Постанова № 13611097, 28.01.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-4239/10/2370 Головуючий у 1-й інстанції: Трофімова Л.В. Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" січня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Беспалова О.О. та Борисюк Л.П., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Приватного підприємства «Т-Груп» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Т-Груп»до Державної податкової інспекції у місті Черкаси про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002322301/0 від 08.07.2010 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомленнярішення ДПІ у місті Черкаси про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0002322301/0 від 08.07.2010 року на загальну суму 787011 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при проведенні перевірки, дійшов правильного висновку щодо порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2 та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 544674,00 грн. а тому оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0002322301/0 від 08.07.2010 року є правомірним та скасуванню не підлягає.

З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ДПІ у м. Черкаси в період з 23.06.2010 року по 24.06.2010 року проведена невиїзна документальна перевірка ПП «Т-Груп»з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами правових відносин з приватним підприємством «Бонус»за період з 01.02.2010 року по 31.03.2010 року, про що 25.06.2010 року складено акт № 1453/23-2/36543851.

В ході перевірки встановлений факт порушення вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2 та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 544674,00 грн.

За наслідком складання вищезазначеного акту було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002322301/0 від 08.07.2010 року, яким за позивачем визнано суму податкового зобовязання в розмірі 787011 грн. в тому числі за основним платежем 544674 грн., штрафні (фінансові) санкції 242337 грн.

Відповідно до пункту 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон України N 168/97) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу п.п 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 цього Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України N 168/97 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України N 168/97 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України N 168/97 визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 названого Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З системного аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на момент видачі податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

При цьому, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Отже, включена позивачем сума податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону України N 168/97.

Що стосується правомірності неприйняття відповідачем уточнюючого розрахунку податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленим самостійно виявлених помилок, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-III (далі - Закон № 2181-III), податкова декларація, розрахунок це документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Форма податкової декларації (розрахунку) встановлюється центральним (керівним) органом контролюючого органу за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики (пп. «ї»пп. 4.4.2 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-III).

Згідно з пп. 3.4 п. 3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 р. № 166 (зареєстровано в Мін'юсті України 09.07.97 р. за № 250/2054, зі змінами та доповненнями, далі по тексту Порядок № 166), Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Декларація заповнюється таким чином, щоб забезпечити збереження записів у ній та вільне читання тексту (цифр) протягом установленого строку зберігання звітності. Декларація може бути заповнена від руки чорнильною чи кульковою ручкою або видрукувана (заповнення олівцем не допускається), без виправлень і помарок; у рядках, де відсутні дані для заповнення, має бути проставлений прочерк (пп. 3.3 Порядку № 166).

Згідно п.п. 4.2 п. 4 Порядку № 166, одночасно з декларацією повинні подаватися всі необхідні додатки до декларації, подання яких передбачено цим Порядком.

Відповідно до пп. 4.3. п. 4 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008 року № 827, із змінами та доповненнями, (далі по тексту Методичні рекомендації), податкова звітність має бути: надана адресату звітності за формами встановленого зразка, що діють на момент подання документа, з обов'язковими додатками; повністю заповненою, а саме: наявні обов'язкові реквізити та значення показників, що не заповнюються через відсутність інформації, мають бути прокреслені; документи податкової звітності, що подаються на паперових носіях, мають бути заповнені чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів, засобів механізації або інших засобів, які забезпечують збереження записів протягом установленого терміну зберігання звітності; без підчисток, помарок, малопомітних виправлень; підписана відповідними посадовими особами, скріплена печаткою платника податків.

Підпунктом 4.5. п.4 Методичних рекомендацій передбачено, що у разі, якщо надана органу ДПС платником податків податкова звітність заповнена ним з порушенням правил, зазначених у затвердженому порядку заповнення, то вона може бути не визнана таким органом ДПС як податкова декларація, а саме: у ній не зазначено обов'язкових реквізитів або не проставлено прочерк у показниках, які не заповнюються; її не підписано відповідними посадовими особами (факсиміле не дозволяється); не скріплено печаткою платника податків; відсутні обов'язкові додатки до податкової звітності, передбачені порядком заповнення відповідної звітності; неможливо прочитати текст або цифри внаслідок пошкодження (наприклад, документи, залиті чорнилом або іншою рідиною, потерті); наявні порвані аркуші, підчищення, помарки, виправлення, дописки і закреслювання; подана ксерокопія звітних документів; звітність з податку на додану вартість, подана неплатником ПДВ.

Дані вимоги також визначені положеннями абз. 5 пп. 4.1.2 п. 4.1 статті 4 Закону № 2181-III, в якому зокрема передбачено, що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

У випадку подання платником документів звітності з переліченими вище помилками працівники органів ДПС попереджають платника податків про них і про наслідки прийняття органами ДПС такої податкової звітності та пропонують надати нову, оформлену належним чином.

Однак, колегія суддів встановила, що податковим органом не надано доказів звернення до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками, що є порушенням податковим органом підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-ІІІ.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач, як субєкт владних повноважень не надав докази правомірності своїх дій під час винесення податкового повідомлення-рішення № 0002322301/0 від 08.07.2010 року.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з постановленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, ст.ст. 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Т-Груп»задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2010 року скасувати.

Прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя О.О. Беспалов

Суддя Л.П. Борисюк