Постанова № 13610630, 14.10.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 жовтня 2010 року           12:00           № 2а-9194/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Степанюка А.Г. при секретарі судового засідання Шейко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомКиївського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «КИЇВГЕОІНФОРМАТИКА»

до Державної інспекції з контролю за цінами в м.Києві

провизнання протиправними та скасування рішення №56 та припису №63 від 30.06.2009р

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач при проведенні перевірки щодо формування та застосування тарифів на землевпорядні послуги, невірно застосувавши положення чинного законодавства, прийшов до неправильних висновків, а тому прийняті рішення № 56 про застосування економічних санкцій та припис №63 про усунення порушень є необґрунтовані та підлягають скасуванню. Звертає увагу суду на те, що підприємство має право встановлювати економічно обґрунтовані ціни за виконання робіт з землеустрою, окрім безпосереднього виготовлення документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до ст. 121 Земельного кодексу України. Вказує на відсутність державного регулювання цін (тарифів) на інші землевпорядні послуги, а тому останній має право застосовувати вільні ціни на підставі укладених договорів. Свою позицію обґрунтовує положеннями Закону України «Про захист конституційних прав громадян на землю», Закону України «Про землеустрій».

Відповідач у письмовому запереченні повідомив, що проти позову заперечує та вважає вимоги Позивача необґрунтованими. Зазначає, що КДП «КИЇВГЕОІНФОРМАТИКА»при наданні послуг з виготовлення державного документа, який посвідчує право власності на землю, безпідставно завищувало плату за ці послуги, за умови запровадження на них державного регулювання. В обґрунтування своєї позиції посилається на приписи Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про захист конституційних прав громадян на землю», вказуючи, що роботи зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку включають в себе перелік інших землевпорядних робіт.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Київське державне підприємство геодезії, картографії, кадастрових та геоінформативних систем «КИЇВГЕОІНФОРМАТИКА»згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 064494 зареєстроване Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією 05.04.1993 року, присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи №19028917. Відповідно до довідки з ЄДРПОУ №272 видом діяльності Позивача за КВЕД є діяльність у сфері геодезії, гідрографії та гідрометеорології.

Державною інспекцією з контролю за цінами в м. Києві на підставі посвідчення від 15 квітня 2009 року №239, відповідно до ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення», Постанови КМУ від 13.12.2000р. №1819 «Питання Державної інспекції з контролю за цінами»та п. 4.1.5 Плану роботи Держінспекції на ІІ квартал 2009 року проведена планова перевірка Позивача з питань формування і застосування цін (тарифів) на землевпорядні роботи та послуги за період з квітня 2008 року по квітень 2009 року.

В ході перевірки було виявлено, що «… роботи із землеустрою щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки, є взаємопов’язаними та такими, що доповнюють одна одну, виконуються в комплексі, передбачають як польові вимірювання, так і обробку теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж ділянок та лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, оскільки всі ці дані наносяться на кадастровий план земельної ділянки, який відповідно до ст. 56 Закону України «Про землеустрій», є завершальним в переліку технічної документації із землеустрою щодо вкладання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку».

Підприємство у період 2008 рік –І квартал 2009 року при виконанні робіт, результат яких об’єднано в одну брошуру, яка носить назву «Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку»і виготовлення якої необхідно для складання державного акта на право власності на земельну ділянку при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до ст. 121 ЗК України, стягувало із замовників плату у розмірах від 500,00грн. до 2000,00грн.

Це є порушенням вимог Закону України «Про захист конституційних прав громадян на землю», який встановлює граничний розмір плати –дев’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За період з 01.01.2008 року по 30.03.2009 року необґрунтовано одержана виручка за виконані роботи із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до ст. 121 ЗК України склала 628794,00грн.

Вказані порушення зафіксовані в акті перевірки № 103 від 12.06.2009 року. На вказаний акт Позивачем було направлено Інспекції заперечення від 18.06.2009 року №01-04/1173, яке останньою прийнято не було.

На підставі акту перевірки Відповідачем 30 червня 2009 року винесені рішення №56 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін (далі –оскаржуване рішення) та припис №63 про виконання законних вимог щодо усунення порушень державної дисципліни цін (далі –оскаржуваний припис).

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними рішенням та приписом, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідження, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Приписи ч.2 ст.19 Конституції України закріплюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки закріплені в Законі України «Про ціни і ціноутворення»(надалі – Закон про ціни). Приписи ч. 2 ст. 13 вказаного закону визначають, що контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Відповідно постанови Кабінету Міністрів України «Питання державної інспекції з контролю за цінами»від 13 грудня 2000 р. № 1819(надалі –Положення 1819) такі функції покладено останнім на Державну інспекцію з контролю за цінами.

Зі змісту п. 5 Положення 1819 вбачається, що Держінспекція має право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірку бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників, що відображаються у розрахункових документах незалежно від способу подання інформації, пов'язаних з формуванням, встановленням та застосуванням цін (тарифів); вимагати відповідно до законодавства усунення виявлених порушень порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів), а також здійснення перерахунку вартості товарів, робіт і послуг, ціни (тарифи) на які сформовані, встановлені та/або застосовані з порушенням законодавства (якщо фактичну оплату товарів, робіт та послуг не проведено) для розрахунків із споживачами; приймати відповідно до законодавства рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів).

З наведеного випливає, що у Відповідача було наявне право проводити перевірку Позивача з питань формування та застосування тарифів.

Приписи ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України визначають, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності.

Фінансові засади щодо реалізації громадянами України прав власності на землю відповідно до статті 14 Конституції України визначаються Законом України «Про захист конституційних прав громадян на землю»(далі –Закон про захист прав).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 вказаного закону, вартість робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, крім випадків, визначених частиною першою цієї статті, не може перевищувати дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зі змісту наведеної норми випливає, що обов’язок застосування встановленої плати покладається на особу, що здійснює такі роботи лише у разі, якщо: роботи із землеустрою виконуються виключно для виготовлення документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку; земельна ділянка передається громадянам та передається безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності. Суд звертає увагу, що застосування регульованих частиною другою ст. 1 Закону про захист прав цін обов’язкове лише за умови безоплатної передачі у власність земельних ділянок. Тобто, на всі інші випадки набуття права власності на земельну ділянку приписи ч. 2 ст. 1 Закону про захист прав не поширюються.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування визначаються Законом України «Про землеустрій»(далі –Закон).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, видами робіт із землеустрою є обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою.

Документацією із землеустрою у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону є затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Законом визначені окремі вимоги до конкретних видів документації з землеустрою, зокрема, складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ст. 50 Закону), виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 55 Закону), виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку (ст. 56 Закону).

Приписи ч.1 ст. 56 Закону визначають, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об'єднання земельних ділянок, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Таким чином, Закон встановлює вичерпний перелік документів, що мають включатися до технічної документації із землеустрою. Однак, ні Законом України «Про захист конституційних прав громадян на землю», ні Законом України «Про землеустрій»не враховано, що до витрат на виготовлення документації із землеустрою не включаються транспорті послуги з доставки до об’єкта роботи та у зворотному напрямку спеціальної техніки, обладнання та інструментів, які необхідні для виконання робіт; вартість отримання координат вихідних пунктів державної геодезичної мережі; витрати на прокладення теодолітних ходів від пунктів полігонометрії до земельної ділянки; вартість винесення репера натуру; внесення інформації а автоматизовану систему Центрального державного земельного кадастру та перевірка інформації на магнітних носіях тощо.

Відповідно до п. 1 Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг, затверджених спільним наказом Держкомзему України, Мінфіну України, Мінекономіки України від 15.06.2001 року №97/298/124, розмір оплати земельно-кадастрових робіт та послуг застосовується державними органами земельних ресурсів та рекомендовані для застосування підприємствами, організаціями, проектними інститутами, вишукувальними експедиціями, госпрозрахунковими групами та іншими підприємницькими структурами незалежно від форми власності та відомчої належності на всій території України. Виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг, вартість яких не встановлено, здійснюється за цінами, визначеними договорами.

Як вбачається з матеріалів справи, між Позивачем та іншими контрагентами укладалися договори про виконання робіт з виготовлення технічної документації для державного акту на право приватної власності на землю. Плата за виконані роботи стягувалася Позивачем у відповідності до ч. 2 ст. 1 Закону про захист прав, крім неї, останній стягував плату за роботи, які виконувалися в рамках підготовки технічної документації для виготовлення державного акту і не охоплюються змістом частини другої ст. 1 зазначеного вище закону.

Судом враховується, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки укладені з Позивачем договори у встановленому законом порядку не скасовані та не визнані нечинними, їх умови є обов’язковими для сторін та підлягають виконанню.

Крім того, основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки визначаються Законом України «Про ціни і ціноутворення». Приписи ст. 6 вказаного закону визначають, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Згідно ст. 7 Закону про ціни вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Статтею 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення»визначено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Таким чином, за відсутності державного регулювання цін (тарифів), суб’єкт господарювання має право застосовувати вільні ціни (тарифи) на послуги.

Отже, з наведеного випливає, що висновки Відповідача, викладені в акті від 12.06.2009 р. № 103 є необґрунтованими та йдуть у розріз з приписами чинного законодавства.

За таких обставин оскаржувані рішення та припис є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Приписом ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи Позивача, Відповідач суду не надав.

Керуючись ст.ст. 71, 94, 158-163 КАС України, адміністративний суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.          Визнати протиправним та скасувати рішення Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві №56 від 30.06.2009р.

3.          Визнати протиправним та скасувати припис Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві №63 від 30.06.2009р.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя                                         А. Степанюк