Ухвала суду № 13598335, 01.02.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Михайлик А.С.

Суддя-доповідач - Василенко Л.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2011 року справа №2а-26360/10/0570

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Василенко Л.А.

суддів Гімона М.М. , Карпушової О.В.

при секретареві судового засідання Солодько О.І.,

з участю представника позивача Піскурського О.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Будьоннівському районі м.Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у справі №2а-26360/10/0570 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» до державної податкової інспекції в Будьоннівському районі м.Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень і -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року уточнений позов товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» до державної податкової інспекції в Будьонівському районі м.Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень (арк. справи 3-5, 73) задоволений в повному обсязі: визнане недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000332304/0/14756/10 від 2 листопада 2010 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» (далі за текстом позивач або ТОВ «Інтеренергоресурси» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3401,0 грн., з яких: за основним платежем 2267,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1134,0 грн.; визнане недійсним податкове повідомлення-рішення №0000322304/0/14755/10 від 2 листопада 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 3966,0 грн., з яких за основним платежем 2833,0 грн., за штрафними(фінансовими) санкціями 1133,0 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати з судового збору (державного мита) у розмірі 3,4 грн. (арк. справи 77-81).

Відповідачем на вказане судове рішення подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, зазначив, що угода між позивачем та ТОВ «Виват-Пром» про купівлю автозапчастин є нікчемною, оскільки у останнього відсутні основні засоби, у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності тощо, тобто відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, а тому проведені з ним операції не спричинили реального настання правових наслідків. Вважає, що валові витрати сформовані штучно, що вплинуло на базу оподаткування податку на додану вартість, а до податкового кредиту невірно включена сума податку на додану вартість по накладній, отриманій від ТОВ «Виват-пром» за нікчемною угодою в сумі 2267,0 грн. за листопад 2009 року. Зазначає, що доказом правомірності висновку податкового органу щодо нікчемності угод є постанова про порушення кримінальної справи відносно вищезазначеного контрагента позивача за ст. 205 КК України (арк. справи 82-83).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги відповідач повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні вважав апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, в повному обсязі підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 33417757. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у Будьонівському районі м. Донецька (далі відповідач або ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька), що підтверджується даними акту перевірки (арк. справи 6-14).

16 листопада 2009 року між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» (продавець) укладений договір № 16/11 (арк. справи 32). Відповідно до пункту 1 зазначеного договору на умовах, визначених цим договором, постачальник зобовязався продати покупцю, а покупець зобовязався прийняти та сплатити на умовах цього договору запасні частини для автомобіля Hyundai Accent, а саме капот, крило праве, крило ліве, накладку бамперу, фари ліву та праву, радіатор. Згідно умов зазначеного договору, поставка продукції здійснюється протягом пяти днів з моменту підписання договору. Згідно пункту 3.2. договору № 16/11 від 16 листопада 2009 року, сума договору на момент укладення складає приблизно 14000,00 грн. із врахуванням ПДВ.

16 листопада 2009 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» (далі ТОВ «Виват-пром») на виконання прийнятих на себе зобовязань передано покупцю (позивачу) обумовлений умовами договору № 16/11 від 16 листопада 2009 року товар загальною вартістю 13600,01 грн., що підтверджується накладною № 703 від 16 листопада 2009 року (арк. справи 36). Отриманий за умовами договору № 16/11 від 16 листопада 2009 року товар був оплачений позивачем 27 листопада 2009 року, що підтверджується банківською випискою № 93 від 27 листопада 2009 року (арк. справи 71).

20 жовтня 2010 року, за наслідками проведення документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» (далі позивач або ТОВ «Інтеренергоресурси») щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, що мала правові відносини з платником податків ТОВ «Виват-Пром» (код ЄДРПОУ 33913327) за період з 1 жовтня 2010 року до 1 січня 2010 року, відповідачем складений акт № 3343/23-411/3341757.

2 листопада 2010 року на підставі висновків, викладених в акті перевірки № 3343/23-411/3341757 від 20 жовтня 2010 року про порушення позивачем підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», підпункту 7.4.1. та підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000332304/0/14756/10 (арк. справи 23), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3401,0 грн., з яких за основним платежем 2267,0 грн. за штрафними(фінансовими) санкціями 1134,0 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000322304/0/14755/10 від 2 листопада 2010 року (арк. справи 22), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток розмірі 3966,0 грн., з яких за основним платежем 2833,0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 1133,0 грн.

Підставами для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень № 0000322304/0/14756/10 від 2 листопада 2010 року та № 0000332304/0/14756/10 від 02 листопада 2010 року стали висновки, викладені в акті перевірки щодо завищення позивачем валових витрат у 4 кварталі 2009 року в сумі 11333,00 грн. та завищення суми податкового кредиту у листопаді 2009 року в сумі 2267,00 грн. внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій, які фактично не відбувалися.

В акті перевірки № 3343/23-411/3341757 від 20 жовтня 2010 року зазначено, що через відображення в податковому обліку позивача наслідків здійснення господарських операцій за умовами договору, укладеного із ТОВ «Виват-Пром», позивачем було порушено підпункт 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та занижено податок на прибуток в 4-му кварталі 2009 року 2833,0 грн. Через відображення наслідків здійснення зазначених господарських операцій в податковому обліку з податку на додану вартість, позивачем був занижений податок на додану вартість за листопад 2009 року в сумі 2677,00 грн.

21 січня 2010 року позивач надав до податкової інспекції декларацію з податку на прибуток за звітний податковий період 2009 рік (арк. справи 61). Згідно рядку 04.1 зазначеної декларації сума витрат на придбання товарів (робіт, послуг) платника складає 963172,00 грн. Згідно рядку 17 декларації сума податку до сплати складає 179,00 грн.

17 грудня 2009 року позивачем було надано до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період листопад 2009 року (арк. справи 62-63). Відповідно до рядку 17 зазначеної декларації сума податкового кредиту звітного періоду складає 3453,00 грн. Згідно рядка 20 наданої декларації позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту звітного періоду складає 2367,00 грн. Відповідно до Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період листопад 2009 року) до складу податкового кредиту листопада 2009 року позивач включив суми податку на додану вартість за наслідками господарських операцій із ТОВ «Виват-Пром» (індивідуальний податковий номер 339133205642) в сумі 2266,67 грн. (арк. справи 64). Відповідно до даних реєстру отриманих податкових накладних у листопаді 2009 року (арк. справи 65) до складу податкового кредиту позивачем було віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 2266,67 грн. за податковою накладною № 703 від 16 листопада 2009 року.

Податкова накладна № 703 від 16 листопада 2009 року (арк. справи 35), виписана ТОВ «Виват-Пром» по факту передачі позивачу виконаних робіт відповідає вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

Відповідно до умов укладеного між позивачем та ТОВ «Імперіал-авто» договору купівлі-продажу, № 08-09-08/Т-1 від 8 вересня 2008 року, позивач придбав автомобіль Hyundai Accent за ціною 75400,00 грн. на підставі біржового договору № 003063 на товарній біржі «Фенікс» позивачем був проданий автомобіль Hyundai Accent.

16 листопада 2009 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Диссанс» укладений договір № 16/11, за умовами якого ТОВ «Диссанс» зобовязався надати послуги з ремонту автомобілю Hyundai Accent, а ТОВ «Інтеренергоресурси» зобовязалося прийняти та сплатити послуги на умовах зазначеного договору. На підтвердження виконання робіт, обумовлених договором № 16/11, уповноваженими представниками сторін був складений та підписаний Акт здавання-прийняття виконаних робіт від 18 листопада 2009 року.

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевірила матеріали справи за апеляційною скаргою з врахуванням заперечень на неї і дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлені судом першої інстанції вищезазначені обставини справи знайшли повне підтвердження при апеляційному перегляду справи.

Предметом спору у справі є питання правомірності дій податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень: №0000332304/0/14756/10 від 02.11.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3401,0 грн. (основний платіж 2267,0 грн., штрафні (фінансові) санкції 1134,0 грн. та №0000322304/0/14755/10 від 02.112010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток розмірі 3966,0 грн. (основний платіж 2833,0 грн., штрафні (фінансові) санкції 1133,0 грн.).

Позивач вважає, що на законних підставах включив до складу валових витрат у четвертому кварталі 2009 року суми витрат, повязаних із виконанням договору, укладеного з ТОВ «Виват-Пром» та включив суму податкового кредиту звітного податкового періоду листопада 2009 року сум податку на додану вартість, який сформований позивачем за наслідками виконання договору, укладеного з ТОВ «Виват-Пром».

Відповідач стверджує, що оскільки контрагент відповідача ТОВ «Виват-Пром» не має основних засобів, у достатній кількості трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей тощо, тобто не має необхідних умов для здійснення господарських операцій, тому проведені з ним операції не спричинили реального настання правових наслідків, є нікчемними. Враховуючи викладене, податковий орган наполягає на нікчемності угоди відповідача з ТОВ «Виват-Пром» та відповідно на неправомірності віднесення до валових витрат у четвертому кварталі 2009 року 11333,0 грн. на придбання товарів від ТОВ «Виват-Пром» за договором № 16/11 від 16 листопада 2009 року і включення до податкового кредиту суму податку на додану вартість у листопаді 2009 року за податковою накладною, отриманою від ТОВ «Виват-Пром» в сумі 2267,0 грн.

Для визначення правомірності дій податкового органу щодо прийняття зазначених спірних податкових повідомлень-рішень необхідно визначити чи допущені позивачем порушення пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.3.1. п.7.3, пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5.1. пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакціях, які діяли на момент прийняття спірних рішень).

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Від 28.12.1994 року №334/94-ВР (далі Закон №334) визначено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В пункті 5.3 ст. 5 Закону №334 наведений вичерпний перелік операцій, за якими витрати не включаються до складу валових витрат. Оскільки у п. 5.10 наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» » від 03.04.1997 року №168/97-ВР (далі Закон №168). Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Податкова накладна №703 від 16 листопада 2-09 року (арк. справи 35), виписана ТОВ «Виват-Пром» за фактом передачі позивачу виконаних робіт відповідає вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону №168 та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Мінюсті України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено формування позивачем податкового кредиту звітного податкового періоду листопада 2009 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону №168.

З пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким визначені правила формування податкового кредиту вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Суд першої інстанції правильно вказав, що визначальною умовою для формування валових витрат підприємства та суми податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «Виват-Пром» судова колегія зазначає наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договору купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майном держави не було, оскільки правовідносини склалися між фізичною особою підприємцем та приватним підприємством і майно держави в цьому правочині не було предметом купівлі-продажу, а порушення податкового обліку не є ознакою нікчемності угоди.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, які вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 1 статті 208 ГК передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Санкції, встановлені цією нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) чи за факт неправильного відображення результатів господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів не приймає до уваги як доказ нікчемності договору № 16/11 від 16.11.2009р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Виват-Пром» (продавець) постанови слідчого від 14.09.2010 р. (арк. справи 47) про порушення кримінальної справи за ст. 205 КК України у відношенні невстановлених осіб про фіктивне підприємництво, з якого вбачається, що в ході досудового слідства у кримінальній справі № 180-612 встановлено, що в період з 2005-2008р. невстановлені особи створили ряд підприємств (юридичних осіб) з ознаками фіктивності, в тому числі ТОВ «Виват-пром»(код 33913327) з наступних підстав.

Постанова слідчого про порушення кримінальної справи не є доказом фіктивності створення ТОВ «Виват-пром», оскільки до такого висновку може прийти лише суд при розгляді кримінальної справи та який може бути закріплений у вироку чи постанові за наслідками розгляду кримінальної справи, які набрали законної сили. Таке судове рішення у відповідності до ч.4 ст. 72 КАС України є обовязковим для адміністративного суду, але лише в питаннях, чи мало місце діяння, тобто в даному випадку чи створене підприємство фіктивно. Таких доказів податковим органом не надано.

В обґрунтування виявлених порушень з боку позивача, встановлених за результатами невиїзної документальної перевірки позивача та викладених у акті № 3343/23-411/33417757 від 20.10.2010р., покладені обставини, встановлені актом документальної невиїзної перевірки ДПІ у Київському районі ТОВ «Виват-Пром» за період з 01.07.2008р. до 31.12.2009р. щодо нікчемності угод вказаного підприємства.

Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання податкового органу щодо обставини, викладених в акті № 3343/23-411/3341757 від 20 жовтня 2010 року з підстав відсутності у ньому визначення податкових періодів, за які ТОВ «Виват-Пром» не надавався додаток К 1 до декларації з податку на прибуток, що позбавило суд можливості встановити, чи стосуються зазначені обставини періоду виникнення спірних правовідносин.

Слід також зазначити, що Законом №168 не передбачено, що за висновком податкового органу про нікчемність правочинів виключаються суми податку на додану вартість з податкового кредиту.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо врахування позивачем спірних операцій з поставки товару відповідно до їх реального економічного змісту, для чого вичерпно зясував усе коло обставин на підтвердження факту реального вчинення операції з поставки товару позивачеві, дослідивши, зокрема, наявність у позивача транспортного засобу Hyundai Accent (арк. справи 57-60) для обслуговування якого позивачем укладений спірний договір № 16/11 (арк. справи 67-68) на поставку запчастин для вказаного автомобілю, доказів щодо оплати, прийняття товару уповноваженою особою підприємства тощо (арк. справи 69-72, 65-66).

Відповідачем в апеляційній скарзі не надано жодного іншого аргументу щодо неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат у четвертому кварталі 2009 року суми витрат, повязаних із виконанням договору, укладеного з ТОВ «Виват-Пром» та включення суми податкового кредиту звітного податкового періоду листопада 2009 року сум податку на додану вартість, який був сформований позивачем за наслідками виконання договору, укладеного із ТОВ «Виват-Пром», окрім його нікчемності, що не може бути прийнято до уваги судом апеляційної інстанції зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів.

З огляду на викладене колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Ухвала виготовлена в повному обсязі 2 лютого 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.195 ч.1, ст. 196, ст.198 ч.1 п.1, ст.200, ст.205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Будьоннівському районі м.Донецька залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» до державної податкової інспекції в Будьоннівському районі м.Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

ГоловуючийЛ.А.Василенко

СуддіМ.М. Гімон

О.В. Карпушова