (апелянта) державне мито, сплачене за подання апеляційної скарги, в сумі 3.357,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 69, 75, 99, 101, 104-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)” задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду Черкаської області від 23.11.2010 р. у справі № 13/2133 скасувати.

3.          Постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Текуча” (20380, Черкаська обл., Уманський район, с. Текуча, вул. Перемоги, 5, ідент. код. 14371036) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)” (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 11, кв. 3, ідент. код 20027449) пеню у розмірі 671.394,84 грн., державне мито у розмірі 6.713,94 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Текуча” (20380, Черкаська обл., Уманський район, с. Текуча, вул. Перемоги, 5, ідент. код. 14371036) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)” (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 11, кв. 3, ідент. код 20027449) державне мито у розмірі 3.357,00 грн.

6.          Видачу наказів доручити Господарському суду Черкаської області.

7.          Матеріали справи № 13/2133 повернути до Господарського суду Черкаської області.

8.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      Шипко В.В.

Судді                                                                                          Борисенко І.В.

                                                                                          Євсіков О.О.