Рішення № 13615415, 21.01.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 54/12721.01.11 Господарський суд міста Києва, у складі судді Джарти В.В., при секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом Концерну радіомовлення радіозв‘язку та телебачення в особі Тернопольської філії Концерну РРТ

до

Третя особа1) Національної телекомпанії України

2) Державного комітету телебачення та радіомовлення України

Кабінет Міністрів України

простягнення 617997,76 грн.

Представники сторін: від позивача Білецький М.Й. - представник; від відповідачів

від третьої особи1) Давиденко О.П. –представник;

2) Дімідюк І.В. –представник

Заінчковський Д.А. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Концерну радіомовлення радіозв‘язку та телебачення в особі Тернопольської філії Концерну РРТ про стягнення з Національної телекомпанії України заборгованості на загальну суму 617997,76 грн., у тому числі основного боргу у розмірі 591254,93 грн., пені у розмірі 26742,83 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконані зобов’язання щодо оплати наданих позивачем послуг по контракту № 197-40. У зв’язку з наявною заборгованістю відповідача з посиланням на положення Цивільного кодексу України позивач просить стягнути вказану суму боргу в судовому порядку.

Відповідач -1 проти задоволення позову заперечує та вказує на те, що акти виконаних робіт зі сторони останнього не підписані, а тому не можуть бути належними доказами надання послуг. Крім того наполягає на тому, що його вина у невиконанні зобов‘язань по контракту виникла не з його вини, оскільки контракт № 197-40 був укладений на виконання договору доручення з відповідачем -2, який не перерахував відповідних коштів.

Відповідач -2 проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що у відповідача-1 не було правових підстав збільшувати об‘єм послуг, які надавались позивачем без отримання додаткового фінансування із Стабілізаційного фонду на оплату послуг, вироблених для державних потреб.

Третя особа письмових пояснень по суті позовних вимог не надала.

Представники позивача та відповідачів клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва

В С Т А Н О В И В:

19.02.2009 між Державним комітетом телебачення та радіомовлення України, як довірителем (відповідач-2) та Національною телекомпанією України, як повіреним (відповідач-1) укладено договір доручення № 168-40, відповідно до умов якого повірений зобов‘язується від імені та за рахунок довірителя виконати такі юридичні дії, а саме: укласти державний контракт на закупівлю послуг з розповсюдження (трансляції) телепрограм, вироблених для державних потреб у 2009 році.

Для виконання цього договору довіритель як генеральний державний замовник з виробництва та розповсюдження телепрограм делегує повіреному свої повноваження в частині закупівлі для державних потреб послуг з розповсюдження (трансляції) телепрограм в межах компетенції, визначеної цим договором (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору № 168-40 повірений зобов‘язаний укласти державний контракт відповідно до вимог, що ставляться: найменування послуг: розповсюдження (трансляція) телепрограм; обсяг послуг: телемовлення обсягом -4038,6 годин; строки надання послуг: з 01.01.2009 по 23.09.2009; вартість послуг складається з асигнувань загального фонду Державного бюджету України в межах обсягів державного замовлення і становить: 31500 000,00 грн., порядок розрахунків, щомісячно згідно з надходженням коштів від довірителя.

На виконання умов договору доручення відповідачем -2 видано відповідачу-1 довіреність.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 № 1040 між відповідачами укладено додаткову угоду № 1 до договору –доручення від 19.02.2009, відповідно до якої сторони домовились збільшити ціну контракту на 11520,0 тис. грн.. за рахунок бюджетної програми КПКВ та викласти п. 3.1 у наступній редакції: повірений зобов‘язаний укласти державний контракт відповідно до вимог, що ставляться: найменування послуг: розповсюдження (трансляція) телепрограм; обсяг послуг: телемовлення обсягом -5535,5 годин; строки надання послуг: з 01.01.2009 по 31.12.2009; загальна вартість послуг на трансляцію телепрограм складається з асигнувань фонду Державного бюджету України у межах обсягів державного замовлення за КПКВ 1701150 та КПКВ і на момент укладення цього договору становить: 43,02 млн. грн.

Крім того в додатковій угоді погоджено доповнити договір п. 3 та викласти його у такій редакції: повірений зобов‘язаний укласти додаткові угоди з підприємствами Концерну РРТ та ВАТ "Укртелеком" до Державний контрактів на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб, на 2009 рік про збільшення ціни контракту.

Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Згідно з ст. 1001 Цивільного кодексу України договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.

За таких обставин, судом встановлено, що відповідач -1 зобов‘язався за рахунок відповідача -2 укласти з виконавцем державний контракт з розповсюдження телепрограм на умовах викладених в договорі доручення та додатковій угоді. Крім того, враховуючи умови договору доручення відповідач-1 отримав від відповідача -2 повноваження замовника по закупівлі послуг з розповсюдження (трансляції) телепрограм.

25.02.2009 між Державним підприємством Тернопільський обласний радіотелевізійний передавальний центр, правонаступником якого є позивач, як виконавцем (позивач) та Національною телекомпанією України, як замовником (відповідач-1) на підставі договору доручення від 19.02.2009 № 168-40 укладено державний контракт № 197-40 на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб на 2009 рік, відповідно до умов якого виконавець за допомогою технічних засобів, що зазначені у Додатку № 1 до цього контракту, надає замовнику телекомунікаційні послуги з виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб в межах плану асигнувань із загального фонду Державного бюджету України на 2009 рік за програмою 1701150 "трансляція телепрограм, вироблених для державних потреб".

Відповідно до п. 2.1.3 контракту виконавець зобов‘язується забезпечити здійснення трансляції телепрограм в повному обсязі до 23.09.2009 року.

Згідно з п. 3.1 контракту, ціна контракту становить 1 148 040,00 грн., що відповідає вартості трансляції 4038,6 годин мовлення.

Позивачем до матеріалів справи надано додаток № 1 до контракту.

Пунктом 4.1,.4.2, п. 4.3, п. 4.4 контракту передбачено, що оплаті підлягають фактично надані послуги; виконавець щомісячно, протягом 2 робочих днів з дати надання замовником розподілу фактичних обсягів послуг за даним контрактом складає акти виконання за надані послуги і зведення на оплату за підсумками роботи Технічних засобів з урахуванням п. 2.2.1 цього контракту, після чого направляє рахунок, акти і зведення замовнику (в копіях по факсу та в оригіналі поштою); замовник протягом 4 робочих днів після отримання актів, розглядає зведення і у випадку відсутності зауважень або заперечень підписує акти, скріплює печаткою і повертає один екземпляр виконавцю; за наявності зауважень або заперечень по актах, замовник протягом 4 робочих днів після отримання актів складає протокол зауважень або заперечень, направляє його виконавцю та скликає оперативну нараду сторін для врегулювання розбіжностей, що виникли. В разі непогодження сторін на оперативній нараді, спірні питання вирішуються в судовому порядку; зміна суми, зазначеної в актах в односторонньому порядку не дозволяється.

Згідно з п. 4.7 контракту щомісячна оплата здійснюється замовником протягом 10 банківських днів з дати отримання рахунку, виставленого на підставі узгоджених сторонами актів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця в межах плану асигнувань відповідно до фактично отриманого фінансування.

На виконання умов додаткової угоди до договору доручення між Концерном радіомовлення, радіозв‘язку та телебачення та Національною телекомпанією України укладено додаткову угоду № 2 до державного контракту № 197-40, в якій сторони вирішили п. 3.1 контракту викласти в наступній редакції "ціна контракту становить 1578573,46 грн., що відповідає вартості трансляції 5535,50 годин мовлення та розраховується на підставі тарифів, затверджених згідно чинного законодавства, що зазначені у додатку №1 до контракту. Джерело фінансування державного замовлення: кошти загального фонду Державного бюджету України, передбачені бюджетною програмою 1701150 "Трансляція телепрограм, вироблених для державних потреб", що надходять від генерального державного замовника –Державного комітету телебачення та радіомовлення України на підставі затвердженого ним кошторису та плану асигнувань із загального фонду бюджету на 2009 рік та кошти Стабілізаційного фонду для оплати послуг з трансляції телепрограм, вироблених для державних потреб, у сумі 1578573,46 грн.".

Також, додатковою угодою № 2 сторони виклали п. 7.1 контракту в такій редакції: "Контракт набуває чинності з дати його підписання сторонами, розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами, які виникли з 01.01.2009 і діє до 31.12.2009 включно".

На виконання умов контракту з у рахуванням умов додаткової угоди № 2, позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 564512,10 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконання за вересень2009, за жовтень 2009, за листопад 2009, за грудень 2009, та рахунками –фактури від 26.10.2009 № 248, від 22.12.2009 № 415, від 22.12.2009 № 416, від 31.01.2010 № 69.

Вказані акти відповідачем-1 не підписані. В матеріалах справи наявні докази надіслання на адресу відповідача-1 актів та отримання їх останнім. Відповідач-1 акти не підписав, мотивованої відмови на адресу позивача не надіслав, оперативну нараду не скликав, спір щодо факту надання послуг на загальну суму 564512,10 грн., як це передбачено контрактом на розгляд до суду не передав, вартість послуг позивача за період з вересня по грудень 2009 не оплатив.

Отже, з урахуванням умов контракту, наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем відповідачу-1, на виконання умов контракту та додаткової угоди до нього № 2, послуг на загальну суму 564512,10 грн.

Судом не приймаються доводи відповідача -1 про відсутність у нього повноважень замовника по контракту та відповідно зобов‘язань здійснити оплату вартості отриманих послуг з посиланням на ст. 239 Цивільного кодексу України, оскільки в п. 1.2 договору доручення зазначено, що відповідач-2 як генеральний замовник делегує відповідачу -1 свої повноваження в частині закупівлі послуг. Отже, відповідачу -1 делеговані відповідачем -2 повноваження замовника.

Відповідач вартість отриманих послуг у повному обсязі не оплатив, заборгованість становить 564512,10 грн., доказів повної оплати не надав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з положеннями статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Що стосується строку оплати вартості послуг позивача відповідачем -1, то слід відмітити, що договором доручення передбачено, що відповідач-1 зобов‘язаний укласти державний контракт відповідно до вимог, зокрема –порядок розрахунків –щомісячно, згідно з надходженням коштів від довірителя. Однак, відповідач -1 уклав державний контракт з позивачем, в якому погодив, що щомісячна оплата здійснюється замовником протягом 10 банківських днів з дати отримання рахунку, виставленого на підставі узгодженого сторонами акту шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця в межах плану асигнувань відповідно до фактично отриманого фінансування.

З огляду на те, що всі умови державного контракту, на підставі якого виникла заборгованість, станом на момент прийняття судом рішення, є чинними, а також те, що судом встановлений факт надання позивачем та прийняття відповідачем -1 послуг по державному контракту, то судом досліджується факт отримання відповідачем -1 рахунків - фактур для встановлення строку виконання відповідачем -1 зобов‘язання щодо оплати послуг.

Позивачем до матеріалів справи надані рахунки –фактури від 26.10.2009 № 248, від 22.12.2009 № 415, від 22.12.2009 № 416, від 31.01.2010 № 69 та докази направлення рахунків. Досліджуючи докази направлення рахунків відповідачу -1, судом встановлено, що позивачем надано до матеріалів належний доказ щодо направлення 30.10.2009 рахунку № 248. Доказів направлення рахунків від 22.12.2009 № 415, від 22.12.2009 № 416, від 31.01.2010 № 69, позивачем до матеріалів справи не надано. Доказів отримання відповідачем -1 вказаних рахунків також не надано.

За таких обставин, оскільки строк виконання відповідачем -1 зобов‘язання щодо оплати отриманих послуг пов‘язаний з датою отримання відповідачем -1 рахунків –фактур, які в матеріалах справи, то суд приходить до висновку, що слід застосувати ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звернувся до відповідача-1 з вимогою погасити заборгованість на загальну суму 564512,10 грн., яка була надіслана останньому 18.02.2010 та залишена без відповіді та виконання.

Відповідач-1 заперечень щодо не отримання рахунків –фактур до суду не надав.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується настання строку виконання відповідачем -1 зобов‘язань щодо оплати отриманих послуг по державному контракту, не виконання відповідачем -1 зобов‘язань щодо оплати послуг, у строк протягом 7 днів від дня отримання вимоги.

Крім того, судом відхиляються доводи відповідача -2 щодо неправомірного збільшення ціни доручення, як підстави для не виконання зобов‘язань по державному контракту, оскільки додаткова угода до договору доручення, якою збільшено розмір послуг, на отримання яких відповідач -2 зобов‘язав відповідача -1 укласти додаткові угоди до державних контрактів, а також додаткова угода до державного контракту, якою збільшено вартість послуг, станом на момент розгляду спору судом, є чинними та не оспореними.

Також, судом враховуються звернення відповідача -1 до відповідача -2 з проханням перерахувати кошти на виконання умов додаткової угоди № 1 до договору доручення. Однак не виконання зобов‘язань відповідачем -2 по договору дорученню, з урахуванням умов вказаних вище договорів, не є підставою для не виконання зобов‘язань взятих відповідачем -1 щодо оплати вартості послуг по державному контракту, які були надані позивачем на замовлення відповідача-1.

Слід також зазначити, що згідно пояснень відповідача -2 кошти з державного бюджету на оплату послуг державного замовлення за КПКВ 1701150 надійшли.

Враховуючи вищевикладене, факт порушення відповідачем-1 договірних зобов’язань підтверджується матеріалами справи.

Згідно з статтями 525 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 заборгованості у розмірі 591254,93 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача -1 пеню у розмірі 26742,83 грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п.6.5 державного контракту у випадку не виконання або неналежного виконання грошових зобов‘язань з боку замовника, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені позивача за період з 16.10.2009 по 09.02.2010, суд визнає його не вірним, оскільки, судом встановлено, що строк виконання відповідачем-1 зобов‘язань щодо оплати отриманих послуг виник з моменту пред‘явлення вимоги, і тому дата з якої відповідач-1 порушив зобов‘язання є 29.02.2010 (18.02.2010 + 3 поштовий перебіг+7 днів).

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають, оскільки пеня нараховувалась на грошові зобов‘язання відповідача -1, строк виконання яких у період з 16.10.2009 по 09.02.2010 не настав та враховуючи те, що суд обмежений підставами позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме на суму основного боргу у розмірі 591254,93 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача-1 пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

1.          Стягнути з Національної телекомпанії України (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 42, код 23152907 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Концерну радіомовлення радіозв‘язку та телебачення в особі Тернопольської філії Концерну РРТ (46012, м. Тернопіль, вул. Приміська, 11, код 34926735) заборгованість на загальну суму 591254 (п‘ятсот дев‘яносто одна тисяча двісті п‘ятдесят чотири) грн. 93 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 5912 (п‘ять тисяч дев‘ятсот дванадцять) грн. 55 коп. та 225 (двісті двадцять п‘ять) грн. 79 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2.          В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя

В.В. Джарти Дата складання повного рішення 26.01.2011