Ухвала суду № 13634522, 26.01.2011, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-260/11Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 27 Синиця Л.П.

Доповідач в апеляційній інстанції

Демченко В. А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоДемченка В.А.

суддівКорнієнко Н.В., Гончар Н.І.

при секретаріШульзі Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 25 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживача, визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11220071000 від 21.09.2007р., -

в с т а н о в и л а :

Представник позивача ОСОБА_6- ОСОБА_7 звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживача, визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11220071000 від 21.09.2007р., в якому просить, визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11220071000, укладеного 21 вересня 2007р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», на даний час Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (ідентифікаційний код юридичної особи 09807750) та ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) і обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що 21 вересня 2007р. між його довірителем ОСОБА_6 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», на даний час Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (надалі -«відповідач») укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11220071000 (надалі - «Кредитний договір») на підставі якого відповідач надав у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредитні кошти (кредит) в сумі 14'895,00 доларів США зі сплатою 13,00 % річних, з кінцевим строком повернення кредиту до 20.09.2014 року. Укладений Кредитний договір - це фактично договір про надання банківської послуги, плата за яку встановлена в договорі - проценти. Також, відповідно до п.1.2 Кредитного договору наданий кредит є споживчим, так як виданий для придбання автомобіля. Отже, на зазначений Кредитний договір розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів». Це також підтверджується Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996р., із змінами та доповненнями від 25.05.1998р. (абз.2 п.2). Відповідно до ч.5 ст. 110 ЦПК України, позови про захист прав споживача можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1, тобто на території Городищенського району,

Вказаний Кредитний договір не відповідає вимогам як Закону України «Про захист прав споживачів» так і іншим актам цивільного законодавства України, зокрема Цивільному кодексу України, порушує права як споживача, а тому має визнаватися недійсним, виходячи з нижчевикладеного: - щодо невідповідності спірного Кредитного договору Закону України «Про захист прав споживачів.

а) частиною 1 ст.14 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач має право на те, щоб продукція за звичайних умов її використання була безпечною для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавала шкоди його майну. Отже, даною нормою встановлено, що продукція за звичайних умов її використання повинна бути безпечною не лише для життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також і для майна споживача. В даному випадку, під продукцією, розуміється банківська послуга відповідача щодо видачі кредиту у іноземній валюті, зокрема в доларах США. Відповідач, видавши кредит в доларах США, надав небезпечну продукцію, яка може завдати (а враховуючи фінансову кризу, яка охопила Україну вже завдала) позивачу майнову шкоду. Кредит в доларах США несе в собі небезпеку для споживача щодо майнової шкоди при суттєвому зростанні курсу долара США відносно гривні. Цей процес фактично є неконтрольованим, хаотичним і не залежить від волі сторін Кредитного договору. У разі різкого суттєвого зростання курсу долара США відносно гривні для споживача настають несприятливі наслідки, які спричиняють для нього майнову шкоду. В даному випадку це трапилося. Приблизно з жовтня 2008 року, з незалежних від волі сторін Кредитного договору причин настала непередбачувана обставина, а саме у зв'язку із світовою фінансовою кризою в Україні почалися не прогнозовані економічні процеси, значних потрясінь зазнала і досі зазнає грошово-фінансова система держави. Суттєво зріс курс долара США відносно гривні - при укладенні Кредитного договору курс був 5,05 грн. за один долар США, а після настання фінансової кризи в Україні курс зріс до 7,7 - 9,5 грн. за один долар США. Вказані обставини спричинили для позивача несприятливі наслідки та завдали йому майнової шкоди. В свою чергу, умови надання відповідачем кредиту, розраховувалися, виходячи з стабільності курсу долара США по відношенню до національної валюти України та рівня доходів позичальника, і передбачали, його спроможність здійснювати чергові платежі по Кредитному договору в розмірі 177,32 доларів США, щомісячного платежу по основному боргу, та 161,36 доларів США, щомісячно нарахованих процентів, що в загальному становило 1 710,13 грн. по курсу долара США 5,05 грн. на час укладення Кредитного договору. Внаслідок фінансової кризи прибутковість діяльності позивача по відношенню курсу долара США до гривні значно зменшилася та продовжує зменшуватися й далі, адже прибутки позивач отримую в гривнях, то змушений купувати долари США по комерційному курсу банків для внесення оплати по Кредитному договору. Всі вищеописані обставини є порушенням співвідношення майнових інтересів сторін Кредитного договору так як фактично позбавили позивача, як зацікавлену сторону, того, на що останній розраховував при укладенні Кредитного договору. В результаті різкого та значного знецінення національної валюти України затрати позивача на погашення кредиту по Кредитному договору суттєво зросли. На сьогоднішній день вищезазначені платежі становлять 2'709,44 грн. по курсу долара США 8,00 грн.. При цьому, у разі неплатоспроможності по такому курсу долара США е небезпека для майна позивача, зокрема в першу чергу для того майна, котре придбане за кредитні кошти та переданого відповідачу в заставу. Також є небезпека і для іншого майна позивача, адже якщо грошових коштів, отриманих від продажу майна яке передано відповідачу в заставу, буде недостатньо для погашення заборгованості перед відповідачем, останній з метою задоволення своїх вимог може звернути стягнення на інше майно позивача. Отже, всі вищеописані факти підтверджують те, що послуга відповідача по видачі кредиту в доларах США споживачу - фізичній особі, яка отримає доходи лише в гривнях, є небезпечною продукцією та спричиняє майнову шкоду такій фізичній особі; б) відповідно до ч.І ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Частиною 2 зазначеної статті даного Закону встановлено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В свою чергу Кредитний договір містить значну кількість умов, які містять істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, тобто є несправедливими, зокрема: - п. 1.3.2 договору передбачає можливість встановлення нового розміру процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин передбаченої ч. 1 п.5.2 договору. Згідно п. 5.2 Договору Банк може змінити умови договору, за наявності обставин, викладених у цьому пункті. Серед таких обставин зокрема є погіршення фінансового стану Позичальника (ущемлюються права споживача, оскільки при зменшенні його доходів на нього банк може покласти ще більший тягар по сплаті збільшеного розміру процентів, що суперечить принципу розумності та справедливості, встановленому ст. 3 ЦК України); девальвація курсу гривні до курсу долара США більш як на 5 % (ущемлюються права споживача, оскільки він отримує доходи в гривнях, а при її девальвації відносно долара США споживач опиняється у невигідному становищі, в додаток до якого банк підіймає відсоткову ставку). Також у п. 5.2 договору вказується, що в разі незгоди зі збільшеним розміром процентної ставки позичальник має у строк не пізніше останнього робочого дня, що передує даті початку дії нової ставки достроково повернути банку всю суму кредитних коштів; - п. 1.6 договору передбачає наступну черговість погашення заборгованості за кредитом: простроченої комісії, строкові комісії, прострочені проценти, строкові проценти, прострочена сума основного боргу, строкова сума основного боргу, штрафні санкції. Хоча відповідно до ст. 534 ЦК України черговість задоволення вимог за грошовим зобов'язанням є наступною:

1)у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Таким чином, передбачені в даній умові договору першочергові пункти погашення заборгованості суперечать вимогам ст. 534 ЦК України; - п. 3.1.2 договору передбачає, що Банк має право вимагати від Позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту, зокрема, у разі: довгострокового погіршення стану здоров'я позичальника (несправедливість умови полягає в тому, що погіршення здоров'я позичальника не означає автоматичного виникнення у нього неплатоспроможності, але вимагає від позичальника додаткових витрат на лікування, в цих умовах обтяжливою стає умова про повернення достроково всієї суми кредиту), інвалідності позичальника (обгрунтування несправедливості даної умови аналогічне із випадком погіршення здоров'я), звільнення позичальника з основного місця роботи (несправедливість умови полягає в тому, що звільнення позичальника з роботи не означає автоматичного виникнення у нього неплатоспроможності, оскільки він може знайти іншу роботу, зайнятись підприємницькою діяльністю; при добросовісній виплаті позичальником до моменту звільнення усіх щомісячних платежів сам факт звільнення не дає причин банкові вимагати дострокового повернення кредиту). Розділ 4 договору «Відповідальність сторін» встановлює жорсткі умови щодо відповідальності позичальника перед банком - пеня, штраф, - але не обумовлюється відповідальність банку перед позичальником. Це порушує принцип рівності сторін та суперечить ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; - в розділі 4 Кредитного договору встановлена відповідальність сторін. В пунктах 4.1-4.3 Кредитного договору визначена відповідальність позивача, як позичальника перед Банком яка встановлена у вигляді зазначених в цих пунктах розмірах пені та штрафів за порушення позивачем певних зобов'язань. В свою чергу відповідальність відповідача перед позичальником не обумовлюється. Відповідно до ч. 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому. Враховуючи наявність в спірному Кредитному договорі вищеназваних несправедливих умов, які відповідно до ч.І ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» даний договір не повинен включати, спірний Кредитний договір в цілому є несправедливим та має бути визнаний недійсним. Відповідно до ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність зобов'язання щодо його забезпечення. Тому, позивач вважаю, що зобов'язання щодо застави, вказане в оспорюваному Кредитному договорі, теж не підлягає забезпеченню; в) відповідно до ч.І ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; -будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Відповідно до абз. 8 ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. З метою недопущення нечесної підприємницької практики, вищезазначені норми, зобов'язують відповідача надавати інформацію щодо запропонованої споживачу продукції (в даному випадку це банківська послуга по наданню споживчого кредиту) у чіткий, зрозумілий для споживача та однозначний спосіб. Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: - особу та місцезнаходження кредитодавця; - кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; -будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Відповідно до абз. 8 ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. З метою недопущення нечесної підприємницької практики, вищезазначені норми, зобов'язують відповідача надавати інформацію щодо запропонованої споживачу продукції (в даному випадку це банківська послуга по наданню споживчого кредиту) у чіткий, зрозумілий для споживача та однозначний спосіб. Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: - особу та місцезнаходження кредитодавця; - кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача ; г) тип відсоткової ставки ; ґ) суму, на яку кредит може виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги на оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути отриманий; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податкові режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомос про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недолії пропонованих схем кредитування. Тобто, перед укладенням Кредитного договору відповіде повинен був надати у письмовій формі: - інформацію зокрема, щодо наявних у відповідач форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі міз зобов'язаннями споживача; - орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержання» кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); - переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Зазначені вимоги Закону не були виконана відповідачем. Відповідач не надав позивачу перед укладенням Кредитного договору інформації щодо можливих ризиків кредитування в доларах США. Відповідач не повідомив позивача щодо наявних у відповідача альтернативних програм кредитування, в тому числі, і в національній валюті та відмінності (переваги та недоліки) між такими програмами кредитування. Навпаки, самі працівники відповідача під час консультування позивача по можливості отримання кредиту в їхньому банку, неодноразово наголошували саме на пріоритеті кредитування в доларах США по відношенню до кредиту у національній валюті та надавали позивачу відповідні розрахунки, а також стабільному курсу долара США до національної валюти в Україні протягом останніх 7-10 років. Фактично відповідач в усній консультації надав позивачу інформацію щодо « переваг кредитування в доларах США по відношенню до кредитування в національній валюті, запропонував позивачу саме таке кредитування, при цьому не повідомляючи останнього про валютні ризики та можливі негативні наслідки такого кредитування. Вважає, що відповідач, здійснюючи як банківська установа фінансові операції в тому числі і на валютному ринку, перед укладенням зі позивачем Кредитного договору в першу чергу повинен був попередити позивача про всі валютні ризики та можливі негативні наслідки та небезпеку, які пов'язані із кредитуванням у іноземній валюті, зокрема в доларах США. Відповідач перед укладенням Кредитного договору повинен був надати позивачу письмову інформацію щодо різниці кредитування по тій чи іншій формі та програмам, які пропонувалися на той час відповідачем, для того щоб позивач міг зробити свій свідомий вибір. Відповідач свідомо не зробив цього. Адже, фактично відповідачем пропонувалася лише одна, вигідна лише відповідачу, форма кредитування, а саме у доларах США. Такими діями відповідач, порушуючи вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», увів позивача в оману під час укладення Кредитного договору, що в подальшому спричинило негативні наслідки. Крім того, як зазначалося вище перед укладенням Кредитного договору відповідач також повинен був надати позивачеві у письмовій формі інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). 10 травня 2007р. постановою правління Національного Банку України №168, затверджено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Як зазначено в преамбулі названої постанови Національний Банк України прийняв дану постанову на виконання зокрема ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів та забезпечення надання банками споживачам повної інформації про сукупну вартість кредиту. Фактично в даних правилах розписані всі дії банківським установам, які повинні бути здійснені банками на виконання ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також порядок та форми повідомлення споживачів щодо повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту. В порушення п. д) ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вищеназваної постанови правління Національного Банку України №168 від 10.05.2007р., відповідач перед укладенням Кредитного договору не надавав позивачу попередньої інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Також, в порушення п.2 абз.З ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вищеназваної постанови НБУ в укладеному між позивачем та відповідачем Кредитному договорі, відповідач навмисно не зазначив та/або не додав до договору детальний розпис загальної вартості кредиту для мене. Навіть, по сьогоднішній день, позивач не має чіткої уяви про загальну вартість отриманого кредиту. Оскільки, Кредитний договір не містить детального розпису загальної вартості кредиту, а це є суттєвою умовою (ст.628 Цивільного кодексу України), Кредитний договір в цілому суперечить ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Дії відповідача, зокрема (але не виключно): - введення позивача в оману, шляхом надання інформації щодо переваг кредитування в доларах СІЛА по відношенню до кредитування в національній валюті; - не повідомлення позивача та приховування інформації про валютні ризики, можливі негативні наслідки та небезпеку, які пов'язані із кредитуванням у іноземній валюті, зокрема в доларах СІЛА; - ненадання позивачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту; - відсутність в Кредитному договорі детального розпису загальної вартості кредиту, свідчать лише про те, що з боку відповідача під час укладення Кредитного договору з позивачем має місце нечесна підприємницька практика. Відповідно до ч.б ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними; г) згідно ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Дана норма носить імперативний характер і не може змінюватись договором. В супереч Закону, пункт 3.1.2 Кредитного договору значно розширює права відповідача на вимогу дострокового повернення Позичальником Кредиту, а тому є незаконним:

- зміст спірного Кредитного договору суперечить також таким актам цивільного законодавства: а) Цивільному кодексу України, зокрема ст. ст. 524, 533 ЦК України. Відповідно до ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. І ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Частиною 2 даної статті ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. В порушення частин 1 та 2 ст. 533 ЦК України, в п. 1.1.1 Кредитного договору графік погашення Кредиту позичальником, визначений в доларах США. Більше того, відповідач в порушення вищезазначених норм ЦК України, посилаючись на вищезазначені пункти Кредитного договору, вимагає від позивача сплати траншів кредиту саме в доларах США, а не в гривнях по курсу Національного Банк України. Відповідно, для погашення кредиту по Кредитному договору, позивач вимушений придбавати долари США по комерційному курсу, а не сплачувати відповідачу кредит в гривнях по курсу НБУ, як того вимагає ч.2 ст. 533 ЦК України; б) Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», метою якого, як сказано в його преамбулі, є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, в наступному: згідно пунктів 7, 8 ч.І ст.6 цього Закону, договір повинен містити строк дії договору та порядок зміни і припинення дії договору. Спірний Кредитний договір не містить умов або правил, які б встановлювали строк дії Договору або регулювали порядок зміни та припинення дії договору, хоча це є суттєвою умовою відповідно до ст.628 ЦК України, через що, Кредитний договір в цілому суперечить пунктам 7, 8 ч.І ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; в) відповідно до ч.З ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Відповідач видав за Кредитним договором кредит у іноземній валюті - доларах США. Будь-яка іноземна валюта, зокрема долар США, має такі властивості та якості як курс. Кредитний договір був укладений з відповідачем при стабільній грошово-фінансовій ситуації в Україні та стабільному курсі національної валюти - гривні до долара США. При укладенні Кредитного договору я керувався інформацією, що курс національної валюти - гривні до долара США, який був на момент укладення Кредитного договору, фіксувався із незначними коливаннями протягом 7 - 10 років до укладення Кредитного договору. Крім того, самі працівники відповідача під час консультування позивача по можливості отримання кредиту в їхньому банку неодноразово наголошували саме на стабільності курсу долара США до національної валюти в Україні та надавали відповідні розрахунки, які показували пріоритет доларового кредитку по відношенню до кредиту у національній валюті. Всі ці обставини стали для позивача вирішальними щодо отримання кредиту у відповідача саме в доларах США та укладення Кредитного договору. В 2007 році (рік в якому було укладено Кредитний договір) середній курс долара США становив 5,05 грн. за один долар США. Враховуючи незначні коливання курсу гривні до долара США та інфляційні процеси в Україні із національною валютою, які спостерігалися протягом декількох років до укладення Кредитного договору, позивач допускав ріст даного курсу протягом строку користування кредитом по Кредитному договору в діапазоні 20 - 50 копійок. Однак, на момент прийняття рішення щодо отримання кредиту в доларах США та укладення Кредитного договору позивач помилився щодо властивостей та якостей даної валюти, а саме її курсу, зокрема щодо того, що курс долара США може так різко зрости більше ніж у півтора рази і становитиме 8,00 грн. за один долар США. Але, такій помилці сприяла поведінка самого відповідача, зокрема нечесна підприємницька практика з його боку. Як зазначалося вище відповідач повинен був виконати вимоги ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та як банківська установа, яка здійснює фінансові операції в тому числі і на валютному ринку, перед укладенням зі позивачем Кредитного договору в першу чергу повинен був попередити про всі валютні ризики та можливі негативні наслідки та небезпеку, які пов'язані із кредитуванням у іноземній валюті, зокрема в доларах США. Отже, крім вищенаведених підстав визнання спірного Кредитного договору недійсним, однією із підстав визнання недійсним спірного Кредитного договору, є вчинення його з сторони позивача під впливом необережної та протиправної поведінки відповідача, яка сприяла помилці, та призвела до вчинення даного правочину під впливом помилки; г) відповідно до 4.5 ст.203 ЦК України, правочин мас бути спрямований на реальне настання правових наслідків. В свою чергу, суть споживчого кредиту це придбання якої-небудь речі у власність позичальника. Тобто, з однієї сторони, скориставшись наданим відповідачем кредитом, позивач придбав ту річ яку бажав придбати за ці кошти. Але кредит мені був виданий відповідачем у доларах США, який, як зазначалося вище, має такі якості та властивості як курс. При цьому, як виявилося, курс долара США дуже нестабільний. Внаслідок фінансової кризи в Україні прибутковість діяльності позивача по відношенню курсу долара США до гривні значно зменшилася та продовжує зменшуватися й далі, адже прибутки позивач отримую в гривнях, то змушений купувати долари США по комерційному курсу банків для внесення оплати по Кредитному договору. Фактично ситуація складається таким чином, що на даний час позивач вимушений продати своє майно, яке придбав за кредитні кошти, віддати виручені гроші відповідачу, і при цьому можливо залишитися ще в боргу перед відповідачем, так як виручених грошей напевне не вистачить на погашення всієї заборгованості по Кредитному договору.

Згідно ч.І ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Однак, за вищеописаних обставин, спірний Кредитний договір, по якому відповідач видав позивачу споживчий кредит у доларах США, не спрямований на реальне настання правових наслідків, для настання яких відповідно до ч. І ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» видається споживчий кредит.

Відповідно до ч.І ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.І ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 25 листопада 2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_6 .

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 25 листопада 2010 року як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухваливши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін по справі, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до відхилення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так, звертаючись до суду з позовом, представник позивача просив визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту та договір застави транспортного засобу, оскільки вони укладені з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» та вимог ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору та договору застави не суперечать положенням норм цивільного законодавства, а при укладенні таких договорів сторони були вільними та мали змогу вибору умов договору з врахуванням положень цивільного законодавства, і тому дані вимоги не підлягають до задоволення і є не обґрунтованими.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і як наслідок ухвалив рішення по справі з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Окрім цього, ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що послуга -діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. У п. 23 ст. 1 зазначеного Закону споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Проте, слід мати на увазі, що відповідно до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві.

Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору.

Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Також, є безпідставними посилання апелянта на порушення чинного законодавства при видачі кредитних коштів в іноземній валюті, оскільки не є підставою для визнання договору недійсним надання кредиту в іноземній валюті, так як Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не містить такої заборони.

Дані обставини були проаналізовані та вірно оцінені судом першої інстанції, як і відповідність укладених договорів положенням ЦК України, а тому колегія суддів вважає, що ухвалене рішення у справі відповідає положенням норм матеріального та процесуального права.

Посилання апелянта у апеляційній скарзі на те, що рішення суду незаконне , нічим не підтверджено та не наведено підстави, визначені у ст. 309 ЦПК України, які б давали підстави скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, не спростовують висновків суду першої інстанції, і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 303 , 307 , 308 , 313 , 314, 315 , 319 ЦПК України, судова колегія , -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 25 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживача, визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11220071000 від 21.09.2007р., - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :