Постанова № 13600481, 17.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2011 № 32/476

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Корсака В.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача-1: Пономарчук Н.В. - представник за довіреністю,

від позивача-2: представник не зявився,

від відповідача: Заяць Є.П. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку"

на рішення Господарського суду м.Києва від 29.09.2010

у справі № 32/476 ( .....)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівна корпорація "Місто"

ТОВ "Л-Сервіс"

до Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про визнання недійсним виконавчого напису нотаріуса

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” (надалі позивач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Л-Сервіс” (надалі позивач-2) звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного банку “Банк регіонального розвитку” (надалі відповідач) з позовом про визнання недійсним виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 03.06.2010, зареєстрованого в реєстрі за №1036, про звернення стягнення на рухоме майно, яке належить на праві власності позивачу-1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов договору № 2 від 19.03.2010, укладеного між закритим акціонерним товариством “Родан-Капітал” та позивачем-2, останній отримав право вимоги (стягнення) з відповідача грошових коштів у розмірі 1564506,00 грн. за договором про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу № 6-203 від 18.11.2003. В забезпечення виконання зобовязань позивача-2 за кредитним договором № 14/10-94 від 26.06.2007, укладеним між позивачем-2 та відповідачем, позивач-1 передав в заставу відповідачу належне йому на праві власності рухоме майно згідно з договором застави рухомого майна від 25.12.2007. В листах від 19.04.2010 та 21.04.2010 позивач-2 заявляв відповідачу про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму заставленого майна та припинення зобов'язання за договором застави.

Проте, 03.06.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1036, про звернення стягнення на рухоме майно, яке належить на праві власності Позивачу-1, що, на думку позивачів, суперечить нормам чинного законодавства.

У відзиві відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що ним не приймається зарахування зустрічних однорідних вимог; право на звернення стягнення на майно шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусу передбачене в п. 4.1 Договору застави від 25.12.2007 та Законом України “Про заставу”; заставою за вказаним договором було забезпечене виконання зобовязань позивача-2 за кредитним договором у повному обсязі; позивач-2 прострочив виконання свого зобовязання за кредитним договором, відтак, спірний виконавчий напис був вчинений з дотриманням вимог законодавства.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.09.2010 року у даній справі позов задоволено повністю

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, посилаючись на порушення та неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального, неповне зясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено з порушенням ч. 1 ст. 88 Закону України „Про нотаріат”, а саме з порушенням річного строку його вчинення. Апелянт стверджує, що нотаріусом було допущено технічну опечатку та вказано дату платежу 01.04.09 замість 30.09.09, однак, помилка була виправлена відповідно до вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, з огляду на що, виконавчий напис було вчинено через 9 місяців після настання строку платежу.

Крім того, апелянт посилається на те, що висновок суду про те, що приватний нотаріус, порушивши вимоги Закону України „Про нотаріат” не зазначив у виконавчому написі строк, за який має проводитися стягнення, не може бути підставою для визнання виконавчого напису №1036 від 03.06.2010 року недійсним, оскільки така обставина жодним чином не перешкоджає відкриттю виконавчого провадження та здійсненню виконавчих дій по виконанню оскаржуваного виконавчого напису.

Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення про визнання недійсним оспорюваного виконавчого напису за відсутності підстав, передбачених ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 ЦК України.

Позивачем не надано письмового відзиву щодо вимог апеляційної скарги, однак, у судовому засіданні представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 29.09.2010 року без змін.

Позивачем-2 не використано наданого йому законом права на участь свого представника у судових засіданнях, причин неявки суду не повідомлено. Однак, матеріали справи містять докази належного його повідомлення про час та місце розгляду справи, що, зокрема, підтверджується, поштовими повідомленнями №0883002 4, №0883784 про завчасне вручення представнику позивача-2 ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження від 18.11.2010 року.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача-2.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судовою колегією встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2007 між позивачем-2 та відповідачем був укладений Кредитний договір № 14/10-94 (надалі Кредитний договір), відповідно до умов якого банк (відповідач) відкрив позичальнику (позивач-2) відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування в розмірі 16 000 000,00 грн., в межах якої банк взяв на себе зобовязання надавати позичальнику кредит, а останній сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 23% річних та повернути існуючу кредитну заборгованість в строк до 25.06.2010.

Згідно з п. 4.5 Кредитного договору розмір кожного кредиту визначається на підставі додаткових угод, згідно з якими позивачу-2 надаються кредити. За користування кожним з кредитів позичальник сплачує проценти. Сплата процентів здійснюється позивачем-2 щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця, за який вони нараховані (п. 6.5 Кредитного договору).

На підставі додаткових угод № 1 від 26.06.2007, № 2 від 02.07.2007, № 3 від 03.07.2007, № 4 від 30.07.2007, № 5 від 01.078.2007, № 7 від 10.12.2007, № 8 від 27.12.2007, № 9 від 28.12.2007, № 10 від 01.02.2008, № 11 від 07.02.2008, № 12 від 08.02.2008, № 13 від 12.02.2008, № 14 від 13.02.2008, № 15 від 18.02.2008, № 16 від 25.02.2008, № 17 від 27.02.2008, № 18 від 28.02.2008, № 19 від 13.03.2008, № 20 від 28.03.2008, № 21 від 03.04.2008, № 22 від 23.06.2008, № 23 від 25.06.2008, № 24 від 03.07.2008, № 25 від 24.07.2008 до Кредитного договору Позивачу 2 були видані кредити на загальну суму 21000000,00 грн.

25.12.2007 в забезпечення виконання зобовязань позивача-2 за Кредитним договором, між позивачем-1 та відповідачем був укладений договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2., зареєстрований в реєстрі за № 6296 (далі Договір застави), згідно з п. 1.1 якого заставою забезпечується виконання зобовязань, які виникли та можуть виникнути з Кредитного договору, відповідно до якого Відповідач надає позичальнику (позивач-2) кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 21000000,00 грн. на строк до 25.06.2010 зі сплатою річних відсотків.

Відповідно до п. 1.2 Договору застави предметом застави є:

- автомобіль марки DAEWO модель Lanos, 2006 року випуску, колір - зелений, шасі (кузов, рама, коляска) номер Y6DTF69Y0060030526, легковий седан, державний реєстраційний номер АА3262СТ, виданий УДАЇ ГУ МВС України в м. Києві 01.06.2007;

- автомобіль марки ТОYОТА модель Саmrу 2.4 I, 2006 року випуску, колір - чорний, шасі (кузов, рама, коляска) номер JTDВЕ30К103055679, легковий седан, державний реєстраційний номер АА5082ВІ, виданий УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 18.04.2006;

- автомобіль марки ТОYОТА модель Lexus GX, 2007 року випуску, колір - чорний, шасі (кузов, рама, коляска) номер JTJBT20Х080149834, універсал легковий, державний реєстраційний номер АА8844ЕН, виданий УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 22.11.2007;

- автомобіль марки РОRCHE модель Сауеnnе Тиrbо S, 2006 року випуску, колір -чорний, шасі (кузов, рама, коляска) номер WP1ZZZ9PZ6LA82985, універсал легковий, державний реєстраційний номер АА4444АР, виданий УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 13.04.2007;

- автомобіль марки SKODA модель Осtаvіа tour 1.6 І, 2007 року випуску, колір - сірий, шасі (кузов, рама, коляска) номер ТМВDХ41U88В009681, хетчбек легковий, державний реєстраційний номер АА3882ЕН, виданий УДАЇ ГУ МВС України в м. Києві 27.1 1.2007;

- автомобіль марки ОРЕL модель Аstra 1.4 I, 2005 року випуску, колір - сірий, шасі (кузов, рама, коляска) номер Y6DОТGF696Х0039І8, легковий седан, державний реєстраційний номер АА4728А1, виданий МРЕВ-4 міста Києва 02.02.2006;

- автомобіль марки ОРЕL модель Аstra 1.4 І, 2005 року випуску, колір - чорний, шасі (кузов, рама, коляска) номер Y6DOTGF696Х003888, легковий седан, державний реєстраційний номер АА4732АІ, виданий МРЕВ-4 міста Києва 02.02.2006.

Загальна заставна вартість перерахованих вище автомобілів згідно з п. 1.4 договору застави складає 1564506,35 грн.

Пунктом 3.1.4 Договору застави передбачено, що заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання строку виконання якого-небудь із зобовязань, передбачених основним договором, вони не будуть виконані заставодавцем.

Відповідно до п. 4.1 Договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, господарського суду, третейського суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або позасудовими способами, викладеними у ст.ст. 24-30 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.

При цьому, згідно з п. 4.2.1 Договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється, зокрема, якщо в момент настання строку виконання позичальником зобовязань за основним договором, вони не будуть виконані.

03.06.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1036, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на автомобілі, що є предметом застави за Договором застави.

У виконавчому написі вказано, що зазначені автомобілі передані Відповідачу на підставі Договору застави, посвідченого 25.12.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_2., строк платежу за яким настав 28.04.2009.

За рахунок коштів, одержаних від реалізації предмету застави, задовольняються вимоги Відповідача у розмірі 1243890,41 грн. по відсоткам за користування кредитом за кредитним договором № 14/10-94 від 26.06.2007, укладеним між відповідачем та позивачем-2, та 12438,00 грн., сплачених відповідачем за вчинення виконавчого напису.

Дослідивши матеріали справи, встановивши всі фактичні обставини, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 87 Закону України “Про нотаріат” передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України “Про нотаріат” нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціямине більше одного року.

Пунктом 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 (далі Інструкція), передбачено, що строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Як було встановлено судом, в оскаржуваному виконавчому написі зазначено, що строк платежу за Договором застави настав 30.09.2009 року. Під час вчинення виконавчого напису нотаріусом було допущено технічну опечатку, в результаті якої строком платежу було помилково вказано дату 01.04.2009 року.

При цьому, під час вчинення нотаріальної дії нотаріус здійснив виправлення, закресливши помилково зазначену дату, та вказав нову дату, відповідно до якої строк платежу настав 30.09.2009 року.

Виправлення помилки у виконавчому написі було здійснено відповідно до ст. 23 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5 про виправлення у виконавчому написі зроблено відповідне застереження, в якому проставлено підпис та печатку нотаріуса, виправлення здійснено в день вчинення виконавчого напису на бланку типової форми відповідно до умов Договору застави, яким визначено порядок погашення кредитної заборгованості боржника перед кредитором.

Таким чином, виконавчий напис було вчинено 03.06.2010 року, тобто в межах 1 року з дня виникнення права вимоги, що відповідає вимогам ч. 1 статті 88 Закону України „Про нотаріат”.

Щодо посилань позивачів про односторонній взаємозалік (з боку ТОВ „Л-Сервіс”) однорідних зустрічних вимог по вищезазначеним договорам на загальну суму 1564506,00 грн. на підставі ст. 601 ЦК України, що, на думку позивачів, було підставою для припинення зобовязань за Кредитним договором, судова колегія зазначає наступне.

За умовами укладеного між відповідачем та ЗАТ „РодАн-Капітал” договору про відступлення права вимоги (цесії) від 19.03.2010 року до позивача-2 перейшло право вимоги належних ЗАТ „РодАн-Капітал” коштів у сумі 1564506,00 грн., які належали ЗАТ „РодАн-Капітал” за Договором про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу №6-2003 від 18.11.2003 року.

Відповідно до п. 2.1. вищевказаного договору цесії належне ЗАТ „РодАн-Капітал” право вимоги перейшло до позивача-2 в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору. Тобто, внаслідок відступлення права вимоги ЗАТ „РодАн-Капітал” по вищевказаному договору на користь позивача-2 фактично відбулась заміна сторони кредитора в зобовязанні.

Відтак, позивач-2 набув права вимагати від відповідача повернення належних ЗАТ „РодАн-Капітал” коштів згідно з умовами відповідного правочину, що повністю відповідає приписам ст. 514 ЦК України, частина 1 якої передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні у обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Слід зазначити, що Договір про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу №6-2003 від 18.11.2003 р., на підставі якого позивач-2 набув право вимоги боргу в сумі 1564506,00 грн., містить умову, відповідно до якої інвестор, тобто позивач-2, не має права вимагати від Банку, тобто відповідача, дострокового погашення субординованого боргу та не може проводити взаємозалік за ним. Зазначена умова, зокрема, закріплена в п. 4.3 Договору про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу №6-2003 від 18.11.2003 року.

Згідно зі статтею 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровю або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Крім того, зважаючи на те, що заборгованість за Кредитним договором складала 25688045,79 грн., навіть у випадку зарахування однорідних вимог на суму 1564506,00 грн. очевидно, що на вказаний залишок заборгованості відповідно до умов Кредитного договору (п.п. 6.3., 6.5.) мало б продовжуватися нарахування відсотків.

Отже, зобовязання сторін за Кредитним договором та Договором застави від 25.12.2007 року не могли припинитись.

Крім того, як вбачається з п.п.1.1., 1.1.2 Договору застави основне зобовязання, яке випливає з Кредитного договору та виконання якого забезпечується Договором застави, поширюється на кредитну лінію в сумі 21000000, 00 грн., а також на всі види заборгованості позивача-2 за Кредитним договором, включаючи суму кредиту, відсотків за користування ним, комісійну винагороду, можливі неустойки (штраф. пеня) та можливі витрати, повязані з предявленням до позивача-1 вимоги за зобовязанням та зверненням стягнення на предмет застави.

Відповідно до п. 1.4 Договору застави сума, що становить 1564506,35 грн., на яку посилаються позивачі, є узгодженою сторонами вартістю автомобілів, переданих в заставу, та не впливає на основне зобовязання, в забезпечення якого був укладений договір застави.

Договором застави передбачено, що зобовязання, забезпечені заставою, вважаються виконаними, якщо заставодавець сплатив усі належні заставодержателю платежі згідно з Основним договором, та інші витрати, повязані з виконанням зобовязань за ним (п.2.2 Договору застави).

Як свідчать матеріали справи, зокрема виписки по рахункам, зобовязання за Кредитним договором щодо погашення кредиту та сплати процентів, позивачем-2 не були виконані у повному обсязі.

За умовами ч.3. ст. 20 Закону України „Про заставу” при частковому виконанні боржником зобовязання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Згідно з ч. 4 ст. 590 Цивільного кодексу України в разі часткового виконання боржником зобовязання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Таким чином, з огляду на те, що позивачі не виконали зобовязань, забезпечених заставою, відповідач отримав право з метою часткового погашення заборгованості за Кредитним договором одержати задоволення з вартості переданого позивачем-1 в заставу майна.

Крім того, слід зазначити, що не є підставою для визнання недійсним виконавчого напису саме незазначення у виконавчому написі строку, за який проводиться стягнення, оскільки така обставина жодним чином не перешкоджає відкриттю виконавчого провадження та здійсненню виконавчих дій по виконанню оскаржуваного напису відповідно до положень ст.ст. 18, 19, 24 та 26 Закону України „Про виконавче провадження”.

Судова колегія також не погоджується із доводами позивачів щодо заборони Законом України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” звертати стягнення на предмет застави шляхом вчинення виконавчих написів нотаріуса, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 590 Цивільного кодексу України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.1. Договору застави від 25.12.2007 року передбачено, що звернення стягнення та реалізація предмету застави здійснюється за рішенням суду, господарського суду, третейського суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону України „Про заставу” звернення стягнення на заставлене майно може здійснюватись за рішенням суду, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса.

На відміну від положень Закону України „Про заставу”, Закон України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” регулює загальні умови звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, до яких, окрім застави, відносяться також інші обтяження.

Статтею 24 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” визначені позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, але перелік способів, зазначених в статті, не є виключним.

Частина 6 ст. 20 Закону України „Про заставу” є спеціальною нормою по відношенню до статті 24 вищевказаного закону в частині звернення стягнення на предмет застави, тому має застосовуватись до спірних правовідносин.

Отже, звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса є обґрунтованим, а доводи позивачів щодо протилежного спростовуються вищезазначеним.

Таким чином, судовою колегією встановлено, що виконавчий напис вчинено з дотриманням вимог чинного законодавства, а обставини , на які посилаються позивачі у позові, не є підставами для визнання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса недійсним, у звязку з чим, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи.

Натомість оскаржуване рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права та при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, що є підставами для його скасування.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 29.09.2010 р. у даній справі скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на позивачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного банку „Банк регіонального розвитку” на рішення Господарського суду м. Києва від 29.09.2010 року задовольнити.

2.Рішення Господарського суду м. Києва від 29.09.2010 року у справі №32/476 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Л-Сервіс”(07400, Київська область, м. Бровари, вул. Незалежності, 3-б, оф. 6, код ЄДРПОУ 34837516) на користь Акціонерного банку “Банк регіонального розвитку”(04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А, поштова адреса: 03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, 44; код ЄДРПОУ 19338316) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 21 (двадцять одна) грн. 25 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто”(04074, м. Київ, вул. Автозаводська, 18-К; код ЄДРПОУ 32204722) на користь Акціонерного банку “Банк регіонального розвитку”( 04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, 8-А, поштова адреса: 03680, м. Київ, вул. Машинобудівна, 44; код ЄДРПОУ 19338316) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 21 (двадцять одна) грн. 25 коп.

5. Матеріали справи №32/476 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя

Судді

24.01.11 (відправлено)