Постанова № 13610000, 19.01.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.6.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 січня 2011 року Справа № 2а-9896/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Захарової О.В.

при секретарі судового засідання:Білоконі Д.І.

за участю сторін:

представника позивача: Алексаняна Ю.О. (довіреність від 06.04.2010 № 51)

представник відповідача: не прибув

третя особа: не прибув

представник третьої особи: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом державного підприємства “Антрацит” до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови № б/н від 06.12. 2010 про арешт коштів боржника,

ВСТАНОВИВ:

16 грудня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов державного підприємства “Антрацит” до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови № б/н від 06.12. 2010 про арешт коштів боржника.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою № б/н від 06.12.2010 про арешт коштів боржника державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області накладений арешт на грошові кошти державного підприємства «Антрацит», що містяться на р/р р/р 26004006433002, 26005006433001, 26049006433001, МФО 322830 у АКБ «ТК «Кредит» у сумі 3 499 085,41 грн.

Будучи не згодним з винесеною постановою, позивач вказує, що ухвалою Краснолуцького міського суду Луганської області від 01.10.2009 задоволено подання заступника начальника відділу ДВС Краснолуцького міського управління юстиції та державний виконавець при примусовому виконанні виконавчих написів № 1-1612 від 17.10.2000 року, № 1313 від 12.08.2002 року, № 1317 від 12.08.2002 року, № 1318 від 12.08.2002 року про стягнення з ДП «Антрацит» на користь ОСОБА_2 може звертати стягнення на кошти державного підприємства «Антрацит», що знаходяться на рахунках ДП «Антрацит» в установах банків саме на суму 3 332 124,20 грн. Однак, в порушення ухвали Краснолуцького міського суду, постановою № б/н від 06.12.2010 року про арешт коштів боржника державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області Лисицею Д. І. накладено арешт на грошові кошти у розмірі 3 499 085,41 грн., а не на суму 3 499 085,41 грн. Отже, відсутні підстави накладення арешту на банківські рахунки ДП «Антрацит» у сумі 3 499 085,41 грн.

Позивач вважає, що законних підстав для накладення арешту на кошти ДП «Антрацит» у сумі 3 499 085,41 грн. у державного виконавця немає, тому дії Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області по винесенню постанови № б/н від 06.12.2010 року про арешт коштів боржника, що містяться на розрахункових рахунках 26004006433002, 26005006433001, 26049006433001, МФО 322830 у АКБ «ТК «Кредит» у сумі 3 499 085,41 грн. є протиправними, а постанова № б/н від 06.12.2010 року про арешт коштів боржника підлягає скасуванню.

У звязку з чим, позивач просив визнати протиправними дії Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області по винесенню постанови від 06.12.2010 № б/н про арешт коштів боржника, що містяться на р/р 26004006433002, р/р 26005006433001, р/р 26049006433001, МФО 322830 у АКБ «ТК Кредит»; визнати протиправно та скасувати постанову державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області Лисиці Д.І. від 06.12.2010 № б/н про арешт коштів боржника, що містяться на р/р 26004006433002, р/р 26005006433001, р/р 26049006433001, МФО 322830 у АКБ «ТК Кредит».

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові, додатково пояснив, що згідно із постановами відповідача про стягнення з боржника виконавчого збору за невиконання виконавчих написів нотаріуса, в дійсності загальна сума виконавчого збору складає 346 235,7 грн., але в постанові про арешт коштів боржника від 06.12.2010 зазначена сума виконавчого збору в розмірі 166 606,21 грн. і витрати на проведення виконавчих дій 355,00 грн. Крім того, затвердженою формою Постанови про арешт коштів боржника встановлено, що постанова про арешт коштів має містити зазначення обставин, що визначені в статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема щодо невиконання виконавчого документу встановлений державним виконавцем строк, наявність інформації про рахунки боржника в банку та інше. До того ж, в резолютивній частині постанови про арешт коштів зазначається сума стягнення за виконавчим документом. Отже, постанова № б/н від 06.12.2010 року не може бути скасована частково, а саме в частині накладення арешту на суму що перевищує суму зазначену в ухвалі Краснолуцького міського суду Луганської області від 01.10.2009 року. Адже вищезазначена Інструкція про проведення виконавчих дій не передбачає, що окрім суми зазначеної в постанові про арешт коштів сума на яку необхідно накласти арешт, може бути визначена додатковими процесуальними документами (постановами суду). Коли постанова про арешт коштів надходить до банківської установи для банка має значення тільки сума зазначена в постанові.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, до суду надіслав письмові заперечення, просив справу розглядати без участі уповноваженого представника.

В запереченні проти позову представник відповідача послався на таке.

Постановою заступника Міністра директора Департаменту державної виконавчої служби Стадніка Г. В. б/н від 20.09.2010 виконавче провадження № 13/1 передано на виконання до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області. В ході виконання виконавчого провадження встановлено, що державним виконавцем Антрацитівського міського управління юстиції винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, але до наступного дня в матеріалах виконавчого провадження не значаться підтверджуючі документи про сплату виконавчого збору та суми боргу.

Державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області зроблено запит сторонам виконавчого провадження стосовно здійснених на цей час виплат суми боргу та виконавчого збору по виконавчому провадженню 13/1, але до теперішнього часу жодної відповіді не надходило.

01 жовтня 2009 року Краснолуцький міський суд Луганської області задовольнив подання заступника начальника ВДВС Краснолуцького міського управління юстиції, та вині ухвалу про арешт коштів боржника.

На підставі Закону України "Про виконавче провадження" згідно ухвали Краснолуцького міського суду Луганської області від 01.10.2009, постанов б/н від 12.10.2007, б/н від 21.09.2002 б/н 11.10.2002 б/н від 13.11.2003 про стягнення з боржника виконавчого збору, постанови про стягнення витрат на проведення виконавчих дій державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів на рахунку боржника на загальну суму 3 499 085 грн. 41 коп. Відповідач вважає, що дії, державного виконавця є правомірними та такими, що вжиті відповідно до чинного законодавства.

Враховуючи викладене, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Третя особа і представник третьої особи у судове засідання не прибули, представник третьої особи був повідомлений належним чином, про що свідчить підпис у розписці про явку в судове засідання (а.с. 40), причини неявки суду не повідомили.

Суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача, третьої особі і представника третьої особи.

Відповідно до частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби згідно з частиною 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України є відповідний орган державної виконавчої служби.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (із змінами і доповненнями) надалі Закон №606.

Виконавче провадження це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України “Про виконавче провадження”, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону № 606).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР “Про державну виконавчу службу” завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Частиною 4 статі 4 Закону України “Про державну виконавчу службу” передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження” визначено права та обовязки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону №606 встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до статті 4 Закону № 606 заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до статті 49 Закону №606 у разі, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника врегульовано главою 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV “Про виконавче провадження”.

Згідно із статтею 50 Закону № 606 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобовязаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.

Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до статті 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV “Про виконавче провадження” та Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Краснолуцького міського суду Луганської області від 01 жовтня 2009 року, що набрала законної сили, задоволено подання заступника начальника відділу ДВС Краснолуцького міського управління юстиції, якою державному виконавцю надано право при примусовому виконанні виконавчих написів № 1-1612 від 17.10.2000, № 1313 від 12.08.2002, № 1317 від 12.08.2002, № 1318 від 12.08.2002 про стягнення з ДП “Антрацит” на користь ОСОБА_2, звертати стягнення на кошти державного підприємства “Антрацит”, що знаходяться на рахунках ДП “Антрацит”, код 32226065, що знаходяться на рахунках боржника в установах банків на суму 3 332 124,20 грн. (а.с. 49-53).

Постановою від 06.12.2010 № б/н про арешт коштів боржника державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області Лисицею Д.І. при примусовому виконанні виконавчих проваджень згідно виконавчих документів об'єднаних у зведене виконавче провадження № 13/1, а саме виконавчих написів нотаріуса № 1-1612 від 17.10.2000, № 1317 від 12.08.2002, № 1318 від 12.08.2002, № 1319 від 12.08.2002 про стягнення з ДП “Антрацит” на користь ОСОБА_2 коштів на загальну суму 3332 124,20 грн., накладений арешт на грошові кошти державного підприємства “Антрацит”, що містяться на р/р 26004006433002, р/р 26005006433001, р/р 26049006433001, МФО 322830 у АКБ «ТК Кредит» на суму 3499085,41 грн. (а.с. 6).

Згідно постанови від 06.12.2010 № б/н стягненню підлягає сума боргу по виконавчим написам нотаріуса № 1-1612 від 17.10.2000, № 1317 від 12.08.2002, № 1318 від 12.08.2002, № 1319 від 12.08.2002 про стягнення з ДП “Антрацит” на користь ОСОБА_2 коштів на загальну суму 3332 124,20 грн., та виконавчий збір у загальному розмірі 166606,21 грн. згідно постанов про стягнення з боржника виконавчого збору б/н від 12.10.2007, б/н від 21.09.2002, б/н від 11.10.2002, б/н від 13.11.2003, витрати на проведення виконавчих дій у сумі 355,00 грн.

З наданих відповідачем під час судового розгляду постанов про стягнення з боржника виконавчого збору, а саме: від 21.09.2002 № б/н на суму 31557,32 грн., від 11.10.2002 № б/н на суму 7650,85 грн., від 12.10.2002 № б/н на суму 14039,56 грн. та 13.11.2003 № б/н на суму 292987,97 грн. вбачається, що стягненню підлягає виконавчий збір на загальну суму 346235,70 грн., а не в сумі 166606,21 грн., яка зазначена державним виконавцем в оскаржуваній постанові від 06.12.2010 № б/н про арешт коштів боржника (а.с. 45, 46, 47, 48).

В ході судового розгляду, будучи присутнім у судовому засіданні 11 січня 2011 року представник відповідача пояснив, що не може надати пояснення по суті включення до постанови від 06.12.2010 №б/н суми виконавчого збору у розмірі 166606,21 грн. і суми витрат на проведення виконавчих дій в сумі 355,00 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем повністю доведена правомірність накладення арешту на грошові кошти боржника - державного підприємства “Антрацит” на суму 3 332 124,20 грн.

Суми виконавчого збору в розмірі 166606,21 грн. і сума витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 355,00 грн., які включенні до постанови про арешт коштів боржника від 06.12.2010 № б/н, відповідач, у зазначеній сумі, наданими суду доказами не підтвердив, інших доказів, на підставі яких приймалось рішення, відповідач суду не надав.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про безпідставність включення відповідачем до постанови про арешт коштів боржника від 06.12.2010 № б/н суми 166606,21 грн. виконавчий збір і 355,00 грн. витрати на проведення виконавчих дій.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ні Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV “Про виконавче провадження”, ні Інструкцією про проведення виконавчих дій не надано прав (не визначено можливість) державному виконавцю застосовувати засоби стягнення передбачені для примусового виконання виконавчих документів у відношенні виконавчого збору та коштів виконавчого провадження.

Стосовно вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача по винесенню постанови від 06.12.2010 №б/н про арешт коштів боржника що містяться на р/р 26004006433002, р/р 26005006433001, р/р 26049006433001, МФО 322830 у АКБ «ТК Кредит» в сумі 3499085,41 грн., суд зазначає про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Дії підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області по винесенню постанови від 06.12.2010 № б/н про арешт коштів боржника в сумі 3499085,41 грн. узгоджуються з вимогами статей 5, 49, 50, 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV “Про виконавче провадження”.

Вчинення дій субєктом владних повноважень є способом реалізації наданої субєкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій субєкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії постанова від 06.12.2010 №б/н про арешт коштів боржника, саме вона має вплив на його права та обовязки. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для юридичної особи прав чи інтересів. З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає обєкту порушеного права.

Доводи представника позивача на необхідність скасування постанови про накладення арешту коштів боржника №б/н від 06.12.2010 повністю, з посиланням на Інструкцію про проведення виконавчих дій, якою передбачено, що окрім суми зазначеної в постанові про арешт коштів, сума, на яку необхідно накласти арешт, не може бути визначена додатковими процесуальними документами (постановами суду), постанова про арешт коштів надходить до банківської установи та для банка має значення тільки сума зазначена в постанові, судом не приймаються з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно з приписами ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Одже, судове рішення є обовязковим для виконання, та суд не вбачає підстав, з яких постанова про арешт коштів боржника не може бути виконаною у звязку із її частковим скасуванням.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 19 січня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов державного підприємства “Антрацит” до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови № б/н від 06.12.2010 про арешт коштів боржника, задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області № б/н від 06.12.2010 про арешт коштів боржника, що містяться на р/р 26004006433002, р/р 26005006433001, р/р 26049006433001, МФО 322830 у АКБ «ТК Кредит» в частині включення до постанови суми виконавчого збору в розмірі 166606,21 грн. (сто шістдесят шість тисяч шістсот шість гривень 21 копійка) та суми витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 355,00 грн. (триста пятдесят пять гривень 00 копійок).

В решті позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства “Антрацит” (ідентифікаційний код 32226065, місцезнаходження: 94613, Луганська область, м. Антрацит, вул. Ростовська, буд. 38) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня 70 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено і підписано 24 січня 2011 року.

Суддя О.В. Захарова