Постанова № 13623833, 14.12.2010, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2010 року м. Запоріжжя Справа № 2а-5833/10/0870

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЯнюк О.С.,

при секретарі судового засідання Пекній Т.В.

за участю представників:

позивача Жигунової О.М. (довіреність від 24.11.2010 №80);

відповідача Андросович Г.Є. (довіреність від 26.07.2010 №б/н);

Близнюка А.В. (довіреність від 29.06.2010 №б/н);

Сергеєвої Ю.В. (довіреність від 09.11.2010 №б/н);

прокуратури не зявився

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат», м.Запоріжжя

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі

за участю прокуратури Запорізької області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року Казенне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (далі КП «ЗТМК», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі-суд) із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі (далі СДПІ, відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.07.2010 №0000530808/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 5910607,00грн., в т.ч. визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1366306,00грн., та скасувати штрафні (фінансові) санкції у розмірі 683153,00грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, і просить задовольнити їх у повному обсязі, та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях. Зокрема вказує, що відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку. Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації є регулярною, постійною та суттєвою. Вважає, що в зазначеній нормі закону не йде мова про отримання прибутку. Згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 №507-ХІІ та Господарського кодексу України підприємство реалізує свою продукцію за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі. Тому, реалізація готової продукції за цінами нижчими собівартості є господарською діяльністю. Отже позивачем до податкового кредиту за перевіряємий період законно та обґрунтовано віднесено суми податків від операцій з придбання товарів та послуг, які призначені для їх використання в господарській діяльності, а саме у виробництві КП «ЗТМК» титанової продукції та реалізації її з метою отримання доходу. Придбання товарів та послуг здійснено за звичайними цінами, тому відсутні підстави для коригування податкового кредиту. Щодо висновку відповідача про нікчемність укладених правочинів є необґрунтованим та незаконним, оскільки позивачем були укладені договори з метою настання юридично значимих дій: КП «ЗТМК» був здійснений продаж готовою продукції та отримані за це грошові кошти, а контрагентами був отриманий товар та сплачені кошти, тобто укладені договори є реальними. Крім того зазначає, що збиткові операції в перевіряємому періоді обумовлені розумними економічними причинами, а саме, на ринку починаючи з 2007 року створилась диспропорція між категоріями попиту та пропозицій на ринку товару титан губчастий. Крім того, звертає увагу суду на те, що відповідачами здійснювались відповідні перевірки зазначених періодів діяльності КП «ЗТМК», за результатами яких порушень з боку позивача виявлено не було. З урахуванням викладеного вважає, що спірне рішення є неправомірним та таким, що суперечить діючому законодавству.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у наданих запереченнях від 22.09.2010 №9846/10/10-013 та письмових поясненнях від 25.11.2010 №12148/10/10-013, від 13.12.2010 №12730/10/10-013, та просили у його задоволені відмовити.

Прокурор у судове засідання не зявився, про причини неприбуття суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

На підставі ст.160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, судом установлені наступні обставини.

Посадовими особами СДПІ проведена позапланова виїзна перевірка з питання правомірності формування податкового обліку з податку на додану вартість по господарським операціям за період з 01.08.2008 по 28.02.2010.

За результатами перевірки СДПІ складений відповідний акт від 07.07.2010 №235/08-08/00194731 (далі - Акт), у якому зазначається, що перевіркою встановлені порушення, зокрема, пп.7.4.1,пп.7.4.4. п.7.4., пп.7.7.1, пп.7.7.2, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі-Закон №168/97), Порядку заповнення і подачі податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166, у результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 5910607,00грн., у тому числі по періодах:

за жовтень 2009 року на суму 2714722,00грн.;

за листопад 2009 року на суму 851652,00грн.;

за грудень 2009 року на суму 1465738,00грн.;

за січень 2010 року на суму 456963,00грн.;

за лютий 2010 року на суму 421542,00грн.

Під час перевірки встановлено та відображено в Акті, що за періоди з 01.01.2009 по 28.02.2009 та з 01.04.2009 по 28.02.2010 позивачем відповідним контрагентам відвантажено готову продукцію власного виробництва (титану губчастого), за цінами, нижчими, ніж виробнича собівартість виготовленої продукції.

На підставі висновків Акта та виявленого порушення відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення (форма «В1») від 16.07.2010 №0000530808/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 5910 607,00грн., у тому числі штрафні (фінансові) санкції у розмірі 683153,00грн. У звязку з тим, що заявлені до відшкодування суми ПДВ на момент перевірки КП «ЗТМК» відшкодовано йому у розмірі 1366 306,00грн., відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про погашення зобовязань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-ІІІ визначено податкове зобовязання з ПДВ та зобовязано сплатити суму податку у розмірі 1366 306,00грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 683153,00грн.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду (пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону №168/97).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97).

Із змісту зазначених приписів вбачається, що платникам податку надано право включати до податкового кредиту лише суми податку, які нараховуються (сплачуються) по операціям придбання товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Тобто, законодавцем передбачено формувати (декларувати) податковий кредит з обовязковою умовою, що в подальшому вартість операцій придбання товарів, послуг, по яким сформовано податковий кредит, буде включено до обсягів продажу товарів, послуг (оподатковувані операції). У випадку коли платник податків здійснює перепродаж раніше придбаних товарів, до обсягів продажу включається: обсяги придбання товарів; витрати по зберіганню придбаних товарів; витрати з транспортування товарів покупцю та інші витрати продавця (всі операції з придбання по яким сформований податковий кредит). Якщо платник податків здійснює виробництво продукції, до обсягів продажу власної продукції включається: операції придбання товарів, послуг, з яких складається собівартість виготовленої продукції; витрати по зберіганню готової продукції; витрати з транспортування готової продукції покупцю та інші витрати продавця (всі операції з придбання по яким сформований податковий кредит).

Із матеріалів справи вбачається, що обсяг продажу однієї тони товару (виготовленої продукції) є меншим ніж обсяги придбаних товарів, послуг, з яких складається собівартість однієї тони реалізованого титану. Позивач здійснив декларування податкового кредиту по всіх операціях придбання товарів, послуг, які відносяться до собівартості виготовленої продукції, у тому числі по операціях придбання товарів, послуг, які не включаються до обсягів продажу готової продукції.

У звязку із вищевикладеним, суд дійшов висновку, що позивач всупереч вищевказаним нормам здійснив декларування податкового кредиту по операціям придбання товарів, послуг, які не включаються до оподаткованих операцій (обсягів продажу готової продукції).

Крім того, відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації є регулярною, постійною та суттєвою.

Проаналізувавши викладене суд дійшов висновку, що оскільки позивач здійснює придбання товарі, послуг для виробництва титану губчастого, які не включаються до обсягів продажу титанової продукції, то по зазначених операціях позивач не отримує компенсацію вартості товарів, послуг, які придбаваються починаючи з січня 2009 року. Отже, діяльність КП «ЗТМК» не направлена на отримання доходу, як це передбачено податковим законодавством, а тому будь-які витрати з придбання товарів, послуг, невраховані в обсягах продажу титану губчастого (збиткові операції з придбання) не відносяться до господарської діяльності підприємства.

Як визначено у п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Таким чином, підприємство, з метою складення податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємство відносить суми до складу валового доходу та на валові витрати в податковому обліку. Підприємство має право відображати в бухгалтерському обліку всі господарські операції, в тому числі ті, які призвели до отримання балансового збитку.

Відповідно до вимог п.3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87, визначено, що дохід збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобовязань, які приводять до зростання власного капіталу.

Власний капітал частин активів підприємства, що залишається після вирахування його зобовязань.

Активи ресурси контрольовані підприємством, в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод в майбутньому.

Господарська операція документується первинними документами та знаходить відображення в повному обсязі в бухгалтерському обліку.

В результаті реалізації продукції за цінами, нижчими за собівартості її виготовлення, відбувається зменшення такої складової власного капіталу, як активи (в розмірі собівартості продукції) та збільшення активів на суму грошових коштів отриманих від продажу продукції власного виробництва. Проведення такої діяльності призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу на різницю між собівартістю виготовлення продукції та ціною її продажу.

За податковим законодавством витрати, що перевищують доходи (збитки) не можуть бути враховані в податковому обліку, так як операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання доходу. Такі збитки підлягають відшкодуванню за рахунок відповідних інших джерел.

Статтею 42 Господарського кодексу України підприємство визначено як безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами зареєстрованими як субєкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законом.

Крім того, Законом №168/97 не передбачено податкових пільг та вигод обумовлених економічними або іншими причинами, на підставі чого суд вважає твердження позивача щодо економічної кризи (спаду попиту внутрішнього та світового ринків на титанову продукцію) помилковим, а тому позивач повинен неухильно дотримуватись податкового законодавства в декларуванні податку на додану вартість.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що отримання позивачем суми бюджетного відшкодування у вибраний ним спосіб (здійснення збиткових операцій) не узгоджується з вищезазначеними приписами податкового законодавства.

Відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Так, пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо, зокрема, дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Абзацами 2-4 п.8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органом державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 №110 (далі - Інструкція) встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобовязання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовується санкції відповідно до законодавства.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку на додану вартість, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються документально не підтвердженими, платник податку несе відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документально, незалежно від виду та типу податкової декларації (повна, скорочена).

Штрафні санкції згідно з абзацами другим та третім цього пункту застосовуються в порядку та розмірах, визначених пп.6.1.3 п.6 цієї Інструкції.

При цьому штрафна (фінансова) санкція згідно з абзацом другим цього пункту застосовується, починаючи з податкового періоду, на який припадає граничний термін подання такої податкової декларації, згідно з якою платником податків заявлено відшкодування податку на додану вартість з бюджету у завищеній сумі, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу.

У разі, якщо в результаті перевірки зменшується сума податку на додану вартість, заявлена до відшкодування, яка не була відшкодована з бюджету, штрафні санкції не застосовуються.

Підпунктом 6.1.3 п.6 Інструкції визначено, що у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган виявляє суму недоплати платника податків, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 5910607,00грн., тоді як КП «ЗТМК» було відшкодовано податок на додану вартість за жовтень 2009 року на суму 1366306,00грн. Факт щодо відшкодування зазначеної суми позивачем не заперечується.

З урахуванням виявленого порушення та на підставі вищевикладених приписів, суд вважає,що до позивача правомірно застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 683153,00грн.

Щодо висновку відповідача про нікчемність укладених правочинів, то суд вважає зазначене твердження необґрунтованим виходячи з наступного.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Визнання такого правочину судом не вимагається.

Виходячи з викладеного основною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, проте відповідачем не надано доказів та не наведено жодної норми закону, яка б визначала, що вчинені позивачем правочини є нікчемними. КП «ЗТМК» були укладені договори з метою настання юридично значимих дій: позивачем був здійснений продаж готової продукції та отримані за це грошові кошти, а контрагентами було отримано товар та сплачено кошти.

Відповідно до ч.1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вище викладене, суд вважає, що відповідачем доведена правомірність прийнятого рішення, так як останній діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя (підпис) О.С.Янюк

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 20.12.2010.

Суддя О.С. Янюк

Постанова не набрала законної сили.