Ухвала суду № 136305299, 06.05.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/122/24

Провадження № 2-з/357/40/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Б. І. розглянувши заяву представника позивача адвоката Коваленко Ю. О. про забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Білоцерківська міська рада, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном.

Судом 06.05.2026 р. за вх..№28941 отримано заяву від представника позивача адвоката Коваленко Ю. О., в якій остання просила: вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 ; заборонити державним реєстраторам, нотаріусам та іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження або зміни власника квартири АДРЕСА_1 .

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 являється власником квартири під АДРЕСА_2 . Сусіди ОСОБА_1 по квартирі - ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , на момент пред`явлення позовної заяви до суду були власниками квартири під АДРЕСА_3 , незаконно встановили паркан впритул до стіни квартири та вздовж земельної ділянки збоку провулку Замкового першого, а також самочинно добудували до своєї квартири добудову, яка не відповідає вимогам державних будівельних стандартів, порушує право та створює загрозу майну ОСОБА_1 . 01.10.2024 за вх. № 50644 до суду надійшла заява від відповідача ОСОБА_2 , в якій він повідомляв суд, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 09 вересня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Федорякою О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 5825 він, ОСОБА_2 , з 09 вересня 2024 року юридично вже не є власником 1/2 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4 , а відтак не може бути відповідачем по справі № 357/122/24. Просив прийняти суд даний факт до уваги при винесенні рішення та проводити розгляд справи без його участі та участі його представника, всі раніше подані його представником заяви та клопотання по даній справі залишити без розгляду. Аналогічна заява надійшла до суду від ОСОБА_5 . 08.10.2024 судом було задоволено клопотання від представника позивачів, в якій останній просить залучити до участі у розгляді справи, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посилаючись на той факт, що відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було здійснення відчуження квартири АДРЕСА_4 , самочинна прибудова до якої порушує права позивача та знесення якої є предметом вказаного позову, на даний момент належить ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності по 1/2 кожному. 30 вересня 2025 року представником відповідачів повідомлено про те, що власником квартири АДРЕСА_5 станом на 29.09.2025 являється ОСОБА_4 , відповідно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не являються власниками квартири АДРЕСА_6 . 09.04.2026 судом було задоволено клопотання від представника позивача, в якій останній просить залучити до участі у розгляді справи співвідповідачем ОСОБА_4 власницю квартири АДРЕСА_1 та зміну предмету позову. Поряд з цим, 09.04.2026 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області винесено ухвалу про забезпечення вказаного позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 665146532000, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_4 , заборонивши її відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири. Однак, під час пред`явлення даної ухвали до виконання виявилось, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі договору довічного утримання (догляду) від 17.10.2025 № 2-628, що підтверджується Інформаційною довідкою № 475662598 від 05.05.2026 з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Таким чином, відомості про те, що власником квартири АДРЕСА_1 являється ОСОБА_3 , представник позивача отримала лише 05.05.2026. Зважаючи на викладене, ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.04.2026 у справі № 357/122/24 щодо вжиття заходів забезпечення позову залишається не виконаною. Таким чином, з дня подання позовної заяви на день написання вказаного клопотання вже чотири рази змінювалися власники квартири, що процесуально впливає на коло учасників справи. Таку поведінку учасників справи з постійним переходом права власності на квартиру АДРЕСА_5 , що є систематичною, можна розцінювати як недобросовісну та таку, що створює перешкоди у всебічному та повному розгляді даної судової справи судом, а також значно затягує строки такого розгляду. Відтак, позивач, як особа чиї права порушуються самочинною прибудовою до квартири АДРЕСА_4 має обґрунтовані підстави вважати, що до моменту розгляду та вирішення справи судом, відповідач та учасники справи можуть і далі вчиняти дії, спрямовані на відчуження вказаної квартири третім особам шляхом купівлі-продажу, дарування або в будь-який інший спосіб, що унеможливить, у разі задоволення його позову, виконання рішення суду. Так, сторона позивача вважає за доцільне забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , а також встановлення заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження або зміни власника квартири АДРЕСА_1 , оскільки вбачається існування реальної загрози подальшого відчуження даного майна.

Суддя, розглянувши заяву адвоката Коваленко Ю. О., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , про забезпечення позову, приходить до висновку, що така заява підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують за його позовом реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1-2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Частина 3 ст. 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.

Частина 1 ст. 151 ЦПК України передбачає, що заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановлені зазначеної відповідальності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд може брати до уваги інтереси не тільки позивача, та й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Аналіз наведених норм діючого законодавства призводить до висновку, що забезпечення позову можливе лише при наявності між сторонами спору та наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення.

Частиною 10 вказаної постанови передбачено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З огляду на приписи статті 2 ЦПК України слід підкреслити, що сутність захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб полягає у спрямуванні цього захисту в першу чергу на відновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Встановлено, що заявлений позивачем такий вид заходів забезпечення позову як накладення арешту на квартиру, заборонивши її відчуження та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії на квартиру передбачений нормами чинного законодавства, відповідає предмету позову, співмірний із заявленими вимогами та є доцільним заходом забезпечення позову в рамках даної цивільної справи.

Верховний Суд у Постанові № 643/12369/19 від 19.02.2021 року роз`яснив, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

Крім того, правова позиція Верховного Суду України підтверджує необхідність при застосуванні такого способу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно конкретизувати його дію, тобто вказувати саме про заборону на відчуження, що повинно виключити можливість обмеження права користування нерухомим майном у повному обсязі.

Тим самим застосування такого арешту у вигляді заборони на відчуження стосуватиметься конкретного нерухомого майна і поширюватиметься не лише на відповідача, а й усіх «причетних» до його можливого відчуження суб`єктів.

Отже, невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на квартиру, заборонивши її відчуження та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії на квартиру, може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При цьому, суддя вважає, що забезпечення позову у вказаний спосіб не завдасть шкоди сторонам, оскільки майно залишається у повному володінні та користуванні власника такого майна, та у разі відмови у позові заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 заборонивши її відчуження та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії на квартиру є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав заявника.

Як передбачено ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.

Станом на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.

Слід зазначити, що ухвала суду про забезпечення позову згідно з ст. 258 ЦПК України є видом судового рішення, яке відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов`язковим для виконання всіма державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами на всій території України.

А відтак, вимогу ст. 157 ЦПК України про те, що ухвала про забезпечення позову виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень, можна цілком обґрунтовано розглядати як загальну вимогу про обов`язковість судових рішень, встановлену ст. 124 Конституції України та ст. 18 ЦПК України.

Таким чином, ухвала про забезпечення позову є обов`язковою до виконання всіма суб`єктами, кому вона адресована та кого вона стосується і повинна бути виконана цими суб`єктами самостійно.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 149-153, 353-354 ЦПК України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процессуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суддя,-

П О С Т А Н О В И В :

Заяву представника позивача адвоката Коваленко Ю. О. про забезпечення позову,- задовольнити.

Вжити заходи по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 665146532000, заборонивши її відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо квартири.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Ухвала суду про забезпечення позову виконується негайно з дня її постановлення в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Направити примірник ухвали про забезпечення позову заявнику та всім особам яких стосуються заходи забезпечення позову для негайного виконання.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Б. І. Кошель