Постанова № 13597879, 01.12.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 грудня 2010 року 10:21 № 2а-15071/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.

за участю представників сторін:

від позивача Бєлік Ю.С. (довіреність від 12.07.2010 р.)

від відповідача Куракін Ю.В. (довіреність від 29.03.2010 р. № 5210/9/10-109)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Селтікс"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

провизнання нечинними податкових повідомлень рішень: № 0001812303/0 від 09.03.2010 року, 0001812303/1 від 17.06.2010 року, № 0001812303/2 від 26.07.2010 року, 0001812303/3 від 29.09.2010 року

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Селтікс»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень рішень: № 0001812303/0 від 09.03.2010 року, 0001812303/1 від 17.06.2010 року, № 0001812303/2 від 26.07.2010 року, 0001812303/3 від 29.09.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток на суму основного платежу 422083,00 гривні та 84417,00 гривень штрафних санкцій.

Позивач зазначає, що вказані зобовязання сформовані податковим органом за результатами перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «Основа-Д», якою встановлено, що за угодою з цим підприємством № 26/03/09 від 26.03.2009 р. позивач перерахував вказаному підприємству попередню оплату за шкіряний напівфабрикат «Вет-блу» у розмірі 10 130 000,00 грн. з ПДВ, з якої 8 441 666,67 гривень позивач відніс до валових витрат у 1 кварталі 2009 р., а решту у розмірі 1 688 333,33 грн., що відповідає сумі ПДВ у складі зазначених платежів у 3 кварталі 2009 року, як безнадійну заборгованість. Однак поставка продукції не відбулась, що в свою чергу, за висновком податкового органу, виключає право позивача на включення до валових витрат суми у розмірі 1 688 333,33 грн., що є сумою податкового кредиту з ПДВ у складі здійснених платежів розміром 10 130 000,00 грн.

Позивач вважає такі висновки відповідача безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства, зазначаючи при цьому, що перераховані зазначеному підприємству суми попередньої оплати є безнадійною заборгованістю у звязку із банкрутством контрагента, заходи щодо стягнення якої не призвели до позитивного результату. У звязку з цим та відповідно до положень п/п. 1.25, 5.2.1., 5.2.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»залишок невключеної у 1-му кварталі 2009 року суми у розмірі 1 688 333,33 грн., що складає суму ПДВ у складі платежів на суму 10 130 000,00 грн., позивач правомірно відніс до складу валових витрат у 3 кварталі 2009 року, що відобразив у декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2009 року.

При цьому, у поясненнях від 01.12.2010 року позивач зазначає, що угода з ТОВ «Основа-Д»була укладена за рекомендацією сторонніх осіб, у звязку з відсутністю поставок від основного постачальника і надходженням вигідних пропозицій щодо реалізації напівфабрикату на експорт, а до цього позивач не мав відносин з цим підприємством.

Відповідач заперечував проти задоволення позову наполягаючи, у т.ч. у запереченнях від 19.11.2010 р. (зареєстровані у суді 26.11.2010 р.), на законності та обґрунтованості своїх висновків, викладених в акті перевірки, що здійснення попередньої оплати не надає права на податковий кредит з ПДВ та його віднесення до складу валових витрат, а отже, на думку відповідача, оскаржувані рішення ґрунтуються на положеннях п/п. 5.2.8., 12.1.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п/п. 3.1.1., 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач також зазначає, що здійснення попередньої оплати в даному випадку не повязано з господарською діяльністю позивача з огляду на банкрутство контрагента позивача та на те, що неодержані товари не можуть бути використані у господарській діяльності позивача. Відповідач зазначає, що позивач у звязку з вищенаведеним безпідставно збільшив податковий кредит з ПДВ, оскільки перерахування коштів в даному випадку не повязано з придбанням товарів.

Під час судового засідання 01.12.2010 року сторони зазначили, що ними подані всі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням додаткових пояснень та заперечень сторін, наданих сторонами під час розгляду справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Селтікс»зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 09.02.2005 року за адресою 01103. м. Київ, вул. Кіквідзе, 26 з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи № 33302513.

Позивач взятий на облік в якості платника ПДВ з 01.03.2005 року, про що видане свідоцтво № 100074502 та присвоєно індивідуальний податковий номер 333025126554.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 30.09.2009 року.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 23.02.2010 року № 85/23-03/33302513 (далі Акт перевірки).

Пунктом 3.1.2. Акту перевірки встановлено завищення валових витрат за третій квартал 2009 року в сумі 1688333 грн.

Зокрема, перевіркою показників, відображених у рядку 05.2. Декларації «коригування валових витрат, у тому числі самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів»за період з 01.04.2008 р. по 30.09.2009 р. у сумі 1688333 грн., встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення операцій із віднесенням до валових витрат, а саме суми безнадійної заборгованості, як суми витрат минулих періодів.

За висновком податкового органу, позивачем на порушення п/п. 5.2.8., п/п. 12.1.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат у 3 кварталі 2009 року віднесено суму ПДВ у розмірі 1688333 грн. у звязку з виникненням безнадійної заборгованості.

Наведений висновок відповідач обґрунтовує положеннями наведених норм законодавства та положень п/п. 3.1.1., п. 1.4., п/п. 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість»(стор. 8-11 Акту перевірки) відповідно до яких, позивач не має права на податковий кредит з ПДВ за даною операцією. Як зазначає відповідач, право на податковий кредит платники податків мають лише у разі здійснення поставки, а оскільки в даному випадку відсутній факт поставки, позивач, на думку відповідача, не мав правових підстав для віднесення до складу валових витрат спірної суми.

Враховуючи наведене, а також висновки у п. 3.1.4. Акту перевірки щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток, відповідач в Акті перевірки встановив заниження позивачем податку на прибуток на суму 422083 гривні за 3 квартал 2009 року, визначивши прибуток, що підлягає оподаткуванню податком на прибуток, у розмірі 1688333 гривні.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001812303/0 від 09.03.2010 року на суму основного платежу 422083 грн. та штрафних санкцій на суму 84417 грн., яке ухвалено на підставі п/п. «б»п/п. 4.2.2., 17.1.3. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон № 2181), п/п. 5.2.8., 12.1.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивач оскаржив зазначене рішення в адміністративному порядку, передбаченому Законом № 2181, за результатами якого оскаржуване рішення залишено без змін та винесені аналогічні за змістом податкові повідомлення-рішення № 0001812303/1 від 17.06.2010 року, № 0001812303/2 від 26.07.2010 року, 0001812303/3 від 29.09.2010 року, які також є предметом оскарження у даній справі.

Як встановлено судом під час розгляду справи, 26 березня 2009 року між ТОВ «Основа-Д»(продавець, ідентифікаційний код 35637318) та ТОВ «Селтікс»(покупець, позивач по справі) укладено договір № 26/03/09.

Відповідно до умов даного договору продавець зобовязався поставити покупцю у строк до 01.07.2009 року (п. 4.1.) на умовах франко-склад продавця (п. 4.2.) товар, а саме шкіряний напівфабрикат «Вет-блу»несортований у кількості 89000 кг. за ціною 113,80 грн. без ПДВ за 1 кг., загальною вартістю 10128200 грн., ПДВ 2025640 грн., а всього з ПДВ 12153840 грн. (додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 3.2. цього договору покупець був зобовязаний до 31.03.2009 року здійснити попередню оплату продукції у розмірі 10130000 грн. з урахуванням ПДВ. Решту вартості товару у розмірі 2023840 грн. покупець зобовязувався сплатити після передачі товару покупцю.

Сторони також домовились, що їх правовідносини регламентуються, крім іншого, звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності і справедливості (п. 9.1. договору).

Як вбачається з банківських виписок від 27.03.2009 року, позивач здійснив попередню оплату продукції трьома платіжними дорученнями: № 72 на суму 916281,80 грн., у т.ч. ПДВ 152713,63 грн.; № 70 на суму 3967200 грн., у т.ч. ПДВ 661200 грн., № 71 на суму 5246518,20 грн., у т.ч. ПДВ 874419 грн.

Всього позивачем здійснено платежів на загальну суму 10130000,00 грн., у т.ч. ПДВ 1688333,33 грн.

Ці кошти, як вбачається з банківської виписки, надійшли позивачу у той же день, коли кошти були перераховані надалі ТОВ «Основа-Д».

27 березня 2009 року ТОВ «Основа-Д»видало на адресу позивача податкову накладну № 1 від 27.03.2009 року на суму попередньої оплати 10130000 грн., у т.ч. ПДВ 1688333,33 грн.

Із загальної суми попередньої оплати позивач відніс у 1 кварталі 2009 року до складу валових витрат 8 441 666,67 грн.

Залишок суми у розмірі 1688333,33 грн., що відповідає сумі ПДВ у складі загальної суми платежів, позивач відніс до складу валових витрат у 3 кварталі 2009 року.

Як встановлено судом, товар за даним договором не поставлявся, що визнається сторонами та підтверджується матеріалами справи.

29 травня 2009 року органами податкової служби анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Основа-Д»у звязку з оголошенням його банкрутом, інформація про що розміщена на офіційному сайті ДПА України у мережі Інтернет.

Крім цього, відповідно до Витягу з ЄДР від 12.11.2010 року та офіційної інформації, розміщеної на офіційному сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр»у мережі Інтернет, яке є технічним адміністратором Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, стан підприємства ТОВ «Основа-Д»- «припинено».

Як вбачається з постанови Господарського суду Донецької області від 23.04.2009 року по справі № 45/51б, ухвалою цього суду від 15.04.2009 року порушено справу про банкрутство ТОВ «Основа-Д» у звязку з відсутністю підприємства за визначеним у реєстраційних документах місцезнаходженням та неможливістю задовольнити вимоги кредитора на суму 1000 грн. за договором № 02-09/15 від 03.03.2009 р.

Відповідно до вказаної постанови ТОВ «Основа-Д»визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Відповідно до ухвали суду по цій справі від 28.05.2009 р. прийнято рішення про ліквідацію ТОВ «Основа-Д».

Як вбачається із змісту постанови Господарського суду Донецької області від 23.04.2009 року, ТОВ «Основа-Д»у відповіді на претензію від 22.03.2009 року, будучи відсутнім за своїм місцезнаходженням, визнало свою нездатність відповідати по зобовязанням.

Відповідно до ч. 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, у тому числі є обовязковим для суду у даній справі.

Як вбачається із згаданої постанови, ще 23.12.2008 року до ЄДР юридичних осіб та підприємців (довідка АГ № 2855199) було внесено запис про відсутність ТОВ «Основа-Д»за адресою м. Донецьк, вул. Сіверська, 1, яка визначена у договорі поставки як місце поставки товару відповідно до п. 4.2. договору.

Відповідно до повідомлення ліквідатора ТОВ «Основа-Д»без дати і номеру, доданого до позовної заяви, позивача визнано кредитором на суму 10 130 000 грн.

У звязку з наведеним суд зазначає, що відповідно до пункту 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням і про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Згідно з приписами частин 1 і 3 статті 18 вищезазначеного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними, а отже позивач, згідно з положеннями зазначеного закону, мав і має право отримувати витяги та довідки з ЄДР на підтвердження правового стану інших підприємств та щодо їх місцезнаходження.

Таким чином, ТОВ «Основа-Д»(яке, як зазначає позивач працювало разом з ним в одному сегменті ринку, учасники якого обізнані стосовно один одного та характеру їх діяльності) було відсутнім за місцезнаходженням та нездатним виконувати прийняті на себе зобовязання (за договором з третьою особою від 03.03.2010 р.), як на дату укладання договору з позивачем 26.03.2009 р., так і надалі під час здійснення позивачем на його користь платежів, та до постановлення ухвали Господарського суду Донецької області від 28.05.2009 р. (про ліквідацію цього підприємства), про що, виходячи з вищенаведеного, повинно було бути відомо позивачу, у т.ч. виходячи з офіційної інформації, розміщеної на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень у мережі Інтернет.

Під час розгляду справи також встановлено, що ТОВ «Основа-Д»не є виробником продукції, яка б мала поставлятися за договором, не має виробничого обладнання, власних або орендованих складських приміщень (з відповідним температурним режимом) де б могло зберігатися 89 тн. шкіряних напівфабрикатів, не має власних або орендованих транспортних засобів для перевезення прийняття/відправлення, не має орендованих або власних земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності, що вбачається із змісту процесуальних документів зі справи про банкрутство цього підприємства, зокрема з ухвали у справі про банкрутство від 28.05.2010 року, в яких визначено, що підприємство не має будь-якого майна.

Під час розгляду справи позивачем не надано будь-яких протоколів переговорів з ТОВ «Основа-Д», протоколів про наміри або попередніх договорів з цим підприємством, комерційних пропозицій з боку ТОВ «Основа-Д», проспектів, які за звичайною практикою ведення господарської діяльності супроводжують процедуру укладання комерційних угод та в яких контрагент (в даному випадку ТОВ «Основа-Д») за звичайних умов господарювання обґрунтовує: здатність виконати зобовязання за певною комерційною пропозицією і поставити товар в кількості та за якістю, визначеній у цих пропозиціях; наявність персоналу, необхідного для виконання угоди; наявність навантажувальної/розвантажувальної техніки; наявність транспортних та складських активів; обладнаних для забезпечення температурних режимів зберігання певної продукції; наявність ділових звязків з виробниками або продавцями продукції, які можуть надати товар для його подальшого продажу покупцю (в даному випадку позивачу).

Отримання зазначеної інформації про конрагента, за звичайною діловою практикою, здійснюється покупцем для того, щоб переконатись в позитивному результаті від угоди та в реальності намірів продавця.

При цьому, звичайною комерційною практикою при здійсненні значних платежів з попередньої оплати є також надання гарантій, інших видів забезпечення з боку постачальника, яких в даному випадку не вимагалось покупцем (позивачем) від постачальника, хоча загальний розмір здійснених платежів становив 10 130 000,00 грн.

Під час розгляду справи позивачем не було також надано доказів того, що ТОВ «Основа-Д»надавало зразки продукції, яку планувалося поставляти, що також є звичайною діловою практикою при укладанні та виконанні угод щодо такого роду продукції.

Позивач не надав суду доказів звернення до ТОВ «Основа-Д»щодо надання інформації з вищенаведених питань, а також не надано будь-яких доказів, які б свідчили про намір позивача реалізувати отриману продукцію на експорт (угоди про наміри, комерційної пропозиції тощо), на що (отримання пропозиції від іноземного покупця) позивач посилається у своїх поясненнях від 01.12.2010 р.

У взаємозвязку з вищенаведеним, суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

За змістом положень статті 3 Господарського кодексу України господарською діяльністю є діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку (підприємництво), а за змістом статті 42 цього Кодексу під підприємництвом розуміється самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, господарська діяльність передбачає її здійснення у формі правомірної поведінки не тільки з метою одержання прибутку, а й в загальнодержавних інтересах та інтересах суспільства, і ця діяльність не повинна завдавати шкоди інтересам держави і суспільства, зокрема, бути спрямованою виключно або переважно на отримання податкової вигоди.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

При цьому, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання продукції з його господарською діяльністю, що, зокрема, полягає:

-у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій;

-у спрямованості господарської операції на досягнення позитивного фінансово-господарського результату від вчиненої угоди та у використанні її позитивного результату в господарській діяльності платника податків,

-у вчиненні угод за наявності розумної впевненості в очікуваному позитивному результаті та отриманні позитивного економічного ефекту від здійснення угоди,

-в укладанні угод за наявності розумного ступеню впевненості та передбачливості щодо реальності намірів продавця, добросовісності його поведінки та обізнаності з його діловою репутацією та комерційними можливостями, усвідомленні необхідної та належної обачності й обережності у виборі контрагентів.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю в умовах звичайної ділової практики та звичаїв, виключають можливість формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності правильно оформлених первинних та розрахункових документів.

В даному випадку позивач не довів та суд не вбачає сукупності вищенаведених чинників, які б могли свідчити про зв'язок витрат платника податків за угодою з ТОВ «Основа-Д»з господарською діяльністю позивача.

При цьому, суд зазначає, що виходячи з економічної суті, змісту та призначення системи оподаткування, податку на прибуток та податку на додану вартість, вони є публічними регуляторами економічної діяльності та прибутку і використання цих регуляторів не може бути спрямовано на отримання необґрунтованої податкової вигоди, а податкова вигода не може перевищувати економічної вигоди від здійснення господарської операції, оскільки ціллю господарської діяльності є отримання економічної, а не податкової вигоди.

З урахуванням вищенаведеного, під час розгляду справи позивач не довів:

- наявності розумних економічних причин (ділової мети) вчинення спірної операції з позивачем у т.ч. без отримання гарантій забезпечення поставки на суму попередньої оплати у розмірі більше 10 млн. грн. та без будь-якої інформації щодо фінансово-економічних, комерційних можливостей контрагента-посередника, який був відсутній та неплатоспроможний,

- спрямованості операцій з ТОВ «Основа-Д»на досягнення позитивного фінансово-економічного результату від вчиненої угоди,

- намірів використання їх позитивного результату в господарській діяльності позивача;

- вчинення угоди за наявності розумної впевненості в очікуваному позитивному результаті та в отриманні економічного ефекту від здійснення угоди,

- наявності розумного ступеню впевненості та передбачливості щодо реальності намірів продавця, добросовісності його поведінки та вжиття звичайних за таких заходів щодо обізнаності з його діловою репутацією та комерційними можливостями.

Позивач не обґрунтував, зокрема: придбання сировини у посередника, а не виробника продукції; вчинення угоди без необхідної та належної в таких випадках обачності й обережності у виборі контрагента-посередника; нехтування звичайною діловою практикою щодо отримання гарантій поставки, отримання зразків продукції, інформації про постачальника-посередника та щодо його можливостей з огляду на значну суму попередньої оплати, витребування/надання якої (інформації) за звичайною діловою практикою надає покупцю впевненості в очікуваному результаті від угоди та в реальності намірів продавця-посередника.

Враховуючи сукупність чинників та обставин, що повязані з укладанням та виконанням вищезгаданої угоди, суд, керуючись внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на оцінці в сукупності всіх доказів по справі, на встановлених судом обставинах та вищенаведених положеннях законодавства, приходить до висновку, що вчинення та виконання зазначеної угоди з перерахуванням значних сум попередньої оплати, не було зумовлено розумними економічними причинами (діловими цілями), крім того, позивач мав всі підстави і можливості передбачити негативні економічні наслідки від вчинення попередньої оплати - відсутність зустрічної поставки та втрату коштів і мав можливість передбачити ненастання позитивного економічного результату від вчинення цієї угоди, яка, як приходить до висновку суд, вчинена без мети реального настання обумовлених нею правових наслідків.

В той же час, зазначена угода (№ 26/03/09 від 26.03.2009 року), яка вчинена без видимих та розумних причин, фактично спрямована на отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди через включення до складу валових витрат сум попередньої оплати та отримання права на податковий кредит з ПДВ за такою угодою, яка (угода), виходячи з наведеного та обставин справи, є такою, що вчинена всупереч інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок до якого відноситься сфера оподаткування, бюджетні інтереси держави, а отже, в силу положень статей 228, 215, 216 ЦК України та 228 ГК України та з урахуванням обставин справи, є нікчемною та не створює не створює будь-яких правових наслідків, повязаних з її підписанням.

Відтак, під час судового розгляду справи не було встановлено сукупності обставин та вищенаведених чинників, які повязують витрати позивача у відносинах з ТОВ «Основа-Д»з господарською діяльністю позивача, що виключає формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за зазначеною угодою навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів, а отже у позивача не було підстав для включення до валових витрат сум попередньої оплати, сплачених позивачем за вказаним договором, у тому числі спірної суми у третьому кварталі 2009 року у розмірі 1 688 333,33 грн., у тому числі на підставі п/п. 5.2.8. Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватись Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В даному випадку суд приходить до висновку, що рішення відповідача є законним та обґрунтованим, у звязку з чим підстав для визнання його протиправним не має, а отже у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Селтікс»відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 03 грудня 2010 року.