Ухвала суду № 136088214, 29.04.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

29 квітня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/1679/26-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене повідомленням 20260401-600561 від 06 квітня 2026 року, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період;

- зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 01 квітня 2026 року з урахуванням усіх поданих медичних документів та консультаційних висновків.

Ухвалою суду від 13 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

До суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову у цій справі, в якій він просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та його відокремленим підрозділам, органам і установам, що знаходяться в його підпорядкуванні, його посадовим особам здійснювати дії та процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлення до місця проходження службі ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення суду у справі №600/1679/26-а.

Подану заяву обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу під час мобілізації у період до 20 березня 2026 року. Після звільнення з військової служби позивач звернувся до відповідача через Центр надання адміністративних послуг Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області із заявою про надання (оформлення) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за результатами розгляду якої позивачу було відмовлено у наданні (оформленні) відстрочки. Вважаючи таке рішення протиправним, позивачем було оскаржено його в судовому порядку в даній адміністративній справі. Разом з цим позивач вважає, що в даному випадку наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки у разі вжиття відповідачем (його структурними підрозділами та/або іншими відділами, які перебувають у його прямому підпорядкуванні) дій щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, він втратить статус військовозобов`язаного, повторно набуде статус військовослужбовця і фактично буде позбавлений можливості реалізувати своє право на надання (оформлення) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яка можлива виключно за наявності в особи статусу військовозобов`язаного. Відповідно, у разі задоволення судом вимог позову у даній справі поновлення порушених, на думку позивача, прав, стане неможливим, а тому невжиття заходів забезпечення позову може спричинити негативні для відповідача наслідки та унеможливить поновлення його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.

Розглянувши подану позивачем заяву та перевіривши наявні матеріали справи, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що згідно із записами військового квитка серії НОМЕР_1 від 12 квітня 2018 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації 30 березня 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 20 березня 2026 року №79 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу відділу та всіх видів забезпечення з 20 березня 2026 року у зв`язку звільненням з військової служби у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу) наявність у дружини з числі осіб з інвалідністю ІІІ групи психічного розладу) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після звільнення з військової служби позивач 24 березня 2026 року звернувся до відповідача через Центр надання адміністративних послуг Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області із заявою про надання (оформлення) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За результатами розгляду вказаної заяви позивач отримав повідомлення у застосунку «Дія» про відмову у наданні (оформленні) йому відстрочки від призову на військову служби під час мобілізації. З указаного повідомлення також вбачається, що рішення про відмову у наданні відстрочки було ухвалено ІНФОРМАЦІЯ_5 (Сторожинець).

01 квітня 2026 року позивач повторно звернувся до відповідача через Центр надання адміністративних послуг Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області із заявою про надання (оформлення) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в задоволенні якої позивачу також було відмолено.

Рішення ухвалене ІНФОРМАЦІЯ_5 (Сторожинець) шляхом складання протоколу засідання комісії від 03 квітня 2026 року №37.

Причиною відмови вказано: відсутні законні підстави для надання відстрочки. Дата формування рішення 06 квітня 2026 року.

Вказані обставини слугували підставою звернення позивача до суду з цим позовом та із заявою про забезпечення позову.

Так, відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім цього, згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі №140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер.

Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суд виходить з того, що у поданій заяві не наведено обставин та, відповідно, не надано жодних належних та достовірних доказів вчинення ІНФОРМАЦІЯ_6 (його структурними підрозділами, відділами тощо, які перебувають у його прямому підпорядкуванні) по відношенню до ОСОБА_1 дій, спрямованих на призов його на військову службу за мобілізацією саме станом на час звернення до суду із заявою про забезпечення позову. Зокрема, до заяви не додано мобілізаційного розпорядження/повістки на відправку ОСОБА_1 до військової частини, відповідно до якої останній зобов`язаний був би з`явитися до ТЦК та СП у визначену дату та час з метою його подальшого відправлення у розпорядження військової частини для проходження військової служби.

Доводи заявника, які наведено ним у заяві в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінює критично та вважає безпідставними, адже такі ґрунтуються виключно на його припущеннях і не підтверджуються жодними доказами.

Суд зауважує, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на його доводах про ймовірність призову його на військову службу під час мобілізації, якщо факти вчинення таких дій не підтверджені жодними належними (стаття 73 Кодексу адміністративного судочинства України), достовірними (стаття 75 Кодексу адміністративного судочинства України) та достатніми (стаття 76 Кодексу адміністративного судочинства України) доказами.

Звертаючись до суду з цією заявою про забезпечення позову, позивачем не доведено належним чином факту існування ризиків настання для нього певних невідворотних негативних наслідків у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Самі по собі суб`єктивні переконання заявника у можливому вчиненні відносно нього протиправних дій щодо призову на військову службу не можуть свідчити про безумовну необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, про які він просить у своїй заяві.

Посилання позивача на висновки Верховного Суду у справі №160/2592/23 суд оцінює критично, адже обставини названої справи є відмінними від обставин цієї справи. Зокрема, у справі №160/2592/23 судами досліджувалось питання законності дій щодо призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, що не є релевантним по відношенню до предмету спору у даній справі, яким є відмова територіального центру комплектування та соціальної підтримки у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Обґрунтованих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, заявником також не наведено.

З огляду на викладене у сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність поданої заяви про забезпечення позову, а тому така задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 150, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.П. Лелюк