Постанова № 13597852, 16.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 листопада 2010 року 18:01 № 2а-15603/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клочкова Н.В. при секретарі судового засідання Попадин О.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків

провизнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.09.2010р. №0001514310/0

за участю представників сторін:

від позивача, Біленчук О.В., довіреність № 02-04/689, від 11.11.10, ;

від позивача, Гіленко А.М., довіреність № 02-04/637, від 09.12.09, ;

від відповідача, Карпенко О.В., довіреність № 665/9/10-206, від 15.04.10, ;

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 листопада 2010 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (надалі-позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (надала-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення форми від 15.09.10р. №000 1514310/0. Позовні матеріали передані на розгляд судді 02 листопада 2010 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-15603/10/2670.

Ухвалою від 02 листопада 2010 року справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 16 листопада 2010 року.

В судовому засіданні представники позивача позов визнавали в повному обсязі, надали постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 22.10.2010 р., яка набрала законної сили про закриття провадження у справі №3-11000/10, щодо притягнення ОСОБА_4, головного бухгалтера ПАТ „Укрсоцбанк" до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в її діях складу та події адміністративного правопорушення та спливом строку накладання адміністративного стягнення.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення, просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 15.09.2010 №0001514310/0 стали матеріали виїзної позапланової перевірки Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»(код ЄДРПОУ 00039019) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності перерахування належної до сплати суми податку з доходів фізичних осіб за 1 квартал 2010 року (застосування ставок податку з доходів фізичних осіб при виплаті заробітної плати іноземним громадянам-працівникам банку за 1 квартал).

За результатами проведення перевірки з 05.08.10 по 27.08.10 складено акт №422/43-10/00039019 від 02.09.10, який наявний в матеріалах справи. Термін проведення перевірки продовжувався на підставі наказу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від19.10.09 №352.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідач- Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" зареєстрований як платник податку на додану вартість спеціалізованою державною податковою інспекцію у м. Києві по роботі з великими платниками податків, доказом цього є свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 20.03.02 №35478990. У спірних правовідносинах судом встановлено, що позивач є податковим агентом відносно працівників позивача, виходячи з наступного.

Під податковим агентом слід розуміти особу, на яку покладено обов'язок по обчисленню й утриманню податку із платника податків і перерахуванню його до відповідного бюджету. Правовий статус податкових агентів характеризується подвійністю. Так, стосовно податкових органів податкові агенти є зобов'язаними особами, виступають у ролі платників податків, тобто мають права і обов'язки останніх. У той же час стосовно платників податків податкові агенти виступають у ролі податкового органу, здійснюють дії по нарахуванню та утриманню сум податку з метою подальшого їх перерахування до бюджету. При цьому такі дії провадяться без волевиявлення платника в силу обов'язків, покладених на податкових агентів нормативним актом.

Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" визначає податкового агента як юридичну особу, її представництво, відділення, інший відокремлений підрозділ, або фізичну особу, або представництво нерезидента - юридичної особи, що зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податків, вести податковий облік, подавати звітність і відповідати за порушення податкового законодавства. При цьому з метою оподаткування податком з доходів фізичних осіб такі особи визнаються податковими агентами незалежно від їхнього організаційно-правового статусу і способу обкладання іншими податками.

Законом України від 22.05.2003 р. N 889 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон N 889) встановлено різні ставки оподаткування доходів резидентів та нерезидентів, тому визначення країни, резидентом якої є фізична особа - іноземець, є основним для вирішення питання щодо оподаткування доходів такої фізичної особи в Україні.

Наявність статті "Резидент", яка є обов'язковою для усіх Міжнародних договорів, визначає резиденцію як державу, у якій фізична особа підлягає оподаткуванню на підставі її місця проживання, постійного місця перебування, громадянства тощо, та як державу, яка накладає необмежене податкове зобов'язання - "повну податкову відповідальність" на цю особу за її всесвітнім доходом, тобто за усіма доходами із усіх джерел, включаючи і закордонні. Резиденція визначається за внутрішнім законодавством, і тільки якщо інша країна претендує на резиденцію особи, тоді застосовуються положення міжнародного договору (для визначення єдиної резиденції).

Стаття 26 Конституції України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами і міжнародними договорами України.

Це положення конкретизується в ст. 8 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", у якій зазначається, що іноземці (іноземцем за цим Законом визнається особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особою без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином, мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України і міжнародними договорами України.

При цьому іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах, організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.

Іноземці, які прибули в Україну для працевлаштування на певний строк, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного дозволу на працевлаштування. При цьому працевлаштування в Україні іноземців та осіб без громадянства, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без дозволу на працевлаштування.

Статтею 8 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 р. №322 “Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства” суб'єкти господарювання роботодавці можуть тимчасово використовувати працю іноземців та/або осіб без громадянства на конкретному робочому місці або певній посаді лише за наявності у таких роботодавців Дозволів на використання праці іноземців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 3 Закону України від 04.12.1994 №3929-XII “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” передбачає, що іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, повинні отримати посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

При цьому, з матеріалів справи встановлено, що працівники позивача у спірних правовідносинах не мали посвідчення на постійне місцепроживання в Україні, а лише на тимчасове.

Закон N 889 не містить норми щодо автоматичного набуття іноземцями статусу резидента України та не надає податковому агенту права та/або не покладає на нього обов'язок щодо визначення резидентського статусу фізичної особи - платника податку.

Поняття платника податку з доходів фізичних осіб сформульоване у ст. 2 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", відповідно до якої платниками податку з доходів фізичних осіб є резиденти, що одержують доходи як на території України, так і за її межами, і нерезиденти, що одержують доходи із джерелом походження на території України. Таким чином, податок з доходів фізичних осіб заснований на принципі поділу платників на резидентів і нерезидентів.

Враховуючи те, що у платників податку (як резидентів, так і нерезидентів) оподатковуваним доходом є будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідне з Законом N 889, нарахований (виплачений) на їх користь протягом звітного податкового періоду, а також наведені норми законодавства, статус резидента України визначається в межах звітного податкового (календарного) року.

Ст. 5 Закону України "Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що законними підставами для перебування на території України іноземців і осіб без громадянства є їх реєстрація на території України, тобто внесення відомостей у паспортний документ про місце знаходження або перебування.

Таким чином, для самостійного визначення власного резидентського статусу іноземна особа повинна подати заяву до податкового органу із проханням вважати її резидентом для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Отже, статус резидента України визначається з податкового періоду (місяця), зазначеного у виданому на підставі заяви іноземця податковим органом повідомлення.

Наявність в іноземця посвідки на тимчасове/постійне проживання в Україні, яка видається ГУ МВС України, службою громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб, є однією з підстав наведених у пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 889, що дає іноземцю право на одержання статусу податкового резидента України у разі його документального підтвердження.

Абзацом 5 п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону №889 встановлено, що фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України. Наявність, крім громадянства України, громадянства іншої країни (абзац. 6 п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону №889) теж передбачає резидентський статус платника податку, насамперед, за наявністю громадянства України.

Тобто громадянство України є ознакою резидентства, і громадяни України не потребують підтвердження свого резидентського статусу як платники податку з доходів фізичних осіб. Якщо всупереч закону громадянин України (абзац. 7 п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону №889) має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особо вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном передбачених цим Законом або нормами міжнародних угод України.

Наказом ДПА України від 05.10.2004 р. №581 “Про затвердження примірних форм заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу” впорядковано діяльність працедавців щодо працевлаштування іноземців та осіб без громадянства і затверджено примірні форми заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та повідомлення працедавця про самостійне визначення резидентського статусу фізичною особою-іноземцем. Повідомлення (довідка), передбачена наказом №581, видається податковим органом у разі документального підтвердження іноземцем наявних в нього підстав для набуття статусу резидента України.

Якщо повідомлення (довідка) з початку року не видано, будь-які доходи (в т. ч. заробітна плата) з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за ставкою п. 7.3 ст. 7 Закону №889, за винятком визначених у пп. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 доходів (проценти, дивіденди та роялті), до яких застосовується ставка податку, встановлена п. 7.1 ст. 7.

Відповідно до чинного податкового законодавства України під податковим резидентом слід розуміти фізичну особу, що має постійне місце проживання в Україні. Належних доказів постійного проживання працівників позивача в Україні та наявності центру їх життєвих інтересів саме в Україні не надано суду, при цьому договори оренди житлових приміщень не можуть бути такими доказами виходячи з наступного.

Згідно пп. 1.20.1. п. 1.20 статті 1 Закону №889 у разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

На момент перевірки позивачем не подано відповідачеві належних доказів наявної достатньої умови, яка визначає місце, а саме відсутні докази місця постійного проживання членів їх сімей.

З податкового періоду (місяця), в якому видано вказане повідомлення (довідка), іноземець набуває статусу резидента України і доходи, одержані ним від працедавця за виконання трудової функції (заробітна плата) оподатковуються у загальному порядку, встановленому за ставкою п. 7.1 ст. 7 Закону №889.

Враховуючи вищевикладене, та відсутність у ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 довідок з ЖЕКу ф. №3 про термін та місце проживання і склад сімї, копій паспортів з відміткою про право постійного проживання в Україні (тобто, постійної реєстрації на території України), довідок від прикордонної служби про перетин кордону у минулому та поточному роках та той факт, що повідомлення (довідки) працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу видані лише в березні 2010 року, заробітна плата, що нараховувалась (виплачувалась) на користь нерезидентів до набуння статусу резидента, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.3 статті 7 Закону №889, а саме 30%.

Отже, податковими органами вірно встановлені порушення пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 з урахуванням п.1.3, п.1.15 п.1.20.1 ст.1, пп.9.11.3 п.9.11 ст.9, п.17.1 ст.17 Закону № 889 зі сторони позивача неправомірно застосовано ставку податку з доходів фізичних осіб по п.7.1 ст.7 Закону, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати працівників - нерезидентів за 1 квартал 2010 року на загальну суму 164 114,97 грн.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

1.В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" відмовити повністю.

2.Судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст складено та підписано 23 листопада 2010 року.