Постанова № 13635828, 20.01.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-12071/10/2670 (у 4-х томах) та (10 -ти томах додатків) Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Ізмайлова Т.Л.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Ізмайлової Т.Л.,

суддів - Троян Н.М., Шостака О.О.,

при секретарі - Комісаренко В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2010 року у справі за адміністративним позовом Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»звернулася до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, у якому просила визнати нечинними податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0000514120/3 від 17 вересня 2007 року, № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0001233120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0000814120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0000824120/3 від 18 вересня 2007 року та № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2007 року, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року, вказаний адміністративний позов було задоволено частково визнано протиправними податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0000514120/3 від 17 вересня 2007 року, № 0001233120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0000814120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0000824120/3 від 18 вересня 2007 року та № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 61817637 грн. 12 коп. основного платежу та 30908818 грн. 60 коп. штрафних санкцій, на загальну суму 92726455 грн. 72 коп. та № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 4395620 грн. 00 коп. основного платежу та 4336768 грн. 60 коп. штрафних санкцій, на загальну суму 8732388 грн. 00 коп.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2010 року постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року було скасовано в частині визнання протиправними податкових повідомлень-рішень СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року, № 0000514120/3 від 17 вересня 2007 року та № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року у повному обсязі, а податкових повідомлень-рішень № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 53031407 грн. 94 коп. основного платежу та 26515703 грн. 97 коп. штрафних санкцій, на загальну суму 7954711 грн. 91 коп. та № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 5966992 грн. 00 коп. та 62179 грн. 00 коп. та направлено справу в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами повторного розгляду адміністративного позову ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»у частині, визначеній ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2010 року, окружним адміністративним судом м. Києва 08 жовтня 2010 року було ухвалено постанову про часткове задоволення позову, а саме визнано протиправними податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»та СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП подали апеляційні скарги. Позивач просить суд скасувати постанову суду від 08 жовтня 2010 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а відповідач просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та прийняти рішення про відмову у визнанні протиправним податкового повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року. В своїй апеляційній скарзі апелянти посилаються на незаконність, необєктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції ряду норм матеріального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, що, в свою чергу, призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи , доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково та скасувати постанову суду від 08 жовтня 2010 року в частині виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було проведено виїзну планову перевірку ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 01 жовтня 2006 року, про що складено акт перевірки № 141/41-20/30019801 від 26 січня 2007 року.

ДПІ у м. Львові було проведено виїзну планову перевірку Львівської філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз»ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01 січня 2005 року по 30 вересня 2006 року, про що складено акт № 24/23-3/25560823 від 30 січня 2007 року.

Податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, які є предметом оскарження у даній справі, були винесені на підставі вказаних актів перевірки та ґрунтуються на висновках, зроблених в них.

Перевіряючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 2648261 грн. 07 коп. колегія суддів керується наступним.

Судом першої інстанції було встановлено, що протягом 1999-2000 років між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»були укладені договори купівлі - продажу цінних паперів. Згідно вказаних договорів позивач придбав у ДК «Газ України»векселі на загальну суму 13266305 грн. 16 коп.

При цьому, ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»не були емітентом вказаних цінних паперів.

Між ДК «Газ України»та ВАТ «Львівгаз»був укладений договір про відступлення права вимоги № 14/05-1413 від 01 червня 2005 року. Згідно умов вказаного договору первісний кредитор (ДК «Газ України») відступив новому кредитору (ВАТ «Львівгаз») право вимоги до ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»на суму 13266305 грн. 16 коп.

Згідно з п. 1.2. договору про відступлення права вимоги № 14/05-1413 від 01 червня 2005 року до ВАТ «Львівгаз»переходить право вимагати від позивача належного виконання зобовязання за договорами, відповідно до яких ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтозаг України»придбала у ДК «Газ України»векселі на суму, емітовані третіми особами.

Заявами про припинення зобовязання зустрічними однорідними вимогами №№ 01-3387 та 01-3406 від 02 червня 2005 року ВАТ «Львівгаз»зменшило дебіторську заборгованість позивача на загальну суму 13266305 грн. 16 коп.

Таким чином, договори купівлі-продажу векселів, які у 1999-2000 роках були укладені між позивачем та ДК «Газ України»вважаються повністю виконаними з 02 червня 2005 року.

У звязку з виконанням вказаних договорів ДК «Газ України»виписало ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»податкову накладну № 13181 від 30 червня 2005 року на загальну суму 15919566 грн. 19 коп., з яких ПДВ складає 2653261 грн. 03 коп.

На підставі вказаної податкової накладної позивачем було у червні 2006 року сформовано податковий кредит на суму 2653261 грн. 03 коп.

Під час проведення перевірки позивача СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було зроблено висновок про те, що податкова накладна № 13181 від 30 червня 2005 року не може бути підставою для нарахування податкового кредиту з огляду на те, що виписана з порушенням пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», а також за своїм змістом не відповідала вимогам пп. 7.2.1, 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2010 року було зазначено, що судам слід було визначити, чи виникло у ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»право на включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по бартерній операції з використанням векселів відповідно до положень п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

На виконання вимог ухвали суду касаційної інстанції суд першої інстанції дослідив характер договорів, що укладалися між позивачем та ДК «Газ України»з приводу купівлі-продажу векселів, та дійшов висновку про те, що операції з векселями не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, а їх бартерний характер у відповідності до п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»не надає права ДК «Газ України»виписувати покупцю податкову накладну, а ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»формувати на підставі вказаної податкової накладної податковий кредит.

Вказаний висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції виходив з того, що у разі якщо векселі виступаютьокремим предметом договору купівлі-продажу, міни чи інших договорів, питання оподаткування податком на додану вартість таких операцій визначається з урахуванням абз. 1 пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно вказаної норми Закону не є об'єктом оподаткування операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»вексель є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

У звязку з цим судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що договори купівлі-продажу векселів, укладені між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», є операціями, які звільнені від оподаткування.

Колегія суддів вважає, що положення абз. 1 пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»не поширюються на правовідносини, які виникли між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», з огляду на наступне.

У вказаній нормі права йде мова не про будь-які операції з векселями, а лише про ті, які повязані з їх випуском (емісією), розміщенням у будь-які форми управління та продажем. При цьому, під продажем векселя мається на увазі його погашення чи викуп.

До даних правовідносин вказана норма закону могла бути застосована лише в тому випадку, якщо емітентом отриманих позивачем векселів була ДК «Газ України», а передані вказаною компанією цінні папери забезпечували позивачу вимагати сплату визначеної у векселі суми, або у випадку, якщо емітентом вказаних векселів була ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», яка здійснює викуп власних цінних паперів.

Як раніше зазначалося, ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»не були емітентами цінних паперів, які були предметом укладеного між ними договору купівлі-продажу.

Вказані висновки колегії суддів підтверджуються положеннями абз. 2 пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого норми цього підпункту (абз. 1 пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 вказаного Закону) не застосовуються до операцій з продажу, зокрема, цінних паперів, до яких належать і векселі.

Таким чином, абз. 2 пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»вказує на те, що не всі операції з векселями звільнені від оподаткування.

Колегія суддів наголошує, що у абз. 1 вищевказаного положення закону під терміном «продаж»векселя мається на увазі погашення векселя його емітентом або викуп векселя у емітента, в той час як у абз. 2 здійснення будь-яких інших операцій, які передбачають перехід права власності на вексель від однієї особи до іншої.

Положення абз. 2 пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»кореспондуються із п. 1.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який передбачає випадки, коли вексель виступає у договірних правовідносинах як товар.

Так, згідно вказаної норми податкового права товари матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що в операціях купівлі-продажу, які відбулися між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»векселі виступали в якості товару.

При вирішенні питання оподаткування податком на додану вартість операцій купівлі-продажу векселів слід керуватися положеннями пп. 3.1.1 п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно яких поставка товарів є об'єктом оподаткування вказаним податком.

Таким чином, договори купівлі-продажу векселів є операціями, що оподатковуються податком на додану вартість.

У звязку з цим колегія суддів приходить до висновку про те, що ДК «Газ України»було виписано податкову накладу № 13181 від 30 червня 2005 року з дотриманням пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З приводу посилань податкового органу та суду першої інстанції на порушення пп. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» колегія суддів зазначає наступне.

В оскаржуваній постанові зазначено, що вищезгадана податкова накладна не містить всіх обовязкових реквізитів, а саме опису (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількості (обсягу, об'єму) та ціни поставки без врахування податку. У графі «одиниця виміру товару» та «ціна продажу без урахування ПДВ»накладної містить перелік неідентифікованих векселів та посилання на Договір уступки, за яким поставка векселів не здійснювалась.

Колегія суддів вважає, що з огляду на складення податкової накладної № 13181 від 30 червня 2005 року особою, яка зареєстрована як платник на додану вартість, у звязку з укладенням та фактичним виконанням операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, окремі недоліки у її заповненні, не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту.

Крім того, з пояснень представника позивача вбачається, що ДК «Газ України»у червні 2006 року задекларувала доходи, отримані у звязку з виконанням договорів купівлі-продажу векселів, укладених з ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України», та перерахувала до бюджету відповідну суму податку на додану вартість. Вказані обставини не заперечуються представниками відповідача.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем у червні 2006 року було правомірно сформовано податковий кредит на підставі податкової накладної № 13181 від 30 червня 2005 року, виданої ДК «Газ України», та, відповідно, зменшено свої податкові зобовязання з податку на додану вартість, а донарахування СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП позивачу податкових зобовязань із вказаного податку на суму 2653261 грн. 03 коп. необґрунтованим.

У звязку з цим судова колегія вважає необхідним визнати податкове повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 2648261 грн. 07 коп. протиправним.

Перевіряючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 50125546 грн. 87 коп. колегія суддів керується наступним.

Вказана сума податкових зобовязань податковим органом була донарахована позивачу у звязку з тим, що в червні 2006 року ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»до складу податкового кредиту було віднесено суму у розмірі 50125546 грн. 87 коп., яка не підтверджена податковими накладними.

Позивач визнав, що вказана сума ним була включена до складу податкового кредиту за відсутності відповідних податкових накладних та з приводу декларації з податку на додану вартість за червень 2006 року пояснив наступне.

Протягом січня-травня 2006 року ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»при формуванні та поданні податкових декларацій з податку на додану вартість завищило податкові зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 82912926 грн. 64 коп., а саме:

- при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2006 року до складу податкових зобовязань з податку на додану вартість були помилково включені зобовязання з ПДВ на суму 33144239 грн. 95 коп.;

- при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2006 року до складу податкових зобовязань з податку на додану вартість були помилково включені зобовязання з ПДВ на суму 6320899 грн. 47 коп.;

- при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2006 року до складу податкових зобовязань з податку на додану вартість були помилково включені зобовязання з ПДВ на суму 19034860 грн. 58 коп.;

- при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2006 року проведено часткове коригування зазначених вище помилок шляхом зменшення зобовязань з податку на додану вартість квітня 2006 року на суму 717500грн.

- при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2006 року до складу податкових зобовязань з податку на додану вартість були помилково включені зобовязання з ПДВ на суму 25130426 грн. 64 коп.

При цьому, зобовязання, які були включені до вищевказаних податкових декларацій були відображені у книзі продажу як операція з продажу контрагенту «Дочірня компанія «Укртрансгаз». Зважаючи на те, що продавцем та покупцем була одна й та ж особа, операція продажу в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість»не мала місця, а тому нарахування зазначених зобовязань з ПДВ є неправомірним.

Відповідач визнає те, що вказані помилки дійсно мали місце та призвели до завищення позивачем своїх зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 82912926 грн. 64 коп.

Позивач зазначає, що з огляду на завищення своїх податкових зобовязань у попередніх податкових періодах ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»при підготовці декларації з податку на додану вартість за червень 2006 року здійснило коригування зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 61125546 грн. 87 коп.

Право платника податку на здійснення корегування самостійно визначених податкових зобовязань передбачене п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно абз. 2 та 3 п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Коригування на суму 11000000 грн. 00 коп. було здійснене шляхом зменшення зобовязань з податку на додану вартість (сторнування помилково нарахованих зобовязань з податку на додану вартість), що відповідає порядку, встановленому для подачі податкових декларацій.

Разом з тим, коригування на суму 50125546 грн. 87 коп. позивачем було здійснене шляхом збільшення податкового кредиту на зазначену суму.

Колегія суддів погоджується з висновком СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, закріпленим у акті перевірки № 141/41-20/30019801 від 26 січня 2007 року, та висновком суду першої інстанції, що зазначеним у постанові від 08 жовтня 2010 року, про те, що коригування позивачем податкових зобовязань на 50125546 грн. 87 коп. було здійснене з порушенням Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України № 166 від 30 травня 1997 року та вимог пп. 7.2.6 п. 7.2 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Також колегія суддів вважає правильним висновок як відповідача, так і суду першої інстанції про те, що позивачем дійсно було занижено свої податкові зобовязання з податку на додану вартість у червні 2006 року на суму 50125546 грн. 87 коп.

Разом з тим, колегія суддів вважає неправомірним донарахування позивачу вказаної суми податкових зобовязань з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 2 п. 2.5 наказу ДПА України «Про затвердження Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби»№ 110 від 17 березня 2001 року податкове повідомлення-рішення це рішення керівника органу державної податкової служби щодо сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій (у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів. Таке рішення приймається за результатами перевірок платника податків.

Згідно п. 1.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10 серпня 2005 року за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства довідка.

Акт службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Таким чином, законом визначено, що податкове повідомлення-рішення приймається за результатами проведення перевірки. Носієм доказової інформації про виявлені під час перевірки порушення є акт. Прийняття податкового повідомлення-рішення з інших підстав не передбачено.

В акті перевірки № 141/41-20/30019801 від 26 січня 2007 року зазначено, що СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було проведено перевірку ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»за період з 01 січня 2005 року по 01 жовтня 2006 року.

Тобто, предметом перевірки була також діяльність позивача за період з січня по травень 2006 року, у якому відбулося помилкове завищення податкових зобовязань.

У п. 3.1.5 акту перевірки № 141/41-20/30019801 від 26 січня 2007 року визнає факт завищення позивачем своїх податкових зобовязань з податку на додану вартість за вказаний період на суму 82912926 грн. 64 коп.

З урахуванням наявного завищення податкових зобовязань колегія суддів вважає, що фактичного заниження податкових зобов?язань з податку на додану вартість на суму 50125546 грн. 87 коп. не відбулося.

Разом з тим, вказана обставина не була врахована відповідачем при винесенні податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 50125546 грн. 87 коп.

На думку колегії суддів при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП повинна була діяти у відповідності до абз. «б»пп. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»і врахувати усі випадки, як заниження так і завищення суми податкових зобовязань.

Разом з тим, відповідачем було враховано лише заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 50125546 грн. 87 коп. та не враховано факт їх завищення на суму 82912926 грн. 64 коп., що призвело до зайвого донарахування податкового зобовязання.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок, яким ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»були виключено з податкової декларації з податку на додану вартість із податкового кредиту суму 50125546 грн. 87 коп.

Згідно штампу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, який міститься на копії вказаного уточнюючого розрахунку, відповідачем такий розрахунок було отримано 19 лютого 2007 року.

Таким чином, на час винесення податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року обставина, яка стала підставою для донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 50125546 грн. 87 коп. (неправомірне збільшення податкового кредиту на вказану суму), відпала.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні підстави для зобовязання позивача перерахувати до бюджету 50125546 грн. 87 коп. в якості заборгованості з податку на додану вартість.

У звязку з цим колегія суддів вважає необхідним задовольнити вимогу ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 50125546 грн. 87 коп.

Перевіряючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 257600 грн. 00 коп. колегія суддів керується наступним.

Згідно висновків акту перевірки № 141/41-20/30019801 від 26 січня 2007 року підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 257600 грн. 00 коп. відбулося у звязку з тим, що у лютому 2005 року ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»не було нараховано податок на додану вартість з балансової вартості повернутого в державну власність обєкта незавершеного будівництва.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до контракту № 319 від 24 червня 1998 року ДК «Укртрансгаз»(філія УМГ «Донбастрансгаз») придбала у ТОВ «Інтербіс»об'єкт незавершеного будівництва гараж-профілакторій на 50 автомобілів, вартістю 950000 грн. 00 коп.

Протягом 2000-2003 років відбулося збільшення балансової вартості вказаного об'єкту, яка станом на 01 січня 2005 року складала 1288650 грн. 00 коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18 жовтня 2004 року по справі №10/271-ПД за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»було розірвано контракт купівлі-продажу незавершеного будівництва №319 від 24 червня 1998 року та зобов'язано ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»передати гараж-профілакторій на 50 автомобілів до державної власності.

Згідно акту приймання-передачі об'єкта приватизації, що повертається за рішенням суду у державну власність, від 24 лютого 2005 року об'єкт незавершеного будівництва гараж-профілакторій на 50 автомобілів УМГ «Донбастрансгаз»було повернуто Регіональному відділенню ФДМУ по Донецькій області.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 червня 2010 року було зазначено, що для вирішення питання про оподаткування операції з передачі вказаного обєкта у державну власність слід встановити чи придбавався вказаний обєкт як основний фонд чи як товар.

На виконання вказівки суду касаційної інстанції судом першої інстанції було проведено аналіз законодавства, яке розкриває сутність понять «основні фонди»та «товар». За підсумками проведеного аналізу судом першої інстанції було вірно визначено, що гараж-профілакторій на 50 автомобілів в цілях оподаткування слід класифікувати як основний фонд.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що операція з безоплатного повернення гаражу-профілакторію на 50 автомобілів до державної власності оподатковується за правилами, встановленими п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на наступне.

У відповідності до абз. 1 п. 4.9 ст. 4 вказаного Закону якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

З огляду на те, що вищезазначений обєкт позивачем було безоплатно передано до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, яке не є платником податку на додану вартість, відповідачем було зроблено висновок про те, що позивач зобовязаний був. у відповідності до абз. 1 п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», сплатити до бюджету 20 відсотків вартості гаражу-профілакторію на 50 автомобілів.

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача та суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що суперечить абз. 2 п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно вказаного положення закону правила цього пункту (абз. 1 п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість») не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Колегія суддів вважає, що за змістом абз. 2 п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»правила, встановлені абз. 1 п. 4.9 ст. 4 вказаного Закону не застосовуються у випадку виникнення будь-яких обставин, що не залежать від волі платника податків, які позбавляють його можливості використовувати основний фонд у майбутньому.

Такою обставиною у даному випадку є рішення господарського суду Донецької області від 18 жовтня 2004 року.

З огляду на те, що такий основний фонд, як гараж-профілакторій на 50 автомобілів, у майбутньому не може використовуватися ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»у звязку з обставинами, які виникли без згоди позивача, колегія суддів вважає, що операція по передачі вказаного обєкта у власність держави не підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що адміністративний позов ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»в частині вимог про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 257600 грн. 00 коп. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Перевіряючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції про задоволення вимог ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року на суму 2545100 грн. 00 коп. колегія суддів керується наступним.

Вказаним податковим повідомленням-рішенням було визначено позивачу податкові зобовязання за платежем «частина прибутку (доходу)»за 9 місяців 2006 року.

У відповідності до ст. 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»господарські організації: державні, в тому числі казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства , а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу).

Засновником та власником ДК «Укртрансгаз»є НАК «Нафтогаз України», у звязку з чим позивач належить до кола осіб, на яких покладається обовязок сплачувати до Державного бюджету України частину прибутку (доходу).

Згідно ч. 7 ст. 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»порядок і норматив відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України з інформуванням Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (крім порядку і нормативу відрахування частини прибутку (доходу) господарських організацій, які належать до комунальної власності або у статутних фондах яких є частка комунальної власності, які встановлюються відповідними радами).

Постановою КМ № 678 від 17 травня 2006 року було затверджено Порядок і нормативи відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році.

Згідно п. 6 вказаного Порядку частина прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду державного бюджету, розраховується господарськими організаціями відповідно до порядку, встановленого Державною податковою адміністрацією.

Наказом ДПА України № 421 від 19 липня 2006 року було затверджено Порядок складання та форму Розрахунку частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році, та порядок його.

Зазначений Порядок складання Розрахунку був зареєстрований у Міністерстві юстиції України лише 03 серпня 2006 року за№ 929/12803.

У звязку з цим судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що вказаний Порядок був обовязковим для позивача лише з 03 серпня 2006 року.

Відповідно до п.1 вищезазначеного Розрахунку частини прибутку (доходу) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду.

Таким чином, на дату прийняття постанови КМ України № 678 від 17 травня 2006 року та набрання чинності наказом ДПА України № 421 від 19липня 2006 року, а саме 03 серпня 2006 року, строк складання Розрахунку за перший квартал 2005 року вже минув.

Постановою КМ України № 874 від 24 червня 2006 року було затверджено консолідований фінансовий план НАК «Нафтогаз України».

Згідно п. 3 вказаної постанови частина прибутку, яка підлягала сплаті до бюджету, визначається фінансовим планом ДК «Укртрансгаз».

Листом НАК «Нафтогаз України»№ 8/11-1017-5881 від 17 серпня 2006 року до відома позивача доводилося, що відповідно до консолідованого фінансового плану НАК «Нафтогаз України»на 2006 рік дивіденди та частина прибутку (доходу), що має бути перерахована Компанією у поточному році до державного бюджету України, дорівнює нулю.

Фінансовий план ДК «Укртрансгаз», затверджений Міністерством палива та енергетики України.

У звязку з цим судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що у ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтозаг України»був відсутній обовязок нараховувати та сплачувати частину прибутку до бюджету за 9 місяців 2006 року.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року.

Перевіряючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000514120/3 від 18 вересня 2007 року про донарахування позивачу податкових зобовязань за платежем «авансовий внесок з податку на прибуток»на суму 2483050 грн. 00 коп., штрафних (фінансових) санкцій на суму 4966100 грн. 00 коп., а всього 7449150 грн. 00 коп. колегія суддів керується наступним.

Згідно акту перевірки № 141/41-20/30019801 від 26 січня 2007 року в порушення пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»здійснила виплату частини прибутку (доходу) до загального фонду бюджету (дивідендів) за 2004 та І кв.2005 без попередньої або одночасної сплати авансового внеску з податку на прибуток у сумі 2483050 грн. 00 грн.

Висновок податкового органу про донарахування позивачу 2483050 грн. 00 грн. судом першої інстанції був визнаний обґрунтованим з огляду на наступне.

У декларації з податку на прибуток ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»самостійно задекларувала свої зобовязання по сплаті частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду Державного бюджету України на загальну суму 9932200 грн. 00 коп., сплата яких позивачем та відповідачем не заперечується.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

З посиланням на вказані норми судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що даним епізодом позивач самостійно визначив податкові зобовязання по сплаті частини прибутку (доходу), у звязку з чим обовязок перерахувати до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток, передбачений пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є узгодженим та оскарженню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на помилковому ототожненні понять «дивіденди», про які йде мова у пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та «виплата частини прибутку (доходу) до загального фонду бюджету».

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»у декларації з податку на прибуток було задекларовано та сплачено до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу) на загальну суму 9932200 грн. 00 коп.

Разом з тим, сплата частини прибутку до загального фонду бюджету є обставиною, з якою пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»повязує виникнення обовязку вносити до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток.

Так, обовязок державних, казенних підприємств та їх об'єднань і дочірніх підприємств, а також акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств сплачувати до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу) був передбачений ст. 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»та ст. 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік».

В той час як у відповідності до абз. 1 пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Згідно абз. 4 пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 вказаного Закону це правило поширюється також на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому відповідно державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

Таким чином, пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з посиланням на який відповідачем були нараховані податкові зобовязання на суму 2483050 грн. 00 грн., зобовязує вносити до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток лише державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства та підприємства-емітенти корпоративних прав, які приймають рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Обовязок сплачувати авансовий внесок з податку на прибуток у разі перерахування до загального фонду бюджету прибутку (доходу) на підставі ст. 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»та ст. 65 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»положеннями пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено.

Перевіряючи наявність обставин, з настанням яких виникає обовязок сплати до авансового внеску з податку на прибуток колегія суддів керується наступним.

ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»не є державним некорпоратизованим, казенним або комунальним підприємства у розумінні ст.ст. 74, 76, 78 Господарського кодексу України, оскільки засновником не є держава чи територіальна громада в особі уповноважених органів.

На підтвердження вказаної обставини позивачем було надано суду Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 321697. У вказаному витязі в графі «дані про розмір статутного фонду (статутного або складеного капіталу), сплаченого на дату державної реєстрації та дата закінчення його формування»зазначено «6494611600.00 грн., 1494611600.00 грн.», а у графі «перелік засновників (учасників) юридичної особи»зазначено «НАК «Нафтогаз України», розмір внеску до статутного фонду 6494611600.00 грн.».

Таким чином, єдиним засновником ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»є НАК «Нафтогаз України».

Також судом встановлено, що у 2004-2005 роках позивачем не приймалося рішень про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Вказана обставина підтверджується завіреними копіями Звіту про фінансові результати за 2004 рік та Звіту про фінансові результати за 2005 рік.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що у 2004-2005 роках ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»не було платником податку такого податкового зобовязання, як авансовий внесок з податку на прибуток, що передбачений пп. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на викладене нарахування СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП позивачу податкових зобовязань за платежем «авансовий внесок з податку на прибуток»на суму 2483050 грн. 00 коп. та, відповідно, штрафних (фінансових) санкцій на суму 4966100 грн. 00 коп., а всього 7449150 грн. 00 коп. є безпідставним, у звязку з чим податкове повідомлення-рішення № 0000514120/3 від 18 вересня 2007 року слід визнати протиправним.

Перевіряючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 5966992 грн. 00 коп. колегія суддів керується наступним.

Згідно акту перевірки № 141/41-20/30019801 від 26 січня 2007 року позивачем було порушено пп.4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме не включено до складу валового доходу за І квартал 2006 року вартість послуг по транзиту газу за період з жовтня 2005 року по січень 2006 року по напрямках транзиту з ПГС Ужгород, з ПГС через Берегово та з ПГС через Дроздовичі, в розмірі 5966992грн. 00 коп.

Судом першої інстанції встановлено, що між НАК «Нафтогаз України»(Замовник) та ДК «Укртрансгаз»(Виконавець) були укладені договори на транзит природного газу через територію України № 05.11-2 від 12 січня 2005 року та №116-47 від 03 лютого 2006 року.

Згідно умов вказаних договорів Виконавець зобов'язується здійснити транзит природного газу через територію України, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги. Виконавець приймає газ в загальному потоці на пунктах здачі-приймання на кордоні України з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Республікою Молдова в момент його надходження в газотранспортну систему України та здійснює транзит газу через територію України до пунктів здачі-приймання на кордоні України з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею і Молдовою. Послуги по транзиту газу оформлюються Замовником і Виконавцем актами здачі-приймання послуг по транзиту газу. В зазначених актах вартість наданих Виконавцем Замовнику послуг по транзиту газу за звітний місяць визначається на підставі актів здачі-приймання газу. Вартість послуг за місяць узгоджується сторонами щомісячно та зазначається у додаткових угодах до даного договору.

СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП в акті перевірки № 141/41-20/30019801 від 26 січня 2007 року було зазначено, що акти здачі-приймання послуг по транзиту газу за жовтень 2005 року, за листопад 2005 року, за грудень 2005 року та за січень 2006 року складені без узгодження сторонами вартості послуг. У вказаних актах були зазначені дані про напрямок поставокта кількість газу, проте відстань поставок і сума (вартість послуги) не визначено.

Під час проведення перевірки відповідачем були досліджені акти здачі-прийомки послуг по транзиту газу за період з лютого 2006 року по вересень 2006 року, що були підписані позивачем та НАК «Нафтогаз Україна»та в яких були зазначені відомості про відстань поставок і сума (вартість послуги).

При співставленні відстаней по напрямкам транзиту з ПГС через ГВС «Ужгород», з ПГС через «Берегове»та з ПГС через «Дроздовичі», які були зазначені в актах здачі-приймання послуг по транзиту газу за період з жовтня 2005 року по січень 2006 року та за період з лютого 2006 року по вересень 2006 року було встановлено їх тотожність.

За таких обставин відповідачем та судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що напрямки поставки та відстані в кілометрах транзиту газу через територію України є величиною постійною і не змінюються. У звязку з цим на думку податкового органу, з якою погодився суд першої інстанції, з лютого 2006 року ДК «Укртрансгаз»отримавши інформацію щодо відстані по напрямкам транзиту з ПГС через ГВС Ужгород, з ПГС через Берегово та з ПГС через Дроздовичі, необхідну для визначення вартості наданих послуг з транзиту, зобовязаний був здійснити розрахунок вартості послуг та включити їх складу валового доходу в І кварталі 2006 року.

З огляду на те, що такі дії позивачем вчинені не були податковий орган нарахував позивачу податкові зобовязання з податку на прибуток за І квартал 2006 року на суму 5966992 грн. 00 коп.

В постанові суду від 08 жовтня 2010 року зазначено, що умовами договорів про транзит не передбачалося окремого узгодження сторонами відстані транспортування газу, у звязку з чим судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що сторонами договору не ставилася під сумнів наявність інформації про відстань, яка необхідна для надання послуг по транзиту газу та складення і підписання актів здачі-приймання.

У звязку з цим судом першої інстанції було зроблено висновок про те, що враховуючи, що величина відстані транзиту за спірними операціями була відома позивачу з лютого 2006 року, виходячи із правил пп. 4.1.5 п. 4.1 ст. 4. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивач був зобовязаний збільшити валовий дохід за результатами І кварталу 2006 року за операціями з транспортування газу у спірні періоди. Наведене свідчить, що висновки відповідача в акті перевірки щодо заниження валових доходів за І квартал 2006 року на суму 5966992 грн. 00 коп. за даним епізодом є обґрунтованими та відповідають приписам чинного законодавства.

Вказані висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

У відповідності до пп. 11.3.1 п 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

В даному випадку у лютому 2006 року не відбулося жодної з подій, яка вважається датою збільшення валового доходу позивача від надання послуг по транзиту газу у період з жовтня 2005 року по січень 2006 року, оскільки в лютому 2006 року не було складено первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне надання послуг з транспортування газу, та не зараховано кошти від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку.

У відповідності до ч. 1 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Згідно п. 3.3 договорів № 05.11-2 від 12 січня 2005 року та №116-47 від 03 лютого 2006 року, укладених між позивачем та НАК «Нафтогаз України», послуги по транзиту газу оформляються Замовником і Виконавцем актами здачі-приймання послуг по транзиту газу.

Таким чином, підтвердженням фактичного надання послуг по транзиту газу є акти здачі-приймання послуг.

Акт здачі-приймання послуг є первинним документом у розумінні ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки фіксує факти здійснення господарських операцій.

Відтак, згідно пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валового доходу ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»від надання послуг по транзиту газу є дата складення актів здачі-приймання послуг, оформлених у відповідності до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», або дата надходження оплати таких послуг.

У відповідності до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»документи первинного обліку повинні містити, зокрема, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Акти здачі-приймання послуг по транзиту газу, які в повному обсязі містять відомості про зміст та обсяг господарської операції, а саме відомості про відстань транспортування та вартість наданих позивачем НАК «Нафтогаз України»послуг за період з жовтня 2005 року по січень 2006 року були складені 29 грудня 2006 року.

У звязку з цим колегія суддів приходить до висновку про те, що саме 29 грудня 2006 року є датою збільшення валового доходу позивача від надання НАК «Нафтогаз України»у період з жовтня 2005 року по січень 2006 року послуг по транспортуванню газу.

З матеріалів справи вбачається, що вартість послуг з транзиту газу вказаний період у розмірі 1079967 грн. 00 коп. на підставі акту здачі-приймання послуг від 20 грудня 2006 року була включена до складу валового доходу ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»за ІV квартал 2006 та 2006 в цілому, що відображено у відповідній декларації з податку на прибуток.

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем було занижено податкові зобовязання з податку на прибуток за І квартал 2006 року на суму 5966992 грн. 00 коп.

Посилання суду першої інстанції податкового органу на те, що акти здачі-приймання послуг сторони у договорі повинні були скласти в лютому 2006 року колегія суддів вважає такими, що не стосуються розгляду та вирішення даної справи.

Складання актів здачі-приймання послуг стосується дотримання сторонами договору своїх зобовязань та є господарськими відносинами у розумінні ст. 3 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 6 ГК України загальними принципами господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Таким чином, здійснюючи перевірку повноти відображення позивачем у податковій звітності отриманих доходів працівники податкового органу уповноважені перевіряти фінансово-господарські та бухгалтерські документи та не уповноважені здійснювати контроль за строками виконання договірних зобовязань, у яких приймають участь платники податків.

З огляду на викладене колегія суддів вважає вимоги позивача про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 5966992 грн. 00 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Перевіряючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 62179 грн. 00 коп. колегія суддів керується наступним.

Під час проведення перевірки позивача відповідач прийшов до висновку про порушення ним п. 5 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке призвело до завищення валових витрат на загальну суму 62179 грн. 00 коп.

Вказане порушення полягало в тому, що у перевірений період позивач відносив до складу валових витрат заробітну плату працівників медичного персоналу, нарахування на обовязкові соціальні заходи на заробітну плату таких працівників у повному обсязі замість 50 %, як це передбачено п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням п. 5 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач наполягав на тому, що оподаткування цих операцій регулюється за правилами п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У відповідності до п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації), зокрема закладів охорони здоров'я, пунктів безоплатного медичного обстеження, профілактики та допомоги працівникам.

Згідно п. 5 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати, пов'язані із забезпеченням основної діяльності об'єктів соціальної інфраструктури, визначених у підпункті 5.4.9, та пунктів медичного огляду, передбачених підпунктом 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", включаються до складу валових витрат платника податку у розмірі 50 відсотків від суми понесених витрат до моменту передачі таких об'єктів і пунктів на баланс відповідного бюджету або їх приватизації згідно із законом.

Судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про те, що в даному випадку п. 5.4.9 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є приоритетним у відношенні до п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 вказаного Закону. Із вказаним висновком також погодився і позивач.

В апеляційній скарзі ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України» як на підставу для задоволення своїх вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 62179 грн. 00 коп. посилається на те, що положення п. 5 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»на нього не поширюються.

Позивач зазначає, що доказом того, що витрат на оплату праці працівників медпунктів ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»неправомірно застосовано положення ст. 5 ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є той факт, що позивач утримує медпункти на виконання вимог законодавства про охорону праці та Колективного договору (та продовжуватиме їх утримувати протягом усього часу існування Компанії), а не до «моменту передачі таких обєктів і пунктів на баланс відповідного бюджету або їх приватизації згідно з законом».

Таким чином, зважаючи на зміст згаданої ст. 5, позивач вважає, що вона встановлює особливості щодо формування витрат на утримання саме тих медпунктів, які планується передати на баланс відповідного бюджету або приватизувати, що ДК«Укртрансгаз»стосовно медпунктів, які перебувають на її балансі, робити не вправі.

Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необґрунтованими з огляду на наступне.

Наявність у п. 5 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»посилань на те, що він застосовується до моменту передачі пунктів медичного огляду на баланс відповідного бюджету або їх приватизації згідно із законом вказує на те, що він поширює свою дію на платників податків видом діяльності яких не є утримання й експлуатація медичних пунктів та на яких Законом України «Про охорону праці»не покладено обовязок забезпечення проведенні за власний кошт обов'язкових медичних оглядів.

Згідно постанови суду від 08 жовтня 2010 року під час розгляду справи в суді позивач не надав доказів наявності підстав, з якими правила пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»повязують можливість включення до складу валових витрат сум будь-яких витрат сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку із здійсненням обовязкових заходів щодо охорони праці, передбачених Законом України «Про охорону праці».

Вказаних доказів позивачем також не було надано і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 62179 грн. 00 коп.

Перевіряючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку га додану вартість на суму 3506051 грн. 29 коп. колегія суддів керується наступним.

Вказане податкове повідомлення-рішення було складене на підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Львові № 24/23-3/25560823 від 30 січня 2007 року про результати виїзної планової перевірки Львівської філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз»ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01 січня 2005 року по 30 вересня 2006 року.

Згідно висновків, викладених у вказаному акті перевірки, позивачем було допущено порушення ст.9 Закону «Про Державний бюджет України на 2005рік», пп.7.4.1, 7.4.2 п.7.4 ст.7, п.11.6 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилось у завищені податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2005 року на загальну суму 3506051 грн. 29 коп., який сформовано за операціями з поставки газу за нульовою ставкою та взаємоповязаною з цією поставкою газу операцією з відступлення права вимоги боргу.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ДК «Газ України»було укладено договір постачання природного газу № 39-67 від 02 лютого 1998 року на суму 17530256 грн. 46 коп.

ДК «Газ України»здійснила поставку УМГ «Львівтрансгаз»ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»імпортованого природного газу обємом 185 млн.куб.м. по ціні 80 доларів США без ПДВ.

ДК «Газ України»в податковому обліку операції з поставки газу проводились з нарахуванням ПДВ за нульовоюставкою відповідно до п. 11.6 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п. 11.6 ст. 11 вказаного Закону до 1 січня 2000 року діють положення цього Закону, які стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартість з поставки, зокрема, газу, імпортованого в Україну.

Між ВАТ «Львівгаз»та ДК «Газ України» було укладено договір про відступлення права вимоги № 14/05-1413 від 01 червня 2005 року, згідно якого ДК «Газ України»відступило ВАТ «Львівгаз»право вимоги до ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»на суму 17530256 грн. 46 коп., яке виникло на підставі договору постачання природного газу № 39-67 від 02 лютого 1998 року.

ВАТ «Львівгаз»заявами № 01-3387 від 02 червня 2005 року та № 01-3406 від 02 червня 2005 року повідомило позивача про припинення зобовязання зустрічними однорідними вимогами на загальну суму 17530256 грн. 46 коп.

Таким чином, договір постачання природного газу № 39-67 від 02 лютого 1998 року на суму 17530256 грн. 46 коп. вважається повністю виконаними з 02 червня 2005 року.

У звязку з виконанням вказаного договору ДК «Газ України»виписало ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»податкову накладну № 13138 від 30 червня 2005 року на загальну суму 21036307 грн. 76 коп., з яких ПДВ складає 3506051 грн. 29 коп.

На підставі вказаної податкової накладної позивачем було у червні 2006 року сформовано податковий кредит на суму 3506051 грн. 29 коп.

Під час проведення перевірки позивача податковим органом було зроблено висновок про те, що податкова накладна № 13138 від 30 червня 2005 року не може бути підставою для нарахування податкового кредиту з огляду на те, що виписана з порушенням пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також за своїм змістом не відповідала вимогам пп. 7.2.1, 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону.

На думку податкового органу, оскільки операція з поставки природного газу, яка мала місце у 1998 році між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»оподатковується податком на додану вартість за нульовою ставкою, то у ДК «Газ України»були відсутні підстави для видачі податкової накладної, у позивача не було підстав для формування на її підставі податкового кредиту.

Позивач вважає правомірним нарахування податку на додану вартість вказаною операцією з огляду на те, що в подальшому характер вищезазначеної операції було змінено на бартерний.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у цій частині виходив з того, що операції з відступлення ДК «Газ України»права вимоги на користь ВАТ «Львівгаз»не змінила режиму оподаткування за нульовою ставкою попередньої операції, що мала місце між ДК «Газ України»та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»з купівлі-продажу імпортованого природного газу на території України, її вчинення не призвело до виникнення у позивача права на спірну суму податкового кредиту, не дивлячись на наявність у позивача податкової накладної.

Також суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» бартерні операції не є окремим самостійним об'єктом оподаткування, а тому нарахування податку на додану вартість під час здійснення таких операцій повинно здійснюватися залежно від того, чи оподатковується цим податком кожна окрема поставка товару, що відбувається в межах певної бартерної операції.

На думку суду першої інстанції на бартерні операції повинні поширюватися ті самі правила оподаткування податком на додану вартість, що і на операції із застосуванням грошових розрахунків.

Вказані висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»з огляду на нижчевикладене.

Обґрунтовуючи свої вимоги про задоволення позову у даній частині позивач посилається на ч. 2 ст. 12 Указу Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні», згідно якої під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій на території України податок справляється за повною ставкою, у тому числі під час обміну товарами (роботами, послугами), операції з продажу яких звільняються від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою. Право на отримання податкового кредиту під час здійснення таких операцій виникає у дату здійснення кожної з частин заключної (балансуючої) операції в сумі, пропорційній таким частинам.

Таким чином, вказаним нормативним актом прямо передбачено, що під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій на території України податок справляється за повною ставкою, у тому числі під час обміну товарами (роботами, послугами), операції з продажу яких оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою.

Разом з тим, на час укладення договорів про відступлення права вимоги (01 червня 2005 року) та перетворення операції поставки природного газу на товарообмінну (-2 червня 2005 року) вказаний Указ втратив чинність (31 березня 2005 року).

Указу Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні»втратив чинність відповідно до абз. 2 п. 4 розділу XV Конституції України.

Згідно п. 4 розділу XV Конституції України Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції. Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

Вирішуючи питання про те, чи оподатковуються податком на додану вартість за повною ставкою після 31 березня 2005 року бартерні (товарообмінні) операції, якщо операції з продажу аналогічних товарів звільняються від оподаткування або оподатковуються за нульовою ставкою колегія суддів керується наступним.

У відповідності до п. 1.17 Закону України «Про податок на додану вартість»термін «бартер»вживається у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п. 1.19 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»бартер (товарний обмін) господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Таким чином, операція між ДК «Газ України» та ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»з урахуванням договору про відступлення права вимоги ВАТ «Львівгаз»та подальше погашення взаємної заборгованості, податковим законодавством, в тому Закон України «Про податок на додану вартість», розцінюється як бартерна.

Особливості визначення бази оподаткування податком на додану вартість у разі укладення бартерних операцій встановлені п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, згідно п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

При цьому, норми вказаного закону не містять застережень про те, що не є обєктом оподаткування податком на додану вартість товарообмінні операції щодо товарів, робіт, послуг, операції з поставки яких за кошти звільнені від оподаткування чи оподатковуються за нульової ставкою.

У звязку з цим колегія суддів вважає, що здійснення бартерних операцій з використанням товарів, поставка яких за загальним правилом оподатковується за нульовою ставкою, не звільняє продавця від обовязку сплатити до бюджету податок на додану вартість та не позбавляє покупця права на одержання податкового кредиту.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що ДК «Газ України», сплативши збільшивши свої податкові зобовязання з податку на додану вартість на суму 3506051 грн. 29 коп. за раніше описаною операцією з поставки газу та видавши ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»податкову накладну № 13138 від 30 червня 2005 року, а позивач, сформувавши на підставі вказаної податкової накладної податковий кредит, діяли у повній відповідності до п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

З приводу посилань податкового органу та суду першої інстанції на порушення пп. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» колегія суддів зазначає наступне.

В оскаржуваній постанові зазначено, що вищезгадана податкова накладна не містить всіх обовязкових реквізитів, а саме кількості (обсягу, обєму) товарів (робіт, послуг) та ціни поставки без врахування податку. Також суд першої інстанції вказує на те, що в податковій накладній дата відвантаження товару зазначена 30 червня 2005 року, в той час як фактична поставка відбулася у 1998 році.

Колегія суддів вважає, що з огляду на складення податкової накладної № 13138 від 30 червня 2005 року особою, яка зареєстрована як платник на додану вартість, у звязку з укладенням та фактичним виконанням операції, яка згідно п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»є обєктом оподаткування вказаним податком, окремі недоліки у її заповненні, не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту.

Крім того, з пояснень представника позивача вбачається, що ДК «Газ України»у червні 2006 року задекларувала доходи, отримані у звязку з виконанням договору постачання природного газу, укладеного з ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України». Вказані обставини не заперечуються представниками відповідача.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем у червні 2006 року було правомірно сформовано податковий кредит на підставі податкової накладної № 13138 від 30 червня 2005 року, виданої ДК «Газ України», та, відповідно, зменшено свої податкові зобовязання з податку на додану вартість, а донарахування СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП позивачу податкових зобовязань із вказаного податку на суму 3506051 грн. 29 коп. необґрунтованим.

У звязку з цим судова колегія вважає необхідним визнати податкове повідомлення-рішення № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку га додану вартість на суму 3506051 грн. 29 коп. протиправним.

Згідно зі ст. 198, 202 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, має право скасувати її та прийняти нову. Підставами для скасування постанови суду першої інстанції є порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на те, що доводи апеляційної скарги ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»щодо порушення судом норм матеріального права при прийнятті рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними податкових повідомлень-рішень № 0000514120/3 від 17 вересня 2007 року за платежем авансовий внесок з податку на прибуток на загальну суму 7449150 грн. 00 коп., з яких 2483050 грн. 00 коп. за основним платежем та 4966100 грн. 00 коп. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 79547111 грн. 91 коп., з яких 53031407 грн. 94 коп. за основним платежем та 26515703 грн. 97 коп. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 5966992 грн. 00 коп., № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року за платежем податок на додану вартість на загальну суму 5266208 грн. 72 коп., з яких 3510208 грн. 72 коп. за основним платежем та 1755402 грн. 91 коп. штрафних (фінансових) санкцій знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів вважає необхідним скасувати постанову суду від 08 жовтня 2010 року у вказаній частині та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо іншої частини вимог, а також доводи апеляційної скарги відповідача колегією суддів визнано необґрунтованими, у звязку з чим постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 62179 грн. 00 коп. та в частині задоволення вимог про визнання протиправним № 0000504120/3 від 18 вересня 2007 року на суму 2545100 грн. 00 коп. слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2010 року в частині відмови в задоволенні адміністративного позову Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень № 0000514120/3 від 17 вересня 2007 року за платежем авансовий внесок з податку на прибуток на загальну суму 7449150 грн. 00 коп., з яких 2483050 грн. 00 коп. за основним платежем та 4966100 грн. 00 коп. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000524120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 79547111 грн. 91 коп., з яких 53031407 грн. 94 коп. за основним платежем та 26515703 грн. 97 коп. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000534120/3 від 18 вересня 2007 року в частині донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 5966992 грн. 00 коп., № 0000924120/3 від 18 вересня 2007 року за платежем податок на додану вартість на загальну суму 5266208 грн. 72 коп., з яких 3510208 грн. 72 коп. за основним платежем та 1755402 грн. 91 коп. штрафних (фінансових) санкцій скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

В іншій частині постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2010 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді

Повний текст постанови виготовлено та підписано 25 січня 2011 року.