Постанова № 13627023, 28.01.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2011 року Справа № 2а-7589/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Чиркіна С.М.

при секретарі судового засідання Черніковій Я.В.,

за участю

представника позивача Храбрової А.М.

представників відповідача Борзенко Н.О., Буркової О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор-1» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення № 0000712360/0 від 20.08.2010 ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор-1» (далі - позивач) звернувся з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення -рішення № 0000712360/0 від 20.08.2010.

В обґрунтування позову зазначив, що не згоден з повідомленням-рішенням від 20.08.2010 №0000712360/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на поточний рахунок підприємства у банку з податку на додану вартість на загальну суму 1137737 грн. за:

червень 2009 року на суму 33 743 грн.; липень 2009 року на суму 65 173 грн.; серпень 2009 року на суму 149 186 грн.; жовтень 2009 року на суму 389 409 грн.; листопад 2009 року на суму259 821 грн.; грудень 2009 року на суму 122 726 грн.; січень 2010 року на суму 41 500 грн.;лютий 2010 року на суму 76 179 грн.

Стверджував, що подані позивачем за зазначені періоди податкові декларації були заповнені відповідно до вимог діючого законодавства та були підтверджені відповідними податковими накладними.

Відповідачем був зроблений висновок про завищення бюджетного відшкодування на підставі аналізу ланцюгів постачання, згідно з яким податковий кредит сформовано підприємствами, які мають незадовільний стан: ліквідовані, закриті, банкроти, відсутні за місцезнаходженням. Зазначений стан підприємств за твердженням відповідача унеможливлює підтвердження фактів податкового зобовязання.

З зазначенням вимог статей 1, 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168), позивач послався на наявність господарських операцій, підтверджених відповідно до вимог законодавства податковими накладними.

У звязку з чим наполягав на невідповідності висновку викладеному в акті перевірки вимогам законодавства.

Просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 №0000712360/0.

Відповідач позов не визнав, надав заперечення, в якому зазначив, що згідно з актом невиїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства у банку за червень, липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у травні, червні, липні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2009 року та у січні 2010 року, встановлено завищення суми бюджетного відшкодування, у звязку з чим було винесено повідомлення-рішення № 0000712310/0 від 20.08.10, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 1 137 737 грн. Підставою для висновків акту перевірки та прийняття рішення слугували операції в ланцюгах постачальників, в яких задіяні «проблемні підприємства» - збанкрутілі, ліквідовані, відсутні за місцезнаходженням.

В судовому засіданні сторони дали пояснення тотожні даними викладеним в позові та запереченнях.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Позивач зареєстрований в якості юридичної особи субєкта господарської діяльності колективної форми власності, основними видами діяльності якого є виробництво акумуляторів та первинних елементів, обробка металевих відходів та оптова торгівля, та зареєстрований в якості платника податку на додану вартість. (т.1 а.с. 53-58).

Повноваження податкового органу визначені в ст.ст. 10, 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», компетенція податкового органу визначена в ст. 2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181).

Підстави і порядок проведення податковими органами планових виїзних перевірок, умови допуску посадових осіб до проведення планових виїзних перевірок регламентовані ст. 111, ст. 112 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Статтею 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, до якого відноситься і Закон України "Про податок на додану вартість".

До компетенції державних податкових інспекцій законодавцем віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків (статті 10, 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (далі закон № 509).

При розгляді справи застосовується законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. З КАС України, відповідачем є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст. З КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

На виконання вимог ст. 2 КАС України судом було поновлено строк звернення позивача до суду, з метою судового захисту прав.

Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. З КАС України справа адміністративного суду публічно-правовий спір у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З урахуванням викладеного, зазначена справа відносяться до юрисдикції адміністративних судів, оскільки учасником спору є суб'єкт владних повноважень (орган державної податкової служби, наділений публічно-владними повноваженнями).

Закон України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168), визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі порядок № 166), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1.8. ст.1 Закону України № 168, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету, у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168, платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Позивачем були подані відповідачу декларації з податку на додану вартість за червень, липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року, які зареєстровані у 1-го Відповідача (т.1 а.с.34-52), більш якісні декларації надані на пропозицію суду позивачем додатково (т.3 а.с.157-175).

В рядку 25 податкових декларацій позивачем були зазначені суми бюджетного відшкодування з відповідними розрахунками (Червень, кредит 819682, відшкодуванню 110270 (т.1.а.с.34 -52)

Згідно з зазначеними деклараціями до бюджетного відшкодування заявлено: за липень 2009 року - 169374 грн., серпень 2009 року - 308960 грн., вересень 2009 року - 158180 грн., жовтень 2009 року - 488554 грн., листопад 2009 року 259821грн., грудень 2009 року -122726 грн., січень 2010 року - 41500 грн., лютий 2010 року - 76179 грн., тобто на загальну суму 1625224 грн.

Сторонами не оспорюється факт подання декларацій із зазначеними сумами бюджетного відшкодування.

Наказом Державної податкової адміністрації України № 327 від 10.08.2005 затверджений «Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (далі -Порядок № 327).

Відповідно до пункту 1.2. Порядку № 327, невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Згідно з пунктом 1.3 Порядку № 327, за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства довідка.

19.08.2010 уповноваженими особами відповідача було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства у банку за червень, липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у травні, червні, липні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2009 року та у січні 2010 року за наслідками якої складено акт № 619/23-616/31260477 (далі -акт № 619 т.1 а.с.14-33).

Згідно з висновками акту № 619 встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 1137737 грн. за: червень 2009 року на суму 33 743 грн.; липень 2009 року на суму 65 173 грн.; серпень 2009 року на суму 149 186 грн.; жовтень 2009 року на суму 389 409 грн.; листопад 2009 року на суму259 821 грн.; грудень 2009 року на суму 122 726 грн.; січень 2010 року на суму 41 500 грн.;лютий 2010 року на суму 76 179 грн.

У висновках акту перевірки № 619 відповідачем зазначені порушення позивачем норм п.1.8, ст. 1 пп. 7.3.1, п.7.3, п.п.7.7.2 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (Закон № 168).

Згідно з п.п. 7.3.1 Закону № 168, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до підпункту 7.7.2 ст. 7 Закону № 168, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із п.п. «б» пункту 4.2.2 Закону України № 2181, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

З посиланням на порушення зафіксовані в акті перевірки, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000712310/0 від 20.08.10, яким зменшено суму бюджетного кодування з податку на додану вартість на загальну суму 1 137 737 грн., яке оскаржене позивачем (т.1 а.с.13).

Згідно з висновками акту перевірки № 619, одними з основних постачальників у травні 2009 року були:

1. ЗАТ "Луганські акумулятори" постачальниками якого в свою чергу були - З ланка постачання ОСОБА_1, стан припинення (ліквідований у звязку із закриттям). Сума ПДВ 48 839,37 грн.

- 3 ланка постачання ТОВ «ТК ЛОГРУС» припинено у звязку із закриттям, сума ПДВ 29 531,15грн.

- 3 ланка постачання ПП "Салон архітектури та дизайну "БЕЛЕЙ», направлено запит на встановлення місцезнаходження, сума ПДВ 128 154,48 грн.

- 3 ланка постачання ТОВ "Євроресур-стандарт», стан 8 - до СДР внесено запис про відсутність за місцем знаходженням, сума ПДВ 64 402,63 грн.

За висновками акту № 619 при перевірці достовірності формування податкового кредиту липня 2009 року було встановлено, що одними з основних постачальників у травні, червні 2009 року були "Луганські акумулятори", постачальниками яких в свою чергу були

ОСОБА_1 із сумою ПДВ : 48 839,37грн., ТОВ "ТК ЛОГРУС" із сумою ПДВ 29 531,15грн., ПП "Салон архітектури та дизайну "БЕЛЕЙ» із сумою ПДВ 128 154,48 грн., ТОВ "Євроресур-стандарт» із сумою ПДВ 64402,63 грн., данні щодо припинення та відсутності за місцем реєстрації незмінні стосовно травня.

Додатково у зазначеному періоді постачальниками були ВАТ «Науково-виробнича фірма «Луганські акумулятори» щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, із сумою ПДВ 2 242,47 грн., ПП «КСІЛУГМЕТ ВЕСТ», щодо якого направлено запит для встановлення місцезнаходження» із сумою ПДВ 6 000,00 грн., 1-а ланка постачання Колективне підприємство "УКРАЇНА", визнане банкротом, із сумою ПДВ 750,00 грн.

У зазначений період постачальниками також була Корпорація "УКРЕЛЕКОР", постачальниками якої в свою чергу були ЗАТ "Технологічні системи» відсутні за місцем знаходження із сумою ПДВ 464,25грн., 2 ланка постачання ТОВ ІТЕРКОМ" - ліквідоване , із сумою ПДВ 258,33 грн.

Аналогічні данні відносно постачальників зазначені відповідачем стосовно інших періодів, що перевірялися.

Сторонами не оспорюють ся дані викладені в акті № 619 стосовно незадовільного стану підприємств у ланцюгу постачальників за кожний звітний період.

Сторонами дається різна правова оцінка наслідкам наявності у ланцюгах постачання незадовільних підприємств від яких не надійшов податок до бюджету.

Виходячи з вимог статей 11,69-72, 86 КАС України, Закону України № 168, перевірка правомірності прийняття відповідачем оскарженого повідомлення рішення не обмежується висновками акту № 619.

Пунктом 4.1. статті 4 Закону України № 168 встановлено, що база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Вказане кореспондується з нормою пункту 7.1. статті 7 вказаного Закону.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4, підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість ” встановлено прямий взаємозвязок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно повязані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. За змістом Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобовязання щодо сплати податку на додану вартість у ціні товару.

При цьому несплата податку до бюджету бодай одним з учасників ланцюга за певних обставин може розглядатись як обставина, що свідчить про відсутність надмірного надходження податку на додану вартість до бюджету, а отже, виключає можливість бюджетного відшкодування.

Суд частково погоджується з доводами позивача в тій частині, що у разі невиконання контрагентом свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вирішуючи дану справу, суд приймає до уваги той факт, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України № 168 необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

У пункту 1.3 статті 1 Закону України № 168 платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Статтею 3 Закону України № 168 визначені об'єкти оподаткування податком на додану вартість, ст. 4 зазначеного закону визначена база оподаткування.

За даними акту № 619 позивач за попередні 12-ть місяців задекларував до сплати податок на додану вартість в сумі 0 грн., фактично сплачено 0 грн. (т.1 а.с.16 зворотній бік).

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Тому суд вважає визначальними при вирішені справи є не висновки відповідача,викладені в акті стосовно невиконання обовязків контрагентами за ланцюгами постачання, а в першу чергу реальність господарських операцій та надходження відповідних коштів до бюджету.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Сторонам розяснені вимоги статей 69-72 КАС України та наслідки їх невиконання.

Судом були застосовані заходи по витребуванню у сторін додаткових доказів, надавався час сторонам для проведення звірки та надання додаткових доказів.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

У відповідності з Порядком складання податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надані копії податкових накладних (т.1 а.с.83-98, 101, 103, 104, 107,108, 111-119, 160, 163,165, 172, 174, 176, 178, 181, 183, 185, 187, 189, 191, 193, 196, 198, 199, 203, 205, 209, 213, 215, 217, 219, 227, 236, 237-239, 243, та акти виконаних робіт.

Під час дослідження в судовому засіданні податкових накладних та актів виконаних робіт, розміщених в першому томі, представник позивача не надав господарських договорів на виконання яких складались акти та податкові накладні, не пояснив суду до яких господарських операцій відносяться зазначені документи, не надав оригіналів документів.

На пропозицію суду, позивач не пояснив до яких господарських операцій, відносяться видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт розташовані в другому томі на аркушах справи 1- 249, та третьому на аркушах справи 1-45. Позивачем не надано господарських договорів на виконання яких складались зазначені документи, а також оригінали документів.

На пропозицію суду, позивач не пояснив на підставі яких договорів, за виконання яких робіт та поставку товарів перераховані кошти за платіжними дорученням розміщеними в матеріалах справи т.3 а.с.56-144.

Представник позивача не пояснив, чому частина платіжних доручень посвідчена печаткою позивача (т.3 а.с.56-75), частина печаткою банку (т.3 а.с.76-144).

Зі змісту ст. 79 КАС України убачається обовязкове дослідження оригіналів документів.

Предмет доказування у справах, повязаних із формуванням сум податкового кредиту з податку на додану вартість і бюджетного відшкодування з цього податку, становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Заявлена до відшкодування сума 1735564 грн., перевищує суму, на яку зменшено бюджетне відшкодування 1137737 грн., за таких обставин суд позбавлений можливості визначити які саме господарські операції були враховані в залишеній сумі бюджетного відшкодування, які включені до суми на яку зменшено відшкодування.

З урахуванням викладеного, суд не приймає надані позивачем копії податкових накладних, актів виконання робіт, платіжні доручення в якості належних та допустимих доказів господарських операцій на підставі яких позивачем заявлено бюджетне відшкодування.

На виконання вимог ст. 11 КАС України, з урахуванням предмету спору судом витребовувались у сторін додаткові докази, у тому числі у позивача дані щодо документального підтвердження права на бюджетне відшкодування.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

На виконання вимог ст. 71 КАС України, позивачем не надано жодного належного доказу реальності господарських операцій та наявності бухгалтерських документів, які-б підтверджували право позивача на бюджетне відшкодування, оскільки не надані оригінали документів та не визначений позивачем звязок між податковими накладними, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

У звязку з відмовою в задоволені позову судові витрати не підлягають поверненню.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганський акумулятор -1» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення № 0000712360/0 від 20.08.2010 відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено 01 лютого 2011 року.

Суддя С.М. Чиркін