Рішення № 136043461, 28.04.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 квітня 2026 року Справа № 903/235/25 (903/230/26)

Суддя Господарського суду Волинської області у складі Гарбара І.О., розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області без повідомлення (виклику) учасників справи клопотання та пояснення представника Головного управління державної казначейської служби України у Волинській області по справі №903/235/25 (903/230/26) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Стандарт ЮА" до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України про стягнення 61251,00 грн, в межах справи №903/235/25 за заявою Головного управління ДПС у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Вест Стандарт ЮА про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

03.03.2026 зареєстрована позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Стандарт ЮА" до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України про стягнення 61251,00 грн.

В обгрунтування зазначає, що в ході виконання повноважень ліквідатора встановлено, що наявна переплата у ТОВ Вест Стандарт ЮА до бюджету податків, зборів та інших обов`язкових платежів на загальну суму 61251,00 грн.

Ухвалою суд від 16.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.64).

Ухвала суду доставлена до електронних кабінетів відповідачів 16.03.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с.67-68).

Строк для подання відзиву до 31.03.2026.

17.03.2026 представник Державної податкової служби України сформував в системі «Електронний суд» клопотання, в якому просить суд(а.с.70-83):

1. Залишити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Стандарт ЮА" без руху.

2. Закрити провадження у даній судовій справі, як такий що не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Ліквідатор ТОВ «Вест Стандарт ЮА» сформував в системі «Електронний суд» заперечення на заяву Головного управління ДПС у Волинській області від 17.03.2026 року про закриття провадження у справі (а.с.84-92).

25.03.2026 представник Державної податкової служби України сформував в системі «Електронний суд» клопотання, в якому просить суд виключити сторону ДПС як Відповідача у даній судовій справі (а.с.94-102).

30.03.2026 на адресу суду надійшла відповідь від ПАТ «АКОРДБАНК» та АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» з долученням витребуваних доказів (а.с.104-110).

Представник Державної казначейської служби України сформував в системі «Електронний суд» 30.03.2026 наступні документи:

1.Відзив на позовну заяву представника позивача Голінного Андрія Михайловича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Стандарт ЮА» про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України в особі її територіальних органів надміру сплачених коштів у розмірі 61 251,00 грн (а.с.112-124).

2. Клопотання про розгляд справи № 903/235/25(903/230/26) в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.150-178).

Представник Головного управління державної казначейської служби України у Волинській області 30.03.2026 та 31.03.2026 сформував в системі «Електронний суд» наступні документи:

1.Пояснення третьої особи щодо позову або відзиву представника позивача Голінного Андрія Михайловича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Стандарт ЮА» про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України в особі її територіальних органів надміру сплачених коштів у розмірі 61 251,00 грн (а.с.125-136);

2. Клопотання про розгляд справи № 903/235/25(903/230/26) в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.137-149).

Ухвалами суду від 01.04.2026 (а.с.179-182):

- клопотання представника Головного управління державної казначейської служби України у Волинській області про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін та пояснення третьої особи по справі №903/235/25 (903/230/26) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Стандарт ЮА" до Державної податкової служби України, Державної казначейської служби України про стягнення 61251,00 грн, в межах справи №903/235/25 за заявою Головного управління ДПС у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Вест Стандарт ЮА про банкрутство, залишено без розгляду.

-відмовлено в задоволенні клопотання Державної податкової служби України про залишення позову без руху та закриття провадження, а також виключення ДПС України з числа відповідачів у даній судовій справі.

-відмовлено в задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про розгляд справи № 903/235/25(903/230/26) в судовому засіданні з викликом сторін.

01.04.2026 представник Державної податкової служби України сформував в системі Електронний суд відзив на позовну заяву, в якому просить суд (а.с.184-198):

1. Поновити строк для надання відзиву.

2. Долучити відзив до матеріалів справи.

3. Відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 03.04.2026 у задоволені заяви ДПС України про поновлення строку на подання відзиву відмовлено. Відзив ДПС України залишено без розгляду (а.с.200-202).

02.04.2026 Ліквідатор ТОВ «Вест Стандарт ЮА» сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив Державної казначейської служби України (а.с.204-223).

02.04.2026 ліквідатор ТОВ «Вест Стандарт ЮА» сформував в системі «Електронний суд» клопотання про заміну неналежного відповідача у справі, а саме просить суд замінити відповідача у справі № 902/235/25 (903/236/26), а саме: замість первісного відповідача: Державна податкова служба України (04053, м. Київ, Львівська, площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393 в особі філії Головного управління ДПС у Волинській області вул. Київський майдан, 4 м. Луцьк, 43010 код ЄДРПОУ ВП: 44106679, залучити відповідачем у справі № 902/235/25 (903/236/26) територіальний орган Державної податкової служби України як відокремлений підрозділ: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м. Луцьк, вул. Київський майдан, 4 код ЄДРПОУ ВП: 44106679), (а.с.224-249).

Ухвалою суду від 03.04.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Стандарт ЮА" про заміну неналежного відповідача, задоволено. Замінено неналежного відповідача Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська, площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) належним відповідачем Головним управлінням ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м. Луцьк, вул. Київський майдан, 4 код ЄДРПОУ ВП: 44106679). Запропоновано відповідачу (ГУ ДПС у Волинській області) не пізніше ніж у 15-ти денний строк з дня вручення ухвали подати суду обґрунтований письмовий відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 178 ГПК України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог та доданням оригіналів для огляду та належним чином завірених копій підтверджуючих документів, на які міститься посилання у відзиві. Звернути увагу відповідача, що відзив повинен містити мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство. Звернути увагу відповідача на вимоги ст. 165 ГПК України щодо відзиву. Роз`яснено відповідачу, що у разі не подання у встановлений судом строк без поважних причин відзиву, суд вправі вирішити справу за наявними матеріалами. Запропоновано позивачу у п`ятиденний строк з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив із врахуванням вимог ст. 166 ГПК України, з урахуванням положень ч. 3-6 ст. 165 ГПК. Надати суду докази направлення відповіді на відзив з доданими до нього документами на адресу відповідача (а.с.251-252).

Головне управлінням ДПС у Волинській області отримало ухвалу суду 03.04.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.255).

Отже, строк для подачі відзиву до 20.04.2026.

15.04.2026 представниця Головного управління ДПС у Волинській області сформувала в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить суд (т.2, а.с.1-14):

1. Закрити провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

2. У разі відмови у закритті провадження у справі, врахувати аргументи, викладені у даному відзиві та у задоволенні позову відмовити повністю.

Щодо закриття провадження зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №902/1240/21(902/386/23), суд зазначив, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а предметом спору є стягнення за рахунок бюджетних асигнувань надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток приватних підприємств , то цей спір має публічно правовий характер та належить до юрисдикції адміністративних судів, що є підставою для закриття провадження згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки спір між сторонами у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Окрім того, суд касаційної інстанції враховує те, що спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. У цій же постанові суд виснував, що оскільки господарськими судами розглянуто по суті цю справу, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Таким чином, вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі, з урахуванням актуальної позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Вважає, що обов`язковими умовами для повернення сум грошового зобов`язання є: подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення надміру сплаченої суми, але за умови наявності надміру сплачених грошових зобов`язань та відсутності податкового боргу.

Окрім того, вказує, що усталеною є позиція Верховного Суду про те, що обов`язковою передумовою повернення платнику податків надміру/помилково сплачених коштів, є одночасна наявність таких обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 статті 43 ПК України.

Доводить, що станом на 07.04.2026 згідно даних інтегрованих карток ІКС «Податковий блок» по Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА» (ЄДРПОУ 42926090) по податку на додану вартість обліковується заборгованість в сумі 29693531,51 грн. Крім того, відновлення порушеного права шляхом повернення надміру сплаченого податку на прибуток не забезпечить погашення заборгованості держави саме перед боржником, так як за приписами ч. 1 ст.64 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ), повернуті кошти будуть спрямовані на погашення, в тому числі сплату основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого, тобто вимог першої черги.

Правомірним відновленням порушених прав і було б подання заяви платником ТОВ «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА» на повернення сплачених грошових зобов`язань на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету.

20.04.2026 ліквідатор ТОВ «Вест Стандарт ЮА» сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив Головного управління ДПС у Волинській області, в якій просить суд відмовити відповідачу в заявленому клопотанні про закриття провадження у справі. Продовжити розгляд спору між ТОВ «Вест Стандарт ЮА» та Головним управлінням ДПС у Волинській області, Державної казначейської служби України в особі відокремленого підрозділу Головне управління ДКСУ у Волинській області в межах справи № 903/235/25(903/230/26) в порядку господарського судочинства.

Головне управління ДПС у Волинській області відповідь на відзив отримали 20.04.2026, що підтверджується квитанцією про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету №6772105.

Отже, строк для надання заперечення на відповідь на відзив до 23.04.2026.

Заперечення на відповідь на відзив в строк визначений ухвалою суду від 16.03.2026 на адресу суду не надходили.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Щодо клопотання Головного управління ДПС у Волинській про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, судом враховано наступне.

Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2,4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Тобто, вказана стаття не визначає вичерпного переліку спорів, які розглядають в порядку господарського судочинства, відсилаючи до інших справ, у визначених законом випадках (в тому числі й до справ визначених Кодексом України з процедур банкрутства).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній Кодексом України з процедур банкрутства.

За змістом частини першої статті 2 Кодексу України з процедур Банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Сторонами у справі є як позивач, так і відповідач.

Отже, ч. 1 ст. 7 Кодексу унормовано, що незалежно від того, боржник є позивачем чи відповідачем у справі, спори де він є стороною розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною 2 ст. 7 Кодексу передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є Кодекс України з процедур банкрутства.

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, йдеться про звернення до суду з "майновими вимогами до боржника", а у статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства - про "всі майнові спори, стороною в яких є боржник".

При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, спір щодо стягнення коштів за позовом боржника (банкрута) до контролюючого органу в повній мірі підвідомчий господарському суду в порядку господарського судочинства в межах справи про банкрутство.

Отже, відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Щодо посилання Головного управління ДПС у Волинській області на постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 травня 2024 року у справі №902/1240/21(902/386/23), судом враховано, що дана справа релевантна до правовідносин у справі №904/ 2787/21 (904/311/23), з огляду на наступне.

Подібність правовідносин суд визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

В даній постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 травня 2024 року у справі №902/1240/21(902/386/23) суд зазначив, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а предметом спору є стягнення за рахунок бюджетних асигнувань надмірно сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток приватних підприємств , то цей спір має публічно правовий характер та належить до юрисдикції адміністративних судів, що є підставою для закриття провадження згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки спір між сторонами у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Окрім того, суд касаційної інстанції враховує те, що спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Разом з цим, судом в даній справі враховано, що 19.09.2024 року внесені зміни в п.8 ст.20 ГПК України, та викладено даний пункт в наступній редакції:

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: «справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника».

Суд застосовує законодавство, що діє на момент ухвалення рішення, тому постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 травня 2024 року у справі №902/1240/21(902/386/23) не береться до уваги.

Як слідує з матеріалів справи, Постановою Господарського суду Волинської області від 17.06.2025 у справі № 903/235/25 Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Стандарт ЮА» було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута, арбітражного керуючого Голінного Андрія Михайловича.

Листом від 09.07.2025 Головне управління ДПС у Волинській області повідомило про те, що за підприємством рахується переплата по податку на прибуток підприємств, який сплачують інші платники (Луцька ОТГ) в сумі 61 248,00 грн.

17 липня 2025 року на адресу Головного управління ДПС у Волинській області направлено запит від 17.07.2025 року №903/235/25/447 щодо надання розшифрування переплати та надання копій документів.

Листом від 31.07.2025 року № 15063/6/03-20-13-01-06 Головне управління ДПС у Волинській області повідомило про те, що за банкрутом обліковується передоплата по податках в загальній сумі 61248,00 грн. та в електронному вигляді надані документи в підтвердження такої переплати.

Також у вказаному листі відображено з яких платіжних документів та згідно яких податкових декларацій/податкових повідомлень рішень утворилась переплата по податку на прибуток.

В подальшому ліквідатор надіслав на адресу Головного управління ДПС у Волинській області вимогу від 15.12.2025 № 903/235/25/650 щодо повернення заявленої суми коштів.

Листом від 24.12.2025 № 24059/6/03-20-04-04-06 Відповідач фактично відмовив у поверненні вказаних коштів.

Листом від 20.11.2025 року № БТ-6071-01120301-2025 АТ «Акордбанк» в електронному вигляді надав виписку по рахунку № НОМЕР_1 , в якій відображена платіжна операція за 18.05.2021 року на суму 6000 грн. з оплати податку на прибуток.

У зв`язку з наявністю у Позивача вимоги щодо повернення надміру сплачених коштів до бюджету в якості переплати з податку на прибуток, до АТ «Акордбанк» 22.01.2026 року направлено запит про надання копії вказаного платіжного документа, з метою подання його в якості доказу додатком до даної позовної заяви.

22 січня 2026 року на адресу АТ «Укрбудінвестбанк» було направлено запит щодо надання належним чином засвідчених копій платіжних документів: платіжного доручення від 19.08.2021 року № 42; платіжного доручення від 19.11.2021 року № 178; платіжного доручення від 25.07.2022 року № 405.

В подальшому, ухвалою суду від 16.03.2026:

- Зобов`язано ПАТ «АКОРДБАНК» (04136, м. Київ, вул. Стеценко, 6, код ЄДРПОУ 35960913) в строк до 13.04.2026 надати суду належним чином засвідчену копію платіжного доручення від 18.05.2021 року № 409.

- Зобов`язано АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» (код ЄДРПОУ 26547581, адреса місцезнаходження: 01135, м. Київ, вул. Чорновола В`ячеслава, 8, фактична адреса: 01054, м. Київ, вул. Володимирська, 46) в строк до 13.04.2026 надати суду належним чином засвідчені копії:

- платіжного доручення від 19.08.2021 року № 42;

- платіжного доручення від 19.11.2021 року № 178;

- платіжного доручення від 25.07.2022 року № 405.

30.03.2026 на адресу суду надійшла відповідь від ПАТ «АКОРДБАНК» та АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» з долученням витребуваних доказів (а.с.104-110).

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначається у преамбулі КУзПБ, він встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відносини банкрутства складаються між боржником та його кредиторами, між названими особами та учасниками провадження у справі про банкрутство, а також господарським судом у зв`язку та внаслідок неплатоспроможності боржника і з приводу розмірного задоволення вимог кредиторів у порядку черговості за рахунок майна боржника шляхом врегулювання боргів боржника, або відновлення його платоспроможності, або його ліквідації.

Застосування норм законодавства про банкрутство у сукупності із нормами суміжних правових інститутів повинно відповідати базовим принципам права банкрутств.

Велика Палата Верховного Суду у свої постанові від 18.02.2020 року у справі №918/335/17 зазначила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.

Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у Господарському процесуальному кодексі України.

Відносини неплатоспроможності, які виникають з моменту порушення справи про банкрутство, - це врегульовані законодавцем правовідносини щодо формування грошових вимог кредиторів до боржника, визначення їх черговості, призначення арбітражного керуючого на виконання певних повноважень у справах про банкрутство, введення щодо боржника передбаченої законодавством про банкрутство процедури (розпорядження майном, санації чи ліквідації), виявлення активів боржника, їх реалізації та справедливого розподілу коштів, отриманих внаслідок продажу активів боржника.

Тобто з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, а норми законодавства про банкрутство у справах про банкрутство мають спеціальний характер щодо інших законодавчих актів України.

Відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 23.05.2018 у справі № 915/2069/15, від 04.09.2018 у справі №922/4379/16, від 30.01.2019 у справі №912/2185/16(912/3192/17), від 18.06.2019 у справі №918/756/13, від 24.07.2019 у справі №908/6183/15, від 27.08.2019 у справі №913/982/14, від 02.10.2019 у справі №5006/5/39б/2012, від 22.10.2019 у справі №904/10560/17.

У постанові КГС ВС від 10.09.2020 у справі № Б13/115-12 наведено висновок, згідно з яким КУзПБ, як і Закон про банкрутство (до прийняття КУзПБ), слід застосовувати як спеціальний законодавчий акт, приписи якого мають пріоритет перед загальними нормами щодо регламентування порядку відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Згідно ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема судовий захист цивільного права та інтересу.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, згідно Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 року № 787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за № 1650/24182, повернення, зокрема, надміру зарахованих до бюджету податків здійснюється за поданням (висновком) повідомленням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету

Відтак, на переконання суду, позивачем обрано ефективний спосіб захисту, спрямований на забезпечення поновлення порушеного права, шляхом пред`явлення вимоги про стягнення грошових коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Приписами підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України визначено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені визначено приписами статті 43 ПК України.

Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу (43.1).

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на рахунок такого платника податків у банку або небанківському надавачу платіжних послуг, або на єдиний рахунок, або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (43.2).

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені (43.3.).

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на рахунок платника податків у банку, небанківському надавачу платіжних послуг; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг (43.4).

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані, або з єдиного рахунку (43.6).

Відповідно до ч. 1 ст. 62 КУзПБ, надмірно сплачена по платежах до бюджету сума 61251,00 грн є активом ТОВ "Вест Стандарт ЮА", який підлягає включенню в ліквідаційну масу і повинен бути спрямований у порядку та черговості, визначеному КУзПБ.

Проте, Головне управління у Волинській області у відзиві від 15.04.2026, посилаючись на те, що у станом на 07.04.2026 згідно даних інтегрованих карток ІКС «Податковий блок» по Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА» (ЄДРПОУ 42926090) по податку на додану вартість обліковується заборгованість в сумі 29693531,51грн. Крім того, відновлення порушеного права шляхом повернення надміру сплаченого податку на прибуток не забезпечить погашення заборгованості держави саме перед боржником, так як за приписами ч. 1 ст.64 КУзПБ, повернуті кошти будуть спрямовані на погашення, в тому числі сплату основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого, тобто вимог першої черги. Існування обов`язку боржника - ТОВ «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА» перед державою, який нівелюється обраним способом захисту, оскільки державою існують борги зі сплати податків. Правомірним відновленням порушених прав і було б подання заяви платником ТОВ «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА» на повернення сплачених грошових зобов`язань на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету.

Поряд з цим, пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Відтак, вимоги п. 43.2 статті 43 Податкового кодексу України не можуть бути застосовані до ТОВ «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА», яке з 17.06.2025 перебуває в ліквідаційній процедурі та визнано банкрутом.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і норми законодавства про банкрутство у справах про банкрутство мають спеціальний характер щодо інших законодавчих актів України. Тобто, Кодекс України з процедур банкрутства, належить застосовувати як спеціальний законодавчий акт приписи якого мають пріоритет перед загальними нормами щодо регламентування порядку відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до ч. 14 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, серед іншого: пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися у випадку та порядку, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор зобов`язаний використовувати лише один (ліквідаційний) рахунок боржника в банківській установі. Залишки коштів на інших рахунках перераховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства унормовано черговість погашення вимог кредиторів.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства, вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) задовольняються у третю чергу.

Поряд з цим, до Реєстру вимог кредиторів по справі про банкрутство ТОВ «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА», крім вимог Головного управління ДПС у Волинській області, також включено вимоги Волинської митниці.

В той же час, до Реєстру вимог кредиторів у справі №902/1240/219003/235/25 включено вимоги кредиторів, які підлягають задоволенню, а саме:

1.Вимоги Головного управління ДПС у Волинській області у наступній черговості:

- 30280,00,00 грн - судовий збір (витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді) вимоги першої черги.

-17495153,00 грн - (основний платіж ) вимоги третьої черги;

- 5108054,03 грн (штрафні санкції) вимоги шостої черги.

- 6056,00 грн. вимоги першої черги;

- 7090342,48 грн. - вимоги шостої черги.

2. Вимоги кредитора Волинської митниці у наступній черговості:

- 4844,40 грн вимоги першої черги;

- 18221740,35 грн вимоги третьої черги

- 4844,40 грн вимоги першої черги;

- 6599133,15 грн вимоги шостої черги.

- 4844,40 грн вимоги першої черги;

- 47099,46 грн вимоги третьої черги.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 64 КУзПБ, вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Кодексом. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги.

Отже, у судовій ліквідаційній процедурі банкрутства вимоги кредиторів погашаються з ліквідаційного рахунку за визначеними законодавством черговістю і порядком.

Згідно ч. 5 ст. 64 КУзПБ, погашення вимог кредиторів шляхом заліку зустрічних однорідних вимог проводиться за згодою кредитора (кредиторів), за умови що це не порушує майнові права інших кредиторів.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 64 КУзПБ,, вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Кодексом. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги.

Отже, у судовій ліквідаційній процедурі банкрутства вимоги кредиторів погашаються з ліквідаційного рахунку за визначеними законодавством черговістю і порядком.

Таким чином, спрямування переплати ТОВ «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА» з податку на прибуток в сумі 61251,00 грн на погашення заборгованості боржника перед Головним управлінням ДПС у Волинській області (як це пропонує Відповідач), недопустимо, оскільки призведе до порушення принципу черговості та пропорційності задоволення вимог кредиторів, встановленого положеннями Кодексу України з процедур банкрутства (спеціального законодавчого акту, що регулює провадження у справах про банкрутство).

Так, всупереч положенням ст. 43 Податкового кодексу України та Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за №1650/24182, станом на день подання позову переплата з податку на прибуток в сумі 61251,00 грн на ліквідаційний рахунок ТОВ «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА» Відповідачем-1 не повернута.

Податковий кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Відносини неплатоспроможності, які виникають з моменту порушення справи про банкрутство - це врегульовані законодавцем правовідносини щодо формування грошових вимог кредиторів до боржника, визначення їх черговості, призначення арбітражного керуючого на виконання певних повноважень у справах про банкрутство, введення щодо боржника передбаченої законодавством про банкрутство процедури (розпорядження майном, санації чи ліквідації"), виявлення активів боржника, їх реалізації та справедливого розподілу грошових коштів, отриманих внаслідок продажу активів боржника.

Тобто, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і норми законодавства про банкрутство у справах про банкрутство мають спеціальних характер щодо інших законодавчих актів України.

КУзПБ застосовується як спеціальний законодавчий акт, приписи якого мають пріоритет перед загальними нормами щодо регламентування порядку відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Враховуючи, що ТОВ «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА» знаходиться в ліквідаційній процедурі, а відповідно на нього поширюється дія Кодексу України з процедур банкрутства та не поширюється дія Податкового Кодексу України щодо питань погашення податкових зобов`язань.

Надмірно сплачена по платежах до бюджету сума 61251,00 грн є активом ТОВ «ВЕСТ СТАНДАРТ ЮА», що підлягає включенню в ліквідаційну масу банкрута у справі №903/235/25 і має бути спрямований у порядку та черговості, визначеному КУзПБ, приписи якого мають пріоритет перед загальними нормами щодо регламентування порядку відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів.

Щодо відповідача Державної казначейської служби України, судом враховано наступне.

Державна казначейська служба України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає Головне управління ДПС у Волинській області.

У разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Головне управління ДПС у Волинській області (дії якого призвели до стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету) .

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі №910/5201/19 (пункт 76).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16 ц: "44. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. 46. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові".

Таким чином, відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний (органи) державної влади.

У даному випадку, відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади, а саме Головне управління ДПС у Волинській області (дії якого призвели до стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).

З врахуванням викладеного, оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога підлягає до часткового задоволення, а саме:

«Стягнути із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест СТАНДАРТ ЮА» (43010, Волинська область, м. Луцьк, вул. Дубнівська, 22-Б, код ЄДРПОУ 42926090, розрахунковий рахунок НОМЕР_2 , АТ «КРИСТАЛБАНК», код банку 339050, код ЄДРПОУ 39544699 ) надміру сплачені кошти в загальні сумі 61251,00 грн (шістдесят одна тисяча двісті п`ятдесят одна гривня 00 копійок). В решті позову відмовити».

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Волинській про закриття провадження у справі, відмовити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест СТАНДАРТ ЮА» (43010, Волинська область, м. Луцьк, вул. Дубнівська, 22-Б, код ЄДРПОУ 42926090, розрахунковий рахунок НОМЕР_2 , АТ «КРИСТАЛБАНК», код банку 339050, код ЄДРПОУ 39544699 ) надміру сплачені кошти в загальні сумі 61251,00 грн (шістдесят одна тисяча двісті п`ятдесят одна гривня 00 копійок).

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення суду підписане 28.04.2026.

Суддя І. О. Гарбар