Рішення № 136414715, 11.05.2026, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/10564/25

Провадження №2/751/49/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2026 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

у складі: головуючого-судді Діденко А. О.

секретаря судового засідання Рак Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,,

Встановив:

Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 102 121,02 грн, а також понесених судових витрат.

Мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням умов кредитного договору.

Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 16 грудня 2025 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

02.01.2026 відповідач надіслала відзив на позовну заяву, в якій просила відмовити в задоволенні позову.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, у позовній заяві просить провести розгляд справи без участі представника АТ «СЕНС БАНК», у разі неявки відповідача не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась у встановленому законом порядку, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не зверталась.

За правилом частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 09.01.2014 ОСОБА_2 підписанням анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках продукту «Максимум» акцептувала публічну пропозицію «Альфа-Банк» разом із довідкою про умови кредитування з використанням картки « ОСОБА_3 », у зв`язку з чим між банком та відповідачем було укладено договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, на підставі чого банком було відкрито рахунок № НОМЕР_1 у гривні та випустив платіжну картку DMC Gold строком на два роки з моменту її випуску. Ліміт відновлювальної кредитної лінії становить 75000 грн. Сума кредиту, що є доступною клієнту на момент видачі картки та підписанням угоди, складає 500 грн. Процентна ставка за користування коштами відновлювальної лінії складає 30% річних на торгові операції та операції зняття коштів.

Із наданих позивачем документів, зокрема виписки по рахунку ОСОБА_1 за кредитною карткою за період із 09.01.2014 14.05.2026 вбачається, що відповідач отримала від кредитодавця обумовлені укладеним між сторонами кредитним договором кредитні кошти в повному обсязі шляхом встановлення кредитного ліміту та користувалась ними протягом зазначеного періоду, однак порушила умови вказаного договору, у зв`язку з чим має прострочену заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 14.05.2025 становить 102 121,02 грн та складається з наступного: 64 738,52 грн - прострочене тіло кредиту; 37 382,50 грн - відсотки за користування кредитом.

12.08.2022 АТ «Альфа-Банк» змінило своє найменування на АТ «Сенс Банк», що вбачається з наявних у матеріалах справи витягів з Державного реєстру банків та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

03.04.2025 та 10.10.2025 АТ «Сенс Банк» на адресу відповідача було направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, в якій ОСОБА_1 повідомлялась про необхідність протягом 30 календарних днів із моменту отримання відповідної письмової вимоги банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст.638 ЦК України).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності заборгованості, оскільки з долучених до матеріалів справи та досліджених судом виписок з рахунку чітко встановлюється факт зняття грошових коштів та їх неповернення у повному обсязі.

Водночас, 10.06.2017 року набув чинності ЗУ «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» - до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, ЗУ «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» - Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року за №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року за №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит - банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит - загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог ЗУ «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.11, ч. 5 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі за №496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29.11.2023 року у справі за №461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі за №202/5330/19 зазначено, що, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст.11 ЗУ «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення п. 1.2 та розд. 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 року у справі за №727/5461/23.

Згідно з наданою позивачем випискою з особового рахунку, за період з 09.01.2014 року по 14.05.2025 рік, відповідачкою було сплачено кошти за розрахунково-касове обслуговування кредиту в розмірі 7 084,45 грн, які, на думку суду, стягнуті позивачем неправомірно. Доводи щодо правильності проведених розрахунків позивачем на час розгляду справи не оспорені та не спростовані.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що грошові кошти, сплачені за розрахунково-касове обслуговування за вказаний період, не підлягають стягненню з відповідачки та підлягають виключенню із загальної суми заборгованості, оскільки таке нарахування не було погоджено сторонами під час укладення договору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 95 036,57 грн.

Щодо вимоги відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно ст. 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві а перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Частиною 1 ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Дію карантину, встановленого зазначеною Постановою, було продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30.06.2023.

Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно з 12.03.2020 по 30.06.2023.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, дію якого неодноразово було продовжено та який діє до тепер.

За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Згідно Закону № 4434-IXвід 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» зазначений пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України скасовано з дня набрання ним чинності.

Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум» від 14.01.2014 укладений між сторонами строком дії кредитної лінії 1 рік з можливістю пролонгації кредитної лінії на новий строк за умови дотримання клієнтом умов договору. З вказаними умовами відповідач був ознайомлений під підпис. Крім того, з виписки по руху коштів вбачається, що 07.02.2022 відповідач здійснив повернення кредиту у сумі 1400 грн, тобто вчинив дії по визнанню боргу.

Починаючи з лютого 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії встановленого Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який тривав до 24 години 00 хвилин 30.06.2023, а починаючи з 24.02.2022 перебіг позовної давності, визначений Цивільним Кодексом, зупинявся на період дії воєнного стану в Україні по 04.05.2026.

З урахуванням наведених вище правових норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, а тому оскільки позов задоволено на 93,06%, судовий збір слід стягнути в розмірі 2 254,28 грн.

В обґрунтування розміру понесених позивачем у цій справі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 616,50 грн до матеріалів справи надано копії таких документів: довіреності № 024539/25 від 22.07.2025 на уповноваження АТ «Сенс Банк» адвоката Цимбала В.І. представляти його інтереси на підставі договору про надання правової допомоги №1006 від 28.01.2025; договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025, укладеного між АТ «Сенс Банк» та АО «СмартЛекс» в особі керуючого Лойфера А.Е., відповідно до якого винагорода виконавця (гонорар) становить - за підготовку і подання позовної заяви до суду - 375,00 грн, за отримання рішення суду - 225,00 грн, комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника - 7,85%.

Відповідно до положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові від 14.11.2024 у справі № 161/629/23 Верховний Суд зробив висновок про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Дослідивши подані представником позивача докази та матеріали справи, суд вважає обгрунтованими витрати позивача за підготовку і подання позовної заяви до суду 375 грн та за отримання рішення суду 225 грн. Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу становлять 649,56 грн (375 грн + 225 грн + 63 140,26 грн заборгованості * 7,85% /100).

Відтак, суд вважає, що обґрунтованими та співмірними в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 649,56 грн та які підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд,

Ухвалив:

Позов Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованість у розмірі 95 036 (дев`яносто п`ять тисяч тридцять шість) гривень 57 копійок.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 254 (дві тисячі двісті п`ятдесят чотири) гривні 28 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 649 (шістсот сорок дев`ять) гривень 56 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - Акціонернетовариство «Сенс Банк» (місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, код ЄРДПОУ 23494714)

Відповідач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Суддя А.О.Діденко